2015-09-06
171
Національна політика царського уряду в Україні ґрунтувалася на вимогах перетворення українців на росіян. Вони були позбавлені права на вільне використання рідної мови; обмежувався вільний розвиток української культури.
Ліквідація автономії Гетьманщини різко погіршила соціальний стан місцевого населення. Українське селянство знову закріпачувалось. Найбільш поширеним було кріпацтво на Правобережжі. На Лівобережжі кріпацтво не набуло такого поширення, оскільки багато козаків Гетьманщини було перетворено на державних селян.
Політичний курс російського царизму стосовно України зумовив заселення українських міст переважно мігрантами: російськими чиновниками, купцями, робітниками, єврейськими ремісниками і дрібними торговцями, представниками інших національностей.
Неприйняття феодальних порядків, підтримуваних царським урядом, спричиняло протести селян, що набували різних форм: скарги, відмова від сплати оброку та праці на панщині, підпали поміщицьких маєтків, вбивства поміщиків та їх управителів, утечі, збройний опір представникам влади.
Значного розмаху надобув селянський рух на Поділлі, очолений Устимом Кармалюком (1787—1835). За непокору він був відданий поміщиком у рекрути, але 1813 р. втік з уланського полку і повернувся на батьківщину. Організувавши групу народних месників, Кармалюк упродовж чверті століття вів свою боротьбу.
