Історія розвитку теорії та практики організації виробництва

Тема 1. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ВИРОБНИЦТВА

Організація виробництва ‑ внутрішнє упорядкування й координування всіх елементів і ресурсів виробництва, як єдиного цілого, спрямованих на ефективне господарювання і досягнення позитивного результату в діяльності підприємства.

Розуміння організації виробництва як процесу. Сутнісна характеристика концепції організації виробництва. Головні закони, що лежать в основі теорії організації виробництва. Розуміння організації виробництва в часі і просторі.

Засвоєння основних положень теми дає змогу створити повне уявлення про концептуальні засади та значення і особливості організації виробництва її ролі в розвитку і управлінні підприємством.

Сутність та ключеві аспекти теорії організації виробництва

Зміст і предмет курсу

Історія розвитку теорії та практики організації виробництва

В науковій та навчальній літературі до цього часу йде полеміка стосовно чіткого визначення і всебічного обґрунтування самої суті організації виробництва. Це обумовлено тим, що відбувається природний процес становлення і розвитку молодої науки про організацію виробництва, а також і тим, що самі слова „організація” і „виробництво” використовуються для різного змістовного навантаження при вирішенні виробничих і управлінських задач.

Проте зазначимо, що слово „ організація” походить від латинського orgаnizо, що означає творити спільно, належне упорядкування, налагодження, влаштування, об'єднання тощо. Організація розглядається як процес і як явище.

Як процес вона представляє собою сукупність дій, які ведуть до утворення і удосконалення взаємозв'язків між частинами окремого цілого, наприклад, процес створення працездатного колективу підрозділу чи підприємства. Організація як процес регулюється трудовим законодавством. Як явище вона уособлює фізичне об'єднання реальних елементів для виконання поставленого завдання або досягнення відповідної мети.

Що стосується слова „ виробництво”, то воно також використовується в різних аспектах. Під його змістовним навантаженням розуміють суспільний процес створення матеріальних благ, виробничий процес на підприємстві, до складу якого входять основні і допоміжні процеси, підприємство як виробничу одиницю тощо.

Інколи тлумачення слова «виробництво» зводиться до позначення ним масового випуску продукції, виготовлення матеріальних цінностей на численних підприємствах, що значно звужує зміст цього поняття. У широкому розумінні «виробництво» — це цілеспрямована діяльність зі створення будь-якого корисного продукту (товари, предмети, речі, послуги, інформація, знання тощо).

Забезпечення життєдіяльності людей потребує вироблення величезної кількості видів кінцевої продукції. Така продукція має проміжні компоненти. Для виробництва будь-якої машини необхідні відповідне устаткування, метал, пластмаса та інші матеріали. У свою чергу, для виготовлення металу або пластмаси треба видобувати сировину, руду, енергію, розробляти і використовувати економічну технологію, опрацьовувати і реалізовувати проекти. Таким чином, сучасні кінцеві продукти створюються на різ­них, але взаємопов’язаних виробництвах, що і зумовлює широке розуміння поняття «виробництво».

Виробництво можна охарактеризувати як систему, де здійснюється цілеспрямований процес перетворення вхідних елементів (сировини, матеріалів) у корисну продукцію. Іншими словами, виробництво являє собою певну технологію, відповідно до якої здійснюється трансформація вкладених ресурсів у кінцевий результат — продукцію (послуги).

Виробництво є важливим компонентом функціонування будь-якої держави, тому що воно визначає її економічну безпеку, сталість фінансової системи і рівень життя людей.

Основна мета (місія) виробництва в ринкових умовах, згідно зі статутом підприємства, полягає в забезпеченні споживача необхідною йому продукцією (послугами) у певні строки, заданої якості та комплектації, з мінімальними витратами для виготовлювача (продуцента). Економічний результат діяльності підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток залежать від того, наскільки раціонально організовано виробництво, чи відповідає воно сучасним вимогам оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо.

Виробниче підприємство (фірма) для забезпечення своєї життєдіяльності перш за все орієнтується на ринковий попит з його вимогами до якості, споживчих властивостей та ціни товару (послуги). Тому завдання менеджерів вищого, середнього рівня та спеціалістів підприємства (фірми) полягає у визначенні стратегії і тактики організації виробництва, котрі спрямовані на забезпечення його конкурентоспроможності, скорочення витрат на виготовлення продукції.

Метою формування та реалізації виробничої політики є пристосування підприємства до вимог ринку з мінімальними витратами, але це потребує від керівників та спеціалістів обізнаності з широкого кола питань за межами сфери виробництва. Виробництво — це тільки частина процесу, що постійно оновлюється, і тому всі техніко-технологічні та організаційно-економічні рішення можна приймати тільки на підставі аналізу достатньо пов­ної і точної інформації про вимоги ринку, що очікуються, можливості і загрози зовнішнього середовища, слабкі та сильні сторони власної діяльності.

Якщо розглядати виробництво як систему взаємопов’язаних елементів, якими є робочі місця, їх групи, підрозділи та підприємство в цілому, то постановка організаційних завдань взаємодії та узгодженості всіх складових залежить передусім від вимог до продукції, технології її виготовлення і самої виробничої системи. Але організаційні завдання можуть бути наперед визначені невикористаними резервами функціонування самої системи, наприклад, наявністю в ній внутрішньозмінних утрат, браку, неритмічного випуску продукції та ін.

Суб’єкти матеріального виробництва в ринкових умовах під впливом конкуренції змушені постійно пристосовуватись до вимог споживачів стосовно якості товарів (послуг), ціни, сервісного обслуговування тощо. Техніка та технологія виготовлення продукції і надання послуг мають розвиватися динамічно, ураховуючи зміни як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі господарювання. Чим складніша продукція проектується і виготовляється, тим більша кількість найменувань сировини, матеріалів, напівфабрикатів, устаткування, інструменту, енергії, транспорту, виробничих та складських приміщень для її виробництва використовується. При цьому має залучатися виробничий персонал різної кваліфікації і спеціалізації, котрий повинен у межах повноважень доцільно і високоефективно об’єднати, організувати підпорядковані йому компоненти, щоб досягти основної мети — своєчасно виготовити якісну продукцію, задовольнити потреби споживачів і отримати прибуток для подальшого процесу відтворення.

Але не дивлячись на різні змістовні значення слів „організація” і „виробництво”, зазначимо, що організація виробництва має своїм об'єктом конкретне виробництво (підприємство) як складну виробничу систему.

У зв'язку з тим суть організації виробництва полягає в об'єднанні та забезпеченні взаємодії речових елементів виробничого процесу на підприємстві, встановленні необхідних зв'язків і узгоджених дій всіх учасників виробництва, створення належних умов для реалізації економічних інтересів суспільства, виробничого колективу та кожного його працівника.

Організація виробництва означає внутрішнє упорядкування й координування всіх елементів і ресурсів виробництва, як єдиного цілого, спрямованих на ефективне господарювання і досягнення позитивного результату в діяльності підприємства.

Об'єктивна неминучість організації виникає з того, що виробництво постійно перебуває в стані змін і розвитку, який не може бути хаотичним, оскільки ніколи не приведе до досягнення певного результату і мети діяльності.

Організацію виробництва слід розглядати як науку, тобто, систему знань, і як процес із відповідною технологією, своїми формами і методами протікання. Але в будь-якому випадку ці площини трактування організації опираються на стальні закони та принципи, хоч можуть мати різні механізми їх прояву. І таким чином, концептуальні засади організації виробництва виражають певні теоретико-методологічні аспекти предмету дослідження, які мають важливе прикладне спрямування.

Складова теоретичного характеру в концепції дає тлумачення основних категорій і термінів; методологія окреслює шлях до істини, дає регулятивні та нормативні настанови для пізнавального процесу, а складова прикладного характеру конкретизує теоретичні підходи через форми, методи і способи організації виробництва на підприємстві.

Отже, концепція повинна віддзеркалювати: дію законів, які формують і регулюють взаємозв'язки в межах системи, закономірності, які фіксують тенденції взаємодії всіх факторів процесу виробництва і виробничої системи; принципи, які забезпечують розвиток системи; чинники - як дієві сили, які сприяють або не сприяють (гальмують) поступу системи; механізм ‑ як конкретні форми і методи реалізації дії законів у системі.

Ключовими в теорії організації виробництва є закони, які відображають істотні та сутнісні відносини між елементами системи і самі впливають на її поведінку. При цьому, дія законів спрямована як на статику (структуру), так і на динаміку, тобто на процеси розвитку системи. Знання законів дозволяє ефективно організувати виробництво і забезпечити розвиток системи в потрібному напрямку. З цією метою виділимо головні закони, які треба враховувати при організації і виробництва: закон адаптації; закон пріоритету; закон активності; закон корисного ефекту; закон зворотного зв’язку; універсальний закон інерції; закон руху; закон „золотого січення”.

Організація виробництва протікає в часі, який характеризує динаміку процесу, і відбувається в просторі, який відображає статику виробничої системи, тобто її структуру і структуру виробничого циклу. Динамічність процесу є фактором часу і втілюється у виробничому циклі.

Ефективне поєднання всіх елементів в часі і просторі забезпечується раціонально побудованою формою організації виробничого процесу і методами організації. Так формується механізм організації виробництва, який в різних умовах працює по-різному.

Багато організаційних питань можна успішно вирішити не тільки на основі комплексного підходу до виробничої системи і знання закономірностей її прояву, але обов'язково треба враховувати внутрішній склад системи: технологічні процеси, особливості формування виробничих потужностей, конструкторські характеристики продукції, технологію її виготовлення, особливості технічної підготовки виробництва і системи освоєння нової техніки та організацію контролю якості виготовлених виробів. Усе це дозволяє сформулювати системну концепцію організації виробництва, в якій окремо виділити організацію функціонування елементів виробничої системи та організацію комплексу функціональних підсистем

Слід зазначити, що наука організації виробництва за своїм змістом є багатоелементною, тому для ґрунтовного її розуміння виділимо основні із них:

1. Методологічний аспект - відображає єдність і цілісність наукових знань ля організації виробництва.

2. Організаційний аспект - відображає стан і перспективи розвитку раціонального поєднання в часі і просторі всіх елементів виробничої і функціональної підсистеми.

3. Економічний аспект - показує вплив економічних чинників на ефективність функціонування системи та економічну оцінку вибору форм і методів організації виробництва.

4. Технологічний аспект - визначає рівень технологічності організаційних процесів системи.

5. Правовий аспект - відображає відносини між різними ієрархічними рівнями системи.

Цей механізм працюватиме злагоджено, якщо всі аспекти організації (економічний, методологічний, технологічний) будуть розвиватися динамічно і узгоджено з основними законами, закономірностями та принципами теорії організації виробництва.