Ідеологія і практика геноциду

Освоєння “життєвого простору” передбачало витіснення і знищення автохтонних народів на “зайнятих східних землях”. Упродовж 30 років планувалося вислати в Західний Сибір майже всіх поляків, 65% українців Галичини, 75% білорусів. Згідно з другим варіантом плану “Ост” кількість українців, поляків, білорусів, прибалтійців, яких передбачалося депортувати або “ліквідувати”, досягала 50 млн. осіб.

Та якщо слов’янським народам призначалась роль рабів та “унтерменшів”, то євреї і роми, згідно з арійською теорією, прирікались на тотальне фізичне винищення. З цією метою нацисти сформували розгалужений спеціалізований апарат. На території України діяли дві з чотирьох айнзатцгрупи, кожна з яких налічувала 1200 осіб — “Ц” (на північному крилі групи армій “Південь”) і “Д” (на півден­ному крилі). Айнзатцгрупи складалися з оперативних команд (айнзатцкоманд). Саме на ці формування Гітлер покладав завдання “безжалісно знищувати ідеологічних і расових ворогів”. Без­по­се­ред­ню участь до акції терору на окупованих землях бра­ли таємна польова поліція і польова жандармерія.

Першими жертвами нацистського терору стали офіцери і комісари Червоної армії, партійний, радянський, комсомольський актив. Так, у Львові зондеркоманди 4-А і 4-Б вже в день вступу до міста вдалися до арештів і погромів, жертвами яких стали 400 представників радянських установ і профспілок. У липні розстріляно понад 70 викладачів і вчених польської та єврейської національностей.

Одним з основних об’єктів геноциду з перших днів стало єврейське населення України, причому гітлерівці цілеспрямовано розпалювали антисемітські настрої серед місцевого населення. За перший тиждень карателі вбили 6 тис. львівських євреїв. Окрім гетто тут для євреїв улітку 1941 р. створили 9 та­бо­рів примусової праці, восени — ще 6. На совісті нацистів — загибель 610 тис. євреїв Га­личини. Прискореними темпами “остаточне вирішення єв­рейсь­­кого питання” здійснювалось і в інших регіонах України. “Бердичівська катастрофа забрала життя 30 тис. осіб. Упродовж місяця cпецкоманди “лік­ві­дували” 3,5 тис. єврейських мешканців Вінницької і 22,5 тис. — Кам’янець-Подільської облас­тей, а також єврейські родини з Угорщини, Польщі, Чехо­cло­вач­­чини. Загалом на Вінничині загинуло 105,3 тис. євреїв (у тому числі етапованих з Бессарабії та Бу­ко­вини), на Волині — 150 тис. У Києві городян єврейської національності розстрілювали у Бабиному Яру. Тут, за різними оцінками, загинули 35 — 40 тис. євреїв, а також радянські військовополонені, заручники, українські націоналісти — всього понад 100. На Лівобережжі та в Криму жертвами Голокосту стали 112 тис. осіб. У “Трансністрії” найбільш зловісним символом людожерної політики нацистів стало гетто в с. Богданівці (До­ма­нівсь­кий р-н Одещини), де ни­ми замордовано 54 тис. осіб 28 тис. євреїв спалено на артскладах на Люстдорфській дорозі. За­галь­на цифра жертв антисемітського геноциду — 1 млн. 600 тис. громадян республіки. Наслідком Го­локосту стало майже повне зникнення євреїв як етносоціокультурної спільноти України. Скрізь, де компактно проживало циганське населення, воно також знищувалось.

З особливим цинізмом окупанти ставилися до радянських військовополонених. Повністю ігноруючи норми міжнародного права, німецьке командування прирікало їх на загибель на маршрутах етапування та в місцях утримання. На території України існувало 200 “пересильних таборів” для полонених (а також трудових і концентраційних), в яких бранців убивали працею, голодом і хворобами. Сотні тисяч полонених червоноармійців працювали на підприємствах Німеччини, Франції, Генерального губернаторства, Остланду, понад 60 тис. — на шахтах Донбасу, 3,5 тис. — у вугільній галузі Галичини.

З понад 6 млн. радянських військових бранців 1 млн. 571 тис. загинуло на території України.

Жертвами расових, ідеологічних та інших чисток, а також акцій “умиротворення” ставали психічні й інфекційні хворі, діти-донори, заручники, громадяни, звинувачені в допомозі євреям, військовополоненим, партизанам, українському, самостійницькому руху.

За окупаційний період загинуло 4,5 млн. цивільних громадян України. Наслідки геноциду проявляються й донині.