Любітеся, брати мої

Украйну любіте

І за неї, безталанну,

Господа моліте…

(“Згадайте, братіє моя…”)

Смирітеся, молітесь Богу

І згадуйте один другого.

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть”

(“Чи ми ще зійдемося знову…”)

Почуття любові до України набуло в ліриці цього часу небаченого раніше драматизму, високого трагічного пафосу довічної розлуки з рідним краєм, з його “убогим людом”. Це почуття часом переходить у крик, ридання, як у вірші “Заросли шляхи тернами”, але вони маліють перед тривогою за долю України.

“Мені однаково…”

Конкретизована авторська життєва позиція, позиція бранця-невільника, фізично поневоленого, але духовно нескореного, морально цільного.

Патріотична ідея медитації має до певної міри значення особистого заповіту поета.

Твір морально-філософського плану: центральна проблема - вибір між особистим і суспільним.

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її окраденую збудять…

Ох, не однаково мені.

Ідеї прощення

В поезіях-зверненнях до братчиків закликає до християнської толерантності, терпимості і прощення. Просить простити і зрадника.

Власна концепція:

Простити можна лише власну образу, особисту кривду, неволю, забуття, сльози, муки.

Але нікому немає прощення за кривду людську в широкому розумінні слова, кривду його народові, його Україні.

Він зумів поєднати велику любов до людини і таку ж велику ненависть до колективної кривди, тиранії, насильства, деспотизму.

Шевченком керували 2 великі пориви: або всіх любити, або спалити всесвіт, або всіх обняти, або всіх проклясти.

К.Чуковський, 1911

Загалом ідея християнського всепрощення захоплює його, і він, ніби Христос, палко охоплений екстазом всепрощення і милості:

Ужасная безнадёжность, так ужасна, что только христианская философия может бороться с нею.

Лист до В.Рєпніної

Звертаючись до “соузників”, він просить простити жалюгідному підлому донощику:

“ І його забудьте, други і не проклинайте!”.

“Не спалося, а ніч, як море”: москаль-українець, якому за жостокість і наругу москаль-росіянин радить приколоти пана-офіцера, відказує:

“Нехай собі. А Бог поможе, То й так забудеться колись”.

Поема “Між скелями, неначе злодій”:

рефреном “Отак, люде, научайтесь ворогам прощати” кінчається історія кривди та зради.

“Мотив всепрощення Шевченко зводить на якогось ніби світового закону, якогось вищого принципу, обов’язкового для людини”

. С.Єфремов