Орфоепія і культура усного мовлення

Орфоепія — це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови.

Предметом вивчення орфоепії є:

• звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);

• правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);

• правильна вимова-звукосполучень;

• правильна вимова окремих слів і їх форм.

Сучасні норми української орфоепії склалися історично на ос­нові вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам.

Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки до­тримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удо­сконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з ознак культури мовлення.

Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання по­милок, серед яких насампред виділяються фонематичні та фоно­логічні.

Фонематичні помилки — це порушення правильної вимови звуків, заміна однієї фонеми іншою, наприклад: вимова [с] замість [з] везти — вести. Такі помилки спотворюють зміст слова.

Фонетичні помилки — це суто вимовні недогляди, що ви­являються у вимові різних варіантів звуків: вимова [ш'] замість [с'] у словах усюди, сяду.

Вимова голосних звуків. Усі голосні звуки під наголосом ви­мовляються чітко й виразно: постанова, план, жити. В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні [а], [і], [у] — в усіх позиціях вимовляються виразно:

[в'і'ра], [знати}, [куди].

2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється;

лише перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]: [голубка].

3. Звуки [е], [й] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[е] — з наближенням до [й], [й] — з наближенням до [е]: [ме"та], [жи^€т':а].

Пом'птойте: Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці ненаголошеного [о]: [мажоритарна}. Грубо порушує вимовну норму той, хто говорить: [директор], [харавий].