Київський митрополит Петро Могила

Митрополит Петро Могила, син молдавського володаря Симеона Могили, був однією з найвизначніших постатей в історії православної Церкви в Україні. Він відмовився від блискучої політичної кар'єри в Польщі, яку йому забезпечува­ли родові зв'язки, широка освіта та вроджена інтелігентність, і присвятив себе служінню Богу. В 1627 р. молодий Петро Моги­ла прийняв чернецтво у Києво-Печерському монастирі і за свої ви­няткові здібності удостоївся того ж року бути обраним архиманд­ритом цієї давньої святині Української Православної Церкви.

Очоливши 1633року Київську митрополію, Петро Могила приді­ляв велику увагу впорядкуванню церковного життя, яке занепало за роки безправності та утисків. У часи перебування його на митропо­личій кафедрі відбувся важливий Собор 1640 року, який підтвердив соборний устрій Української Православної Церкви. Відбувалися та­кож єпархіальні Собори. З братствами митрополит підтримував тіс­ні зв'язки. Прагнучи зміцнити силу церковної організації, він під­ніс владу митрополита і єпископів на дуже високий рівень.

Митрополит Петро Могила відновив тісні зв'язки з православ­ними Церквами Сходу, зокрема з Константинопольським Патріар­хом. На патріаршому престолі у Царгороді перебував тоді Кирил Лукарис, який особисто знав і цінував Київського митрополита. Він надав Петрові Могилі звання патріаршого екзарха з широки­ми повноваженнями. Київська митрополія вийшла з ізоляції, в якій вона перебувала довгі роки під неприхильною чужою владою.

Значні здобутки тієї доби в галузі освіти, богословської науки; тоді ж було упорядковано богослужбовий чин. У 1631 році, буду­чи ще архимандритом Києво-Печерського монастиря, Петро Моги­ла заснував при ньому богословсько-філософську школу і невдов­зі після того об'єднав її з школою Богоявленського братства. Об'єднана школа згодом, дістала на честь її засновника назву Ки­єво-Могилянської колегії (пізніше академії). Петро Могила вивів її на рівень найкращих вищих шкіл Заходу. Упродовж XVII-XVHI століть Києво-Могилянська академія була осередком освіти не тільки для України, але і для всіх православних слов'ян.

За Петра Могили, завдяки праці професорів колегії та її учнів, розквітла православна богословська наука. До скарбниці право­славної богословської літератури увійшов твір "Православне спо­відання віри" - ґрунтовний виклад православної віри, який став основою догматичного богослів'я в духовних школах православно­го Сходу. Затверджене Собором 1640 року в Києві і схвалене східними православними патріархами, "Православне сповідання віри" було зараховане православною Церквою до символічних книг, тобто таких, які містять найавторитетніший виклад її віро­вчення. Авторами цієї праці була група видатних богословів на чо­лі з Петром Могилою.

Митрополит Петро Могила дбав про упорядкування та видан­ня богослужбових книг. Особливо цінні його "Требник" і "Слу­жебник", де збережено особливості богослужбових чинів Укра­їнської Православної Церкви та подано цілий ряд відправ, відомих лише в Україні. Дотепер ці книги носять ім'я упорядника: "Треб­ник Петра Могили" та "Могилянський служебник". За активної підтримки митрополита Могили, до циклу служб Великого посту було введено чин Пасії на згадку і прославлення страждань Хрис­тових. Запозичена з Заходу, ця відправа прижилася в Україні і стала невід'ємною частиною нашого церковного уставу.

За митрополита Петра Могили видано численні богословські праці, зокрема полемічні, спрямовані проти латинства, унії, каль­віністів тощо, а також історичні твори. Видавнича діяльність зосе­реджувалася в Києво-Печерському монастирі, де діяла своя друкарня.

Зусиллями Петра Могили реставровано святу Софію в Києві, яка на той час була напівзруйнована і впродовж багатьох століть занедбана. Він реставрував церкву Трьох Святителів, і церкву Спаса на Берестові.

Митрополита Петра Могилу звинувачували у прихильності до унії. Він справді підтримував зв'язки з уніатами, намагався зна­йти з ними спільну мову, шукав можливості відновити церковну єдність. Але він мав на увазі не ту єдність, передумовою якої ма­ло 6 бути підпорядкування православних Риму. Вірний право­слав'ю, Петро Могила мріяв про власний Український Патріархат, що згодом зв'язав би Схід і Захід, не потрапивши в залежність ні від першого, ні від другого. Золота доба митрополита Петра Мо­гили закінчилася з його несподіваною смертю 1 січня 1647 року. У своєму заповіті, написаному незадовго до смерті, визначний ук­раїнський першоієрарх ствердив свою вірність православній вірі такими словами: "У святій вірі, в якій народився, виховався і з во­лі й ласки Божої достоїнство митрополиче, недостойний, на собі маю, в ній же хочу вік свій закінчити, стати перед величчю Госпо­да мого".

Протягом 14 років свого митрополичого правління Петро Моги­ла зробив так багато, що, за словами видатного історика М. Гру-шевського, "залишив нестерту печать свого духа на всю дальшу іс­торію Української Православної Церкви".