double arrow

ПІДПОРЯДКУВАННЯ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ МОСКОВСЬКОМУ ПАТРІАРХАТУ


Московські царі та Патріарх намагалися надати своєму підступному акту законного вигляду. 1686 року до Цар-города вирядили послів з Москви і від гетьмана Самой-ловича. На шляху вони зустрілися з Олександрійським Патріар­хом Досифеєм, відомим і впливовим каноністом, який спочатку рі-

шуче відмовився визнати незаконне приєднання Київської митро­полії до Москви й осудив цей акт як канонічно та морально не­правильний, безпідставний, свавільний. Він також осудив царсь­ку обіцянку дати щедру винагороду Константинопольському Пат­ріархові після одержання грамот про відречення від Київської ми­трополії, назвавши це "явною симонією" (продажем духовних да­рів за гроші).

Константинопольський Патріарх Діонисій, який змінив тоді на патріаршому престолі Патріарха Якова, погодився поступитися Київською митрополією Москві, отримавши наказ турецького ве­ликого візира, зацікавленого з політичних міркувань у збереженні миру з Москвою. На рішення Патріарха вплинули також і щедрі подарунки, передані послами: збереглася його розписка про те, що він одержав "три сорока соболів і двісті червоних". За ці "срібняки" первосвятитель Церкви-матері продав її Церкву-донь­ку, Київську митрополію, яка була вірна їй протягом семи сто­літь.

Акт переходу Київської митрополії під юрисдикцію Москви був стверджений офіційними грамотами: митрополит Київський має і далі обиратися за звичаєм митрополії (тобто її помісним Собором); поставлення Київського митрополита у Москві не по­винно вважатися обов'язковим; відправляючи богослужіння, митрополит Київський має насамперед поминати Константино­польського Патріарха, а вже після нього - Московського. Цією останньою умовою Константинопольський Патріарх намагався хоч би символічно зберегти традиційний зв'язок із Церквою в Україні.

Неканонічність передачі (а фактично продажу) Київської мит­рополії Москві було визнано вже протягом першого року. У 1687 році Собор Константинопольської Церкви позбавив Пат­ріарха Діонисія патріаршого престолу. Одним із головних звину­вачень проти нього було те, що він відпустив Київську митропо­лію неканонічно. Але скасувати цей трагічний для Української Православної Церкви акт Царгород уже не мав можливості. Піс­ля семи століть фактичної автокефалії під юрисдикцією Констан­тинопольського Патріарха для Української Церкви настала темна доба московської неволі.

ВПЛИВ УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОЇ ОСВІТИ НА МОСКОВЩИНУ

Задовго до підпорядкування Київської митрополії Москов-ський Патріархат спільно з державною владою широко ви­користовував українське духовенство, українських учених, щоб подолати неуцтво, яке панувало на Московщині, зокрема в церковному житті. Московський Патріарх Філарет, батько царя Михайла Федоровича, у смутну добу побував у польському поло­ні, побачив боротьбу православних братств проти Берестейської унії і зрозумів велике значення освіти у справах віри. Повернув­шись до Москви, він заснував патріаршу греко-латинську школу.




У 1649 р. цар викликав до Москви з Київського братського мо­настиря українських учених Єпифанія Славинецького, Арсенія Сатановського, Дамаскина-Птицького та інших навчати та пере­кладати з грецької мови церковні книги і богословські твори.

Боярин Федір Ртищев, товариш знаменитого Московського Патріарха Никона, заснував біля Москви Андріївський монастир і поселив у ньому переважно київських ченців, які утворили вчене братство, що стало осередком церковно-освітнього життя. До пос­луг учених Київської академії широко вдавався Патріарх Никон при виправленні богослужбових книг за давньогрецькими оригіна­лами. Цій богослужбовій реформі та культурному і духовному впливу Києва на Московщину чинили великий опір прибічники патріархальщини та неуцтва, через що в Московській Церкві ви­ник розкол. Розкольники XVII століття у Московщині відомі під назвою старовірів або старообрядців.

Однак вплив освіти з Києва на Московщину не послабився. Вченому ченцеві Києво-Печерського монастиря Симеону Полоць­кому цар Олексій доручив виховувати сина, царевича Федора. Симеон Полоцький відновив живу проповідь у церквах, яка не практикувалася тут майже 200 років, бо її вважали єрессю. Він видав власні проповіді ("Духовна вечеря"), подавши приклад ін­шим, завдяки чому у Москві перестали боятися проповідей та вва­жати їх "дивацтвом".



З працею київських учених пов'язано також заснування у Москві, за зразком Києво-Могилянської академії, Слов'яно-грець-ко-латинської академії - вищої школи, реорганізованої пізніше в Московську духовну академію. Духовні школи в інших містах

Московщини відкривали також переважно українські архипастирі, наприклад у 1703 р. таку школу в Ростові заснував святитель Дмит-рій Ростовський (Туптало).

Російський цар Петро І проводив свої реформи з допомогою не тільки іноземців - вихідців із Західної Європи, а й українців -переважно з вихованців Києво-Могилянської академії. Так, у цер­ковній реформі, яка полягала у скасуванні патріаршества та ство­ренні Св. Синоду, найбільшу роль відіграв архиепископ Феофан Прокопович, колишній ректор Київської академії. За написаним ним "Духовним регламентом" (1721 р.) був установлений новий порядок управління в Російській Православній Церкві - сино­дальний, а також створилася система духовної освіти в Росії.

Видатними архипастирями Російської Церкви у той період ста­ли митрополит Степан Яворський (місцеблюститель патріаршого престолу після смерті Патріарха Адріана до часу утворення Св. Синоду) та Феофілакт Лопатинський (архиепископ Тверський, член Св. Синоду) - обоє українці, вихованці Київської академії.

У другій половині XVII та першій половині XVIII століття чи­мало архипастирів-українців прославилися святим життям і вели­кою духовною та культурною працею не тільки серед свого наро­ду, а й у Росії, зокрема в Сибіру. У різні часи, особливо на зламі ХІХ-ХХ століть, прославлені нетлінням святих мощей та побож­ною пам'яттю у народі, ці архипастирі були визнані святими угод­никами Божими, поряд з іншими новопрославленими святими в Російській Православній Церкві - такими як Митрофан, єпископ Воронезький, Тихон Задонський, Серафим Саровський, Питирим, єпископ Тамбовський. До угодників Божих з українців належать: святий Димитрій, митрополит Ростовський, святий Інокентій, єпис­коп Іркутський, святий Феодосій, єпископ Чернігівський, святий Іоасаф, єпископ Білгородський, і святий Іоан, митрополит То­больський.

Заказать ✍️ написание учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Сейчас читают про:
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7