Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає: усвідомлення учнем мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фізіологічну і психологічну готовність до навчання; бажання вчитися та активність у процесі навчання, вміння зосередитися на навчальній діяльності; належний рівень розвитку.
Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність учнів, педагоги повинні використати такі сприятливі моменти позитивного ставлення учнів до навчання: наукові знання зацікавлюють учнів, а вчитель створює ситуації, якими вони захоплюються; наукові знання, вміння і навички практично значущі для учня в різних життєвих ситуаціях і тому викликають позитивне ставлення до них; навчальна діяльність викликає емоції, бажання долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом; висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційне тло навчальної діяльності учнів; колективний характер навчальної діяльності створює сприятливу атмосферу і прагнення посісти відповідне місце серед однолітків; почуття власної гідності є важливою передумовою позитивного ставлення до навчання; успіхи в навчанні спонукають до навчальної діяльності; справедлива оцінка здобутків учня в навчанні стимулює його позитивне ставлення до навчання.
|
|
Дитина за своєю природою — істота допитлива, прагне пізнати невідоме, їй притаманні нормальна увага, уява, пам'ять, мислення та інші психічні якості. Все це є запорукою успішного навчання в школі.
Існують два типові варіанти навчальної діяльності учня:
1. Навчальна діяльність відбувається під керівництвом учителя (прийняття пропонованих ним навчальних завдань і плану дій; здійснення навчальних дій і операцій для розв'язання поставлених завдань; регулювання навчальної діяльності під контролем учителя і самоконтролем; аналіз результатів навчальної діяльності, здійснюваної під керівництвом учителя);
2. Навчальна діяльність здійснюється учнем самостійно (планування або конкретизація завдань своєї навчальної діяльності; планування її методів, засобів і форм; самоорганізація навчальної діяльності; саморегулювання навчання; самоаналіз результатів навчальної діяльності).
Внутрішній процес засвоєння знань складається з таких ланок: сприймання — осмислення і розуміння — узагальнення — закріплення — застосування на практиці.
Сприймання — відображення предметів І явищ навколишнього світу, що діють у даний момент на органи чуття людини.
Цьому передує: підготовка учнів до участі в процесі навчання; формування активного позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності; створення мотиваційного тла; опора на попередні знання і досвід; зосередження уваги учнів на об'єкті пізнання. Така підготовка позитивно впливає на навчально-пізнавальну діяльність учнів. Тому новий навчальний матеріал необхідно викладати лаконічно, узагальнюючи й уніфікуючи його, акцентуючи на смислових моментах навчальної інформації. Водночас слід «очистити» цей матеріал від зайвої інформації, розмежувати відносно самостійні одиниці навчального матеріалу, щоб він мав чітку, зрозумілу і легку для запам'ятовування структуру, відмінну від структури інших одиниць інформації.
|
|
Найважливіше на цьому етапі — перше враження учня від навчальної інформації, яке надовго залишиться в його свідомості. Тому воно повинно бути правильним. Головну увагу слід зосередити на візуальній подачі навчальної інформації (90% отримуваної людиною інформації — зорова).
Осмислення навчального матеріалу — процес мислительної діяльності, спрямований на розкриття Істотних ознак, якостей предметів, явищ І процесів та формулювання теоретичних понять, Ідей, закон/в.
Розуміння — мислительний процес, спрямований на виявлення Істотних рис, властивостей І зв'язків предметів, явищ І подій дійсності.
Без глибокого проникнення в сутність процесу або явища неможливо домогтися повного засвоєння навчального матеріалу. Цей процес складається з таких етапів: усвідомлення, осмислення, розуміння (осягнення). Учні можуть досягти повного осмислення і розуміння навчального матеріалу завдяки аналізу, синтезу, порівнянню, індукції, дедукції.
Узагальнення — логічний процес переходу від одиничного до загального або від менш загального до більш загального знання, а ' також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей явищ дійсності.
Узагальнюючи навчальний матеріал, учитель повинен звертати увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів, добирати варіанти, які найповніше розкривають істотні ознаки явищ і понять. Варіативний характер неістотних ознак позначається на характері та ефективності пізнавальної діяльності учнів.
На особливу увагу заслуговує абстрагування (процес мисленого виділення одних ознак конкретного предмета з численних інших ознак). Розрізняють два види абстрагування: виокремлення істотних ознак (позитивне абстрагування), виокремлення і відхилення неістотних ознак (негативне абстрагування). У деяких випадках осмислення й узагальнення залежать від уміння вчителя поєднувати позитивне і негативне абстрагування.
Повноцінне осмислення і узагальнення можливе за умови, що воно базується на достатніх наукових знаннях, які забезпечують широке використання порівняння, аналогії та доведення. На цьому етапі відбувається систематизація навчального матеріалу, в основі якої — класифікація фактів, явищ, процесів.
Закріплення знань, умінь і навичок — спеціальна робота вчителя щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального матеріалу.
Запам'ятовування навчального матеріалу починається з його сприймання та осмислення, проте цього не достатньо, щоб учень вільно ним володів. Тому вчитель проводить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від кількості та якості цього матеріалу, а також від емоційного стану учнів. Важливе значення має первинне, поточне і узагальнююче повторення.
Повторення повинно бути цілеспрямованим, мати певну мотивацію, бути правильно розподіленим у часі, здійснюватися частинами або в цілому залежно від остаточного результату, не допускати механічного запам'ятовування.
|
|
Застосування знань, умінь І навичок — перехід від абстрактного до конкретного.
Воно реалізується у виконанні різноманітних вправ, самостійних робіт, на лабораторних і практичних заняттях, у різних видах повторення, творах та ін. Міцному засвоєнню знань сприяє застосування їх у розв'язанні варіативних завдань. Особливе значення для повноцінного застосування знань на практиці мають між предметні зв'язки, вирішення різних життєвих завдань, коли доводиться використовувати комплекс знань із різних навчальних предметів.
Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації навчально-пізнавальної діяльності, розвитку емоційної сфери школярів, їх самостійності й творчої ініціативи.
Мотив навчання є внутрішньою причиною, яка спонукає учня вчитися. Він безпосередньо впливає на його ставлення до навчальної діяльності й позначається на якості набутих ним знань.
Мотиви навчально-пізнавальної діяльності учнів класифікують як пізнавальні та соціальні.
Пізнавальні мотиви закладені в самому процесі навчання: допитливість, інтерес до знань, потреба в розумовій діяльності, у пізнанні, у розширенні знань про навколишню дійсність, різноманітні інтелектуальні почуття (здивування, сумнів), прагнення здобути нові знання й навички, застосовувати, вдосконалювати свої пізнавальні можливості, інтелектуальні здібності.
Пізнавальний інтерес може бути зумовлений самим змістом навчального матеріалу, діяльністю учнів на уроці, стосунками між учителем і учнями. Він формується завдяки розкриттю практичної значущості знань, цікавому викладу матеріалу, створенню проблемних ситуацій на уроці, ефекту здивування, парадоксу, використанню навчальної дискусії, пізнавальних ігор.
Соціальні мотиви навчальної діяльності за своїм походженням і змістом ніби виходять за межі суто навчального процесу і пов'язані з широкими суспільними взаємовідносинами дітей (широка соціальна мотивація), а саме: соціальні мотиви, комунікативні мотиви, мотиви утилітарні, мотиви тривожності, мотиви, пов'язані з потребою у самовихованні.
|
|
К. Ушинський, наголошуючи на виховному значенні правильних мотивів навчання, писав: «Як отрути, як вогню, треба боятися, щоб до хлопчика не добралась ідея, що він учиться тільки для того, щоб як-небудь обдурити своїх екзаменаторів і одержати чин, що наука є тільки квиток для входу в громадське життя, який треба кинути або забути в кишені, коли швейцар пропустив уже вас у зал, де і той, що пройшов без квитка або з фальшивим чи чужим квитком, дивиться з однаковою самовпевненістю».
Тема 7. Закономірності і принципи навчання.
План
1. Закономірності навчання.
2. Характеристика основних принципів навчання.
3. Методи стимулювання і мотивації навчання.
- Закономірності навчання.
В історії дидактики відомі численні спроби встановлення правил, інструкцій, рекомендацій, принципів, законів навчання.
езсумнівно те, що закономірності і закони - головні компоненти наукової теорії. Закономірність загалом відбиває об'єктивні, істотні, необхідні, загальні, стійкі і повторювані за певних умов взаємозв'язку.
Закономірності навчання - об'єктивні, істотні, стійкі, повторювані зв'язки між складовими частинами, компонентами процесу навчання.
Спроби встановити закономірні зв'язки або хоча б їх початку можна знайти у всіх великих теоретиків педагогіки. Наприклад, відомий педагог С.Т. Шацький вивів таку закономірність: які навчаються в процесі роботи витрачають свої сили, але в тому-то й сутність вчення, що чим більше навчаються витрачають свої сили, тим більше їх купують. Він також впритул підійшов до формулювання наукової закономірності про єдність інтелекту і почуттів учнів у процесі навчання.
Безперечною цінністю мають закони, висунуті американським педагогом і психологом Е. Торндайк, які знайшли міцне втілення в американській системі навчання. До цих законів відносяться:
1.Закон взаємозв'язку: якщо два психічних акту розвиваються у взаємозв'язку, то повторення одного з них призводить до появи або закріплення другого.
2. Закон тренування: чим вище інтенсивність тренування, тим краще засвоюється зворотна реакція і тим довше вона зберігається в пам'яті.
3. Закон інтенсивності: чим інтенсивніше тренування відповіді, тим краще він засвоюється і тим довше залишається в пам'яті.
4. Закон асиміляції: кожний новий стимул має здатність викликати реакцію, яка була в минулому пов'язана з цим же стимулом.
5.Закон результативності: реакція, що супроводжується приємними наслідками, закріплюється, якщо ж вона супроводжується неприємними наслідками, то її намагаються заглушити або уникнути.
Перелік і кількість дидактичних закономірностей у різних педагогів-різному: наприклад, І.П. Подласий призводить більше 70 різних закономірностей навчання [91].
Розглянемо класифікацію закономірностей навчання, запропоновану А.В. Хутірським, в основі якої лежать дидактичні компоненти: цілі, зміст, форми і методи, засоби, система контролю і оцінки результатів навчання.