Особливості вогнепальних ушкоджень з різних видів вогнепальної зброї

Особливості ушкоджень мисливською зброєю. Основне призначення мисливської зброї полювання і спортивна стрільба. Однак недбале, невміле поводження з нею може призвести до смертельного наслідку. Можливе і навмисне використання мисливської зброї з цією метою. Існують такі види мисливської зброї:

1) дробова (гладкоствольна) для стрільби з дробом чи спеціальною кулею;

2) кульова (нарізна) мисливська – штуцери чи мисливські гвинтівки, з яких стріляють кулями;

3) комбінована, яка має і гладкі і нарізні стволи для стрільби дробом і кулями.

Морфологія ушкоджень при пострілах з мисливської рушни­ці зарядом дробу багато в чому залежить від ступеня розсіювання дробу в повітрі. При пострілі:

1) впритул або з відстані до 50-100см заряд дробу діє компактно, утворюючи один вхідний отвір круглої або овальної форми діа­метром від 1,5 до 3-4 см (залежно від калібру рушниці і відстані пострілу);

2) при відстані більше як 100см навколо великого центрального отвору утворюються декілька дрібних унаслідок дії окремих дробинок, що відділилися від основної маси дробу (відносно компактна або відносно суцільна дія заряду дробу);

3) при відстані більше 2-4м утворюється велика кількість дрібних ранок від дії окремих дробинок усього заряду дробу, що розсипався в повітрі (поранення осипом дробу);

4) при пострілах із 15м розсіювання дробинок займає 1/2 площі тіла;

5) із більше 20м - більше 2/3 площі тіла дорослої людини.

Особливості ушкодження газовою зброєю. Газова зброя - різновид ствольної (цівкової) зброї (гвинтівки, пістолети, револьвери), призначеної для ураження на певній від­стані живої цілі шляхом тимчасового позбавлення її здатності до цілеспрямованих рухів або проявів фізичної агресії внаслідок по­дразнювальної дії активної хімічної речовини, яка виштовхується з канала дула енергією порохових газів, або капсуля патрона. Ви­користання патронів, споряджених нервово-паралітичними, отруй­ними та іншими сильнодіючими речовинами до газової зброї, в Україні заборонено.

За довжиною дула вона може бути довго - і короткодульною, за властивостями цівки - гладкодульною. Калібр зброї може бути малий, середній та великий (він варіює від 5,5 до 11,43мм). Газова зброя є автоматичною (пістолет BYLFORSE), напівавтоматичною (більшість моделей пістолетів) та неавтоматичною (наприклад: компактний дводульний пістолет курково-ударного типу калібру 6 і 9 мм Vmarex Mod, Dezzinger).

Залежно від цільового призначення патрони до газової зброї можуть бути: газовими, сигнальними, шумовими та дослідними. У деякі моделі газової зброї вмонтовані розсікачі різних видів. Одні з них загвинчуються в цівку і тоді видалення його мож­ливе без особливих утруднень, інші закріплюються іншими ме­тодами або ж (найчастіше у револьверів) становлять одне ціле стволом.

Найсуттєвішим вражаючим фактором при застосуванні газової зброї самооборони є дія хімічних інгредієнтів. Потерпілі, як правило, скаржаться на подразнення слизових оболонок, підвищене виділення сліз, порушення дихання тощо. Оцінювання ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у таких випадках проводиться за загальною схемою, зокрема встановлюють наявність, характер та особливості травм шкіри. Але досить часто таких морфологічних змін немає. Тоді необхідно встановлювати ознаки дії хімічних агентів. При цьому пріоритетними доказами є клінічні прояви от­руєнь. Нерідко клінічна картина неповна і не має чіткої діагностичної межі. Скарги потерпілих розпливчасті, не специфічні для конкретної хімічної речовини. Головну увагу при клінічному обстеженні необхідно звертати на зміни з боку слизових оболонок очей, верхніх дихальних шляхів та порожнини рота. Наслідком хімічної травми можуть бути запалення та подразнення слизових оболонок.

Судово-медична оцінка ступеня тяжкості тілесних ушкоджень має базуватися на даних клінічного обстеження, а також на ре­зультатах огляду місця події та проведеному аналізі повітря, з допомогою спеціальних хімічних засобів як в місці події, так і в лабораторних умовах.

Особливу увагу необхідно приділити дослідженню ушкоджень слизових оболонок та структури ока, оскільки за таких травм, окрім механічної дії, на око впливають хімічні фактори, які дифундують у тканини в ділянці порушення цілості їх та утруднюють процес регенерації. Загалом же судово-медичну оцінку шкоди здо­ров'ю проводять на підставі комплексних досліджень, керуючись при цьому вимогами, викладеними в «Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України 17.01.1995 року № 6.

Але головну загрозу для життя людини становить застосування набоїв до газової ствольної зброї. Вони можуть спричиняти такі самі ушкодження, як і звичайна вогнепальна зброя і саме тому поліморфізм заподіяних травм досліджується у звичайному для вогнепальних ушкоджень плані. Тобто, спочатку ретельно вивчають морфологічні особливості ушкоджень на тілі візуально та з допомогою збільшу­вальних приладів (лупа, мікроскоп).

При пострілах впритул із газової зброї дробовими патронами спостерігається наявність відбитку дульного зрізу, порушення ці­лості шкіри - дефект тканини. Вхідний отвір майже правильної круглої форми і в діаметрі дорівнює 0,6-1,2 см. Навколо нього наявне відкладання кіптяви у вигляді однієї або двох зон, залежно від виду застосованої зброї. Шкіра, м'які тканини візуально в ді­лянці травми мають ушкодження аналогічні спричиненим мало­каліберною зброєю. Такі самі травми й у тонких плоских кістках. Цілість трубчастих кісток не порушується.

Характер травм, спричинених помповою зброєю. Гладкодульні помпові рушниці почали випускати ще на почат­ку IX ст. як поліцейську вогнепальну зброю багатоцільового призначення. З часом, після певних конструктивних змін, така зброя почала використовуватися як штатна для спеціальних підрозділів, особливо при проведенні операцій в умовах обмеженого простору.

Поступово помпові рушниці потрапили до цивільного обігу, ставши «зброєю самозахисту», «рушницею фермера», «автомобільною зброєю» тощо. Це призвело до появи ушкоджень, отриманих із такої зброї поза територіями, де ведуться бойові дії, а отже, зумовило необхідність криміналістичного і судово-медичного вивчення.

Помпові рушниці належать до магазинної довгодульної зброї з ручним перезарядженням, найчастіше за системою Кольта. Конструктивною особливістю такої зброї, крім способу перезарядження, є довжина дула та можливість заміни його й наявність пістолетного руків'я, а не прикладу, в певних моделях. Механізм пострілу у них аналогічний використовуваному у гладкодульної зброї: після натискання на спусковий гачок зведений курок б'є по задній поверхні ударника, а останній наколює капсуль. Внаслідок його ви­буху загоряється порох, утворюючи значну кількість газів, що виштовхують із патрона заряд, пижі та прокладки.

Ушкодженням, спричиненим помповою зброєю, притаманні такі властивості:

1) при пострілі впритул отвір має такі самі характеристики, як і у разі враження із звичайної мисливської зброї;

2) до дистанції 0,5 м включно на мішені залишається суцільний отвір - «мінус тканина» - з відносно рівними краями діаметром близько 2,5 см;

3) на відстані до двох метрів вхідний отвір один, у діаметрі приблизно 3,0 см, краї його клаптеподібні, але спостерігаються й ураження окремими дробинами, що розташовані на віддалі до 5см від центру;

4) на дистанціях 3м і більше суцільний отвір вже не утво­рюється, наявні сліди окремих шротин (осип) діаметром 7см і більше;

5) на дистанції 5м осип вже набуває діаметра 20см і збільшується до 50-55см на відстані 12м, причому спостерігається явне згущення його до центру.

Особливості вибухової травми. Вибух -це дуже швидке виділення енергії в результаті фізич­них, хімічних або ядерних перетворень речовини. При цьому завжди відбувається значне розширення об'єму початкової речовини чи про­дуктів його перетворення, у зв'язку з чим розвивається дуже високий тиск, що викликає руйнацію і переміщення навколишнього середовища. Найчастіше вибухи здійснюються за допомогою вибухових речовин (BP), до яких належать динаміт, тротил (тол), амонал та ін.

Вибуховий снаряд містить заряд BP, засіб ініціації вибуху (детонатор, запал) та оболонку, яка може бути металевою, дерев'яною, пластмасовою. Вибухові снаряди можуть і не мати оболонки, наприклад, шашка тротилу.

Окрім вибухових снарядів такими властивостями володіють деякі газоподібні і пилоповітряні суміші (пари бензину, ацетону, во­день, метан, вуглець, борошняний, цукровий пил та ін.). Можуть ви­бухати ємності зі стисненими газами, парові казани і т.п.

Вибух може відбутися при розміщенні вибухового снаряда у по­вітрі, на поверхні землі, під землею і під водою.

До ушкоджуючих чинників вибуху належать:

1) продукти детонації BP (продукти вибуху);

2) ударна хвиля навколишнього середовища (повітря).

Морфологія вибухової травми залежить від того, які ушкоджуючі чинники вибуху досягли тіла постраждалого, що, у свою чергу, визначається пристроєм і потужністю (величиною заряду BP) вибухового снаряда, а також відстанню, на якій перебував потерпілий від епіцентру вибуху.

Найбільші руйнації для перешкоди (у тому числі і тіла людини) спричиняють вибухові гази за рахунок своєї механічної дії, яка проявляється на відстанях, що можуть перевищувати розмір заряду BP у 10-20 разів. При цьому виникають обширні розриви і руйнація одягу, відриви частин тіла, часткове або навіть повне його знищення.

Термічна дія вибухових газів проявляється у вигляді обпалення одягу і волосся (іноді опіків шкіри), а хімічна - в утворенні карбоксиміоглобіна та карбоксигемоглобіна в зоні ушкоджень.

Шматочки BP, що не прореагували та розлітаються з поверхні заряду (їх особливо багато утворюється в тих випадках, коли заряд BP не має оболонки) занурюються в тіло, утворюючи дрібні сліпі рани, опіки і закопчення.

Кіптява вибуху, що складається з найдрібніших частинок BP і металевого пилу, осідає в глибині ран, на шкірі навколо них, іноді да­леко від ран, розповсюджуючись між шарами одягу, між одягом і тілом.

Скалки оболонки снаряда викликають утворення наскрізних, сліпих і дотикових ран. Скалки сталевої оболонки, зберігаючи достатній для ураження запас енергії, летять на відстань, що перевищує розмір уламка у 8000 разів (алюмінієвої - у 2500 разів).

Зазвичай пошкодження одягу і тіла локалізуються на боці, поверненому до місця вибуху. Вибухові гази містять велику кількість токсичних продуктів (CO, CO,, HCN, NO та ін.), тому при вибухах у закритих приміщеннях може відбуватися отруєння людей, що перебувають у них.

Розрізняють наступні відстані вибуху:

1) зіткнення вибухового пристрою з тілом;

2) близька відстань (у межах дії продуктів вибуху);

3) відносно близька відстань (у межах дії ударної хвилі навколишнього середовища);

4) неблизька відстань (при ураженні тільки скалками оболонки вибухового пристрою за межами дії ударної хвилі).

У судово-медичній практиці частіше зустрічаються ушкодження від вибуху при зіткненні вибухового снаряда з тілом.

Як правило, вибухова травма характеризується поєднаними ушкодженнями декількох частин тіла. Визначивши локалізацію та особливості всіх ушкоджень, в таких випадках можна встановити взаємне розташування постраждалих частин тіла і снаряда, що ви­бухнув, а також позу постраждалого у момент вибуху.