Що всі люде дивувались?

Пропала, немає!

Стилю його лірики не властиві штучність, орнаментальність, тобто “залітературеність”. Цей стиль – сама простота. Це ніби розмова поета самим з собою, в якій аналізується душевний стан і ставлення до світу, шукаються відповіді на питання, які його хвилюють.

Його ліриці характерна

Ø експресивність,

Ø бурхливість і напруженість думки-переживання,

Ø драматизм

ßßßß

Кожний вірш – це “вибух почуттів”.

“Захалявні книжечки”

В перші роки заслання, перебуваючи в Орській фортеці, в Кос-Аралі, в Оренбурзі - “захалявні книжечки” - чотири окремі невеликі зошити, писані в 1847-1850 рр. Кожна річна книга складалася з декількох тоненьких зошитків – усього їх 27.

І довелося знов мені

На старість з віршами ховатись.

Мережать книжечки, співати,

І плакати у бур’яні,

І тяжко плакать…

Кожна книжка починалася авторським віршем-епіграфом:

I. “Думи мої…”, в якому йдеться про безперервний зв’язок з батьківщиною, що є сенсом життя поета:

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Прилітайте, сизокрилі

Мої голуб”ята,

Із-за Дніпра широкого

У степ погуляти…

II. “Анумо знову віршувать”, де вказує і на своє призначення, і на кровний зв’язок з Україною.

…нищечком

Буду віршувати,

Нудить світом, сподіватись

У гості в неволю

Із-за Дніпра широкого

тебе, моя доле!

III. “Неначе степом чумаки”, в якому поет говорить про поезію як сенс буття:

Та вже ж нехай хоч розіпнуть,

А я без вірші не улежу.

Уже два годи промережав

І третій в добрий час почну.

IV. “Лічу в неволі дні і ночі”, в якому звучить усвідомлення свого поетичного призначення – служити своєму народові, що його слова-думи

Мої мережані сльозами

І долетять коли-небудь

На Україну… і падуть

Неначе роси над землею

Мотив призначення поета і поезії

В Шевченковій поезії бачимо повне злиття особистого і громадянського, нотки нескореності, які звучать у віршах, написаних наперекір “всемилостивого” царського указу заборони писати: “О думи мої, о славо злая”, “Мов за подушне обступили” та ін.

Розвиває тему призначення поета і поезії, говорячи, що не слави він шукає в слові, а розради.

Слово для Шевченка – матеріальне, це не тільки духовна субстанція. Воно дає змогу не лише страждати, почувати, а дає поштовх його думці, є рушієм поступу суспільства. В слові закладені великі поклади енергії і інформації. Воно зв’язує людей, як сучасників, так і предків, і є містком до майбутнього:

Не для людей, тієї слави,

Мережані та кучеряві