2015-10-16
685
Бог милостиво прийняв жертву Ноя і благословив його та синів його й обіцяв, що більше ніколи не буде такого потопу на знищення усього живого на землі за гріхи людей, тобто ніколи не буде всесвітнього потопу. Як на знамення Свого завіту, Господь указав на веселку у хмарах, яка з тих пір і служить вічним нагадуванням людям про цю Божу обіцянку.
(Див.: Бут. 4, 17–24; 6, 1–22; 7; 8; 9; 1–17).
| БЕСІДА ПРО ПОТОП |
З боку невіруючих існує заперечення проти ймовірності потопу, мовляв, неможливо, щоб уся земля опинилася під водою одночасно, як каже Біблія. Послухаймо, однак, англійського дослідника Артура Гука: "Вчений фахівець д-р Джон Мурей встановив, що якби поверхня землі була перетворена на площину, то в морях, глибина яких подекуди сягає шести миль, так багато води, що її вистачило б, щоб одночасно вкрити землю водою скрізь глибиною у дві милі".
Але потоп міг бути і не в повному розумінні слова всесвітнім. Слід згадати, навіщо Господь вчинив потоп: побачив Господь, що велика озпуста опанувала людьми на землі і що думки їхні були пройняті лом... І сказав: "Зітру з лиця землі людей, яких я сотворив" (Див.: Бут. 6, 5 і 7). Отже, потоп можемо уявити й у вигляді повені, що охопила якийсь простір суші, населеної людьми, а який простір обіймала повінь під час потопу, нам зовсім не відомо. Не слід бентежитись і тією обставиною, що Біблія кілька разів каже про потоп, який поширився "скрізь по землі". Біблія і загалом уся релігійна література, маючи об`єктом своїх турбот лише людську душу, часто називає землею і навіть всесвітом тільки область проживання людей і тільки область певної людської культури, що розвинулася під впливом Святого Письма. Вихована на Біблії Візантія іменувала всесвітом басейн Середземного моря, тому і своїх імператорів називала "повелителями всесвіту", а Константинопольському Патріархові дала титул "Вселенського", тобто "Всесвітнього".
|
|
|
Те, що переказ про потоп набув великого поширення, свідчить про значення цієї події, яка охопила усе людство, і вона збереглася в пам`ятіагатьох народів. Той самий дослідник Артур Гук повідомляє, що халдеї, фінікійці, вавилонці, фригійці, сирійці, перси, греки і вірмени – усі вони мали більш чи менш однакові усні перекази про потоп. Передання фригійців, приміром, згадує Єноха як провісника потопу і каже, що він плакав і молився над долею людей допотопного світу, що стали жорстокими і не розкаялися. Було знайдено давню фригійську монету з грубим зображенням ковчега і літерами "N-О" на одному боці, що, безсумнівно, стосується Ноя. Далі ми відкриваємо, що Індія та Китай мають записи про потоп і що під час потопу було врятовано когось та сім членів його родини. Мексиканці мали передання про людину, яка змайструвала човен, аби врятуватися від катастрофи, яка насувалась.
|
|
|
Додамо, що на основі наукових геологічних досліджень, розкопок встановлено, що в землі є потужний прошарок глини, мулистих відкладень, який не містить у собі ніяких залишків органічного тваринного життя. Цей шар різко відокремлює шари кам`яного віку (палеоліту) від наступних: неоліту, бронзового і залізного віку. Французький вчений Мортільє назвав цей шар hiatus, тобто перерва. Ці мулисті нашарування з морського дна утворилися, як гадають, під дією світового катаклізму, тобто коли суша осіла нижче рівня океану, води якого і затопили всю землю, усі гори. Як і каже про це Мойсей: "і розверзлись усі джерела великої безодні" (Бут. 7, 11), а потім уже згадує про зливу. Причому ці мулисті нашарування пронизують потужним шаром усю Європу, Північну Африку і Західну Азію, до високих гір. Вчений Кювьє так і назвав ці відклади, цей потужний мулистий шар: deluge (делюж) – потоп.
Звичайно, для віруючих людей усі ці докази не потрібні, бо вони знають, що Всемогутній Бог, Який сотворив небо і землю, міг затопити усю сушу водами потопу.
| ЖИТТЯ НОЯ І ЙОГО ДІТЕЙ ПІСЛЯ ПОТОПУ |
Сини Ноя, які вийшли з ним з ковчега, були: Сим, Хам і Яфет. Ной став обробляти землю і розвів виноградник. Коли з виноградного соку зробив вино і скуштував його, то сп`янів, тому що не знав ще дії вина, і, розкрившись, лежав голим у своїм наметі. Це побачив його син Хам. Він нешанобливо поставився до свого батька, пішов і розповів про це своїм братам. Сим і Яфет взяли одяг, підійшли до батька так, щоб не бачити його наготи, і вкрили його. Коли Ной прокинувся і довідався про вчинок свого меншого сина Хама, то осудив і прокляв його, в лиці сина його Ханаана (свого онука), і сказав, що нащадки його будуть у рабстві у нащадків його братів. А Сима і Яфета він благословив і провістив, що в потомстві Сима збережеться істинна віра, а нащадки Яфета розійдуться по світу і приймуть істинну віру від нащадків Сима.
Ной прожив 950 років, він був останній, хто досяг такої глибокої старості. Після нього сили людські стали слабнути, і люди могли доживати тільки до 400 років. Але й при такому усе ще довголітньому житті швидко розмножувалися.
Усе, що провістив Ной своїм синам, справдилося достеменно. Нащадки Сима називаються семітами, до них належить, в першу чергу, народ єврейський, в ньому одному зберігалася віра в істинного Бога. Нащадки Яфета називаються яфетидами, до них належать народи, що населяють Європу, які прийняли від євреїв віру в істинного Бога. Нащадки Хама називаються хамітами; до них відносяться ханаанські племена, що спочатку населяли Палестину, багато народів Африки та інших країн. Хаміти завжди були підлеглими інших народів, а деякі і до цих пір залишаються дикунами.
(Див.: Бут. 9, 18–29; 10).
| ВАВИЛОНСЬКЕ СТОВПОТВОРІННЯ І РОЗСІЯННЯ ЛЮДЕЙ |
Нащадки Ноя,розмножившись,тривалий час жили разом в одній країні, неподалік від гір Араратських, і розмовляли однією мовою. Коли людський рід став численним, то злих вчинків і чвар між людьми побільшало, і вони побачили, що незабаром вони муситимуть розійтися по всьому світу.
Та перш ніж розійтися, нащадки Хама потягли за собою й інших і задумали побудувати місто і в ньому вежу висотою аж до небес, аби прославитися і не коритися нащадкам Сима та Яфета, як про це віщував Ной. Вони виготовили чимало цегли і взялись за роботу.
Ця горда затія людей була невгодна Богу. Аби зло остаточно не погубило їх, Господь змішав мову будівельників так, що вони почали розмовляти різними мовами і перестали розуміти одне одного. Тоді люди були змушені кинути розпочату будову і розійтися по світу. Нащадки Яфета пішли на захід і розселились у Європі. Симові нащадки залишились в Азії. Хамові нащадки пішли в Африку, але частина їх також залишилася в Азії.
|
|
|
Недобудоване місто отримало назву Вавилон, тобто змішання. Уся ж країна, де було це місто, стала називатися землею Вавилонською, а також Халдейською.
Люди, розселившись по землі, поступово стали забувати свій рід і стали утворюватися окремі самостійні народи чи нації зі своїми звичаями і мовами.
Господь бачив, що люди дедалі більше переймають одне в одного злі вчинки, а не добрі, і тому вчинив змішання мов і розділив людей на окремі народи і дав кожному народові окреме завдання і мету в житті.
(Див.: Бут. 11).
| ПОЯВА ІДОЛОПОКЛОНСТВА |
Коли люди розійшлися по світу,вони стали забувати невидимого істинного Бога, Творця світу. Головною причиною цього були гріхи, які віддаляють людей від Бога і затьмарюють розум. Праведників ставало дедалі менше, і нікому було навчати людей істинної віри в Бога. Тоді серед людей стала з`являтися неправильна віра (марновір`я). Люди бачили навколо себе багато дивного і незрозумілого, і замість Бога почали шанувати Сонце, Місяць, зірки, вогонь, воду і всіляких тварин, робити їхні зображення, поклонятися їм, приносити жертви і будувати їм храми чи капища. Такі зображення лжебогів називаються ідолами чи кумирами, а народи, що поклонялись їм, ідолопоклонниками чи язичниками (поганцами). Так на землі з`явилось ідолопоклонство.
З часом майже усі люди стали язичниками. Тільки в Азії, в потомстві Сима, була праведна людина на ім`я Авраам, яка залишалася вірною Богу.
| АВРААМ |
Авраам жив у країні Халдейській,неподалік від Вавилона.
Він був нащадком Сима і з усією своєю родиною зберіг істинну віру у Бога. Він був багатий, мав багато худоби, срібла і золота, і багато слуг; але не мав дітей і дуже журився цим.
Бог обрав Авраама для всього людства, щоб зберегти істинну віру через його нащадків. А щоб уберегти його і його потомство від рідного йому язичницького народу (тому що серед рідних людей – язичників – швидше можна було навчитися ідолопоклонства), Бог явився Авраамові і сказав: "Вийди із землі твоєї і з дому батька твого у землю, яку Я покажу тобі. Я породжу від тебе великий народ і благословлю тебе і звеличу ім`я твоє. І благословляться в тобі усі племена земні", тобто в цьому народі з часом народиться обіцяний першим людям Спаситель світу, Який благословить усі народи землі.
|
|
|
Авраамові було на той час сімдесят п`ять років. Він послухався Господа, узяв дружину свою Сарру, племінника Лота і все майно, яке вони надбали, всіх слуг своїх і переселився у землю, яку вказав йому Господь. Земля ця називалася Ханаанською і була досить родючою. Там жили тоді ханаанці. Це був один з найнечестивіших народів. Ханаанці були нащадками Ханаана, сина Хамового. Тут Господь знову явився Авраамові і сказав: "Всю землю, яку ти бачиш, Я дам тобі і твоєму потомству". Авраам спорудив жертовник і приніс Богові подячну жертву.
Після цього земля Ханаанська стала називатися Обітованою, тобто обіцяною, адже Бог обіцяв дати її Авраамові і його потомству. А тепер вона називається Палестиною. Знаходиться ця земля на східному березі Середземного моря, і посередині неї протікає річка Йордан.
Коли Авраамові і Лотові стада так розмножилися, що їм стало вже тісно вкупі, і між їхніми пастухами зчинялися постійні суперечки, тоді вони вирішили розійтися.
Авраам сказав Лотові: "Нехай не буде між нами сварки, ми ж родичі. Хіба не вся земля перед тобою? Відділись від мене; якщо ти – направо, то я – наліво".
Лот обрав собі долину Йорданську й оселився поблизу Содома. А Авраам залишився жити в землі Ханаанській, поблизу Хеврона, біля діброви Мамре. Там біля дуба Мамрійського він поставив свій намет і спорудив жертовник Господу. Цей дуб Мамрійський і до цих пір ще росте в Палестині, біля міста Хеврона.
Невдовзі сусідній цар Еламський напав на Содом, спалив місто і забрав у полон людей та майно. Між полоненими був і Лот. Авраам, довідавшись про це, одразу ж зібрав своїх слуг (318 чоловік), запросив на допомогу сусідів, наздогнав неприятеля, напав на нього і відібрав усю здобич.
Коли Авраам повертався, його врочисто зустрічали. Мелхиседек, який був священиком Бога Всевишнього і царем Салимським, приніс Авраамові в дар хліб і вино і благословив його.
Про Мелхиседека, його походження та смерть нічого не відомо. Ім`я Мелхиседек означає "цар правди", слово "салим" означає мир. Мелхиседек прообразував собою Ісуса Христа: як Мелхиседек був священиком і царем водночас, так і Ісус Христос є Первосвященик і Цар. Як про Мелхиседека не вказано ні початку, ні кінця життя його – він немовби живий на віки вічні, так і Христос є вічний Бог, Цар і Первосвященик; і ми називаємо Ісуса Христа – Первосвящеником на віки вічні за чином Мелхиседековим. І як Господь наш Ісус Христос дав нам у вигляді хліба і вина тіло і кров Свою, тобто Святе Причастя, так і Мелхиседек, прообраз Спасителя, приніс Авраамові хліб і вино і як старший благословив Авраама.
Авраам з благоговінням прийняв від Мелхиседека благословення і подарував йому десяту частину своєї здобичі.
(Див.: Бут. 14, 1–20).
| ЯВЛЕННЯ БОГА АВРААМОВІ У ВИГЛЯДІ ТРЬОХ ПОДОРОЖНІХ |
Одного дня була спека. Авраам сидів у тіні дуба,біля входу у свій намет, і бачить: стоять навпроти нього три подорожні. Авраам любив приймати подорожніх людей. Він одразу ж підвівся і побіг назустріч їм, вклонився до землі і запросив їх до себе відпочити під деревом і підкріпитися їжею.
Подорожні завітали до нього. За тодішнім звичаєм, їм обмивли ноги, Авраам подав хліб, приготований його дружиною Саррою, подав масло, молоко і ніжне смажене теля, пригощаючи їх. І вони їли.
І сказали вони йому: "Де Сарра, дружина твоя?"
Він відповів: "Тут, у наметі".
І сказав один з них: "Через рік Я знову буду в тебе, і в Сарри, дружини твоєї, народиться син".
Сарра, стоячи позаду біля входу у намет, чула ці слова. Вона засміялась про себе і подумала: чи ж мені мати таку втіху, коли я вже стара?
Але подорожній мовив: "Чому Сарра засміялася? Хіба є щось неможливе для Господа? В призначений день Я буду в тебе, і в Сарри народиться син".
Сарра злякалась і сказала: "Я не сміялась".
Та він сказав їй: "Ні, ти засміялась".
Авраам же ще раніше зрозумів, що перед ним не звичайні подорожні, а що з ним розмовляє Сам Бог.
Авраамові в той час було 99 років, а Саррі 89.
(Див.: Бут. 18, 1–16)
| ЗАГИБЕЛЬ СОДОМА Й ГОМОРРИ |
Йдучи від Авраама, Бог відкрив йому, що Він зруйнує сусідні міста Содом і Гоморру, бо вони найнечестивіші міста на землі. А в Содомі жив племінник Авраама, праведний Лот.
Авраам благав Господа, щоб Він помилував ці міста, якщо там знайдеться п`ятдесят праведників.
Господь сказав: "Якщо Я знайду у місті Содомі п`ятдесят праведників, то заради них помилую все місто".
Авраам знову спитав: "Може виявитися, що до п`ятдесяти праведників не вистачить п`яти?"
Господь сказав: "Не зруйную, якщо знайду там сорок п`ять праведників".
Авраам же продовжував розмовляти з Господом і благати Його, усе зменшуючи число праведників, поки не дійшов до десяти; він сказав: "Хай не прогнівається Владика, що я ще скажу: може виявитись, що там знайдеться десять праведників?"
Бог сказав: "Не зруйную і заради десяти".
Та в цих нещасних містах жителі були такими злими і розбещеними, що там не знайшлося і десяти праведних людей. Ці нечестивці хотіли навіть поглумитися над двома ангелами, які прийшли врятувати праведного Лота. Вони вже ладні були виламати двері, але ангели уразили їх сліпотою і вивели Лота з його родиною – з дружиною та двома дочками – за місто. Вони повеліли їм тікати і не озиратися, щоб не загинути.
І тоді наслав Господь на Содом і Гоморру зливу із сірки та вогню і знищив ці міста і всіх людей у них. І спустошив усю цю місцевість так, що в тій долині, де знаходилися міста, утворилося соляне озеро, відоме тепер під назвою Мертвого моря, в якому не може жити ніщо живе.
Лотова ж дружина, тікаючи з міста, озирнулася на Содом і вмить обернулася на соляний стовп.
Тим, що Лотова дружина озирнулась на Содом, вона показала, що жалкує за покинутим гріховним життям – озирнулась, затрималась, – і миттю перетворилась на соляний стовп. Це суворий урок нам: коли Господь спасає нас від гріха, потрібно тікати від нього, не озираючись на нього, тобто не затримуватись і не жалкувати за ним.
(Див.: Бут. 18, 16–33; 19, 1–24).
| ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ АВРААМА |
Через рік після явлення Бога Авраамові у вигляді трьох подорожніх справдилося провіщане Господом: в Авраама та Сарри народився син, якого вони назвали Ісааком. Авраамові було тоді сто років, а Саррі дев`яносто. Вони дуже любили свого єдиного сина.
Коли Ісаак виріс, Бог побажав піднести віру Авраама і навчити через нього всіх людей любові до Бога та послуху волі Божій.
Бог явився Авраамові і сказав: "Візьми сина твого єдиного Ісаака, якого ти любиш, іди в землю Моріа і принеси його в жертву на горі, яку Я тобі вкажу".
Авраам послухався. Боляче було йому за свого сина, якого любив більше, ніж самого себе. Та Бога він любив понад усе і вірив Йому безмежно, і знав, що Бог ніколи і нічого поганого не бажатиме. Він устав рано, осідлав віслюка, взяв із собою сина Ісаака і двох слуг; взяв також дров і вогню для всеспалення та вирушив у путь.
На третій день путі вони прийшли до гори, яку вказав Господь.
Авраам залишив слуг та осла під горою, взяв вогонь і ніж, а дрова поклав на плечі Ісаакові і пішов з ним на гору.
Коли вони йшли удвох на гору, Ісаак запитав Авраама: "Батьку мій! У нас є вогонь і дрова, а де ж агнець (ягня) для жертвоприношення?"
Авраам відповів: "Господь побачить Собі агнця".
Обидва разом ішли далі і прийшли на вершину гори, на місце, вказане Господом. Там Авраам спорудив жертовник, розклав дрова, зв`язав сина свого Ісаака і поклав його на жертовник поверх дров. Він уже підняв ніж, щоб заколоти свого сина. Та ангел Господній покликав його з неба і сказав: "Аврааме, Аврааме! Не піднімай руки твоєї на отрока і не роби з ним нічого. Бо тепер Я знаю, що ти боїшся Бога, тому що не пошкодував єдиного твого сина для Мене".
І побачив Авраам неподалік барана, що заплутався у кущах, і приніс його в жертву замість Ісаака.
За таку віру, любов і послух Бог благословив Авраама й обіцяв, що у нього буде потомства так багато, як зірок на небі і як піску на березі моря, і що в його потомстві отримають благословення усі народи землі, тобто з його роду вийде Спаситель світу.
Випробування Авраама принесенням Ісаака в жертву було прообразом чи передвістям для людей про Спасителя, Який, будучи Сином Божим, буде відданий Своїм Отцем на хресну смерть, у жертву за гріхи всіх людей.
Ісаак, будучи прообразом Спасителя за дві тисячі років до Різдва Христового, наперед прообразував, з волі Божої, Ісуса Христа. Він так само, як Ісус Христос, покірно йшов на місце жертви. Як Ісус Христос ніс на Собі хрест, так і Ісаак на собі ніс дрова для жертвоприношення.
Гора, на якій Авраам приносив у жертву Ісаака, була названа Ієгова-іре, тобто "Господь побачить". Згодом на цій горі було збудовано царем Соломоном, за вказівкою Божою, Єрусалимський храм.
(Див.: Бут. 22, 1–19).
| ОДРУЖЕННЯ ІСААКА |
Сарра, Авраамова дружина, померла, коли їй виповнилось 127 років. Сам же Авраам занедужав і вирішив одружити сина свого Ісаака, та тільки не з ханаанеянкою, а з дівчиною свого племені. Ісаакові виповнилося тоді сорок років.
Авраам покликав старшого раба свого Єлеазара і сказав йому: "Клянись мені Господом, Богом неба і землі, що ти не візьмеш сину моєму дружини з дочок ханаанців, між якими я живу, а підеш на мою батьківщину, до мого племені, і приведеш звідти наречену Ісаакові, синові моєму".
Єлеазар дав клятву й одразу вирушив у дорогу. Тоді було за звичай, щоб наречений давав батькам дарунки за наречену; чим багатшою була наречена, тим багатшими були і дарунки.
Єлеазар взяв із собою коштовні речі і десять верблюдів і вирушив у Месопотамію, в місто Харан, де жив Нахор, Авраамів брат.
Підійшовши до міста, Єлеазар зупинився біля криниці. День схилявся до вечора, коли жінки звичайно приходять набирати воду. Єлеазар став молитися Богу, він казав: "Господи, Боже наш, пошли її сьогодні назустріч мені і вчини ласку господарю моєму. Ось я стою біля джерела, куди дочки міських жителів приходять набирати воду. Нехай та дівчина, яка на моє прохання нахилити глечик і дати мені напитися, скаже: пий, я і верблюдам твоїм дам пити, – буде призначена Тобою для Ісаака".
Не встиг скінчити молитви Єлеазар, як до криниці спустилася з глечиком на плечі чарівна на вигляд дівчина, зачерпнула води і пішла нагору.
Єлеазар підбіг до неї і сказав: "Дай мені напитися води з твого глечика".
Дівчина сказала: "Пий, господарю мій". І одразу спустила глечик з плеча на руку свою і напоїла його.
Коли Єлеазар напився, дівчина сказала: "Я наберу і для верблюдів, хай нап`ються всі". Вона одразу ж вилила воду з глечика свого в жолоб і побігла знову до криниці зачерпнути води, і набрала для всіх його верблюдів.
Єлеазар дивився на неї з подивом у мовчанці.
Коли верблюди втамували спрагу, Єлеазар взяв золоту сережку і два зап`ястя на руку і подарував їй, і запитав у неї: "Чия ти дочка? Скажи мені, чи є в домі батька твого місце для ночівлі?"
Цю дівчину звали Ревекка, вона відповіла: "Я дочка Вафуїла, сина Нахора. У нас багато соломи і корму і є місце для ночівлі".
Єлеазар став на коліна і подякував Богу, що Він почув його молитву.
Ревекка побігла у дім свій і про все розповіла своїй матері та всім домашнім.
У Ревекки був брат Лаван, він негайно подався до джерела і сказав Єлеазарові: "Увійди, благословенний Господом. Чому ти стоїш тут? Я приготував дім і місце для верблюдів".
Єлеазар увійшов у дім. Лаван розсідлав верблюдів, дав їм соломи і корму. Зразу ж принесли води обмити ноги Єлеазарові та людям, які були з ним, і запросили до столу.
Та Єлеазар сказав: "Я раб Авраамів. Не їстиму, поки не скажу про свою справу". І він з подробицями розповів, з якою метою він прийшов і як після його молитви Господь дав знамення про Ревекку. Коли ж усе розказав, то запитав: "Тепер скажіть мені, чи маєте ви намір учинити ласку і правду господареві моєму чи ні?"
Лаван і Вафуїл відповіли: "Від Господа сталася ця річ, і ми не можемо перечити тобі. Ось Ревекка перед тобою: візьми її і йди; нехай буде вона дружиною сина господаря твого, як сказав Господь".
Єлеазар, почувши таку мову, з вдячністю вклонився Господу до землі. Відтак вийняв золоті і срібні речі та одяг і обдарував ними наречену, брата її і матір її.
На другий день Єлеазар просив, щоб їх відпустили додому. Але брат і мати Ревекки вмовляли його залишитися хоча б днів на десять.
Але Єлеазар відповів: "Не затримуйте мене, бо Господь проклав путь мій".
Тоді батьки покликали Ревекку і запитали її: "Чи підеш з цією людиною?"
Ревекка сказала: "Піду".
Батьки благословили її і відпустили в дорогу.
Коли ж Єлеазар з Ревеккою та супутниками під`їжджали на верблюдах до Авраамових наметів, Ісаак зустрів їх.
І стала Ревекка дружиною Ісаака. Кохання до Ревекки втішило Ісаака в печалі від смерті матері його, Сарри.
(Див.: Бут. 23 і 24).
Одруження Ісаака є зразком для всіх поколінь. Як часто помиляються молоді люди, коли вирішують найважливіше питання у своєму житті – вступ у шлюб. Одні шукають багатство, інші – красу тілесну, треті – шляхетність тощо, і тільки дехто шукає розум і добре лагідне серце, тобто красу внутрішню, духовну. Перші якості тимчасові і минущі, а внутрішня краса постійна і не залежить від переміни зовнішніх обставин.
Неправильне ставлення до шлюбу зумовлюється тим, що люди бажають самі влаштувати своє щастя, без Бога, керуються власними егоїстичними забаганками.
Християнські юнаки та дівчата, бажаючи вступити в шлюб, мусять ревно молити Господа-Серцевидця, щоб Він Сам, зі Своєї волі, влаштував їхній шлюб і благословив їх Своєю благодаттю, бо без благословення Божого нікому не створити свого щастя, гаразду в шлюбнім житті та істинно християнської родини.
Добра ж християнська родина є охоронницею чеснот, благодатним ґрунтом для сіяння зерен добра, знаряддям і засобом для поширення та утвердження на землі святої Христової Церкви.
Сім`я є також основою держави, як про це сказав митрополит Філарет (Дроздов): "В родині лежить насіння всього, що потім виростає і стає великою родиною, яка називається державою".
| ІСАВ І ЯКІВ |
В Ісаака було двоє синів: Ісав та Яків. Ісав був майстерним ловцем звірів (мисливцем) і часто жив у полі. Яків був лагідної і тихої вдачі, жив у наметах разом з батьком і матір`ю.
Ісаак більше любив Ісава, який догоджав йому їжею зі своєї дичини, а Ревекка більше любила Якова.
Ісавові, як старшому синові, належало первородство, тобто перевага над Яковом у благословенні від батька.
Та ось одного разу Ісав повернувся з поля втомленим і голодним. Яків у цей час варив юшку з чечевиці (бобів).
І сказав йому Ісав: "Дай мені поїсти".
Яків же сказав: "Продай мені своє первородство", бо йому дуже хотілося, щоб його стосувалося благословення, дане Богом Авраамові, і щоб він міг тим самим ревно послужити Богу.
Ісав відповів: "Ось я вмираю з голоду, що мені з цього первородства?" Такою відповіддю Ісав висловив своє зневажливе ставлення до благословення Божого.
Яків сказав: "Поклянись".
Ісав поклявся і продав своє первородство Якову за чечевичну юшку.
Коли ж Ісаак постарів і осліп, то, відчуваючи, що от-от вмиратиме, він захотів благословити Ісава як старшого сина. Та завдяки хитрощам Ревекки замість Ісава він благословив Якова. Незабаром Ісаак дізнався про свою помилку, одначе він уже дав Якову своє благословення, і не міг взяти його назад.
З цієї причини Ісав зненавидів брата і навіть хотів убити його, тому Яків мусив іти з рідної оселі.
За порадою батьків, він відбув на батьківщину своєї матері в Месопотамію, в землю Вавилонську, до її брата Лавана, щоб перебути у нього, доки уляжеться Ісавів гнів, і при цьому одружитися з однією з Лаванових доньок.
(Див.: Бут. 23; 24; 25; 27).
| ВИДІННЯ ЯКОВОМ ТАЄМНИЧОЇ ЛІСТВИЦІ (СХОДІВ) |
У дорозі Яків зупинився в полі,підклав під голову камінь і заснув. І ось він бачить уві сні: стоїть ліствиця (сходи) на землі, а верх її торкається неба. Ангели Божі йдуть по ній – вгору й униз, а вгорі на ліствиці стоїть Сам Господь.
І каже Господь Якову: "Я Господь, Бог Авраама й Ісаака. Не бійся! Землю, на якій ти лежиш, я дам тобі, твоєму потомству. І буде потомство твоє численне, як пісок морський, і в сiмені твоєму благословляться всі народи землі. І ось Я з тобою, й охоронятиму тебе скрізь, куди б ти не йшов, і поверну тебе в цю землю".
Тут під сіменем чи нащадком його, через якого благословляться, тобто ощасливляться всі народи, мається на увазі Спаситель. Ліствиця ж, що з`єднує небо із землею, прообразує Божу Матір, через Яку Син Божий, народившись від Неї, зійшов на землю для спасіння людей. Божа Матір – немов ті сходинки, що сполучили небо із землею.
Прокинувшись, Яків сказав: "Яке страшне це місце! Це не що інше, як дім Божий, це врата небесні". Камінь, на якому він спав, зробив пам`ятником і вилив на нього єлей (олію) в жертву Богу. Саме ж місце назвав Вефиль, що означає: дім Божий. Відтак, з надією на поміч Божу, він спокійно продовжував іти в Месопотамію.
Яків прийшов у Харан до Лавана, брата своєї матері, розказав йому про все і залишився жити й працювати у Лавана.
Лаван запитав Якова, яку той братиме платню за свою роботу. Яків погодився працювати у Лавана сім років за його доньку, Рахіль, щоб згодом одружитися з нею, бо полюбив її.
Та Лаван хитрощами віддав Якову за дружину не Рахіль, а старшу свою дочку Лію, виправдовуючись тим, що згідно з місцевим звичаєм спочатку віддають заміж старшу дочку.
Тоді обманутий Яків погодився працювати ще сім років за Рахіль.
Через двадцять років Яків щасливо повернувся до свого батька в землю Ханаанську з численною родиною та майном. Ісав же, який давно не бачив брата свого, радісно зустрів Якова ще на шляху.
Господь, таємно випробувавши Яковову силу, дав йому нове ім`я Ізраїль, що означає "богоборець". І став Яків родоначальником народу ізраїльського чи, що одне і те саме, Єврейського.
(Див.: Бут. 28, 10–22; 29; 30; 31; 32; 33; 34; 35).
| ЙОСИФ |
У Якова було дванадцять синів: Рувим,Симеон,Левій,Іуда, Іссахар, Завулон, Дан, Неффалим, Гад, Асир, Йосиф і Веніамин. Від них згодом пішло дванадцять колін, чи племен, народу єврейського.
Серед усіх своїх синів Яків найбільше любив Йосифа за лагідність і послух і зшив йому різнобарвний одяг. Брати ж почали заздрити Йосифові і зненавиділи його.
Одного разу Йосиф бачив сон, що він з братами у полі в`яже снопи. І ось його сніп став посередині прямо, а снопи братів оточили його сніп і вклонилися йому. Іншого разу Йосиф бачив уві сні, що сонце, місяць та одинадцять зірок поклонилися йому. Коли він розповів про свої сни, батько зауважив йому: "Що це за сни? Невже я і твоя мати і брати будемо кланятися тобі?" Брати ще дужче зненавиділи Йосифа.
Невдовзі після цього брати пасли стада далеко від дому, і батько послав Йосифа навідати їх і дізнатися, чи здорові брати його і чи ціла худоба. Коли він підходив до них, брати ще здаля побачили Йосифа і стали казати: "Ось іде сновидець, вб`ємо його і тоді побачимо, як справдяться його сни". Але Рувим, старший з братів, сказав: "Не проливайте крові, киньте його ліпше у рів". А сам вирішив потім врятувати Йосифа і повернути батькові. Брати послухались; вони зняли з Йосифа різнобарвний одяг і кинули його в глибокий рів, в якому не було води. В цей час повз них проїжджали купці з товарами в Єгипетську землю. Один з братів, Іуда, порадив продати Йосифа, і вони продали його за двадцять срібників. Потім вони взяли Йосифів одяг, вимазали його кров`ю козла, принесли до батька і сказали: "Ми знайшли цей одяг, чи не Йосифів він?"
Яків упізнав одяг. "Хижий звір розшматував Йосифа!" – з гіркотою вигукнув він. Потім він довго оплакував свого улюбленого сина і не міг знайти втіхи.
Йосиф, проданий братами (за порадою брата Іуди) за 20 срібників, був прообразом Христа, проданого Іудою за 30 срібників.
(Див.: Бут. 37).
| ЙОСИФ У ЄГИПТІ |
Купці привезли Йосифа в Єгипет і продали одному царедворцю на ім`я Потифар. Живучи в Єгипті між язичниками, Йосиф твердо беріг віру в істинного Бога і боявся в чомусь згрішити перед Ним. Своєму господареві він служив чесно. Потифар уподобав його і зробив управителем у своєму домі. Та зла і підступна Потифарова дружина звела наклеп на Йосифа перед своїм чоловіком. Потифар повірив дружині і віддав Йосифа у в`язницю.
Але Бог бачив, що Йосиф не винен, і допоміг йому. У тій же в`язниці сиділи фараонові виночерпій і хлібодар. Одного разу вони бачили сни. Виночерпію снилося, що він зібрав з трьох виноградних лозин ягоди, вичавив з них сік у келих і подав фараонові. Хлібодар же бачив, ніби він ніс на голові три кошики з їжею, і птахи прилітали і клювали з них. Йосиф витлумачив ці сни. Виночерпієві він сказав, що через три дні фараон простить його, і він знову буде виночерпієм, а хлібодару сказав, що фараон через три дні накаже його повісити, і птахи клюватимуть його тіло. І все сталося так, як сказав Йосиф.
Через два роки після цього побачив фараон однієї ночі два особливих сни. Йому снилося, ніби стоїть він на березі річки, і ось вийшло з річки спочатку сім корів повних і гарних, а за ними сім корів худих; худі корови пожерли повних, але не зробились повнішими. Інший сон – немовби на одному стеблі росли сім колосків повних, а після них сім колосків сухих і тонких, і тонкі колоски пожерли сім повних колосків. Вранці фараон закликав усіх мудреців єгипетських, та ніхто з них не зміг розтлумачити йому сни.
Тоді виночерпій згадав про Йосифа і сказав про нього фараонові. Йосифа привели до фараона, і він витлумачив його сни.
"Обидва сни, – сказав він, – означають одне і те саме: настануть в землі Єгипетській сім років достатку; після них же настануть сім років голоду". При цьому Йосиф дав фараонові пораду запасти в урожайні роки стільки хліба, щоб його вистачило на всі роки голоду.
Фараон зрозумів, що Сам Бог відкрив Йосифові значення снів, і зробив його головним начальником у землі Єгипетській, першим після себе, і доручив йому заготовляти хліб.
(Див.: Бут. 39; 40; 41).
| ПОБАЧЕННЯ ЙОСИФА З БРАТАМИ І ПЕРЕСЕЛЕННЯ ЯКОВА З РОДИНОЮ ДО ЄГИПТУ |
За сім урожайних років Йосиф зібрав у Єгипті стільки хліба, що його вистачило і на голодні роки, і навіть можна було продавати в інші країни. Звідусіль з`їжджалися в Єгипет за хлібом, тому що голод лютував по всій землі.
Приїхали в Єгипет за хлібом і сини Якова із землі Ханаанської. Вони прийшли до Йосифа, вклонилися йому до землі, але не впізнали його. Йосиф же впізнав братів і мимоволі згадав сни свого дитинства; але, щоб переконатися, чи справді брати стали кращими, повівся з ними суворо і сказав їм:
– Ви, мабуть, підглядачі (чужі розвідники), прийшли вивідати усе на нашій землі, щоб потім завоювати її.
– Ні, – відповіли брати, – ми люди чесні і всі сини однієї людини на землі Ханаанській. Нас було дванадцятеро, але одного не стало, а найменший залишився при батькові.
– Якщо ви кажете правду, – сказав Йосиф, – то нехай один з вас залишиться тут, а решта нехай відвезуть хліб і привезуть наймолодшого брата.
Тоді брати стали перемовлятися між собою, гадаючи, що Йосиф не розуміє їх, бо він розмовляв з ними через тлумача: "Ось нам і покарання за гріх проти нашого брата. Ми не пощадили його, тож і маємо тепер таке горе".
Йосиф же, почувши, про що вони перемовляються, відійшов від них і заплакав. Після цього він залишив біля себе Симеона, а інших братів відпустив.
Через рік брати знову приїхали в Єгипет по хліб і привезли із собою молодшого брата Веніамина. Йосиф, побачивши між ними Веніамина, наказав привести їх у дім свій і влаштував для них обід. І, дивлячись на Веніамина, заплакав на радощах. Аби брати не помітили його сліз, він пішов в іншу кімнату і вмив своє лице. Пообідавши, Йосиф звелів насипати їм хліба у мішки, а в мішок Веніамина наказав покласти срібний келих, з якого пив сам. Наступного ранку він відпустив їх додому.
Та тільки-но брати виїхали, як Йосиф звелів своєму управителеві догнати їх та обшукати, чи не вкрали вони келих. Келих знайшовся у мішку Веніамина. Усі брати повернулись до Йосифа, впали перед ним на землю і сказали: "Бог розкрив неправду нашу; тепер ми всі раби твої".
"Ні, – відповів Йосиф, – хай залишиться рабом той, у кого знайшовся келих, а ви можете повернутись до батька".
Тоді виступив Іуда і сказав Йосифові: "Господарю мій! Батько наш старий і цього сина любить над усе; я поручився привезти його цілим назад; хай краще я залишуся рабом у тебе замість нього, а його відпусти з братами до батька; бо коли він не повернеться, то батько наш помре з горя".
Тепер Йосиф побачив, що брати змінилися на краще, і більше не став приховувати себе. Він відправив усіх слуг, заплакав і сказав: "Я – брат ваш Йосиф, якого ви продали в Єгипет!"
Брати оторопіли так, що не спроможні були сказати слова.
А Йосиф вів далі: "Не бійтеся! Сам Бог привів мене сюди, для збереження вашого життя. Вирушайте швидше до батька і скажіть йому, щоб він їхав у Єгипет до мене, тому що треба ще пережити нам п`ять років голоду". І став обіймати та цілувати Веніамина і всіх братів і плакав при цьому.
Коли Яків з великою радістю дізнався, що його син Йосиф живий, він переселився з усією своєю родиною в Єгипет.
Сімнадцять років прожив старий Яків-Ізраїль в Єгипті і став чекати смерті. Спершу він благословив Йосифа та його дітей – Манасію та Єфрема. Йосиф підвів дітей своїх до батька так, що старший Манасія стояв навпроти правої руки Якова; а молодший Єфрем стояв навпроти лівої. Але Яків склав руки хрестом так, що права його рука лягла на голову Єфрема, а ліва – на голову Манасії. І благословив їх: Єфрема як старшого, а Манасію як молодшого.
Це хрестоподібне складання рук Яковом для благословення було прообразом Хреста Христового і того часу, коли люди отримуватимуть благословення Господнє не за старшинством, а за своїми добрими вчинками і справами.
Згодом, зібравши навколо постелі усіх синів своїх, він кожному з них дав благословення і звістив Іуді, що з потомства його будуть царі над єврейським народом до тих пір, поки не прийде Примиритель, тобто Христос Спаситель.
Після цього він заповів синам своїм, щоб вони поховали його в землі Ханаанській, там, де поховані його батьки. І помер Яків-Ізраїль у віці ста сорока семи літ, і віднесли його сини в землю Ханаанську і поховали там.
Через п`ятдесят років після Якова помер і Йосиф. Перед смертю він сказав, що Бог виведе єврейський народ з Єгипту і поверне в землю Ханаанську. Він заповів також, щоб кістки його були перенесені на рідну землю.
В Єгипті сім`я Якова-Ізраїля швидко розмножилась і утворила народ, який став називатися ізраїльським, чи єврейським. Він ділився на дванадцять колін за числом дванадцяти синів Якова.
Історія Йосифа, що постраждав від своїх братів, а потім прославився і врятував їм життя, була прообразом Христа Спасителя. Спаситель теж постраждав від свого народу, вмер на хресті, потім воскрес і прославився, і спас людей від гріха та вічної смерті.
| ПОБАЧЕННЯ ЙОСИФА З БРАТАМИ І ПЕРЕСЕЛЕННЯ ЯКОВА З РОДИНОЮ ДО ЄГИПТУ |
За сім урожайних років Йосиф зібрав у Єгипті стільки хліба, що його вистачило і на голодні роки, і навіть можна було продавати в інші країни. Звідусіль з`їжджалися в Єгипет за хлібом, тому що голод лютував по всій землі.
Приїхали в Єгипет за хлібом і сини Якова із землі Ханаанської. Вони прийшли до Йосифа, вклонилися йому до землі, але не впізнали його. Йосиф же впізнав братів і мимоволі згадав сни свого дитинства; але, щоб переконатися, чи справді брати стали кращими, повівся з ними суворо і сказав їм:
– Ви, мабуть, підглядачі (чужі розвідники), прийшли вивідати усе на нашій землі, щоб потім завоювати її.
– Ні, – відповіли брати, – ми люди чесні і всі сини однієї людини на землі Ханаанській. Нас було дванадцятеро, але одного не стало, а найменший залишився при батькові.
– Якщо ви кажете правду, – сказав Йосиф, – то нехай один з вас залишиться тут, а решта нехай відвезуть хліб і привезуть наймолодшого брата.
Тоді брати стали перемовлятися між собою, гадаючи, що Йосиф не розуміє їх, бо він розмовляв з ними через тлумача: "Ось нам і покарання за гріх проти нашого брата. Ми не пощадили його, тож і маємо тепер таке горе".
Йосиф же, почувши, про що вони перемовляються, відійшов від них і заплакав. Після цього він залишив біля себе Симеона, а інших братів відпустив.
Через рік брати знову приїхали в Єгипет по хліб і привезли із собою молодшого брата Веніамина. Йосиф, побачивши між ними Веніамина, наказав привести їх у дім свій і влаштував для них обід. І, дивлячись на Веніамина, заплакав на радощах. Аби брати не помітили його сліз, він пішов в іншу кімнату і вмив своє лице. Пообідавши, Йосиф звелів насипати їм хліба у мішки, а в мішок Веніамина наказав покласти срібний келих, з якого пив сам. Наступного ранку він відпустив їх додому.
Та тільки-но брати виїхали, як Йосиф звелів своєму управителеві догнати їх та обшукати, чи не вкрали вони келих. Келих знайшовся у мішку Веніамина. Усі брати повернулись до Йосифа, впали перед ним на землю і сказали: "Бог розкрив неправду нашу; тепер ми всі раби твої".
"Ні, – відповів Йосиф, – хай залишиться рабом той, у кого знайшовся келих, а ви можете повернутись до батька".
Тоді виступив Іуда і сказав Йосифові: "Господарю мій! Батько наш старий і цього сина любить над усе; я поручився привезти його цілим назад; хай краще я залишуся рабом у тебе замість нього, а його відпусти з братами до батька; бо коли він не повернеться, то батько наш помре з горя".
Тепер Йосиф побачив, що брати змінилися на краще, і більше не став приховувати себе. Він відправив усіх слуг, заплакав і сказав: "Я – брат ваш Йосиф, якого ви продали в Єгипет!"
Брати оторопіли так, що не спроможні були сказати слова.
А Йосиф вів далі: "Не бійтеся! Сам Бог привів мене сюди, для збереження вашого життя. Вирушайте швидше до батька і скажіть йому, щоб він їхав у Єгипет до мене, тому що треба ще пережити нам п`ять років голоду". І став обіймати та цілувати Веніамина і всіх братів і плакав при цьому.
Коли Яків з великою радістю дізнався, що його син Йосиф живий, він переселився з усією своєю родиною в Єгипет.
Сімнадцять років прожив старий Яків-Ізраїль в Єгипті і став чекати смерті. Спершу він благословив Йосифа та його дітей – Манасію та Єфрема. Йосиф підвів дітей своїх до батька так, що старший Манасія стояв навпроти правої руки Якова; а молодший Єфрем стояв навпроти лівої. Але Яків склав руки хрестом так, що права його рука лягла на голову Єфрема, а ліва – на голову Манасії. І благословив їх: Єфрема як старшого, а Манасію як молодшого.
Це хрестоподібне складання рук Яковом для благословення було прообразом Хреста Христового і того часу, коли люди отримуватимуть благословення Господнє не за старшинством, а за своїми добрими вчинками і справами.
Згодом, зібравши навколо постелі усіх синів своїх, він кожному з них дав благословення і звістив Іуді, що з потомства його будуть царі над єврейським народом до тих пір, поки не прийде Примиритель, тобто Христос Спаситель.
Після цього він заповів синам своїм, щоб вони поховали його в землі Ханаанській, там, де поховані його батьки. І помер Яків-Ізраїль у віці ста сорока семи літ, і віднесли його сини в землю Ханаанську і поховали там.
Через п`ятдесят років після Якова помер і Йосиф. Перед смертю він сказав, що Бог виведе єврейський народ з Єгипту і поверне в землю Ханаанську. Він заповів також, щоб кістки його були перенесені на рідну землю.
В Єгипті сім`я Якова-Ізраїля швидко розмножилась і утворила народ, який став називатися ізраїльським, чи єврейським. Він ділився на дванадцять колін за числом дванадцяти синів Якова.
Історія Йосифа, що постраждав від своїх братів, а потім прославився і врятував їм життя, була прообразом Христа Спасителя. Спаситель теж постраждав від свого народу, вмер на хресті, потім воскрес і прославився, і спас людей від гріха та вічної смерті.
| БЕСІДА: ІСТОРІЯ ЙОСИФА, ЗАПИСАНА МОВОЮ ДЕРЕВ |
Раціоналісти (люди, що визнають джерелом пізнання тільки один розум, заперечують будь-який досвід і Божественне Одкровення), які не вірять в історичність біблійних розповідей, ставляться до Йосифової історії, мов до легенди. Однак ця розповідь не легенда, а дійсна історія, яка мала місце у стародавньому Єгипті. Автор цих рядків з усією сміливістю підтверджує історичність даної події, бо вона, виявляється, була записана самою природою і в дуже несподіваний спосіб. У двадцятих роках ХХ століття автор досліджував залежність приросту деревини дерев від різних природних чинників: від зрошення, опадів, клімату, пожеж, шкідників, у зв`язку з роботами в цьому напрямку багатьох дослідників у Росії, в Америці, у Швеції. Тоді ж було проведено обстеження деревинних залишків, які збереглися в різноманітних палеонтологічних та археологічних колекціях. Нашу увагу особливо привернули колекції дерев`яних предметів, які збереглися з часів стародавнього Єгипту. Таких предметів у єгипетському відділі петербурзького Ермітажу виявилось дуже багато. Всі вони дуже добре збереглися, що дозволяло чітко встановити, яке дерево було використане і з якою метою.
Таким чином, було з`ясовано, що частина речей була зроблена з дерев, які ростуть і сьогодні в Абіссінії та в областях верхніх озер, звідки бере початок Голубий і Білий Ніл. Звичайно в Єгипет їх привозили. Чимало ж речей, які знаходились у колекції, виготовлено з дерев, які і дотепер ростуть у долині Нілу. З-поміж цих видів теслярами стародавнього Єгипту найчастіше використовувалися два види: нільська акація і сикомор. Шляхом вивчення будови деревини цих видів нам вдалося встановити, що існує пряма залежність ширини деревних кілець від повеней Нілу.
Як відомо, від масштабів цих повеней залежить уся економіка Єгипту: коли повінь велика, усе населення благоденствує, бо рослинність Нільської долини в такі роки буяє особливо, на ланах збирають рясний врожай; в такі роки і дерева, що ростуть на берегах Нілу, утворюють широкі кільця. В роки ж слабких повеней – у країні неврожай і голод, а кільця дерев стають вузькими, бо вся рослинність потерпає від нестачі вологи. Коли зв`язок між врожаями і шириною кілець дерев було встановлено, я дійшов такого висновку: якщо біблійна розповідь передає подію в історії Єгипту, що справді мала місце, то 7 років незвичайних врожаїв і 7 років сильних неврожаїв мусили відбитися в кільцях дерев, що росли в той час на берегах Єгипту.
Відомо, що перебування євреїв у Єгипті припадає на час панування 13–18 династій. Були зібрані і предмети з тієї епохи: скринька для збереження парфумів, зроблена з нільської акації, саркофаг однієї з царівен, видовбаний з сикомора, та ряд інших предметів. Я провів ретельне обстеження цих предметів, почавши зі скриньки для пахощів. Вона невеличка, завдовжки 12 см, 7 см завширшки і 8 см заввишки. (У свій час мною були зроблені точні виміри та зйомки, та вони зникли під час втечі з СРСР.) Скриньку було виготовлено зі шматка нільської акації. Майстер розколов його на дощечки і рослинною смолою склеїв з них скриньку. Тотожність малюнка деревних шарів було видно на всіх стінках скриньки, причому цей малюнок вийшов прецікавим: на всіх дощечках впадала у вічі наявність дуже широких і дуже вузьких шарів. Це чергування йшло таким чином: спочатку йшла група з шести незвичайно широких шарів; а за нею безпосередньо йшла група, яка складалася із семи дуже вузьких шарів. (Послідовність шарів у часі може встановити кожен без труднощів, якщо знайомий з будовою так званої весняної та осінньої деревини.) Вище ми сказали, що ширина шарів дерев на берегах Нілу відповідає повеням і пов`язаним з цим урожаєм. Таким чином, природа сама записала, що в час, який припадає на епоху життя Йосифа у Єгипті, в цій країні кілька років збирався дуже багатий врожай. В ці роки і дерева утворювали незвичайно широкі кільця. Ось таких широких кілець, річних, зрозуміло, на скриньці, обстеженій нами, виявилося шість. Та й перед цими кільця не були вузькими, так що помітних розбіжностей з біблійною розповіддю про сім років достатку тут немає. Що ж до наступних семи років неврожаю, будова деревини, обстеженої нами, свідчить з неспростовною точністю.
Окрім названої скриньки, я обстежив також названий вище саркофаг. Зберігся він дещо гірше скриньки для пахощів, та все ж і на деревині сикомора, зі стовбура якого був зроблений саркофаг, вдалося розгледіти подібну ж групу шарів, що неспростовно підтверджують безсумнівність факту, який лежить в основі біблійної розповіді, записаної на сторінках великої книги Природи.
Про зроблене відкриття, в загальних рисах, я повідомив у лютому 1928 року. Однак надрукувати не вдалося через цензуру в тодішнім безбожницькім СРСР.
Гадаю, корисно прилучити до сказаного стосовно історії стародавнього Єгипту.
Згідно з біблійною хронологією, продаж Йосифа братами у Єгипет, а потім і переселення туди патріарха Якова мали місце за 18 століть до Різдва Христового. Деякі історики встановлюють точну дату переселення Якова, а саме 1825 рік до н. е. Цікаво, що за фараонів ХII династії, зокрема за Аменемхета III, який царював у ті роки, мережу штучного зрошення було значно розширено і вдосконалено. Рівень води в Нілі за фараонів XII династії позначався на скелях поблизу Семне, біля 2-го порогу. В знайденому тут написі, що відноситься до 14 року царювання Аменемхета (тобто до 1835 року перед Р. Х.), відзначено максимальний рівень, що перевищував на 7 метрів рівень води, який спостерігається тепер.
Вочевидь, спеціальні чиновники стежили за висотою підйому води у Нілі, бо державна влада явно усвідомлювала, яке величезне значення для господарського життя країни мала система штучного зрошення, дія якого цілком залежала від кількості води в Нілі.
Особливо великі роботи в цей період проводились у Фаюмському оазисі. Тут знаходилося велике водосховище, назване греками Мерідовим озером. Озеро з`єднувалося каналом зі шлюзами, і ця система давала можливість регулювати зрошення дуже великої площі Фаюмського оазису.
Залишається додати до викладеного вище таке: якби була можливість дослідити багатющі єгипетські колекції Британського і Каїрського музеїв, ми, безсумнівно, знайшли б ще низку речей, що закарбували на собі події, описані в останніх розділах книги Буття.
Протоієрей М. Смирнов З газети "Наша страна", Буенос-Айрес, 1960 р.
| ІСТОРІЯ БАГАТОСТРАЖДАЛЬНОГО ІОВА |
У дуже давні часи на схід від Палестини жив праведний чоловік на ім`я Іов. Він відзначався справедливістю, усе життя намагався догодити Богу. Господь нагородив його за благочестя великими благами. Він володів стадом, в якому були сотні голів великої рогатої худоби і тисячі – дрібної. Тішила його велика і дружна родина: у нього було семеро синів і три дочки.
Та диявол позаздрив Іову. Він став зводити наклеп перед Богом на праведного Іова. "Хіба задарма богобоязкий (праведний) Іов? Відбери у нього все, що у нього є, – ось побачиш тоді, чи благословлятиме він Тебе?" Бог же, щоб показати всім, наскільки вірний Йому Іов, і щоб навчити людей терпінню в їхніх стражданнях, дозволив дияволові відібрати в Іова усе, що той мав. І ось одного дня розбійники вкрали в Іова усю його худобу, поперебивали наймитів, а страшний вихор з пустелі зруйнував дім, в якому зібрались Іовові діти, і всі вони загинули. Та Іов не тільки не став ремствувати на Бога, а сказав: "Господь дав, Господь і взяв: нехай буде ім`я Господнє благословенне ".
Однак посоромлений диявол не вгамувався. Він знову став зводити наклеп на Іова: "Людина віддасть за своє життя усе, чим володіє: та торкнись тільки його кісток, його тіла (тобто врази його хворобою), – побачиш, чи благословлятиме він Тебе?" Бог дозволив дияволові позбавити Іова ще й здоров`я. І ось Іова вразила страшна хвороба – проказа. Тоді навіть Іовова дружина стала вмовляти його сказати якесь слово проти Бога, а друзі, замість того щоб утішити, тільки сердили невинного страждальця своїми несправедливими підозрами. Але Іов залишився твердим, не втрачав надії на милосердя Боже і лише прохав Господа засвідчити, що він терпить усе невинно.
У бесіді з друзями Іов пророкував про Визволителя (про Спасителя) і про майбутнє воскресіння: "Та я знаю, що мій Визволитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і я у плоті своїй побачу Бога. Я побачу Його, самі мої очі побачать, а не очі чужі" (Іов. 19, 25–27).
Після цього Бог, показавши приклад вірності й терпіння на Своєму рабові Іові, Сам явився і звелів його друзям, що дивилися на Іова як на великого грішника, просити молитви за себе у нього. Бог нагородив Свого вірного раба. Іову було повернуто здоров`я. У нього було знову семеро синів і три дочки, а худоби побільшало вдвічі, ніж було раніше, і жив Іов ще сто сорок років у пошані, спокійно, благочестиво і щасливо.
Історія багатостраждального Іова вчить нас, що нещастя Бог посилає не тільки за гріхи, але іноді Бог посилає нещастя і праведникам для ще більшого утвердження їх у добрі, для осоромлення диявола і для прославлення правди Божої. Історія життя Іова розкриває нам, що не завжди земне щастя відповідає добродійному життю людини, і вчить нас також не бути байдужими до нещасних. Іов своїми невинними стражданнями і терпінням прообразував Господа Ісуса Христа. Тому в дні спогадів про страждання Ісуса Христа (на Страсному тижні) в церкві читається розповідь з книги Іова.
(Див.: Іов 1–42).
| ЄГИПЕТСЬКЕ РАБСТВО |
У Єгипті євреям спочатку жилося добре. Та нові фараони, сходячи на престіл, почали забувати Йосифа і його заслуги. Вони стали боятися збільшення єврейського народу, щоб євреї, розмножившись, не набули сили і не повстали проти них. Фараони почали примушувати їх працювати на найважчих роботах. Та чим більше над ними знущалися, тим більше вони розмножувались. Тоді один з фараонів наказав убивати всіх єврейських немовлят-хлопчиків.
У той час, коли євреям жилося ще добре, вони почали забувати Бога і стали переймати язичницькі звичаї в єгиптян. Тепер, коли почались біди, вони згадали про Бога і звернулись до Нього з молитвою про спасіння. Милосердний Господь почув їх і послав їм визволення через пророка і вождя Мойсея.
| МОЙСЕЙ |
Мойсей народився в сім`ї одного єврея, за походженням з Левіїного коліна. Мати три місяці ховала сина від єгиптян. Та коли далі ховатися було неможливо, вона взяла тростиновий кошик, обсмолила його, поклала туди немовля і поставила кошик в очереті, на березі річки. А сестра немовляти Маріам спостерігала здалеку, що буде далі.
Фараонова дочка з служницями прийшла купатися сюди. Побачивши кошик, вона повеліла дістати його. Коли побачила немовля, яке плакало, їй стало шкода його. Вона сказала: "Це з єврейських дітей". Маріам підійшла до неї і запитала: "Може, пошукати для немовляти годувальницю з євреїв?"
Царівна сказала: "Так, іди і пошукай".
Маріам пішла і привела матір. Царівна сказала їй: "Візьми це немовля і годуй його мені: я платитиму тобі". Та погодилася з великою радістю.
Коли немовля підросло, мати привела його до царівни. Царівна взяла його до себе, і він був у неї замість сина. Вона дала йому ім`я Мойсей, що означає: "вийнятий з води".
Мойсей виріс при царському дворі і був навчений усякої мудрості єгипетської. Але він знав, що він єврей, і любив свій народ. Одного разу Мойсей побачив, що єгиптянин б`є єврея. Він заступився за єврея і вбив єгиптянина. Іншого разу Мойсей побачив, як єврей б`є свого співплемінника. Він хотів було зупинити його, але той зухвало відповів: "Чи не хочеш ти і мене вбити, як учинив це з єгиптянином?!" Мойсей злякався, зрозумівши, що про його вчинок довідалися. Тоді Мойсей утік з Єгипту в іншу країну, в Аравію, в землю Мадіамську. Він оселився у священика Іофора, одружився з його дочкою Сепфорою і пас його отари.
Одного разу Мойсей зайшов з отарою далеко і був біля гори Хорив. Там він побачив терновий кущ (купину), який горів і не згорав, тобто був охоплений полум`ям, а сам не горів.
Мойсей вирішив підійти ближче і подивитися, чому кущ не згорає. Тут він почув голос із середини куща: "Мойсею! Мойсею! Не підходь сюди; зніми взуття з ніг твоїх, тому що місце, на якому ти стоїш – свята земля. Я Бог Авраама, Ісаака та Якова".
Мойсей закрив лице своє, тому що боявся подивитися на Бога.
Господь сказав йому: "Я побачив страждання народу Мого в Єгипті, почув волання його і йду визволити його від руки єгиптян і ввести у землю Ханаанську. Іди до фараона і виведи народ Мій з Єгипту". При цьому Бог дав Мойсеєві силу творити чудеса. Оскільки ж Мойсей заїкався, то Господь дав йому в помічники брата його Аарона, який мав говорити замість нього.
Кущ, який не згорав у вогні і який бачив Мойсей при явленні йому Бога, отримав назву: "неопалима купина". Він відображав собою стан обраного єврейського народу, гнобленого і невмирущого. Він був також прообразом Божої Матері, Яку не опалив вогонь Божества Сина Божого, коли Він зійшов через Неї з неба на землю, народившись від Неї.
(Див.: Вих. 2; 3; 4).
| ПАСХА І ВИХІД ЄВРЕЇВ З ЄГИПТУ |
Мойсей прийшов у Єгипет. У той час там уже царював інший фараон. Поговоривши зі старійшинами єврейського народу, Мойсей і Аарон пішли до царя єгипетського і від імені Божого зажадали від нього, щоб він відпустив євреїв з Єгипту.
Фараон відповів: "Я не знаю вашого Бога і народу єврейського не відпущу", – і наказав ще більше гнобити євреїв.
Тоді Мойсей, за велінням Божим, навів на Єгипет послідовно десять кар, тобто великі лиха, щоб фараон погодився відпустити єврейський народ із землі єгипетської. Так, за словом Мойсея, вода в річках, озерах і криницях перетворювалася на кров; град і сарана нищили рослинність; настала триденна пітьма по всьому Єгипту тощо. Але, незважаючи на такі лиха, фараон усе ж не відпускав євреїв. Він, починаючи з другої кари, кожного разу закликав Мойсея, просив його помолитися Господу і зупинити стихійне лихо, обіцяючи відпустити євреїв; та як тільки кара припинялася, фараон знову ставав жорстоким і відмовлявся відпустити їх. Тоді настала остання, десята, найстрашніша кара.
Перед десятою карою Господь повелів євреям вибрати для кожної сім`ї однорічне ягня, заколоти його, спекти і їсти з прісним хлібом та гіркотрав`ям, не ламаючи кісток; кров`ю ж ягняти вимазати одвірки і перекладини в дверях. Євреї так і вчинили.
Тієї ночі ангел Господній уразив усіх первістків у Єгипті, від людини до худоби. Він пройшов тільки мимо тих домів, на дверях яких було зроблено знак кров`ю. По всьому Єгипту піднявся плач. Фараон покликав тоді Мойсея і повелів йому якнайшвидше йти з народом єврейським з Єгипту.
З Мойсеєм вийшло до шестисот тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей. Мойсей взяв із собою і Йосифові кістки, як про те заповідав сам Йосиф перед своєю смертю. Як тільки євреї виступили з Єгипту, перед ними з`явився стовп, який удень був у вигляді хмари, а вночі – вогненним. Він вказував їм шлях.
День визволення євреїв від єгипетського рабства залишився назавжди пам`ятним для них. Господь установив у цей день головне старозавітне свято, яке Він назвав Пасхою. Слово "Пасха" означає: проходження мимо, чи визволення від біди (губитель пройшов повз єврейські житла). Щороку в цей день увечері євреї заколювали і готували пасхального агнця і їли його з прісним хлібом. Це свято тривало сім днів.
Агнець пасхальний, кров`ю якого первістки єврейські були визволені від смерті, прообразував собою Самого Спасителя Ісуса Христа, Агнця Божого, що бере на себе усі гріхи світу, кров Якого визволяє всіх віруючих від вічної загибелі.
Сама ж старозавітна єврейська Пасха прообразувала собою нашу новозавітну, християнську Пасху. Як тоді смерть пройшла повз житла євреїв, і вони були визволені від єгипетського рабства й отримали обітовану землю, так і в християнську Пасху, Воскресіння Христове, смерть вічна оминула нас: Воскреслий Христос, визволивши нас від рабства, дав нам вічне життя.
Христос помер на хресті в день, коли заколювали пасхального агнця, і воскрес безпосередньо після єврейської Пасхи; ось чому Воскресіння Христове святкується Церквою завжди після єврейської Пасхи і називається також Пасхою.
(Див.: Вих. 4, 29–31; 5 13).
| ПЕРЕХІД ЄВРЕЇВ ЧЕРЕЗ ЧЕРВОНЕ МОРЕ ТА ІНШІ ЧУДЕСА |
Євреї, вийшовши з Єгипту, вирушили до Червоного моря. Єгиптяни ж, поховавши померлих первістків, стали жалкувати, що відпустили євреїв. Фараон, зібравши військо з колісницями і вершниками, кинувся наздоганяти євреїв. Наздогнав їх біля морського берега. Побачивши позад себе грізні полчища фараона, євреї жахнулися. Замість того, щоб просити у Бога допомоги, вони заремствували на Мойсея за те, що той вивів їх з Єгипту. Підбадьорюючи їх, Мойсей у душі своїй молився Богу. Господь почув його молитву. Стовп у вигляді хмари став позаду євреїв і сховав їх від єгиптян. Господь сказав Мойсеєві: "Візьми жезл твій, простягни руку твою над морем і розділи його". Мойсей простяг руку свою з жезлом над морем, і підняв Господь дуже сильний східний вітер на всю ніч, і розступилися води. І пішли євреї по сухому дну, вода ж стояла, наче стіни, праворуч і ліворуч. Єгиптяни погналися за євреями дном морським і вже досягли середини моря. В цей час євреї вийшли на другий берег. Мойсей знову, за велінням Божим, простяг руку свою над морем. Вода морська злилася і вкрила колісниці і вершників усього війська фараона й потопила єгиптян.
Тоді ізраїльський народ з великою радістю заспівав подячну пісню Господу Богу, своєму Помічнику і Покровителю.
Пророчиця ж Маріам, Ааронова сестра, взяла в руки тимпан, а за нею вийшли жінки з тимпанами, радісно вигукуючи. І заспівала Маріам перед ними: "Співайте Господу, бо прославився Він, коня і вершника його ввергнув в море".
Перехід євреїв через Червоне море, води якого відділили і визволили євреїв від нечестя і рабства єгипетського, прообразує собою хрещення, через яке ми звільняємося від влади диявола і рабства гріха.
Під час подорожі євреїв з Єгипту в землю обітовану Господь сотворив багато й інших чудес. Одного разу євреї прийшли в таке місце, де вода була гірка. Вони не могли її пити і ремствували на Мойсея. Господь показав Мойсеєві дерево. Як тільки він поклав його у воду, вода зробилася солодкою.
Це дерево, що зняло гіркоту з води, було прообразом хресного Дерева Христового, що знімає гіркоту життя – гріх.
Коли у євреїв закінчився весь хліб, узятий з Єгипту, Господь послав їм хліб з неба – манну. Вона була схожа на білі малесенькі крупинки, чи на дрібний град, і мала смак хліба з медом. Назву манна цей хліб отримав тому, що коли євреї побачили його уперше, то запитували одне одного: "мань-гу" (що це?), Мойсей відповів: "Це хліб, який Господь дав вам для їжі". Євреї і назвали цей хліб манною. Манна вкривала вранці землю навколо єврейського табору протягом усієї їхньої подорожі, щодня, крім суботи.
А коли євреї в пустелі прийшли на місце, назване Рефидим, де зовсім не було води, то знову почали ремствувати на Мойсея. За велінням Божим Мойсей ударив жезлом по кам`яній скелі, і з неї потекла вода.
Манна в пустелі і вода, що потекла з кам`яної скелі, врятувавши ізраїльтян від смерті, прообразували собою істинні для нас їжу і питво, тобто тіло і кров Христову, які дає нам Господь у святому причасті і які спасають нас від вічної смерті. У Рефидимі на євреїв напали жителі пустелі, амаликитяни. Мойсей послав проти них Ісуса Навина з військом, а сам з братом своїм Аароном та Ором піднявся на найближчу гору і почав молитися, піднявши обидві руки до неба (зобразивши ними хрест).
І коли Мойсей тримав свої руки вгору, то євреї перемагали ворогів, а коли від утоми опускав, то перемагали амаликитяни. Тому Аарон з Ором поклали камінь, посадили на нього Мойсея, а руки його підтримували розпростертими – один з одного, а другий з іншого боку. І євреї перемогли амаликитян.
