І. Франко

Національний колорит у поемі створено завдяки

v поєднанню елементів різних мовних стилів – церковнослов’янського, риторичного й українського народнорозмовного, побутового; говірної та ораторської віршованої інтонації;

v біблійної екзотики – реалій, топонімів, імен, тропів, фразеологізмів:

v української фольклорної символіки, побутових деталей сільського життя, народно-розмовних зворотів, пісенних епітетів, порівнянь, метафор тощо.

“Чи не покинуть нам, небого”

Останній твір.

Близький за змістом до триптиху. У цій поезії теми музи і слави знаходять завершення. Тут поет звертається до музи з найніжнішими епітетами: “моя сестро”, “мій друже”,, “дружино святая”, котра посилає йому зорю-натхненницю. А образ слави хоч освячено високий (“слава святая”), все ж вона не вічна, вважав поет, і там за порогом буття він хотів би зберегти “святого спутника” музу – єдину незрадливу супутницю творчості.