2015-10-13
627
Особливості американської моделі управління
Саме у США вперше сформувалася наука і практика менеджменту. Американський менеджмент увібрав в себе основи класичної школи, засновником якої є Анрі Файоль. Американці Лютер Гьюлік і Ліндау Урвік зробили багато для популяризації основних положень класичної школи. Класична школа зробила значний вплив на формування всіх інших напрямків в американській теорії управління. Перехід від екстенсивних до інтенсивних методів господарювання у 20‑30 роки вимагає пошуку нових форм управління. Поступово склалося розуміння того, що для виживання виробництва необхідно змінити ставлення до положенню робітника на підприємстві, виробити нові методи мотивації і співробітництва між робітниками і підприємцями. Сучасний американський менеджмент в такому вигляді, який склався в даний час, базується на трьох історичних передумовах, а саме:
Ø наявність ринку;
Ø індустріальний спосіб організації виробництв;
Ø корпорація як основна форма підприємництва.
Американський економіст Роберт Хейлбронер вказав на три основні підходи склалися до розподілу ресурсів суспільства, що історично склалися, — це традиції, накази і ринок. Традиційний підхід має на увазі розподіл економічних ресурсів суспільства за допомогою сформованих традицій, від одного покоління до іншого. Командний підхід має на увазі розподіл ресурсів через накази. Ринковий підхід передбачає розподіл ресурсів за допомогою ринку, без будь-якого втручання суспільства. Цей підхід є найбільш ефективним. Сучасна американська модель менеджменту орієнтована на таку організаційно-правову форму приватного підприємництва, як корпорація (акціонерне товариство), яка виникла ще на початку XIX століття Американські корпорації широко використовують у своїй діяльності стратегічне управління. Це поняття було введено в побут на стику 60-70х років, а в 80-і роки охопило практично всі американські корпорації. Американські вчені продовжують ставити і розробляти реальні проблеми менеджменту. Американська практика підбору керівних працівників робить головний акцент на високі організаторські здібності, а не тільки на знання фахівця.
Характеристика японської моделі
За останні два десятиліття Японія зайняла лідируюче положення на світовому ринку. На її частку припадає 44,5% загальної вартості акцій всіх країн світу. І це при тому, що населення Японії складає всього 2% від населення земної кулі. Однією з головних причин стрімкого успіху Японії є застосовувана нею модель менеджменту, орієнтована на людський фактор. При цьому японці розглядають не одну людину (особистість), як американці, а групу людей. Японці вище інших ставлять соціальні потреби (приналежність до соціальної групи, місце працівника в групі, увага і повага оточуючих). Тому і винагорода за працю (стимули) вони сприймають через призму соціальних потреб. На відміну від працівників інших країн, японці не прагнуть до безумовного виконання правил, інструкцій і обіцянок. З їхньої точки зору, поведінку менеджера і прийняття їм рішень цілком залежить від ситуації. Головне в управлінському процесі — це вивчення нюансів обстановки, що дозволяють менеджеру прийняти правильне рішення.
До розвитку в Японії капіталістичного способу виробництва їй було притаманне зрівняльна винагорода за працю. Становлення машинного виробництва зажадало розробки системи мотивації праці з урахуванням сформованого прагнення працівників до зрівнялівки та особистого вкладу кожного з них. Вихід було знайдено в розробці системи оплати праці працівників за вислугою років. Найсильнішим засобом мотивації в Японії є «корпоративний дух» фірми. В основі його лежить психологія групи, що ставить інтереси групи вище особистих інтересів окремих працівників.
Центральне місце в оперативному управлінні японського менеджменту займає управління якістю. У всіх сферах японської економіки у даний час діють групи якості, в які крім робітників включаються майстри й інженери. Японська система управління якістю не дає збоїв. Це є результатом її продуманості і простоти.
Помітний вплив на формування менеджменту зробили англійські дослідники. Так, англійці Р. Фелк і Л. Урвик займалися розробкою принципів управління. Англійські вчені внесли істотний внесок у розробку методу «Дослідження операцій», який вперше зародився у Англії у 40-х роках. У зв'язку з необхідністю вирішення деяких військових стратегічних і тактичних завдань. Надалі центр робіт перемістився в Америку. У Франції питаннями наукового управління займалися Анрі Луи Лешательє, брати Андре й Едуард Мішелін. Неоціненний внесок у розуміння менеджменту як науки вніс Анрі Файоль. Проблемами наукового управління виробництвом у Німеччині займався Вальтер Ратенау. Величезний внесок у дослідження принципів організації вніс відомий німецький соціолог Макс Вебер, що розробив «ідеальний тип» адміністративної організації, названий ним терміном «бюрократія». Особливої уваги заслуговують роботи з організації виробництва, які виконав Кароль Адамецькій. Західногерманські теоретики школи «людських відносин» виступали за більш жорсткий підхід до управління персоналом ніж їхні колеги у США та Японія. В Англії, Голландії, Норвегії, Швеції та інших країнах Заходу широко пророблялися також питання залучення працівників до «участі в управлінні». Західноєвропейські вчені зробили помітний вплив на формування підходу до управління з позиції «соціальної людини». Цей підхід дозволяв вивчати поведінку людей з точки зору впливу на них групового поведінки. У 1929-1933 роки передові капіталістичні країни охопила світова криза. У цей же період часу англійським ученим Джоном Мейнардом Кейнсом була сформульована концепція державного регулювання економіки. Кейнс обґрунтував необхідність державного втручання в економіку. Великий вплив на розвиток усієї Європи в післявоєнні роки надав німецький вчений, політик, міністр економіки і канцлер Людвіг Ерхард. Під керівництвом Ерхарда Західна Німеччина домоглася економічного дива. Концепція «соціального ринкового господарства» (по Ерхарду) включає в себе два основних положення:
Ø посилення державного регулювання у всіх сферах господарювання;
Ø введення індикативного планування, яке прийшло на зміну директивного планування.
Індикативне планування припускає встановлення планів і показників, досягнення яких є найбільш бажаним. Політика Ерхарда отримала підтримку всіх верств суспільства, а також вчених і практиків, що займаються питаннями управління, пристосовуючись до різних умов на ринках.
Саме відставанням в організації виробництва і підбору кадрів західноєвропейські вчені пояснюють так званий технологічний розрив між США та Європою. Однією з причин цього становища слід вважати те, що американці проводять в Західній Європі політику підпорядкування європейських країн своїм стратегічним планам.
Рекомендована література
1. Класифікатор професій ДК 003-95. — К.: Держстандарт України, 2000. — 325 с.
2. Єдина технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України. — К.: Інститут державної служби зайнятості, 2000. — 300 с.
3. Глухов В. В. Основы менеджмента: Учебно-справочное пособие. — Санкт-Петербург: Специальная литература, 1995. — 328 с.
4. Мордовин С. К. Управление человеческими ресурсами. Модульная программа для менеджеров. Модуль 16. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 270 с.
5. Пугачёв В. П. Руководство персоналом организации: Учебник. — М.: Аспект Пресс, 1998. — 279 с.
6. Управление персоналом организации: Энциклопедический словарь / Под ред. А. Я. Кибанова. — М.: ИНФРА–М, 1998. — 453 с.
7. Шекшня С. В. Управление персоналом современной организации: Учебно-практическое пособие. — М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 2002. — 368 с.
