І К.Чуковський, і С.Єфремов роблять висновок, що у казематі Петропавлівської фортеці тоді перебував святий

Є сукупність гріхів (за Т.Шевченком), які пробачити не можна Þ на зміну святості приходять слова “Нумо знову людей і долю проклинать!”

ßßß

У гніві він - пророк, у покірливості – як апостол, його ласка переходить у молитву, його лагідність – подвиг любові і прощення; кожне почуття він доводить до пафосу і релігійний у кожному своєму слові, іншим і не може бути великий національний поет, жрець і жертва свого народу, облагороджуваний, піднесений, він втілював у красу і святиню все, що створила його батьківщина.

К.Чуковський

Можемо стверджувати, що у християнському вченні Шевченко шукає ще одну опору для себе, своєї духовної цілісності, збереження людяності. Він забороняє собі, своїй душі озлобитися. Бо злоба руйнує людське начало в людині.

Мотив самотності

“Ой одна я, одна, як билиночка в полі”,

“Чого ти ходиш на могилу”,

“Ой три шляхи широкії”,

“Не кидай матері” та ін.

В основі їх народнопісенні уявлення про самотність, розлуку, страждання.

Тема смерті

Вперше в своїй поезії -. у поезії “Косар”: філософське осмислення смерті людини. Якщо в соціальному житті існує станова, національна, релігійна нерівність, то перед смертю всі рівні:

Мужика, й шинкаря,

Й сироту-кобзаря.

Приспівує старий, косить,

Кладе горами покоси,

Не мина й царя.

Заслання

Після оголошення Шевченку і братчикам вироку царя, бо суду не було, він потрапив в Орську фортецю “под строжайший надзор без права писать і рисовать” рядовим солдатом із правом вислуги.

Стан митця - із листів до фактично 2-3 респондентів, зокрема Андрія Івановича Лизогуба [1], В.Репніної:

“Бодай і ворогові моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь. Я страшно мучуся, бо мені запрещено писать і рисовать (ці слова він особисто виділив). А ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі! – та ще й у казармах”.

“Тільки мене ніхто не провідає. Так мені тепер тяжко, так тяжко, що якби не надія хоч коли-небудь побачить свою безталанну країну, то благав би господа о смерті”.

Причина такого свого стану: “Було, на собаку кинь, то влучиш у друга, а як прийшлося до скруту, то святий їх знає, де вони поділись! Чи не вмерли, крий боже? Ні, здравствують, та тілько одцурались безталанного свого друга”.

Аральська експедиція (1848-1849) - офіційно як художник, матеріали до складання докладних карт Аральського моря.