Розмова тварин

На Щедрий Вечір, так само, як і на Свят-Вечір, за старим народнім віруванням «тварини людською мовою говорять», але підслухати цю мову гріх, і за це Бог карає.

В Галичині записано таке оповідання: «Чоловік мав пару волів. І він чув, жи люди собі приповідують — худоба говорить на Щедрий Вечір, як господар коло неї ходить. Господар дав бикам їсти, а сам си сховав і слухає. Слухає, а бики кажуть один до другого: «Нам добре в нашого господаря, але ми його завтра повеземо на цвинтар». А його так Пан-Біг покарав за те, жи він слухав. І зараз на другий день той помер».

Подібне оповідання записане і на Київщині: «... захотілось ото йому послухати мови волів. На ніч заліз той хазяїн в ясла. Може, так до півночі лежав, — нічого не чути. Тихо в оборі, худоба лягла на спочинок, жує собі жуйку. Лежали воли, лежали, а далі встає один. Встає, а другий каже до нього: «Чому не лежиш, навіщо ноги томиш?..» А хазяїн в яслах слухає. Коли далі віл, той, що встав, каже: «Як то з нами дальше буде, хазяїн наш щось дуже мало паші має. До весни ще далеко, чим він нас догодує до весни?...» Хазяїн все слухає та дивом дивується. Ну, ті лежали, лежали, а тоді знов говорять: «...Єсть ще в його ожеред соломи, що вже три роки, як він стоїть. Тею соломою хазяїн нас буде годувати до нової паші. Якби обмолотив того ожереда, ще б корців зо два жита взяв. Але хазяїн не буде молотити тої соломи, бо скоро умре.

В таких оповіданнях (їх є кілька) говориться, що тварини розмовляють вночі під Новий Рік. Цікаво, що вірування про розмову тварин людською мовою в ніч під Різдво Христове, Щедрий Вечір або Новий Рік здавна існує і в інших європейських народів, як ось у німців, англійців і французів.

Томас Штернберґ у праці «Діялекти і фолкльор» подав таке оповідання про одну господиню з Бретанії: «Мала вона одного кота й одного пса. Поводилася з ними кепсько і морила голодом. Коли одного року надійшов Свят-Вечір, вона мало не впала з крісла від здивування, коли почула, як пес сказав до кота: «Ну, надійшов час, коли ми маємо покинути свою господиню. Вона — стара скнара, і цієї ночі прийдуть розбійники і вб'ють її, пограбувавши». — «Це буде добрий вчинок!» — відповів кіт. Перелякана господиня побігла до сусідньої хати. В дверях її зустріли грабіжники, пограбували і вбили».

В Англії є повір'я, що коли ввійти в стайню точно опівночі, то можна побачити, як весь скот стоїть на колінах. А бджоли співають у цю ніч величальну пісню Різдву Христовому.

Перед вечерею господар кадить ладаном, кропить хату «навхрест» - хлібиною з хрестом зверху.

Взявши «пиріг», господар підходить до стайні і говорить:
— Хто йде?
— Біг!
— Що несе?
— Пиріг!

Після цього він заходить у стайню, благословляє тварин хлібиною, розламує ту хлібину на шматки і роздає скотині. Іноді, — як де ведеться, — господар ще кропить тварин свяченою водою, промовляючи: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи».

В цей вечір виконуть усі ті обряди, що й на «багату кутю» — кличуть морозу, чорні бурі, сірого вовка; але все це вже не так урочисто як на Свят-Вечір.
Коли «кутю проженуть», батько присмалює дітям чуби — «щоб вовка не боялися!» Згадаймо приповідку: «Не бачив ти ще смаленого вовка!» Ця приповідка стоїть у зв'язку з обрядом «смалити чуби» в цей вечір. «То так, як смалений вовк, тоді діти не будуть боятися».