Казка про жадобу

Що жадоба - це погано,

знають всі і знають рано.

Але чи все так насправді?

Глянемо у вічі правді.

На галявині в діброві,

вчила жити всіх в любові

мама-миша. Наставляла,

діткам так своїм казала:

"Жадність, діти, і брехня -

це погано, мишеня.

Ми - сім’я, є чим хвалитись,

маємо тепер ділитись.

Кожне зібране зернятко,

разом в купу, мишенятка.

Все по честі, будьте чемні,

стануть дні наші приємні.

Хто мишей буде ганьбити,

всім погано стане жити".

Тільки-но почули діти

ті слова, та, гей, радіти...

Почали кричати, гратись,

доганяти та сміятись.

Аж геть: "Досить,- каже мати-

гайда всі допомагати.

Сонце вже за ліс сідає,

чим вечеряти не має.

Тиша, спокій і покора,

там за рогом є комора.

Тож побігли мишенятка,

стиглі там лежать зернятка.

Але є одна біда -

стережіться там кота.

Гострі кігті, хитрі очі,

що горять посеред ночі.

Пам’ятайте, не жаднійте,

більше одного не смійте,

брати в лапку, і бігом,

доки фарт не звів з котом.

Вдома все це приготуєм,

всіх смачненько нагодуєм".

Тож прогризли дірку тихо,

мовчки нирк, ніхто не диха,

та мерщій зерно збирать,

тільки хвостики тремтять.

Та одне все ж мало сісти,

так кортіло попоїсти...

Біс заплутав те малятко,

тож зернятко до зернятка,

цілу жменю переміг,

що й піднятися не зміг.

На біду тут кіт хватився,

не дарма ж він всім хвалився,

що зберіг від гризуна,

купу стиглого зерна.

"Караул,- нявчить- грабують,

стійте, сірі, не жартую,

вам так все це не мине,

не розлючуйте мене!

Я вже на сметанній діжці,

всіх піймаю на крадіжці!"

Але доки кіт той зліз,

миші в дірку та й у ліс.

Стала мати рахувати,

не хватає мишеняти.

Боже, бідна, спохватилась,

де ж маля те загубилось?

Треба знову прямувати

всім назад, щоб врятувати,

неслухняне те мале,

бо той кіт замислив зле.

Визволяти бігла сина,

аж тут ось яка картина.

Той малий у дірку плиг,

ну а вилізти не зміг.

Верещить, аж в’януть вуха,

та просунуть не зміг брюхо.

Як потрапив у комору,

мабуть жадність взяла гору.

А котяра майже ззаду...

Як йому стать на заваду?

Кігті вже свої гострить,

лихо трапиться за мить.

"Ви утрьох туди мотайте,

та кота відволікайте,-

каже мати- ви - до даху,

ну а ми тягти невдаху.

Всі гуртом, бо ціль свята,

переможемо кота!"

Сіра в бій пішла навала,

так як мати спланувала.

Очі у кота розбіглись,

коли всі ті миші збіглись...

Хто позаду, хто згори,

спробуй всіх перелови.

Обдурили, як змогли,

інші товстуна тягли.

Як та корка з пляшки баха,

з дірки вилетів невдаха.

Все гаразд, в омані кіт,

діло зроблено, привіт.

Усі цілі та здорові,

обійшлось цей раз без крові.

Добрий в казці цій кінець!

Та хіба той молодець,

хто жадобі волю дав

і загрозою всім став?

Треба, діти, пам’ятати,

що говорить ваша мати!