Сегменти ринку праці

Сегментація ринку праці – це поділ робочих місць і працівників за об’єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори.

Розрізняють три ознаки сегментації ринку праці: Перша ознака сегментації – характеризує ринки праці за місцем здійснення ринкових відносин з приводу купівлі–продажу робочої сили. За цією ознакою вирізняють:

– зовнішній ринок праці – охоплює відносини між продавцями і покупцями в масштабах країни, регіону, виду діяльності поза межами підприємств;

– внутрішній ринок праці – віддзеркалює рух кадрів і трудові відносини всередині підприємства.

Друга ознака сегментації – визначає ринки праці за стабільністю зайнятості й розміром заробітної плати.

За цією ознакою ринок праці поділяють на два сегменти – первинний і вторинний.

Первинний ринок праці – це ринок, якому притаманні такі ознаки:

– стабільна зайнятість;

– високий рівень заробітної плати;

– можливість кар’єрного зростання;

– використання прогресивних технологій, які потребують високої кваліфікації працівників;

– наявність сильних профспілок.

Вторинний ринок праці, на відміну від первинного, характеризується такими ознаками:

– великою плинністю кадрів;

– низьким рівнем заробітної плати;

– низькою можливістю кар’єрного зростання;

– відсутністю або слабкістю профспілок.

Третя ознака сегментації – обумовлена функціонуванням робочої сили та її обліком. Тут виокремлюють відкритий (легальний) та прихований ринок праці.

Як відомо, найбільш узагальнюючим є поняття сукупного ринку праці. Головними його складовими є сукупна пропозиція та сукупний попит, який визначається загальною потребою окремого виду діяльності в працівниках. На цьому ринку праці основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задовольняється. Менша частина сукупного попиту з причин природного і механічного руху робочої сили та робочих місць є незайнятою, тобто вакантною, і потребує спеціальних заходів поєднання попиту і пропозиції. Ця частина формує так званий поточний ринок праці (рис. 5.10).

Структурними елементами поточного ринку праці є відкритий і прихований ринки праці, кожен з яких має офіційну та неофіційну частини. Відкритий ринок праці охоплює частину економічно активного населення регіону, яка фактично шукає роботу і потребує профорієнтації, підготовки і перепідготовки, а також усі вакантні робочі місця. Його офіційну частину становлять вільні працівники і вакансії, які зареєстровані в установах державної служби зайнятості й кадрових агенціях, та учнівські місця в системі професійної освіти (до якої належать як державні, так і недержавні навчальні заклади). Неофіційна частина акумулює вакансії, навчальні місця, пропозицію робочої сили, які не охоплені послугами органів працевлаштування і формальної профосвіти.

Прихований ринок праці – це контингент формально зайнятих на підприємствах, який через скорочення обсягів виробництва послуг або зміну його структури міг бути вивільненим без збитків для виробництва

Дослідження сегментації ринку праці, тобто розподілу працівників і робочих місць на сталі сектори, призвело до появи теорії двоїстості ринку праці. Поглибленню двоїстості ринку праці сприяє гнучкість ринку праці.

Гнучкість ринку праці – це його здатність швидко адаптуватись до змін у співвідношенні попиту і пропозиції робочої сили завдяки високим рівням: загальної й професійної освіти, активності й мобільності робочої сили та зміни регламентованого робочого часу (дня, тижня, року). Частиною, або елементом, гнучкості ринку праці, який здійснює зміну регламентованого робочого часу, є гнучкі форми зайнятості.

Ринок праці може бути жорстким або гнучким, залежно від того, які відносини склалися між найманими працівниками та роботодавцями.