Основні терміни і поняття

Довідкові матеріали

Адміністративно-територіальний устрій – поділ території держави, на основі якого створюються і діють органи державної влади і управління на місцях.

Агломерування виробництва – це процес інтеграції різних виробництв на основі спільної виробничої та соціальної інфраструктури. Йдеться про просторове зосередження підприємств і установ в межах окремих промислових площадок чи населених пунктів.

Відтворення населення – постійне відновлення поколінь через процеси народжуваності та смертності.

Галузі господарства – традиційні одиниці систематики продуктивних сил, що виділилися для потреб управління в процесі суспільного й територіального поділу праці.

Господарська діяльність – це доцільна діяльність людей по виробництву матеріальних благ і послуг, спрямована на задоволення власних потреб

Демографічна політика – діяльність держави, яка спрямована на регулювання процесів відтворення населення.

Депопуляція – систематичне зменшення чисельності населення.

Диверсифікація виробництва – це процес його кількісної та якісної диференціації й подрібнення. Диверсифікація виробництва характерна для великих підприємств з високою концентрацією виробництва.

Інфраструктура – це сукупність елементів технокомплексу, які мають бути застосовані для переміщень та сполучень.

Комбінування – це така форма суспільної організації виробництва, за якою на одному підприємстві – комбінаті зосереджують виробництва різних галузей і технологій. Мета такої інтеграції - досягнення повної переробки складної багатокомпонентної сировини, формування завершеного технологічного циклу її переробки.

Комплексування виробництв – це така форма суспільної організації виробництва, що має на маті встановлення ефективних виробничих зв’язків між окремими підприємствами різних галузей. Комплексування повторює ідею комбінування виробництв, але вже на іншому організаційно-економічному рівні.

Концентрація виробництва – це процес зосередження все більших обсягів виробництва на окремих підприємствах, в окремих "точках" – промислових центрах і вузлах. Концентрація виробництва означає випереджаюче зростання обсягів виробництва на окремих підприємствах, пріоритетний розвиток великих підприємств.

Міжнародні транспортні коридори (МТК) – маршрути та конкретні транспортнішляхи, що пролягають територією декількох країн, які передбачають використання декількох видів транспорту, а також обов’язкову наявність високорозвиненої інфраструктури для їхнього обслуговування та створення пільгових умов для вантажо- та пасажироперевезень.

У 1994 р. на Загальноєвропейській конференції по транспорту (Греція, о. Крит)23 міністри транспорту європейський країн визначили 9 пріоритетних транспортних коридорів у напрямках Захід-Схід та Північ-Південь Європи: 1-й: Гданськ – Варшава – Мінськ – Москва; 2-й: Берлін – Варшава – Мінськ – Москва; 3-й: Берлін – Дрезден – Львів – Київ; 4-й: Прага – Будапешт – Бухарест – Софія - Александруполіс – Стамбул; 5-й: Трієст – Любляна – Будапешт (Братислава) – Львів; 6-й: Гданськ – Варшава – Краків; 7-й (Дунайський водний шлях): Відень – Братислава – Будапешт – Белград – Рені – Ізмаїл – Усть-Дунайськ; 8-й: Тирана – Софія – Бургас – Варна; 9-й: Гельсінкі – Санкт-Петербург – Мінськ – Москва – Київ – Одеса (Кишинів) – Димитровград - Александруполіс

Природні ресурси – це тіла і сили природи, які на сучасному рівні їх вивченості та розвитку продуктивних сил можуть використовуватися у суспільному виробництві для задоволення тих чи інших потреб людей.

Природні умови – це тіла і сіли природи, які істотні для життєдіяльності людства, але безпосередньо не використовуються у суспільному виробництві.

Природний рух населення – зміна чисельності в складу населення в результаті народжуваності і смертності без врахування механічного переміщення.

Промисловий вузол – зосередження на обмеженій території виробничо-територіального поєднання підприємств, що склалось історично або формується планомірно. Підприємства промислового вузла об’єднані між собою економічними і виробничими зв’язками, єдиною виробничою та соціальною інфраструктурою.

Промисловий пункт – промислове підприємство разом з поселенням, яке виникло при ньому. Розглядається як приклад простого (елементарного) виробничого комплексу.

Промисловий район – складна виробничо-територіальна система, що формується на основі підприємств кількох галузей, розміщених в окремих пунктах, центрах, вузлах, які мають читко виражену індустріальну спеціалізацію.

Промисловий центр – місто або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств і які є основною спеціалізованою містоутворюючою галуззю; одна з територіальних форм промислово-територіальних комплексів. Промислові центри бувають одногалузеві, малогалузеві,, а також багатогалузеві, які в результаті концентрації виробництва поступово стають промисловими вузлами.

Промислово-територіальні комплекси – поєднання на певній території промислових підприємств, взаємопов’язаних економічно (спільним використанням місцевих природних ресурсів, єдністю виробничої і соціальної інфраструктури), а на вищих ступенях розвитку – і технологічно (кооперуванням і комбінуванням виробництва). Територіальними формами промислово-територіальних комплексів є промислові пункти, промислові центри, промислові вузли та промислові райони.

Регіон – географічно означена частина території, що є носієм найбільш загальних ознак цієї території; її розміри зумовлені характерними тільки для неї рисами місцеположення, природних особливостей, чинників соціально-економічного, політико-географічного характеру тощо.

Регіональна політика - це діяльність держави, спрямована на забезпечення ефективного і комплексного соціально-економічного розвитку окремих територій країни.

Регіональна економічна політика – це частина регіональної політики, яка пов’язана з державним регулюванням рівнів соціально-економічного розвитку та рівнів життя населення різних регіонів країни з метою запобігання значним розривам у цих показниках, недопущення соціальної напруги між регіонами, забезпечення значного та стійкого розвитку регіонів.

Ресурси виробничі (економічні) – фактори виробництва, необхідні для створення товарів та послуг, які об’єднуються у три групи: земля (природні – надра, кліматичні, водні, аграрні; територія – площа, місцеположення); праця – трудові ресурси, основні виробничі фонди, інфраструктура, технології; капітал – гроші, цінні папери, оборотні виробничі фонди.

Система розселення – це сукупність поселень різних рангів і типів, які активно взаємодіють між собою, мають інтенсивні зв’язки у вигляді трудових і побутових поїздок, переміщень товарів і послуг.

Спеціалізація виробництва – це така форма суспільної організації, за якою кожне окреме підприємство намагається випускати все більшу однотипну продукцію.

Структура господарства – це склад і співвідношення його основних складових: сфер, секторів, підрозділів, галузей, видів виробництва, видів господарської діяльності взагалі.

Субрегіон – це частка території,що має менш високий таксономічний ранг відносно регіону, але має більш конкретні особливості, що зумовлюють її відмінності від інших частин загальної території (регіону).

Суспільний поділ праці – незворотний об’єктивний процес розвитку продуктивних сил шляхом відокремлення все нових видів виробничої діяльності, спеціалізації окремих виробників та виробничих одиниць-ділянок, цехів, відділків, підприємств, об’єднань, відомств і т.д., обмін між нами спеціалізованою продукцією. Мета суспільного поділу праці – досягнення все більш високої продуктивності праці.

Сфера послуг – це сукупність галузей (видів економічної діяльності) народного господарства, що виробляють послуги.

Територіальна організація суспільства – це синтетичне, інтегроване поняття, яке представляє розміщення та просторові поєднання всіх складових життєдіяльності людства – його природно-ресурсного середовища, населення, виробничої та соціальної інфраструктури, виробництва, духовної діяльності.

Територіально-виробничий комплекс – це взаємозумовлене поєднання підприємств на певній території, за якого ефект досягається завдяки вдалому добору підприємств згідно з природними та економічними умовами.

Територіальний поділ праці – об’єктивний незворотний процес виробничої спеціалізації територіальних одиниць та обміну спеціалізованою продукцією між ними. Це просторовий прояв (форма) суспільного поділу праці, що має на меті досягнення економічних вигод за рахунок найбільш ефективного використання природних, трудових і економічних ресурсів кожної території.

Територія – частина поверхні земної суши з властивими їй природними та створеними на ній ресурсами людської діяльності.

Технополіс – це науково-технічний центр, що забезпечує створення та впровадження нових розробок.

Форми розміщення продуктивних сил – це стійки територіально-економічні утворення, що характеризуються своєю різноманітністю. Конфігурацією, складністю й взаєморозміщенням структурних елементів. Ц властивості тісно пов’язані з функціональними характеристиками даного утворення і залежать від нього.

Первісними елементами територіально організації продуктивних сил є окремі ферми, хутори, промислові пункти, що характеризують точне розміщення продуктивних сил на території. У промислових пунктах (здебільшого у містечках) найчастіші розташовуються філії великих підприємств.