Профілактика ВЛІ у медичного персоналу

Відповідальність за наявність умов та здійснення заходів щодо охорони здоров΄я медичного персоналу несе головний лікар стаціонару.

При прийомі на роботу медичний персонал інформується про фактори ризику при виконанні своїх професійних обовязків, дотримання правил поперередження професійних захворювань. У подальшому не менш 1 разу на 6 місяців весь медичний персонал повинен проходити інструктаж з питань профілактики ВЛІ у медперсоналу та безпеки праці, 1 раз на місяць – навчання за розробленою у стаціонарі програмою.

В акушерському стаціонарі розробляється програма охорони здоровя медичного персоналу, яка має визначити критерії щодо профілактики професійного зараження, методи виявлення та реєстрації випадків професійних захворювань, підходи щодо їх запобігання, критерії відсторонення від роботи або обмеження професійної діяльності.

Проводиться скринінг медичного персоналу на наявність захворювань згідно діючих нормативних документів.

Профілактика професійних заражень передбачає використання універсальних заходів безпеки при проведенні інвазивних процедур, імунізацію та післяконтактну профілактику.

Універсальні заходи безпеки передбачають:

· Використання індивідуальних засобів захисту (халати, шапочки, гумові рукавички, маски, окуляри, або захисні екрани, взуття, що піддається дезінфекції) під час проведення всіх медичних маніпуляцій, які пов΄язані з контактом з кров΄ю або іншими біологічними рідинами пацієнтів;

· Дотримання правил безпеки при роботі, зборі, дезінфекції, предстерилазційній очистці або видаленні з відділення гострого та ріжучого медичного інструментарію;

· Дотримання правил і техники миття та антисептики рук.

Персонал щоденно перед початком роботи одягає робочий чистий одяг (халат або костюм, взуття, що піддається дезінфекції).

ПРЕДМЕТ АКУШЕРСТВА ТА ГІНЕКОЛОГІЇ.

Акушерство(фр. Accoucher — допомагати під час пологів) — наука про фізіологічні та патологічні процеси, що відбуваються в організмі жінки у зв'язку з вагітністю, під час пологів, а також в післяпологовий період.

Акушерство – наука про розвиток вагітності (від запліднення та імплантації до дозрівання плода в череві матері) та про зміни в організмі жінки у зв΄язку із вагітністю, про перебіг та ведення нормальних та патологічних пологів, методах пологорозв΄язання, методах профілактики ускладнень, перебіг та ведення фізіологічного і ускладненного післяпологового періоду.

Гінекологія (грецьк. gynea – жінка, logos– наука) наука про жіночий організм, вивчає анатомо­фізіологічні особливості жіночого орга­нізму, захворювання статевих органів жінки, методи їх діагностики, профі­лактики й лікування хворих.

Перинатологія (від грецьк. регі — приставка, означає «нав­коло», «зовні» + лат. natus — наро­дження) — науки про розвиток та охо­рону плода й новонародженого.

ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ

АКУШЕРСТВА ТА ГІНЕКОЛОГІЇ.

Акушерство є однією з найстаріших галузей медицини. Деякі відомості з акушерства мали народи Стародавнього Єгипту, Індії книга „Аюрведа” („Знание жизни” 9-3 ст. до н.е.), Іудеї, Китаю (27 ст. До н.е.), Вавілону (22ст. До н.е.) та ін.

Стародавні єгиптяни, наприклад, бу­ли обізнаними щодо ознак маткових кровотеч, запальних захворювань ста­тевих органів і засобів лікування жінки, розумілися на захворюваннях молочних залоз, уміли застосовувати протизаплідні засоби, розпізнавати терміни вагітності. Пологи вдома приймали акушерки. Є відомості про знеболювання пологів, ви­конання операції кесаревого розтину. У Месопотамії при захворюваннях стате­вих органів проводили лікування за до­помогою срібла, лікарі надавали допо­могу під час пологів. У давньоіранській медицині пропагандувалося збереження ті­ла жінки у здоровому стані, багато уваги приділялося режиму її харчування, ро­динному життю, наголошувалося на шкідливості вживання алкоголю, впро­ваджувалися основи лікарської етики і самовдосконалення медиків. Стародав­ня індійська культура створила систе­му йоги, яка не втратила свого значен­ня й сьогодні. У китайській медицині широко застосовувалося голковколюван­ня. Давньотибетська медична літерату­ра містить рекомендації щодо лікуван­ня при жіночих хворобах. Лікарі Центральної Америки проводили пологи у колінно-ліктьовому положенні роділлі, здійснювали стимуляцію пологів, лакта­ції, надавали ручну допомогу під час пологів, виконували ембріотомію.

Давньогрецька медицина започатку­вала єдність емпіричного та філо­софського напрямів, які лише у XVII— XVIII ст. трансформувалися в основ­ний принцип сучасної медицини — єд­ність науки і практики. Медичні знан­ня давніх греків беруть свій початок з II тис. до н.е. і найбільш яскраво ві­дображені у міфах (кесарів розтин на померлих). Акушерства навчалися спо­чатку у храмах Артеміди, а в VI—Vст. до н.е. виникли перші родинні медичні школи. Вихованцем косської медичної школи був славнозвісний Гіппократ (460—377 рр. до н.е.), який висунув основний принцип діяльності лікаря:

«Не зашкодь!». У його працях викла­дено узагальнені положення медицини Давнього Сходу. Гінекологічну школу розвивали й представники Кнідської школи: виконували піхвове обстеження, оцінювали стан шийки матки, про­водили внутрішньоматкові маніпуляції. Деметрій (представник Александрійської школи, III ст. до н. е.) першим описав головне передлежання плода і визначив його як фізіологічне.

Вихованцями грецьких медичних шкіл були такі відомі лікарі, як Аскле-піад, Гален, Соран. Основоположни­ком акушерства і педіатрії вважають Сорана з Ефеса, який навчав повитух, на­писав практичний посібник з акушер­ства, розробив положення щодо акушер­ської деонтології. Він детально описав будову жіночих статевих органів, пла­центи, плодових оболонок, упровадив поворот плода на ніжку, наголошував на недопустимості грубих маніпуляцій з плодом. Традиції давньогрецької ме­дичної науки продовжувала медицина Давнього Риму, досягши найвищого роз­витку в галузі акушерства. Держава кон­тролювала процес стосовно допомоги під час пологів, зокрема, для врятування життя новонароджених упроваджував­ся обов`язковий кесарів розтин у випад­ках смерті жінки під час вагітності. У II—III ст. за часів занепаду Давнього Риму, почали функціонувати універси­тети, де готували лікарів. Виникли пер­ші лікувальні стаціонари у Візантії, Вір­менії, арабських та європейських кра­їнах.

Іслам, як відомо, не дозволяв торка­тися тіла померлої людини, тому уяв­лення щодо анатомії, фізіології і загаль­ної патології грунтувалися лише на на­укових поглядах Галена. Проте араб­ська медицина збагатила світову культу­ру новими спостереженнями, засобами лікування, діагностичними прийомами. Було розроблено рекомендації щодо гі­гієни і раціонального харчування вагіт­них, догляду та годування новонаро­джених. Видатний хірург країни Араб­ського Сходу Абу-ль-Касім (936— 1013) описав клініку позаматкової вагітності, арабський лікар Ібн-Зохр (1092— 1162) опублікував рецепти протизаплідних за­собів. У медицині народів Середньої Азії за часів епохи феодалізму найвидатнішу роль відіграв Ібн-Сіна (980—1037) з його знаменитим «Каноном лікарської науки».

Акушерство, як наука виникла у Франції, де ще в 13 ст. була відкрита палата для роділь.

Європейські війни під час епохи Се­редньовіччя сприяли розвиткові хірургії. Найвидатнішим хірургом того періоду був Амбруаз Паре (1509—1590), який походив із цирульників, що служили при дворі короля Франції. Він після тривалого періоду забуття відновив практику кесаревого розтину на помер­лих роділлях, а також поворот плода на ніжку. Першим лікарем, хто вико­нав кесарів розтин на живій жінці, вва­жають німця хірурга І. Траутманна (1610).

Значний розвиток анатомії пов`яза­ний з Андреасом Везалієм (1514— 1564), який детально описав будову ор­ганів людини у зв`язку з їх функцією, випередивши відкриття великого й ма­лого кіл кровообігу.

Великий Леонардо да Вінчі (1452— 1519) задовго до Везалія описав будову скелета, створив класифікацію м`язів, описав і намалював внутрішні органи людини, в тому числі статеві, зокрема маткові труби (раніше ніж Г. Фаллопій), круглі маткові зв`язки, плід у мат­ці, плаценту, але його малюнки було загублено. Сучасником А. Везалія був Г. Фаллопій (1523—1562), який очо­лив школу анатомії, хірургії та акушер­ства. Г. Фаллопій вивчав будову і функ­ції маткових труб, розвиток зародка лю­дини та його судинної системи. Г. Аранцій, учень Г. Фаллопія, досліджував функції плаценти, описав ембріональ­ну (аранцієву) протоку. Інший учень Г. Фаллопія, Л. Боталло, описав про­току, що з`єднує легеневу артерію з ду­гою аорти плода. Представник школи Г. Аранція, X. Фабріціус, детально ви­вчив і описав положення плода в мат­ці протягом вагітності. У. Гарвей і М. Мальпігі зробили вагомий внесок у розвиток учення про кровообіг. Р. Грааф, послідовник Гарвея, детально опи­сав структуру і функцію жіночих ста­тевих органів.

Отже розвиток акушерства як науки бере свій початок приблизно з XVIII ст., слідом за бурхливим розвитком хірур­гії. Допомогу під час пологів замість по­витух почали надавати дипломовані лі­карі-акушери. На межі XVII—XVIII ст. голландський лікар Девентер (1651— 1724) вивчав кістковий таз, зробив опис рівномірно звуженого й плоского таза у своєму відомому творі «Novum lumen» («Новый свет») в 1701 р.. Його сучасник француз Ф. Морісо, ав­тор знаменитої праці «О болезнях беременных й рожениц», запропонував свій метод виведення голови плода у випад­ку його сідничного передлежання, який застосовується й нині.

У ХVIIIст. У Франції, Англії, Німеччині та інших країнах акушерство відокромлено у самостійну область науки, відкриваюсться акушерські кафедри і клініки. У 1728 р. у Страсбурзі був відкрит пологовий будинок-клініка, а в 1751 р.— перша акушерська клініка в Геттінгені.

Жан Луї Боделок (1746-1810), французький лікар і вчений, відо­мий своїми працями, присвяченими про­блемам жіночого таза, вперше визначив поняття про великий і малий таз, засто­сував зовнішню пельвіметрію (кон`ю-гата Боделока), що зберегла своє зна­чення й на сьогодні.

У XIX ст. сформувалася сучасна мо­дель акушерських щипців. Можна при­пустити, що примітивні акушерські щип­ці застосовувалися ще з найдавніших часів. Вважають, що англієць П. Чемберлен винайшов щипці на початку XVII ст., але зберігав свій винахід у таємниці через комерційні міркування, тому його щипці відшукали лише в 1813р. Опис щипців нідерландського лі­каря Ж. Палфейна (1650—1730, Нідерланди). у посібнику з хі­рургії Л. Гейстера(1724р) сприяв їх швидкому впровадженню в практику і постійному вдосконаленню. Отже виникли моделі щипців А. Левре (1702-1780,Франція), Ф. Негеле (1778—1851, Німеччина), Дж. Сімпсона (1811—1870, Анг­лія), пізніше — модифікації, запропо­новані росіянином М. М. Феноменовим, І. П. Лазаревичем (Київська школа). Саме в цей час створюються перші на­укові товариства акушерів-гінекологів (уперше в Англії у 1852р.) та інших фахівців.

Великий внесок до вчення про біомеханізм пологів і жіночий таз з аку­шерської точки зору зробили німецькі лікарі: у 1839 р. Франц Негеле описав ко-созвужений таз — один із варіантів асинклітичного вставлення голови (пе­редній асинклітизм), Роберт (Н. Robert, 1814—1878) у 1842 р. по­перечно звужений таз, X. Кіліан (Н. Kilian, 1800—1863) — спондилолітичний таз в 1854 р.

Наприкінці XIX ст. французький акушер А. Пінар (А. Pinard, 1844—1934) систематизував при­йоми зовнішнього обстеження вагітної. Відтоді основним і обов`язковим мето­дом оцінювання стану плода стає ви­слуховування його серцебиття. Фран­цуз К. Креде (С. Crede, 1819—1892) запропонував метод ви­тискання посліду натискуванням на че­ревну стінку у випадку його затримки в порожнині матки.

XIX ст. характеризувалося значним розвитком клінічної медицини, аси­міляцією найновіших досягнень фунда­ментальних знань у галузі фізіології, патологічної анатомії, мікробіології, іму­нології. Видатні праці Л. Пастера, від­криття засобів знеболювання (наркозу), асептики й антисептики (І. Земмельвейс, О. Холмс, Дж. Лістер, М. І. Пирогов, М. В. Скліфософський, К. К. Рейєр) надали значного поштовху розвитку хі­рургії, гінекології та оперативного аку­шерства. Використання хірургічних втручань в акушерстві сприяло введення ефіру в 1846 р. бостонським зубним лікарем Мортоном (W. T. Morton, 1819—1868) і в 1847 р.— хлороформа английцем акушером Сімпсоном.

Акушерами було розпочато вивчення захворювань при вагітності (токсікози та ін.). Було встановлено, що еклампсія виникає не несподівано, а перед цим наступають зміни в організмі вагітної, які можуть бути виявлені ще до начала припадку.

При патологічному перебігу пологів застосовували поворот, щипці, сімфізіотомія і пубітомія, кесарів розтин і плідоруйнівні операції. Англійськи акушер Брекстон Гиксом (J. Braxton Hicks, 1823—4897) описав комбінований (зовнішньо-внутрішний) поворот плода при неповному розкритті зовнішнього зіва шийки матки.

Земмельвейс (I. Semmelweite, 1818—1865) склав основу профілактики пологової лихоманки: у 1847 р. у Віні в акушерській клініці зобовязал медичний пераонал мити руки розчином хлорної ізвесті. Це нововведення значно знизило захворюваність і смертність під час пологів.

Наукові акушерські товаривства вперше виник у 19 ст.: в Англії у 1825 р. (Лондонсске акушерське товаривство), в Россії у 1887 р. (Петербурзьке акушерсько-гінекологічне товаривство), водночасно виникли наукові товаривства в Москві і Киеїві У Россії у 1886 р. виходить «Журнал акушерства и женских болезней». Пізніше з΄явились журнали «Акушерство и гинекология», «Вопросы охраны материнства и детства», в Украине «Педіатрія, акушерство i гінекологія».

Із іноземних журналів слід назвать «American Journal of Obstetrics and Gynecology», английський «The Journal of Obstetrics and Gynecology of the British Empire», французький «Gynecologie et Obstetrique» и німецький «Zentralblatt fur Gynakologie». У 1910 р. у Петербурзі відбувається V міжнародний з΄їзд акушерів і гінекологів.

У XX ст. у зв`язку з широким за­провадженням асептики, антисептики, анестезії, застосуванням гемотрансфузій, антибіотиків було значно зменшено ма­теринську захворюваність і смертність від кровотеч, інфекційних ускладнень. Завдяки розширенню показань до ке­саревого розтину з погляду інтересів пло­да, обмеженню накладання «високих щипців», поворотів плода, плодоруйнівних операцій знизилися захворюваність і смертність новонароджених. Нові ме­тоди допомоги під час пологів при сід­ничному передлежанні плода запропо­нували М. Цов`янов (Росія) і Е. Брахт (Німеччина). У 50-ті роки шведський учений Т. Мальмстрем і югославський акушер В. Фіндерле замість аку­шерських щипців почали застосовувати вакуум-екстрактор.

Науково-технічний прогрес у другій половині XX ст. в розвинутих країнах світу сприяв не тільки перегляду бага­тьох класичних позицій в акушерстві, а й розвитку перинатології, нових репро­дуктивних технологій, ендоскопічної хі­рургії у гінекології.

Історичний розвиток вітчизняного акушерства та гінекології був важким і тернистим. Акушерство в нашій країні протягом багатьох століть набагато від­ставало від інших галузей медицини. До XVIII ст. в Україні та Росії було дуже мало лікарів, які займалися родопоміч­чю, допомогу ж під час пологів надава­ли повитухи, цирульники, знахарі й кос­топрави.

Наприкінці XVI — початку XVII ст. російський уряд зобов`язував лікарів-іно­земців навчати росіян лікарської спра­ви. Так, наприкінці XVI ст. Іван IV за­твердив Аптекарський наказ. Кінець XVII — початок XVIII ст. ознаменував­ся впровадженням прогресивних реформ Петра І, які сприяли розвиткові ме­дицини й охорони здоров`я. Центрами акушерства в Росії за тих часів були Мос­ква і Санкт-Петербург. Саме у Санкт-Петербурзі 1724 р. було засновано Ака­демію наук, у 1755 р. відкрито універ­ситет у Москві, а з 1764 р. в ньому було організовано медичний факультет.

Пологові будинки виникають тільки в другій половині XVIII ст. У 1754 р. Катерина II видала указ, який стосу­вався організації сповивальної справи і навчання повитух. Десять років по то­му, 1764 р., в Москві внаслідок напо­легливих клопотань ряду передових ді­ячів було відкрито перший пологовий госпіталь.

У Росії акушерство почало розвиватися з 2-ї пол. 18 ст. в Москві і Петербурзі за ініціативою лікаря П. З. Кондоїді в 1757 р. було відкрито школи для підготовки «повивальних бабок».

У 1797 р. в Петербургзі був відкрит Повівальний інститут з пологовим відділенням. З 1895 р. цей інститут називався Імператорським клінічним повівальним інститутом.

У 1798 р. в Петербурзі й Москві бу­ло створено перші вищі військово-медич­ні навчальні заклади — медико-хірургічні академії.

Протягом 30 років ка­федру акушерства і гінекології в Мос­ковському університеті очолював Вільгельм Михайлович Ріхтер. Його аку­шерський посібник містив чіткі показан­ня для хірургічних втручань в акушер­стві і витримав кілька видань. В. М. Ріх­тер розвивав і зміцнював середньоакушерську освіту, створював лікарські кадри. Він першим в історії акушерства визначив важливість взаємовідношення між головою плода і тазом роділлі у механізмі пологів, з`ясував причини по­рушення механізму пологів і виникнен­ня післяпологових кровотеч. Очолюючи університетське фізико-медичне науко­ве товариство, В. М. Ріхтер активно ви­вчав питання профілактики, написав ве­лику працю з історії медицини в Росії, а крім того, редагував медичний жур­нал, активно підтримував талановиту молодь.

У подальшому розвитку вітчизняного акушерства велика роль належить основоположнику російського наукового акушерства Н. М. Амбодику-Максимовичу, що написав перший значний посібник з цієї галузі. Першим у Росії лікарем, що здобув звання професора акушерства, став славнозвісний учений-енциклопедист, лі­кар-практик і видатний педагог Нестор Максимович Амбодик-Максимович. Один із перших викладачів акушер­ства в нашій країні, Н. М. Амбодик-Мак­симович створив підручник «Искусство повивания, или Наука о бабичьем деле»; винайшов і виготовив акушерський фантом, який застосовував у процесі ви­кладання та біля ліжка вагітної; розро­бив наукові принципи й техніку накла­дання акушерських щипців; упровадив методики пальцевого обстеження і паль­цевого розкриття шийки матки, тампо­націю склепіння піхви. Крім того, він пропагандував розумний консерватизм у ве­денні пологів, уникання непотрібних та поспішних хірургічних втручань.

Перші акушерські клініки при університетах були відкриті у Москві (1806, на 4 ліжка), Харкові (1829), Казані (1833), Києві (1844).

В Петербурзькій медико-хірургічній академії акушерство викладалось разом з судовою медициною. Покращилось викладання акушерства з приходом на кафедру акушера С. А. Громова (1774—1856). Першу кафедру акушерства в Петер­бурзькій військово-медичній академії очолив у 1832 р. знаменитий російський акушер, гінеколог і педіатр Степан Хомич Хотовицький, який рішуче висту­пав за відокремлення акушерства і гі­некології від педіатрії. Він першим у Росії запропонував переливання крові людини у зв`язку з великою крововтра­тою під час пологів; пропагував кон­серватизм у веденні пологів, категорич­но забороняв накладати щипці на голо­ву плода, що рухається. С. X. Хотовицький був ініціатором видання Петер­бурзького військово-медичного журна­лу й очолював його протягом багатьох років.

З 1848 р. кафедру очолює учень М. І. Пирогова — Олександр Олек­сандрович Кітер, який у 1846 р. впер­ше в Росії (через 25 років після першої в світі такої операції) виконав піхвову екстирпацію матки, що була уражена раком, з видужанням прооперованої пацієнтки. І якщо батьком вітчизняного акушерства називають Н. М. Амбодика-Максимовича, то буде цілком справедливо назвати 0.0. Кітера бать­ком вітчизняної гінекології. Підручник 0.0. Кітера «Пособие к изучению женских болезней» — перший підручник з гінекології в Росії — був дуже популяр­ним завдяки простому і дохідливому спо­собу викладу матеріалу, особливо опе­ративної техніки. Клініка О. О. Кіте­ра була зразком не тільки стосовно лі­кування і викладання, а й науково-до­слідницької роботи, здобутком якої були наукові дисертації. Зі школи О. О. Кіте­ра вийшли видатні акушери А. Я. Красовський і В. М. Флорінський.

З 1858 р. кафедру акушерства Медико-хірургічної академії у Петербурзі очолює блискучий хірург Антон Яко­вич Красовський (1823—1898), учень М. І. Пирогова, а в минулому кріпак.

Видане ним у 1885 р. «Пособие по оперативному акушерству» є непере-вершеною класичною працею у цій га­лузі. Будучи прихильником «зрячих» пологів, А. Я. Красовський розділив їх процес на п`ять моментів — рухів перед-леглої частини плода, які викладено і в сучасних підручниках. У 1862 р. А. Я. Красовський першим у Росії ви­конав оваріектомію із сприятливим ре­зультатом, а в 1868 р. опублікував мо­нографію «Об овариотомии». Йому на­лежить тритомний «Курс практического акушерства» (1865—1879). А. Я. Красовський був одним із органі­заторів Московсько-петербурзького то­вариства лікарів, І з`їзд якого за його ініціативою було скликано у 1888 р. У 1886 р. він організував видання журна­лу «Акушерство й женские болезни», який і сьогодні, після великої перерви, видається в Санкт-Петербурзі (Військо­во-медична академія).

Володимир Михайлович Флорін­ський, закінчивши у 1858 р. з відзнакою Медико-хірургічну академію, залишив­ся в ній ще на 3 роки для фахового удосконалення. Дисертація В. М. Флорінського про розрив промежини під час пологів стала класичною працею. Його підручник «Курс акушерства й женских болезней», написаний надзвичайно до­ступно і виразно, був настільною кни­гою для спеціалістів того часу.

У Петербурзі в 1865 р. було видано монографію Мартина Ісайовича Горвіца (1837— 1883) «Опыт учения о выкидыше», де він описав ранню ознаку вагітності (пом`якшення нижнього сег­мента матки), яку згодом запропону­вав також Гегар (ознака Горвіца — Гегара). З 1875 р. він викладав курс акушерства і жіночих хвороб у Медико-хірургічній академії. Монографія «Пособие по патологии й терапии женской половой сферы» з авторськими малюнками до кожного розділу була од­ним із перших у літературі того часу досліджень у галузі гінекології. Зі шко­ли М. І. Горвіца вийшов видатний російський акушер М. М. Феноменов.

У XIX ст. активно формувалися віт­чизняні наукові школи. Значними на­уковими центрами стали медичні фа­культети Дерптського, Віденського, піз­ніше — Казанського і Київського, а по­тім — Харківського і Новоросійського (Одеського) університетів.

З 19 ст. почався невпинний розвиток вітчизн. наукового й практичного акушерства. У подальшому було відкрито ряд акушерських клінік при провідних університетах: Московському (1833), Київському (1844), почалось видання спеціальних медичних журналів. Цьому сприяли праці видатних вітчизн. вчених 19—20 ст.: Д. І. Левитського (Описання фізіології та патології пологового акта, Москва 1821), Г. І. Корабльова (вивчення проблеми вузького тазу, патології третього періоду пологів, пологів при тазовому передлежанні, Москва, 1841-1843), Н.І.Побединського (займався проблемами вузького таза, кесарева розтина, еклампсії, позаматкової вагітності та ін.ж. написав „Краткий учебник акушерства”,1861-1923), К. Ф. Слав'янського, В. С. Груздьова, Д. О. Отта, В. Ф. Снєгірьова і, зокрема, укр. вчених І. П. Лазаревича(запропонував прямі акушерські щипці Лазаревича), О. П. Матвєєва, Г. Є. Рейна, М. П. Толочинова, Л. І. Бубличенка, Г. Ф. Писемського, В. М. Орлова та ін.

Кафедру акушерства, жіночих і ди­тячих хвороб у Києві при університеті Святого Володимира було засновано у 1841 р. Заслуженим професором цієї ка­федри, видатним організатором прак­тичної акушерської справи був талано­витий педагог, один із керівників на­уково-дослідницької роботи в галузі акушерства в Київській губернії Олек­сандр Павлович Матвєєв (1816—1882). Його «Пособие по акушерству» майже вичерпно для того часу визначало шля­хи щодо вирішення найскладніших па­тологічних проблем і їх диференціаль­ної діагностики. О. П. Матвєєвим на­писано «Пособие по повивальному делу» для повитух, яке витримало чоти­ри видання, а також ряд монографій, присвячених післяпологовим захворю­ванням, оперативному лікуванню виво­роту матки. Він уперше запропонував проведення профілактики бленореї у новонароджених шляхом введення в кон`юнктивальний мішок 2 % розчину срібла нітрату.

Учень А. Я. Красовського, профе­сор Г. Є. Рейн, очолював кафедру з 1883 по 1900 р., а 1887 р. заснував пер­ше наукове товариство акушерів-гінеко­логів у Києві, був одним із організато­рів у 1903 р. IX Пироговського з`їзду лікарів, присвяченого питанням надан­ня допомоги під час пологів.

Протягом 1900—1913 рр. кафедру очолював професор Олександр Олек­сандрович Муратов. Його дослідження присвячені проблемам кровопостачання жіночих тазових органів, позаматковій вагітності, показанням для хірургіч­ного лікування у випадках задавне­них ускладнених викиднів. Професор Г. Г. Брюно, який закінчив Київський університет і очолював кафедру з 1919р., вперше в Україні виконав роз­ширену екстирпацію матки за методом Вертгайма.

Одне з найбільш вагомих місць в іс­торії розвитку вітчизняного акушерства і гінекології належить Івану Павлови­чу Лазаревичу (1829—1902). Після за­кінчення у 1853 р. Київського універ­ситету І. П. Лазаревич працював асис­тентом професора О. П. Матвєєва, а через п`ять років, після захисту доктор­ської дисертації, він здобув доцентуру і в 1862 р. був обраний професором ка­федри акушерства, жіночих і дитячих хвороб Харківського університету, де працював протягом 25 років.

І. П. Лазаревич був активним бор­цем за цілковиту самостійність аку­шерської науки. Заслужену славу вче­ному здобули його праці «Деятельность женщины», «Исследование живота беременных», «Исследования в области дифференциальной диагностики беременности й опухолей», ілюстрований підручник «Курс акушерства», «История акушерства», експериментальні роз­відки в галузі фізіології пологового ак­ту, аналіз впливу праці на жіночий ор­ганізм, наукові праці з оперативного акушерства.

Почесний член багатьох наукових то­вариств, І. П. Лазаревич був яскравим доповідачем і лектором, неодноразово виступав на міжнародних конгресах. Найталановитіший винахідник, І. П. Ла­заревич у 1849 р. розробив прямі щипці (щипці Лазаревича), тобто без тазової кривизни, і довів їх перевагу над пе­рехресними щипцями. Ідею прямих щипців було використано пізніше німець­ким ученим Кіляндом (щипці Кілянда).

Завдяки таланту й енергії І. П. Ла­заревича, при керованій ним кафедрі було організовано сповивальний інсти­тут, метою якого була підготовка аку­шерок для всього півдня Росії.

І. П. Лазаревич вперше застосував низку нових операцій і визначив для них показання і протипоказання. У 1867 р. видав атлас винайдених ним аку­шерських і гінекологічних інструментів.

Після І. П. Лазаревича кафедрою ке­рував вихованець Київського універ­ситету, учень школи А. Я. Красовсько­го — Микола Пилипович Толочинов (1840—1906). Його праці були присвя­чені питанням асептики й антисептики в акушерстві. Він першим запропону­вав метод тампонування порожнини матки у випадку її гіпотонічного стану, який був описаний пізніше Дюрсеном. М. П. Толочинов є автором «Учебника по женским болезням», «Учебника по акушерству», а також «Учебника пови­вального дела».

Великим здобутком науки стала «Нормальная й патологическая анатомия женщины» Кроніда Федоровича Слов`янського (1847—1898), учня А. Я. Красовського. К. Ф. Слав`янський опублікував понад 50 цінних на­укових праць, у тому числі двотомний підручник, виконав першу ампутацію піхвової частини шийки матки. Заслу­гою ученого та його школи було ретельне вивчення патоморфологічного і топографо-анатомічного аспектів процесу, яким він надавав першорядного значення. Зі своїми співпрацівниками він проводив наукові дискусії з невідкладних теоре­тичних і практичних проблем гінекології. За його ініціативою у 1881 р. було прийнято рішення про періодичне скли­кання з`їздів лікарів. У 24-річному віці К. Ф. Слав`янський став приват-доцен­том, у 26 років — членом 28 російських і зарубіжних товариств, а в 29 років — професором. З його школи вийшли зна­мениті акушери О. І. Лебедєв, М. М. Феноменов, Д. О. Отт та інші.

Видатним представником Москов­ської школи акушерів був Володимир Федорович Снєгірьов (1847—1916). У докторській дисертації “К вопросу об определении й лечении внематочного кровоизлияния” він виявив себе як вдум­ливий клініцист і дослідник. Його фун­даментальна праця «Маточные крово-течения» (1884) витримала багато ви­дань і була перекладена французькою мовою. У 1898р. В. Ф. Снєгірьов на приватні кошти організував гінекологіч­ний інститут для удосконалення ліка­рів з периферії. Він першим висунув пропозицію про утворення штучної піх­ви з прямої кишки, розробив операцію кольпопексії для усунення випадання піхви і зміцнення тазового дна, вдоско­налив техніку оваріотомії, повного ви­далення матки, запропонував ме­тод перев`язування а. утеріна. Значним внеском у науку є його «Анатомия тазовых органов». В. Ф. Снєгірьов де­тально виклав клініку доброякісних і злоякісних новоутворень, описав 4 фор­ми раку жіночих статевих органів. Він був засновником першого в країні То­вариства боротьби з раком і фундато­ром низки радіотерапевтичних това­риств. Дуже шанували В. Ф. Снєгірьова його видатні сучасники — Лев Толстой, художник В. Е. Маковський.

Представником Московської школи був і професор Микола Іванович Побє-дінський (1861—1923), автор широко відомого підручника з акушерства. Він розробляв хірургічний напрям в аку­шерстві, вивчав проблеми кесаревого розтину, вузького таза, поєднання ва­гітності і раку, токсикозу вагітних, ос­теомаляції. Під його керівництвом бу­ло написано понад 100 наукових праць.

Олексій Іванович Лебедєв (1850— 1923), професор гінекології Військово-медичної академії у Петербурзі, першим у Росії почав розширювати показання до кесаревого розтину, визначив відда­лені наслідки цієї операції, був прихиль­ником фізичних методів у консерватив­ному лікуванні при жіночих хворобах (піхвовий душ). Його перу належить монографія «К учению о чрезмерном на-коплении околоплодной жидкости», а також низки наукових праць з опера­тивної гінекології.

Винятковим спеціалістом у галузі описової анатомії жіночих статевих органів був заслужений професор І Московського державного універси­тету, голова акушерсько-гінекологічно­го товариства, засновник і редактор журналу «Гинекология й акушерство» Олександр Петрович Губарєв ( 1855 — 1921), автор монографій «Хирургическая анатомия брюшной полости», «Оперативная гинекология й основы абдоминальной хирургии».

У 1797 р. в Петербурзі розпочав свою діяльність перший у Росії Сповиваль­ний інститут з пологовим відділенням (з 1895 р. — Імператорський клінічний сповивальний інститут, потім —Імпера­торський акушерсько-гінекологічний інститут, нині — Науково-дослідний інститут акушерства і гінекології іме­ні Д. О. Отта РАМН). Його першим директором був професор І. Ф. Баландін. З 1893 р. директором інституту став Дмитро Оскарович Отт (1855— 1929). Автор відомої книги «Оперативная ги­некология», він запропонував медіаль­ну перинеотомію, новий метод віднов­лення при розривах промежини, оригі­нальний діагностичний метод визначен­ня прохідності маткових труб, провів перші кольпоскопії, уточнив показання до кесаревого розтину, описав ряд ви­найдених ним інструментів і приладів. Д. О. Отт був організатором виїзної акушерської поліклініки для надання допомоги малозабезпеченим хворим, го­ловою акушерсько-гінекологічного това­риства в Петербурзі, одним із організа-торів Всесоюзного товариства акушерів-гінекологів. Водночас із Імператорським інститутом він очолював Жіночий ме­дичний інститут, для якого домігся дер­жавних субсидій і зрівнювання в пра­вах лікарів-жінок з лікарями-чоловіка­ми. Заслугою Д. О. Отта було також створення власної наукової школи, зраз­кової системи підготовки й удосконален­ня акушерок.

Одним із найближчих співробітни­ків Д. О. Отта був вихованець Війсь­ково-медичної академії Василь Васильо­вич Строганов (1857—1938), який спочатку працював акушером-гінеколо­гом у Чернігівській губернії, а після здо­буття ступеня доктора медицини — про­фесором Імператорського інституту в Петербурзі. Світову славу здобула В. В. Строганову розроблена ним схе­ма лікування при еклампсії. Займався він і проблемами передлежання плацен­ти, розривів матки. Велику популяр­ність мали його «Сборник акушерских задач» і монографія «О важнейших осложнениях беременности й родов».

Проблемою еклампсії, нестримного блювання вагітних займався також високоталановитий викладач, теоретик і практик Георгій Андрійович Соловйов (1856—1932). Запропонований ним зап`ястковий показник для уточ­нення місткості жіночого таза і досі ви­користовується у практичному акушер­стві.

З Петербурзького жіночого медично­го інституту (нині Петербурзький дер­жавний медичний університет ім. акад. І. П. Павлова) вийшли такі видатні вчені і практики, організатори медичної осві­ти, як М. М. Феноменов, П. Т. Садовський, Л. О. Кривський, К. К. Скробанський, Л. Л. Окінчиц, І. І. Яковлєв, І. Ф. Жорданія.

Докторська дисертація Миколи Ми­колайовича Феноменова (1855—1918) «К учению о кифотическом тазе й разрыве симфиза в родах» зробила йо­го ім`я широко відомим. У 1885 р. він очолив кафедру акушерства і гінеколо­гії в Казанському університеті, потім по­вернувся до Петербурга. Обіймаючи по­саду директора Надєждінського (нині ім. В. Ф. Снєгірьова) родопомічного за­кладу, він працював водночас на ка­федрі акушерства і жіночих хвороба Жі­ночого медичного інституту. Його «Оперативнеє акушерство», опубліко­ване в 1892 р., і досі залишається кла­сичним посібником. М. М. Феноменов вичерпно обґрунтував показання й умо­ви та описав техніку майже всіх аку­шерських операцій, запропонував метод перфорації передлеглої голови плода, декапітації, клейдотомії, удосконалив акушерські інструменти, наполегливо впроваджував методи асептики й ан­тисептики в акушерство.

Петро Тимофійович Садовський (1863-1912) здобув славу своїми унікальними для того часу досліджен­нями: «Учение о роли епителия в патоге­незе ретенционных кист фаллопиевых труб при их сращении» та «О способах распространения микробов из полости матки», що була однією з перших праць про дрімаючу і висхідну інфекцію. Він описав методику видалення матки че­рез піхву, рекомендації щодо методів профілактики ушкодження сечоводів під час лапаротомії і їх зашивання.

Професор акушерства і жіночих хво­роб Леонід Олександрович Кривський працював над проблемами повторного ке­саревого розтину, оперативної гінеколо­гії, біомеханізму пологів у випадку ано­мальних передлежань голови плода. До праці над «Пособием по женским болезням» за його редакцією Л. О. Кривський залучив найкращі наукові сили Росії.

Школу професора Д. О. Отта прой­шов видатний клініцист Рене Вален­тинович Кіпарський (1867—1938), спів­автор відомої «Оперативной гине-кологии», творець цілої низки операцій щодо виправлення неправильного поло­ження матки, блискучий майстер піх­вових операцій. Одним із перших він виконав трансплантацію яєчника в по­рожнину матки при жіночій неплід­ності, вдосконалив оперативну техніку щодо усунення непрохідності маткових труб. Р. В. Кіпарський був неперевершеним фахівцем у фістульній хірургії, першим у нашій країні розпочав засто­сувати сфінктеропластику сечового мі­хура, утворення штучного сфінктера. Домігся відкриття в своєму інституті спе­ціального відділу, який займався проб­лемами акушерсько-гінекологічної уро­логії.

Академік Костянтин Климентійович Скробанський (1874—1947), ви­хованець Петербурзької військово-ме­дичної академії, створив оригінальну школу акушерів-гінекологів. Він автор близько 200 наукових робіт, підручника «Акушерство й гинекология». Під його керівництвом виконано понад 50 дисер­тацій. У своїй праці «Опыт зкспериментальной разработки вопроса о патогене­зе зклампсии» К. К. Скробанський ви­значив роль плацентарної тканини та речовин, які виробляються нею, у генезі пізнього токсикозу вагітних. Запро­понував показання для хірургічного втручання в акушерстві і гінекології, у тому числі для оперативного лікування хворих на рак.

Людвіг Людвігович Окінчиц (1874— 1941) набув славетності завдяки двотом­нику оперативної гінекології, посібни­ку «Гинекологическая клиника», дослі­дженням «К вопросу о взаимосвязях некоторых желез внутренней секреции». Значну роль у розв`язанні спірних пи­тань судово-медичної науки відіграла йо­го монографія «Возрастные изменения девственной плевы».

Одним із кращих учнів М. М. Феноменова був Герман Генріхович Гентер (1881—1935), відомий працями «Преждевременное выделение детского места», «Методы исследования в гинекологии», а також роботами про ме­ханізм пологів, випадання статевих ор­ганів. Ранні ознаки вагітності та параметриту — ознаки Гентера — увійшли і до сучасних підручників та довідників з акушерства. У клініці Г. Г. Гентера було організовано для лікарів-акушерів спеціальні семінари — «вівторки», на яких збиралися слухачі не тільки з міс­цевих родопомічних установ, а й із ін­ших міст. Г. Г. Гентер був дбайливим вихователем молоді, написав посібник з акушерства для лікарів і студентів, керував їх науковою роботою.

Одним із найталановитіших учнів Д. О. Отта, який навіть дістав прізви­сько «маленького Отта», був Михайло Васильович Йолкін (1884—1940). Ли­ше перелік його праць з основних пи­тань акушерства і гінекології свідчить про надзвичайну ерудицію автора. Се­ред них — «О регионарной анестезии при гинекологических операциях», «Оперативноє лечение ретрофлексий матки по способу автора», «Случаи вродженной грыжи пуповины», «Новые методы зкстирпации матки в условиях полного пролапса у пожилых», «Современные взгляды на зклампсию й методы ее лечения», «К вопросу о недостаточности тазового дна», «Пути профилактики послеродовой инфекции», «Гонорея женщин й ее лечение», «Физкультура й менструальная функция», «Злокаче-ственные новообразования яичников».

/. /. Яковлєв (1896-1968), пред­ставник школи Д. О. Отта, створив но­вий методологічний підхід до вивчення фізіології і патології вагітності та поло­гів. Він вивчав функції головного моз­ку вагітних, запропонував фізіологічні методи знеболювання, розвинув уявлен­ня щодо біомеханізму пологів, запропо­нував класифікацію аномалій полого­вої діяльності. Могутню школу акушерів і гінекологів було створено в Казані. Її заснов­ником став Вікторин Сергійович Груздьов (1866—1938), випускник Пе­тербурзької військово-медичної академії, учень О. І. Лебедєва, один із перших онкогінекологів у Росії. Розпочавши свою науково-дослідницьку діяльність ще в студентські роки, В. С. Груздьов був дві­чі премійований за свої праці. Заслуже­ну славу здобули праці «О развитии мор-фологии маточной мускулатуры», «О физиологии женской половой сфери», «О раке матки». Характерним для В. С. Груздьова та його школи було міцне пов`язування питань клініки з морфо­логічними науками. Протягом ЗО років він завідував кафедрою, майже 20 років був редактором «Казанського медичного журналу». Популярність журналу, який об`єднав навколо себе кращі наукові си­ли, збереглася і досі. В. С. Груздьов три­валий час керував Казанським медич­ним товариством і був організатором міс­цевого Інституту удосконалення лікарів. Він автор одного з кращих у країні по­сібників з акушерства і жіночих хвороб. Серед акушерів-гінекологів важко було знайти подібного ентузіаста щодо попу­ляризації наукових знань і передавання свого багатогранного досвіду молоді.

Вихованець Казанського університету й учень В. С. Груздьова, Микола Іва­нович Горизонтов багато енергії відда­вав дослідженням у галузі туберкульо­зу жіночих статевих органів. Більша час­тина його науково-педагогічної діяльно­сті відбувалася в Сибіру, спочатку — в Томську, а потім — у Новосибірську, де він створив наукові школи.

Видатними учнями В. С. Груздьова були Михайло Сергійович Малиновський (1880-1976) і Л. С. Персіанінов, які стали визнаними лідерами московської школи акушерства та гіне­кології, організаторами сучасної систе­ми пологової допомоги. М. С. Малиновський як прекрасний клініцист зай­мався питаннями оперативного акушер­ства, знеболювання в акушерстві та гі­некології, лікування при пізньому ток­сикозі вагітних, післяпологових гнійно-септичних захворюваннях, видав підруч­ник, який і тепер користується вели­кою популярністю у студентів і прак­тичних лікарів.

Заслуги академіка Леоніда Семено­вича Персіанінова (1908—1978) поля­гають у розробленні проблем акушер­ського травматизму, фізіології і пато­логії скоротливої діяльності матки, діа­гностики та лікування гіпоксії плода й асфіксії новонародженого. За цикл ро­біт з перинатології Л. С. Персіанінова було нагороджено Державною премією СРСР. Він був віце-президентом Між­народної асоціації акушерів-гінекологів.

У наш час традиції московської шко­ли акушерів-гінекологів продовжують такі відомі вчені, як К. М. Віхляєва, В. І. Кулаков, Г. М. Савельєва, В. М. Сєров, Т. О. Старостіна, М. М. Победінський, В. І. Краснопольський, В. Є. Радзінський, В. М. Сидєльникова, які створили власні науко­ві школи.

Велика роль у становленні перинато­логії (з 60-х років XX ст.) як самостій­ної наукової дисципліни належить зна­менитим працям П. К. Анохіна та його учнів (30-ті роки) щодо функціональ­них систем організму, І. А.Аршавського — стосовно домінанти вагітності. П. Г. Свєтлов, В. І. Бодяжина розроб­ляли проблему критичних періодів ембріо- і фетогенезу; петербурзькі вчені Н. Л. Гармашева та Н. М. Костянтинова — фундаментальні проблеми перинатальної медицини.

До київської школи акушерства і гі­некології належав Микола Вітольдович Шуварський (1860-1922). Широкого визнання набули його праці про штуч­не запліднення, міому матки і вагітність, ускладнення під час третього періоду пологів, стан плаценти та її будову.

Особлива роль у розвитку медици­ни в Україні, й зокрема в Одесі, нале­жить великому Миколі Івановичу Пи­рогову, який під час своєї роботи попечи­телем Одеського навчального округу (1856—1858) клопотав перед урядом про відкриття медичного факультету на Півдні. 1 вересня 1900 р. ректор Ново­російського університету професор Фе­дір Никифорович Шведов прочитав пер­шу лекцію на медичному факультеті. А в 1920 р. медичний факультет перетво­рено на медичну академію, ректором якої став академік Данило Кирилович Заболотний (пізніше його було обрано президентом Академії наук України). З 1921 р. розпочалось існування само­стійного Одеського медичного інститу­ту (ОМІ), ректором якого протягом 1923—1927 рр. був академік Лев Васи­льович Громашевський.

Одним з організаторів родопомочі та гінекологічної допомоги в Одесі був Гри­горій Ілліч Гімельфарб (1857—1928). Значним внеском у розвиток гінеколо­гії були його праці «К вопросу о девиации матки», «О клинике й лечении миом матки». Удосконалюючи радикальну операцію видалення матки за Вертгей-мом, він знизив смертність після неї до 2 %. Володіючи широкими знаннями в галузі патології, анатомії і лаборатор­ної техніки, Г. І. Гімельфарб створив патологоанатомічний музей і заснував першу лабораторію.

У 1905 р. медичним факультетом Но­воросійського університету на посаду професора кафедри акушерства і жіно­чих хвороб було обрано випускника Пе­тербурзької військово-медичної академії, учня професора 0.І. Лебедєва — Все­волода Миколайовича Орлова (1866 — 1927). Під його керівництвом аку-шерсько-гінекологічна клініка в Одесі за масштабами оперативної діяльності і наслідками хірургічного втручання від­разу посіла помітне місце серед передо­вих лікувальних установ.

Дослідження В. М. Орлова були присвячені грязелікуванню, ролі фізич­них методів у лікуванні при запальних захворюваннях, рентгенотерапії, радіоте­рапії, упровадженню в хірургічну гіне­кологічну практику кетгуту. Автор ві­домого підручника «Учебник женских болезней», він, як талановитий педагог і клініцист, організував у 1927 р. пер­ше студентське наукове товариство, Оде­ське наукове товариство акушерів-гіне­кологів, поліклініку для надання без­платної допомоги роділлям, де консуль­тували і чергували асистенти, студенти останнього курсу (перші засади сімейної медицини).

Працівників кафедри В. М. Орло­ва — приват-доцентів Г. І. Томсона і Ф. В. Букоємського — було обрано професорами Одеських вищих жіночих курсів, а потім — Одеського медичного інституту. Учні В. М. Орлова очолю­вали кафедри акушерства і жіночих хвороб в інших містах: В. Д, Брандт — у Харкові, Б. К. Гогоберідзе — в Тбі­лісі, Г. Ф. Цомакіон — у Дніпропет­ровську.

Видатним представником україн­ської школи акушерів-гінекологів був прославлений хірург, талановитий діаг­ност Григорій Федорович Писемський (1862-1937), професор Київського ме­дичного інституту і Київського інсти­туту удосконалення лікарів. Із напи­саних ним понад 60 наукових праць найбільш відомими є дослідження про іннервацію матки, монографія про дермоїди черевної стінки, роботи з опе­ративної гінекології. Г. Ф. Писемський був редактором журналів «Українські медичні вісті», «Вопросы онкологии», ініціатором відкриття в Києві першої жіночої консультації для вагітних, ство­рення колгоспних пологових будинків, організації родопомочі в сільській міс­цевості. У його клініці вперше в аку­шерсько-гінекологічній практиці в Україні здійснено переливання донор­ської крові.

Після Г. Ф. Писемського кафедру акушерства і гінекології Київського ме­дичного інституту очолив професор 0.1. Крупський. Під його керівництвом розширювалася клінічна база, було ство­рено біохімічну лабораторію. З 1936 р. існували вже дві кафедри акушерства і жіночих хвороб — на лікувальному і пе­діатричному факультетах.

Одним з основоположників акушер­ства в Україні був професор Київсько­го медичного інституту Феодосій Онисимович Соколов (1870—1942). Його докторська дисертація «О солевом вли­ваний как методе лечения после острых кровопотерь» стала основою теоре­тичних положень щодо впливу транс­фузії крові на організм. Широковідо­мими були праці Ф. О. Соколова «О лечении септического аборта», «Консер­вативнеє лечение миом». Маючи вели­чезний досвід наукової і практичної ро­боти, він брав найдіяльнішу участь у роботі установ Охматдиту в Україні.

З 1938 по 1958 р. кафедру акушер­ства і гінекології № 1 лікувального фа­культету Київського медичного інститу­ту очолював професор, член-кореспон­дент АН України Олександр Юдимович Лур`є, який був головним акуше­ром-гінекологом Міністерства охорони здоров`я УРСР. Він запропонував про­ведення аналізу материнської смертно­сті (материнські летальні комісії), що мало велике значення для підвищення якості родопомочі, а також знеболювання пологів (1935 р.), за що його було удо­стоєно Державної премії. Розпочалося розроблення єдиних положень з найваж­ливіших питань акушерства (вузький таз, кесарів розтин, акушерська крово­теча тощо). Досвід України поширю­вався по всіх республіках Союзу. Збіль­шилася кількість ліжок оперативної гі­некології, було відкрито відділення гі­некологічної онкології, септичної гіне­кології, патології вагітності. У викладан­ні акушерства і гінекології більше ува­ги стали приділяти практичним занят­тям. О. Ю. Лур`є запропонував свою модифікацію екстирпації матки за Вертгеймом у поєднанні з рентгене- та радійтерапією.

Кафедру акушерства і гінекології № 2 з 1938 р. очолював вихованець Ки­ївського медичного інституту професор Петро Михайлович Буйко (1895— 1943). Клініко-експериментальна праця «Хірургічне лікування міхурово-піхво-вих нориць у жінок» характеризує йо­го як сміливого новатора, вченого-гу-маніста. З перших днів Другої світової війни П. М. Буйко пішов добровольцем на фронт. Пораненим був захоплений у полон, звідки втік. Брав активну участь у партизанському русі України. Був схоплений гестапо. Після жорсто­ких тортур 15 жовтня 1943 р. його було спалено живим у с. Ярошівка.

До 1953 р. кафедру акушерства і гі­некології № 2 очолював заслужений ді­яч науки, професор О. М. Ольшанецький — автор одного з перших до­сліджень з історії вітчизняного акушер­ства і гінекології.

За ініціативою професора О. Ю. Лур`є, у повоєнні роки вперше в країні було організовано профілак­тичні онкологічні обстеження жінок, що дало змогу знизити смертність від ра­ку. Завдяки активній науковій, лікувальній та організаційній діяльно­сті кафедри акушерства і гінекології Ки­ївського медичного інституту знизилася смертність від акушерських кровотеч. Вперше було відкрито кабінети патоло­гії клімаксу, дитячої гінекології, удо­сконалено систему підвищення квалі­фікації лікарів. У розвитку дитячої гінекології значна роль належить уч­ням О. Ю. Лур`є — професорам Ю. О. Крупко-Большовій, І. Б. Вовк, а в онкологічній гінекології — В. К. Він­ницькій, А. І. Євдокимову, В. Я. Зухер, Н. В. Свєчниковій та ін.

У 1959 р. кафедру очолив вихова­нець харківської школи професора 1.1. Грищенка Микола Сергійович Бакшеєв (1911—1974) — професор, голов­ний акушер-гінеколог МОЗ УРСР. Він створив наукову школу, яка розробля­ла питання фізіології і патології скоро­тливої діяльності матки, емболії навколоплодовими водами, гестозу, гі­поксії плода й асфіксії новонародже­ного, хіміотерапії в онкогінекології. За монографію «Маткові кровотечі в аку­шерстві» М. С. Бакшеєв був удостоє­ний Державної премії ім В. Ф. Снєгірьова.

Справу М. С. Бакшеєва продовжу вали його послідовники: Т. Я. Калініченко видатний органі­затор охорони здоров`я в Україні, про­фесор Раіса Іванівна Малихіна — ві­домий спеціаліст з проблем туберкульо­зу жіночих статевих органів. Завідува­чами кафедр Київського медичного ін­ституту (нині — Національний медич­ний університет ім. О. О. Богомольця) є відомі українські вчені: професори В. С. Артамонов, В. Я. Голота, головний спеціаліст акушер-гінеколог МОЗ Укра­їни — професор Б. М. Венцьковський Б.М.Венцьковський. Очолює акушерсько-гінекологічну службу України. Автор розробок по проблемам пізніх гестозів.

До 1990 р. кафедру акушерства та гінекології № 1 очолювала Г. К. Степанківська — член-кореспондент НАН, а потім — і АМН України, їй нале­жать праці щодо вивчення механізмів регуляції пологової діяльності, розроб­лення методів раціонального ведення пологів. Професор Б. М. Венцьков­ський та вчені його школи зробили знач­ний внесок у розвиток вітчизняної перинатології, упровадження нових мето­дів діагностики стану плода (електро-, фонокардіографія, гормональні, біохі­мічні дослідження, допплерометрія, кар-діотокографія, амніоскопія), вивчення проблеми фізіології та патології матки під час вагітності і пологів, раціональ­ного харчування вагітних, пізнього ток­сикозу вагітних, переношування вагіт­ності, передчасних пологів, післяполо­гової інфекції, антенатальної охорони плода і новонародженого, онкогінеко-логії, туберкульозу.

Кафедру акушерства Київського ін­ституту удосконалення лікарів (КІУЛ) було створено в 1918 р. на базі поліклі­ніки Клінічного інституту Київського професійного союзу лікарів. Організа­тором і першим завідувачем кафедри був Григорій Федорович Писемський, а ка­федру гінекології очолював професор В. Л. Лозинський. Учнями Г. Ф. Писемського були професори С. П. Вино­градова, Е. Я. Янкелевич, К. М. Жмакін, В. П. Савицький, В. М. Хмєлевський. Л.І.Бубличенко (1958-1975 р.). Розрабляв проблему післяпологових інфекцій. Г.П.Писемський (1937-1962 р., Київ). Розроблял питання оперативної гінекології. Л.П.Буйко (1895-1943 р., Київ). Герой Радянського Союзу. Вивчав проблему материнського травматизму, займався організацією пологопомочі.

З 1971 по 1993 р. кафедру очолював професор Леонід Васильович Тимошенко видатний український учений-клініцист, член-кореспондент НАН Укра­їни, АМН СРСР, РАМН, почесний член наукових товариств акушерів-гінеколо­гів Болгарії, Угорщини, Югославії, член Європейської асоціації акушерів-гінеко­логів, лауреат Державної премії ім. В. Ф. Снєгірьова (1985), нагороджений медаллю Земельвейса за розвиток на­уки. Його по праву можна назвати од­ним із основоположників сучасного аку­шерства, перинатології та гінекології в Україні. Палкий вихователь науковців і лікарів, чуйний лікар, улюбленець сту­дентської молоді, Л. В. Тимошенко спо­чатку очолював кафедру Львівського ме­дичного інституту, де також створив на­укову школу. Його послідовниками є 16 завідувачів кафедр провідних вузів України, серед яких — професори Єв­генія Вікторівна Коханевич, Станіслав Сергійович Леуш, Юрій Петрович Вдо­виченко та інші відомі вчені. Л. В. Ти­мошенко — автор понад 600 наукових праць, зокрема 20 монографій та на­вчальних посібників. Під його керів­ництвом виконано 85 кандидатських і 20 докторських дисертацій.

Створеним у 1936 р. Українським державним науково-дослідним інститу­том охорони материнства і дитинства (Охматдит) ім. Н. К. Крупської (м. Ки­їв) засновано журнал «Педіатрія, аку­шерство та гінекологія», який об`єдну­вав навколо себе кращі наукові сили України. Згодом Український НДІ Ох­матдит, у якому працювали такі відомі вчені і практики, як професори Г. Ф. Писемський, В. М. Хмелєвський, С. П. Виноградова, академік А. П. Ніколаєв, було реорганізовано в Інститут педіатрії, акушерства та гінекології, який з 1994 р. перейшов під керівницт­во АМН України. У його становленні і розвитку вирішальна роль належить професору А. Г. Папу, академіку НАН і АМН України О. М. Лук`яновій, чле­ну-кореспонденту АМН України, про­фесору О. Г. Михайленку — автору багатьох монографій з проблем акушер­ства і перинатології, навчальних посібників: Физиологическое акушерство», «Патологическое акушерство», «Ситуационные задачи по акушерству і гине-кологии», «Гинекология» та ін.

Основними напрямами творчої ді­яльності інституту було розроблення проблем знеболювання пологів, регу­ляції пологової діяльності, акушер­ських кровотеч, гемолітичної хвороби плода і новонародженого, пізнього токсикозу вагітних, недоношування ва­гітності, гіпоксії плода і новонароджено­го (А. П. Ніколаєв, Л. В. Тимошенко, Г. К. Степанківська, А. Г. Коломійцева, В. П. Міхедко, Я. П. Сольський(Київ, Розроблял проблему акушерського і гінекологічного сепсису. Впровадил у практичне акушерство систему профілактики небажаної вагітності)., М. Л. Тараховський, С. П. Писарєва, А. В. Обухова, Т. Д. Трав`янко, Л. В. Діденко, Л. Є. Туманова, А. Я. Братущик та ін.). В. М. Хмелєвський одним із перших запропонував для лікування при гіпоксії плода уведення глюкози, кальцію хлориду, вітамінів групи В і аскорбінової кислоти (суміш Хмелєвського).

Монографію академіка Анатолія Петровича Ніколаєва (1896-1961) «Теория й практика обезболивания родов» (1953) перекладено і видано мовами багатьох зарубіжних країн (Франція, Німеччина, Чехословаччина, Італія, Ар­гентина). Його метод лікування при гіпоксії плода з використанням 40 % розчину глюкози (20 мл) з кардіазолом та інгаляцією кисню (тріада Ні­колаєва) набув поширення в Україні, СРСР та за рубежем. Академік А. П. Ні­колаєв, випускник медичного факуль­тету Київського університету, працю­вав завідувачем кафедри акушерства і гінекології Полтавського медичного ін­ституту, був директором НДІ акушер­ства і гінекології АМН СРСР (м. Ленін­град).

Наукова школа акушерів-гінеколо­гів виникла в Харківському медичному інституті, де кафедрою керували про­фесори П. X. Хажинський, Р. Л. Лівшина, а з 1946 по 1972 р. — заслуже­ний діяч науки СРСР, патріарх сучас­ної школи українських акушерів-гіне­кологів, професор Іван Іванович Гри­щенко (1897—.1983). Прекрасний хірург і клініцист, І. І. Грищенко велику ува­гу приділяв відновлювальній хірургії при аномаліях розвитку статевих орга­нів, сечостатевих і кишкових норицях. Він уперше в Україні організував центр для вивчення антропозоонозних захво­рювань в акушерстві; очолив роботу з вивчення проблем ізоантигенної несуміс­ності крові матері і плода (перший у СРСР провів амніоцентез), виправлен­ня аномалій положення плода за допомо­гою зовнішнього профілактичного по­вороту та фізичних вправ; розробляв пи­тання генетики. Автор понад 130 науко­вих праць, у тому числі навчального посібника з акушерства, 4 монографій, він був також відповідальним секрета­рем першого складу редколегії журна­лу «ПАГ», членом редколегії журналу «Акушерство й гинекология». Під ке­рівництвом І. І. Грищенка виконано 7 докторських і 52 кандидатські дисер­тації. Його учні очолили кафедри аку­шерства і гінекології у Києві (М. С. Бакшеєв, Р. І. Малихіна), Хар­кові, Одесі (В. А. Соляник-Шилейко), Запоріжжі, Тернополі.

Кафедрою акушерства і гінекології лікувального факультету Харківського державного університету з 1966 р. заві­дує заслужений діяч науки і техніки, академік НАН України, лауреат Дер­жавних премій СРСР та УРСР, профе­сор В. І. Грищенко, який водночас очо­лює й Інститут проблем кріобіології та кріомедицини НАН України. Він зро­бив значний внесок щодо вивчення проб­лем кріохірургії (вперше в колишньо­му СРСР), перинатології, токсикозу ва­гітних, вивчив роль шишкоподібного тіла (епіфіза) у фізіології і патології жіно­чої репродуктивної системи. За моно­графію «Антенатальная смерть плода» був удостоєний премії ім. В. Ф. Снєгірьова АМН СРСР. Під його керів­ництвом здійснено першу в Україні ефективну спробу екстракорпорального запліднення. Експерт ВООЗ з проб­лем контролю за народжуваністю, рад­ник програми «Репродукция человека»,В. І. Грищенко підготував 13 докторів і 83 канд. медичних наук. Він є членом редколегії журналів «Педіатрія, акушер­ство та гінекологія» і «Акушерство й гинекология» (Росія), головним редакто­ром журналу «Проблеми кріобіології», головою медико-біологічної секції Пів-нічно-Східного наукового центру Націо­нальної академії наук України.

На кафедрі акушерства і гінекології педіатричного факультету в Харкові плідно працювала професор В. Ф. Матвєєва. Завідує кафедрою професор М. Г. Богдашкін — заслужений діяч на­уки і техніки України. Традиції хар­ківської школи продовжують такі відо­мі фахівці в галузі перинатології, як професори О. Я. Гречаніна, О. В. Гри­щенко, М. О. Щербина, Л. Г. Назарен­ко, кандидат медичних наук Н. П. Веропотвелян (Кривий Ріг), їхні співро­бітники.

Перший Інститут охорони материн­ства і дитинства створено 1923 р. у Хар­кові; в 1928 р. такі інститути було від­крито в Києві, Одесі, Дніпропетров­ську, пізніше — у Львові і Мукачеві.

У 1936 р. було засновано кафедру акушерства і гінекології Вінницького ме­дичного інституту, керівником якої став професор С. І. Топузе. Завідувачами кафедри були 0.0. Коган, Н. П. Верхацький, С. Б, Голубчин, Р. І. Штеренберг, Г. Н. Смирнов. Заслуга у ство­ренні наукових шкіл на Вінниччині на­лежить професорам Р. А. Вартапетову та М. К. Венцьковському. З вінниць­кої школи вийшли такі відомі вчені, як професори Я. П. Сольський, П. Г. Жученко, П. П. Григоренко, Б. Ф. Мазорчук, А.Н. Гайструк, які розробляли проблеми гестозу, септичних ускладнень в акушерстві й гінекології, вивчали вплив екологічних чинників на організм матері і новонародженого. Власні на­укові школи створили також професо­ри В. К. Чайка (Донецьк), К. В. Воронін (Дніпропетровськ), Л. Б. Маркін (Львів), О. Я. Гречаніна (Харків), А. М. Рибалка (Крим), В. А. Соляник-Шилейко (Одеса).

Розвитком перинатології в Україні зумовлено створення наукових шкіл і кафедр перинатальної медицини у Дніп­ропетровську (проф. 3. М. Дубосарська), Одесі (проф. О. О. Зелінський), Харкові (проф. О. В. Грищен­ко, проф. О. Я. Гречаніна).

Радянське акушерство наполегливо опрацьовує багато питань, серед яких — полегшення перебігу вагітності, запобігання т. з. пізнім токсикозам та ін. ускладненням вагітності й родів, знеболювання родів, боротьба з надмірною втратою крові під час родів, з передчасними та затяжними родами, з травмою новонароджених, з мертвонароджуваністю і ранньою смертністю новонароджених, з материнською смертністю (взагалі мізерно малою) та ін. Розвиток радянського акушерства відбувається в тісному зв'язку з ін. галузями теоретич. і практич. медицини — фізіологією, хірургією, бактеріологією, гінекологією та ін.

В СРСР працює понад 100 кафедр акушерства. і науково-дослідних інститутів охорони материнства і дитинства, які готують кваліфіковані акушерські кадри і опрацьовують актуальні питання А. В УРСР на 1 січня 1959 розгорнуто 28 549 родильних ліжок; колгоспних родильних будинків було 7 306. В 1958 стаціонарна допомога була подана в містах 99,5% роділь, у сільс. місцевостях — 96,7%.

Треба зазначити, що питома вага стаціонарної родопомочі в Україні до Жовтневого перевороту дорівнювала лише 3—5%. Радянське законодавство передбачає всіляке сприяння материнству, створює сприятливі умови для вагітних і матерів. Ще 8. VII 1944 був виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства й дитинства», про встановлення почесного звання «Мати-героїня» і заснування ордена «Материнська слава» і «Медалі материнства».

Розповсюдження отримало обезболювання пологів. Створені акушерсько-гінекологічні обєдннання — жіночі консультації і колгоспні пологові будинки. У 1972 р. У Радянському Союзі пологових ліжок було більше 223 тис.

Сторіччя характеризувались формуванням двох основних акушерських школ на Україні –Київської та Харківської. З 1902 року починається формування Одеської школи акушерів-гінекологів. Початком створення цієї школи стала організація кафедри акушерства і гінекології на базі медичного факультету Новоросійського університету. Першим завідувачем кафедрою став професор Василь Миколайович Массен (1902-1904). Закінчив з відзнакою Медико-хірургічну академію у 1887 р. У 1902 р. бувл переведен в Одесу, де організував кафедру акушерства і гінекології у Новоросійсьому університеті. У 1904 році він рапторо помер в перерві поміж лекціями.

Послідуючі 22 роки клініку очолював професор Всеволод Миколайович Орлов. Він же став ініціатором і організатором наукового товариства акушерів-гінекологів у Одесі (1927). Керуєма професором Орловим університетська клініка, розташована на вулиці Пастера, була на рівні провідних європейських клінік того часу. Всеволод Николаевич Орлов (1866—1927) зав. кафедрою акушерства і гінекології в 1905—1927 рр. У 1890 р. закінчив з премією Медико-хірургичну академію і був залишен для удосконалення на три роки при клініці професора А. І. Лебедєва. Прибув у 1905 р. в Одесу, прийнявся за організацію і обладнання учбового і діагностичного процесу на кафедрі акушерства і гінекології медицичного факультета Новоросійського університета. Створив музей мікро- і макроскопічних патолого-анатомічних препаратів, діапозитивів по акушерству і гінекології, організував кабінет фізичних методів лікування (електро-світло-терапія, грязелікування). Його учнями є професора В. Д. Брандт, Б. К. Гогоберидзе, В. А. Мишин, Г. Ф. Цомакион.

Герман Іванович Томсон (1862—1933) завідував кафедрою акушерства і гінекології у 1928—1929 рр. Георгій Федорович Цомакіон (1884—1939) завідував кафедрою акушерства і гінекології у 1930—1930 рр. Закінчив з відзнакою медичний факультет Новоросійського університета у 1910 р. В 1921—1930 гг. завідував кафедрою акушерства і гінекології Дніпропетровського медичного інститута.

Борис Костантинович Гогоберидзе (1884—1954) завідував кафедрою акушерства і гінекології у 1940—1941 рр. Закінчив з відзнакою медичний факультет Новоросійського університета у 1908 р.

Григорій Костянтинович Живатов (1891—1952) завідував кафедрою акушерства і гінекології педіатричного і санітарно-гігієнічного факультетів у 1936—1948 рр.

Ашот Моисеевич Агаронов (1895—1962) завідував кафедрою акушерства і гінекології лікувального факультета у 1945—1954 рр. Закінчив медичний факультет Киїевського університета у 1919 р.

З 1954 р.—зав.кафедрою акушерства і гінекології Єреванського медичного інститута.

Олександр Іванович Малінін (1890—1985) завідував кафедрою акушерства і гінекології лікувального факультета у 1954—1965 рр.

Іван Миколайович Рембез (1920) завідував кафедрою акушерства і гінекології лікувального факультета у 1965—1968 рр. З 1974 р. працював в Одесі в закладах охорони здоров΄я, а після — професором кафедри акушерства і гінекології факультета удосконалення лікарів Одеського медінститута.

Отже, завідувачі кафедр акушерства і гінек