2015-09-06
587
2.1. Зміст дипломної роботи визначається її темою, яка зазвичай носить проблемний характер. Проблема розглядається на основі ґрунтовного вивчення наукових даних та практичного досвіду, їх всебічного аналізу в контексті експериментально-комплексного дослідження. Зміст включає опис факторів та закономірностей соціальних явищ, узагальнення раніше відомих положень з нових наукових позицій. Висновки мають форму конструктивного узагальнення.
2.2. За структурою випускна робота складається зі:
· вступу;
· двох-трьох розділів, які розбиваються на відповідну кількість параграфів;
· заключних висновків;
· списку літератури;
· додатків
Взаємовідповідність структурних частин дипломної роботи представлена у таблиці 2 (додаток 1).
2.2.1. У вступі (приблизний обсяг 3-4 стор. машинопису): обґрунтовується актуальність теми, її наукове і практичне значення, по можливості вказуються державні документи які відображають актуальність обраної теми;
· аналізуються наукові джерела з даної теми;
· визначається й аргументується об’єкт та предмет дослідження;
· відображається методологічна основа вирішення поставлених завдань;
· формулюється гіпотеза, справедливість якої перевіряється в ході дослідження.
2.2.2. В розділах (за параграфами) викладається основний зміст дослідження. Кожний розділ закінчується короткими узагальненнями, які значимі для подальшого процесу дослідження.
2.2.3. У заключній частині роботи формулюються висновки дослідження. Висновки і практичні рекомендації повинні бути обґрунтовані й відповідати завданням, зазначеним у вступі.
Обґрунтування актуальності обраної теми – початковий етап дослідження, який визначає правильність розуміння теми та оцінку її з точки зору сучасності і соціальної значимості. Актуальність теми дослідження має бути сформульована лаконічно, послідовно й аргументовано. Підкріпленням загальносоціальної актуальності повинно бути посилання щонайменше на одне джерело – державний документ, який має чинність на момент дослідження.
Після вибору та обґрунтування теми роботи необхідно визначити об’єкт і предмет дослідження:
Об’єкт – це процес або явище, що становить проблему і потребує вивчення.
Об’єктом дослідження є вся сукупність зв’язків, відношень різних аспектів теорії та практики в обраній галузі, які є джерелом необхідної для дослідника інформації.
Предмет – це те, що знаходиться в межах об’єкта.
Предмет дослідження – це тільки ті суттєві зв’язки і відношення, які підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі. Таким чином, об’єкт та предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне та часткове. В об’єкті виділяється частина, яка стає предметом дослідження.
Правильне, науково обґрунтоване визначення об'єкта дослідження, призначене зорієнтувати самого дослідника на виявлення місця і значення предмета дослідження в більш цілісному і широкому понятті об'єкта дослідження.
Проблема дослідження завжди пов'язана з бажаним удосконаленням предмету дослідження, з виявленням причин знайдених суперечностей, з розробкою системи заходів, спрямованих на підвищення ефективності і якості функціонування предмету дослідження на практиці, з поглибленням теоретичних уявлень щодо предмету дослідження.
Практично проблема дослідження переростає в мету дослідження, яку поставив перед собою дослідник в процесі вирішення проблеми-пошуку.
Мета, в свою чергу, поділяється на коло більш конкретних завдань дослідження. Останні постають перед дослідником на підставі теоретичного аналізу даної проблеми й існуючої оцінки її вирішення в реальній практиці. Аналіз стану теорії і практики вирішення тієї чи іншої проблеми передбачає, в першу чергу, широке ознайомлення з літературними науковими джерелами з даного питання (книги, монографії з теорії проблеми, публікації з узагальненням досвіду практичної роботи в даному напрямку), що дозволяє досліднику сформулювати проект основних завдань свого дослідження. Завдання дослідження можуть включати в себе наступні елементи (вони можуть змінюватися залежно від самого характеру наукової проблеми):
1) вирішення певних теоретичних питань, які входять до загальної проблеми дослідження (наприклад, виявлення сутності понять, явищ, процесів, які досліджуються; подальше удосконалення його визначення, розробка ознак, рівнів функціонування, критеріїв ефективності, принципів та умов застосування.);
2) всебічне, бажано експериментальне, вивчення практики вирішення даної проблеми, виявлення її типового стану, типових недоліків і труднощів, їх причин, типових рис попереднього досвіду (Таке вивчення дозволяє уточнити, перевірити ті дані, які опубліковані в спеціальній літературі, періодичних виданнях, підняти їх з рівня думок окремих авторів на рівень наукових фактів, обґрунтованих в процесі спеціального дослідження практики в даному напрямку);
3) обґрунтування необхідної системи заходів для вирішення даної проблеми. (Це обґрунтування, з одного боку, спирається на теоретичні дані, отримані автором в процесі вирішення першого завдання свого дослідження, а з другого — на матеріали аналізу практики, тобто на дані вирішення другого завдання дослідження. Обґрунтування системи заходів практично співпадає з конкретизацією гіпотези дослідження);
4) експериментальна перевірка запропонованої системи заходів що має відповідати критеріям оптимальності, тобто досягненню максимально можливих у відповідних умовах результатів вирішенняпроблеми при економних затратах часу і зусиль (Це завдання може ставитися автором лише за умов її фактичної необхідності згідно з логікою дослідження, а також наявності усіх необхідних умов її реалізації);
5) розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження(при цьому дуже важливо правильно визначати адресування конкретних пропозицій та рекомендацій: практикуючим психологам в освітньо-виховних, медичних, військових, правових та правоохоронних закладах тощо, психологам-консультантам, психологам-терапевтам, працівникам соціальних служб, соціальним педагогам, залученим спеціалістам, волонтерам, клієнтам психологічної та соціальної роботи, рідним та близьким клієнтів, громадським діячам, державним структурам, представникам влади, громадським організаціям і т.д.)
Можливі й інші варіанти постановки завдань дослідження. Головне, формулювання завдань необхідно робити якомога конкретніше, оскільки опис їх вирішення повинен скласти зміст розділів дипломної роботи. Це важливо також і тому, що заголовки цих розділів народжуються саме із формулювань завдань дослідження.
Особлива роль у дослідженні належить гіпотезі - припущенню, передбаченню ймовірної закономірності, яка зв’язує ключові фактори з предметом дослідження. Стимулом до створення гіпотези стає невідповідність між встановленими в науці положеннями, вимогами практики і накопиченим дослідницьким матеріалом.
Вимоги до гіпотези: лаконічність, однозначність формулювань, логічна простота, відповідність фактам. Формулюється гіпотеза у формі - Якщо.., то... Гіпотези можуть бути:
- описові, які передбачають існування певного явища, описують його причини і можливі наслідки;
- пояснювальні, де надається пояснення можливих наслідків з певних причин, а також характеризуються умови і обставини, за яких ці наслідки обов'язково настають;
- описово-пояснювальні, тобто синтезована комбінація першого і другого типу.
Перший тип гіпотез обмежує можливість передбачення, а для другого - це головна властивість. Тому другий і третій тип гіпотез частіше використовуються в дослідженнях, бо вони виводять дослідника на припущення щодо існування певних закономірних зв'язків між явищами, чинниками і умовами.
Після формулювання гіпотези визначаються методи дослідження з урахуванням специфіки завдань, які поставив перед собою дослідник. Методика дослідження, у вузькому розумінні, - це сукупність методів дослідження (з точки зору наукового підходу, методика - це сукупність прийомів, способів дослідження, порядок їх застосування і інтерпретації отриманих з їх допомогою результатів). Вибір методів дослідження не може бути довільним актом в роботі автора дослідження, а детермінується особливостями поставлених завдань, специфікою змісту проблеми і можливостей самого дослідника. На заключному етапі дослідження, коли здійснюється узагальнення результатів дослідження і формулювання рекомендацій, використовують комбінацію методів теоретичного узагальнення результатів дослідження (висновки по роботі), різноманітні методи обробки інформації та прогнозування подальшого удосконалення процесів.
Проведена аналітична робота дозволяє скласти розгорнутий план-проспект роботи, який у скороченому узагальненому вигляді відтворює основний зміст її складових частин (вступу, найменування і змісту розділів чи глав, заключення). Після узгодження плану-проспекту з керівником, автор виконує практичну роботу по реалізації плану.
Розділи (глави, параграфи) роботи повинні за своєю назвою, структурою, змістом відповідати завданням дослідження поставленої проблеми і повністю її розкривати. В них повинні розглядатися методика ітехніка дослідження. Кожен розділ (глава) роботи повинен мати свої короткі висновки, які узагальнюють результати дослідження, отримані автором при розробці усіх питань. Усі матеріали, які не є суттєво важливими для розуміння вирішення наукового завдання, виносяться вдодатки.
Висновки роботи вміщують у концентрованому вигляді основні результати дослідження та висновки. Найважливішою їх частиною є пропозиції і методичні рекомендації. Якщо вони мають вигляд рекомендованого конкретного документа, розміщеного в додатках, то в заключній частині доцільно дати його опис, обґрунтування доцільності впровадження в практику і гіпотетичну оцінку ефективності. Взагалі заключна частина передбачає наявність узагальненої кінцевої оцінки зробленої роботи. При цьому важливо вказати, в чому полягає її головний зміст, які важливі додаткові наукові результати отримані, які нові наукові завдання постають у зв'язку з проведенням наукового дослідження. В деяких випадках виникає необхідність вказати шляхи продовження досліджуваної теми, форми і методи її подальшого вивчення, а також конкретні завдання, які доведеться вирішувати майбутнім дослідникам у першу чергу.
Після висновків слід розміщувати бібліографічний список використаної літератури. Його обсяг не повинен перевищувати 5 % обсягу рукопису. У цей список рекомендується включати основні спеціальну літературу з теми, яка досліджується і на яку в роботі є посилання або з якою автор ознайомився, хоч на неї не має посилань. Зразки оформлення бібліографічного апарату та порядок укладання списку джерел та літератури знаходяться в Додатках4.
