За допомогою оптичних нефелометрів

На результат вимірювання каламутності води вказаним методом може впливати наявність розчинених речовин, які легко поглинають (абсорбують) світло (речовин, що надають воді забарвлення). Однак цей вплив можна знизити до мінімуму, здійснюючи вимірювання за довжини хвилі випромінення, більшої, ніж 800 нм. Тільки синє забарвлення, яке мають деякі види забрудненої води, незначно впливає на результат вимірювання каламутності води в цьому діапазоні спектра випромінювання. Наявність бульбашок повітря також може впливати на процес вимірювання каламутності, однак, за обережного поводження з пробами, вплив повітряних бульбашок можна звести до мінімуму.

Вода, що містить нерозчинні речовини, послаблює випромінювання і, крім того, присутні нерозчинені речовини нерівномірно розсіюють випромінювання в різних напрямках. Розсіювання випромінювання частинками цих речовин впливає на ослаблення до такої міри, що коефіцієнт загального спектрального ослаблення μ(λ) є сумою коефіцієнтів спектральної дифузії s(λ) і спектральної абсорбції α(λ):

μ(λ) = s(λ) + α(λ).

Щоб визначити коефіцієнт спектральної дифузії s(λ), необхідно знати коефіцієнт спектральної абсорбції α(λ).

Щоб визначити коефіцієнт спектральної абсорбції розчиненої речовини, у деяких випадках можна видалити нерозчинні речовини фільтрацією. Однак це може призвести до похибок. Тому, результати визначення каламутності води необхідно подавати в порівнянні з каліброваним розчином.

Інтенсивність розсіювання випромінювання залежить від довжини хвилі падаючого світла, кута вимірювання, а також форми, оптичних властивостей і розподілу завислих у воді часток за розмі­рами.

Під час вимірювання ослаблення потоку світла, що пропускається через шар води, вимірюване значення залежить від апертурного кута потоку світла (кута між крайніми променями пучка світла), що досягається у приймачі.

Вимірювання концентрації нерозчинної речовини було б можливим тільки в тому випадку, якби параметри, зазначені раніше, були відомі. Однак у загальних випадках ця інформація є недоступ­ною, тому масову концентрацію завислих часток не можна підрахувати за величиною каламутності води. У загальному випадку вказані одиниці вимірювання каламутності не належать до стандартних одиниць ви­мірювання каламутності.

Процедура вимірювання. Налаштовують прилад відповідно до інструкції виробника. Після того як нефелометр налаштований, його калібрують, використовуючи дистильовану воду (двічі профільтровану через мембранний фільтр із розміром пор 1 мкм) як контрольне середовище і, як мінімум, п'ять зразків стандартних калібрувальних суспензій формазину C₂H₄N₄ з рівнем каламутності, що перевищує необхідну норму. У тому випадку, якщо відсутня передкалібрувальна шкала чи вона відрізняється від дійсних каліброваних величин, необхідно побудувати нову калібрувальну залежність.

Використовуючи ретельно перемішані проби досліджуваної води, вимірюють інтенсивність розсіювання випромінювання або коефіцієнт ослаблення потоку випромінювання відповідно до інструкції виробника. Знімають покази рівня каламутності за допомогою калібрувальної залежності. Отримані результати подають у формазин-нефелометричних одиницях ФНО (під час вимірювання розсіяного випромінення) або формазин-ослаблювальних одиницях ФОО (під час вимірювання коефіцієнта ослаблення потоку випромінювання).

2.1.4. Визначення запаху води

За характером запахи води поділяють на дві групи:

а) запахи природного походження (від живих та відмерлих у воді організмів, берега, дна, навколишніх грунтів, зрубу криниць тощо);

б) запахи штучного походження (від забруднення промисловими стічними водами, оброблення водопровідної води реагентами тощо).

Характер та інтенсивність запаху визначають органолептично [5].

Для визначення характеру запаху досліджувану воду за температур 15–20 ^оС наливають у колбу місткістю 150–250 см³ на 2/3 її об'єму, накривають годинниковим склом і струшують обертовими рухами. Відкривають колбу, нюхають і визначають запахи природного походження за класифікацією, наведеною в табл. 3.

Запахи штучного походження класифікують за відповідними речовинами: фенольний, бензиновий, хлорний тощо.

Інтенсивність запаху оцінюють за п'ятибальною шкалою (табл.4). Якщо запах невиразний, то його визначають після нагрівання води в цій же колбі, накритій годинниковим склом, за температури 60 °С.

Таблиця 3