Папська могутність у ХІІ – ХІІІ ст

Папська держава в 11-13 ст. знаходилася на вершині своєї могутності. Головою державки був голова католицької церкви. В XI—XII ст., коли в результаті успіхів боротьбі пап з імперією вдалося поширити територію держави за рахунок расширить частини Тоскани, Сполето і Веневента; в конці XII ст. підкорено Перуджу. В економічному відношенні Папская область відставала від Північної Італії та Тоскани. Містарозвивалися повільно, в селах консервувалося кріпосництво. Папство не надавало прав самоуправлнням ні Риму ні ішним містам. У самому Римі знаходилося бльзько 200 амків феодалів.

В 40-х годах XII в. В Римі загострилася боротьба за установление коммуны. В 1143 міщани та дрібни рицарі захопили Капітолій, проголосили республіку та вибрали сенат; керівники республіки вважали себе наступниками тардицій Давнього Риму. Великим впливом у створеній республіці користувався Арнольд Брешіанский. Раніше він уже очолював опозиційний рух в Брешії, направлений проти епископа та багатого духовенства. За це його вислали Італії. Кілька років він провів в Франції, де став пслідовником відомого філософа Абеляра. Арнольд Брешианский вимагав відмови церкви від земельних володінь, виступав проти світської влади, мріяв про могутність Риму та єдність Італії. Під впливом його проповідей римляни руйнували феодальні замки, папа був вимушений втікатиВ цей час в італію рушив Фрідріх I Барбаросса. Сподіваючись на його допомогу у боротьбі з папою, сенат Римскої республики запропонував йому імператорську корону. Але Фрідріх відмовив, вступив у Рим і приняв корону від папи Адріана IV. Насилля німецьких рицарів викликали обурення римлян, почалися сутички. Папа наклав інтердикт на Рим; у звязку з цим припинився потік паломників, в результаті чого місто позбулося прибутків. В сенаті Римскої республіки отримали гору помірні елементи; Арнольд Брешианский був вигнаний з міста, а потім за наказом Фрідріха схоплений та страчений (1155). Римска республіка була ліквідована, а влада папи відновлена.

Попри схизму Анаклета 2 (1130-1138) і заворушення, що виникають у зв’язку з вимогою Арнольда Брешіанського про повернення церкви, що стала надто світською, до апостольської бідності, завдяки діяльності Бернара Клервоського (поглиблення набожності) у 12-13 ст. папство досягає найвищої вершини своєї могутності. Папство знаходить підтримку у Франції. 1179р. Третій Вселенський Латеранський собор вирішує, що для обрання папи потрібна більшість у дві третини кардиналів. Папська влада досягла найбільшої могутності за Інокентія 3, при ньому ідея папської теократії отримала найбільш загострене формулювання: Государям дана влада на землі, священниквм на небі. Папський суд перетворився на гігантський трибунал, який судив не лише по церковним, а й по деяким світським справам. Більшість королів визнавали себе васалами папи. В розпорядженні папи були ордени монахів, при Інокентії 3 була започаткована інквізиція. 1198-1216рр. Інокентій 3 стає не лише намісником Петра, а намісником Христа, від якого усі світські володарі отримують у лен свої держави. Ліквідація єпископської влади, централізація влади через папські інституції легатів. Сицилія, Англія, Португалія стають леннозалежними. Створення латинської церкви в Латинській імперії(1204). 1215 р. – 4 Вселенський Латеранський собор. Рішення про єпископську інквізицію; заборона засновувати нові ордени. Завершення створення папської «універсальної церкви» досягається бл. 1140р. за допомогою Зібрання церковного права.

53. Героїчний епос Західної Європи. „Пісня про Роланда”, „Пісня про Сіда”,„Пісня про Нібелунгів”.

пануючий стан світських феодалів – рицарство – виробив у 13 ст. складний ритуал звичаїв, манер, дворянської ввічливості (так звана куртуазність), різноманітний світських, придворних, військово-рицарських розваг. Наприклад, в середні віки були значно поширені так звані рицарські турніри – публічні змагання рицарів у вмінні володіти зброєю, що відображало військову майстерність рицаря. Основою поетичного мистецтва було служіння дамі. В епічних творах служба чоловіка уявлялося як рицарське дійство (на турнірі, придворному святкуванні), у ліриці як шанування рицарем своєї дами. В рицарському середовищі створювались військові пісні, прославляючи подвиги рицарства. Найбільш знаменитою була «Пісня про Роланда», що виникла у Пн Франції в 11 ст., остаточно сформована у 12 ст. Її сюжетом стали походи Карла Великого в Іспанію, а саме поразка франків у Ронсельванському межигір’ї (778р.), в якій загинув головний герой пісні Роланд. Звичайно сама пісня дещо зідеалізована в бік франків, тобто дещо не об’єктивна. Такою ж героїчною поемою з рисами прославлення народного героя була «Пісня про мого сіда», що виникла в 12 ст. в Іспанії, де найшла своє відображення багатовікова б-ба іспанського народу проти арабів. Третьою найбільш популярною поемою була «Пісня про Нібелунгів», створена в Німеччині на поч. 13 ст., в якій казкові елементи переплітаються з ранньосередньовічними сказаннями (про Брунгільду, Атиллу та інш) та рицарським побутом більш пізнього періоду (12-13 ст.). в 12 ст. з’явились, швидко отримавши поулярність, рицарські романи, що викладали в прозаїчній формі різноманітні рицарські пригоди під час Хрестових походів тощо. Найбільшою популярністю користувались цикли романів про короля Артура, про Амадіса Гальського та інш.