Приватна власність на природні ресурси

Право приватної власності на природні ресурси та комплекси являє собою правовий інститут, що закріплює власність громадян та юри­дичних осіб. Суб’єктами права приватної власності на природні ресур­си можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи, у тому числі іноземні, іноземні держа­ви. Не можуть бути суб’єктами права приватної власності на природні ресурси підприємства, установи та організації державної або кому­нальної форми власності.

Об’єктом права приватної власності є земельні ділянки, тобто частини земної поверхні з установленими метою використання, роз­міром, межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо них правами.

Право приватної власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси й багаторічні насадження, які на ній знаходяться, та на простір над і під поверхнею ділянки на висоту й на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Таким чином, еко­логічне законодавство встановлює право приватної власності не лише на земельні ділянки, але і на ліси, водні об’єкти, тваринний світ, об’єкти природно-заповідного фонду тощо.

Об’ єктом права приватної власності юридичних осіб (заснованих громадянами України або юридичними особами України) є природні ресурси, які використовуються для здійснення підприємницької ді­яльності або для задоволення особистих та соціальних потреб.

Наприклад, це земельні ділянки, надані житлово-будівельним коо­перативам або сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Об’єктом права приватної власності іноземних юридичних осіб є тільки земельні ділянки несільськогосподарського призначення, у ви­падку придбання об’єктів нерухомого майна, та земельні ділянки для спорудження об’єктів, пов’язаних зі здійсненням підприємницької ді­яльності в Україні, у першу чергу в межах населеного пункту.

Земельні ділянки як об’єкти права власності громадян України мають чітко визначені розміри та розрізняються за метою викорис­тання. Наприклад, об’єктом права власності громадян України ви­ступають земельні ділянки для ведення фермерського господарства — у розмірі земельної частки (паю); для ведення особистого селянсько­го господарства — не більше 2,0 га; для ведення садівництва — не більше 0,12 га; для будівництва та обслуговування житлового будин­ку, господарських будинків та споруджень (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 га, у селищах — не більше 0,15 га, у міс­тах — не більше 0,10 га; для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 га; для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 га.

Об’єктом права приватної власності іноземних громадян та осіб без громадянства є земельні ділянки несільськогосподарського призна­чення в межах населених пунктів, а також земельні ділянки несіль- ськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві при­ватної власності.

Громадянам та юридичним особам України можуть належати на праві приватної власності невеликі замкнуті земельні лісові ділян­ки (загальною площею до 5 га) та природні водойми (загальною площею до 3 га) у складі угідь, фермерських та інших сільськогос­подарських господарств. Цей розмір може бути збільшений у разі одержання лісів та водойм у спадщину. Крім цього, громадяни та юридичні особи можуть самостійно створювати ліси на приналеж- них їм деградованих та малопродуктивних землях. Це положення знайшло закріплення у статтях 10, 12 Лісового кодексу України. У цьому випадку розмір лісових угідь законодавчо не унормований. Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штуч­ні водойми.

Об’єктом права приватної власності на тваринний світ можуть бути окремі об’ єкти тваринного світу. Це дикі тварини та інші об’ єкти тваринного світу, що вилучені зі стану природної волі або природного середовища, розведені (отримані) у неволі або напіввільних умовах або отримані іншим дозволеним законодавством шляхом, наприклад, придбані у власність за межами України.

Підставами виникнення права приватної власності є:

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, ін­шими цивільно-правовими угодами;

- безоплатної передачі із державної або комунальної власності;

- приватизації земельних ділянок, що були раніше надані у корис­тування;

- прийняття спадщини;

- виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю);

- штучне створення (розведення, вирощування та ін.).

Основним способом виникнення права приватної власності грома­дян України на природні ресурси є приватизація. Громадяни України мають право одержати безоплатно у приватну власність раніше надані їм у користування земельні ділянки із земель державної або комуналь­ної власності, відповідно до розмірів, які встановлені в чинному Зе­мельному кодексі. Ця підстава виникнення права приватної власності громадян має разовий характер, тому що право власності на умовах приватизації може виникнути лише один раз, про що громадянину України робиться позначка у паспорті або іншому документі, що по­свідчує особу.

Надання природних ресурсів у власність шляхом приватизації від­бувається на підставі заяви або клопотання особи, у якому вона вказує бажаний розмір, місце розташування та мету використання.

Приватизація являє собою акт розпорядження природним об’єктом. Тому природні об’єкти надаються у приватну власність тільки за рі­шенням органів, до компетенції яких віднесено право розпорядження ними. Наприклад, земельні ділянки надаються у власність на підставі рішень місцевих рад, на території яких вони розташовані. У рішенні про надання земельної ділянки визначаються мета, для якої вона на­дається, розміри та основні умови використання.

При приватизації земель державних та комунальних сільськогос­подарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки пе­редаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, а та­кож пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному його земельної частки (паю). Кожний працівник цього підприємства, установи та організації, а також пенсіонери з їхнього числа мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості), що після виділення в натурі (на місцевості) набуває статус земельної ділянки відповідного цільового призначення.

Право приватної власності на землю господарських товариств, на­приклад сільськогосподарських акціонерних товариств, може виника­ти шляхом внесення до статутного фонду земельних ділянок їх засно­вниками.

Земельне законодавство передбачає деякі обмеження стосовно підстав та порядку виникнення права приватної власності для іно­земних юридичних осіб, іноземних громадян та осіб без громадян­ства. Зазначені особи можуть придбати у власність земельні ділян­ки тільки на підставі цивільно-правових угод. Земельні ділянки можуть бути тільки несільськогосподарського призначення в межах населеного пункту та, як правило, ті, на яких розташовані або бу­дуватимуться об’єкти нерухомого майна. Якщо іноземний громадя­нин або особа без громадянства в порядку спадкування одержить земельну ділянку сільськогосподарського призначення, то вона має протягом року відчужити її, тобто продати, обміняти або подарува­ти особі, що володіє належною право- та дієздатністю (наприклад, громадянину України).

Обов’язковою умовою для придбання іноземною юридичною осо­бою права власності на земельну ділянку є реєстрація постійного представництва із правом ведення господарської діяльності на терито­рії України. Для укладання угод на придбання у власність земельних ділянок, які перебувають у державній власності, іноземними юридич­ними особами потрібна згода Верховної Ради України, а для придбан­ня земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності, — Кабінету Міністрів України.

Підстави та порядок виникнення права приватної власності на інші природні ресурси визначаються відповідними поресурсними кодекса­ми та законами України. Наприклад, підставою виникнення права приватної власності на тваринний світ є розведення у неволі або на- піввільних умовах диких тварин, видобуток об’єктів тваринного світу шляхом полювання і рибальства.

Підставою виникнення права приватної власності громадян на природні об’єкти є отримання частки у спільному майні подружжя. У осіб, які перебувають у шлюбі, виникає право загальної власності на все придбане майно, у тому числі і на природні об’єкти.

Право власності на природні ресурси може виникнути і у разі при­дбання майнових прав на майно, нерозривно пов’язане із природним об’єктом. Так, відповідно до Земельного кодексу України у випадку переходу права власності на будинок та споруди до нового власника переходить і право власності на земельну ділянку, якщо інше не вста­новлено законом або договором відчуження.

Припинення права приватної власності на природні ресурси здій­снюється шляхом їх вилучення або викупу на підставі та в порядку, передбаченому законом. Екологічне законодавство дає вичерпний пе­релік підстав припинення права приватної власності та встановлює порядок такого припинення. Право власності припиняється: у разі до­бровільної відмови власника; відчуження (продажу) природного об’ єкта; викупу для суспільних потреб або з мотивів суспільної необ­хідності; встановлення законодавчими актами заборони щодо пере­бування у приватній власності окремих об’єктів природи.

Припинення права власності на природні об’єкти у разі добровіль­ної відмови власника здійснюється на підставі рішення відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування.

Припинення права власності на природні об’єкти шляхом вилучен­ня відбувається в судовому порядку за позовом місцевих рад, проку­рора або органів контролю за використанням та охороною природних ресурсів. Викуп природних ресурсів із приватної власності відбуваєть­ся зі згоди власника. При незгоді власника на викуп припинення права власності здійснюється в судовому порядку.

До підстав припинення права власності на природні ресурси (хоча вони прямо і не передбачені чинним екологічним законодавством) слід віднести випадки, коли право власності припиняється при ліквідації підприємства, організації або установи, смерті особи або знищенні самого об’єкта власності.

Право приватної власності на природні ресурси може припинятися у зв’язку з конфіскацією природного об’єкта при порушенні власником відповідних умов або вчинення злочину, наприклад жорстокого пово­дження з дикими тваринами.

Право власності на природні ресурси припиняється і внаслідок юридичних фактів, які не можна віднести до актів розпорядження самим природним об’єктом. Земельним законодавством України пе­редбачений перехід права власності на земельну ділянку у випадку переходу права власності на будинок та споруди, які перебувають на ньому. Таким чином, юридична доля земельної ділянки успадковує юридичну долю будинка або споруди, і право власності на земельну ділянку припиняється або змінюється на підставі припинення або зміни права власності на майно, якщо інше не передбачено договором відчуження і при цьому не змінюється цільове призначення земельної ділянки.