Поняття згуртованості

Зарубіжні вчені тлумачить згуртованість як міжособистісну аттракцію. Подібна точка зору знайшла найконцентрованіше обґрунтування в праці А.Лотт і Б.Лотт, які визначали згуртованість як таку групову властивість, що є похідною від кількості й сили взаємних позитивних установок членів групи. Автори виокремили групу змінних, які складають сукупність причин і наслідків симпатії (міжособистісної аттракції, згуртованості) членів малої групи.

До причин, що впливають на рівень симпатії (згуртованості), вони відносять: частоту взаємодії; стиль керівництва групою (переважно демократичний); фрустрацію та загрозу перебігу групового процесу; статусні й поведінкові характеристики членів групи; різноманітні вияви подібності між людьми (за установками, віком, професією тощо); успіх у виконанні групового завдання та ін. Наслідком симпатії (згуртованості) є сприятливіша оцінка членами групи ситуації міжособистісної взаємодії, зміна оцінки інших осіб у внутрішньогруповій комунікації, зростання конформної поведінки, можливе зростання продуктивності групи. Антиподом — агресивна поведінка щодо несимпатичної особи. Слід зазначити, що перелічені чинники і наслідки згуртованості мають емпіричний, а тому багато в чому випадковий характер. Згуртованість у цьому разі постає як суто емпіричний феномен, чого, звичайно, недостатньо для пояснення причин єднання соціальної групи Тлумачення згуртованості як переважно емоційного феномена міжособистісних стосунків властиве не тільки зарубіжним, а й деяким вітчизняним дослідникам (І.О.Донцов).Згуртованість як результат мотивації групового членства. Цікавою є запропонована Д.Картрайтом досить розгорнута модель, в основу якої покладено уявлення про групову згуртованість як деяку складову сил або мотивів, що спонукають індивіда до збереження членства в конкретній групі.Сукупність сил (детермінант) згуртованості репрезентована в цій моделі таким набором змінних:

— мотиваційне підґрунтя потягу індивіда до групи, яке включає в себе сукупність його потреб і цінностей;

— спонукальні властивості групи (цілі, програми, характеристики її членів, спосіб дії, престиж тощо);членів, спосіб дії, престиж тощо);

— очікування індивіда або суб'єктивна ймовірність того, що членство матиме для нього позитивні або негативні наслідки;

— індивідуальний рівень порівняння як деяка середня суб'єктивна оцінка наслідків перебування людини в різних соціальних групах.

Головна увага зосереджується на аналізі спонукальних властивостей груп, до яких належать:

— привабливість членів групи (міра симпатії до них оточуючих людей);

— подібність між членами групи (щодо цінностей, установок);

— особливості групових цілей (їхня відповідність потребам членів групи, чіткість визначення, успіх групи в їх досягненні);

— своєрідність взаємозв'язку членів групи;

— задоволеність груповою діяльністю;

— характер керівництва і прийняття рішень;

— структурні властивості групи (моделі комунікативних мереж і статусно- рольові аспекти структури);

— групова атмосфера (клімат);

— величина групи. Крім цього, в моделі Д.Картрайта передбачалися і можливі наслідки зростання групи. Це, зокрема, збереження групового членства, посилення впливу групи на своїх членів, більша включеність індивідів до групової діяльності, зростання індивідуальної адаптації до групи і виникнення почуття особистої безпеки тощо.

Згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність розглядається у стратометричній концепції А.В.Петровського. Згідно з нею вся структура малої групи ділиться на три прошарки. Перший прошарок — зовнішній рівень групової структури, де виокремлюються безпосередні емоційні міжособистісні відносини (емоційна єдність), тобто те, що традиційно вимірювалося соціометрією. Другий прошарок — дещо глибше утворення, яке позначається терміном «ціннісно-орієнтаційна єдність» і характеризується тим, що відносини тут мають опосередкований спільною діяльністю характер. Стосунки між членами групи в цьому разі будуються не тільки на грунті симпатій- антипатій, а на збігові ціннісних орієнтацій. І, нарешті, третій прошарок групової структури лежить ще глибше і передбачає ще більшу «включеність» індивіда до спільної групової діяльності. На цьому рівні члени групи поділяють цілі групової діяльності, тому його називають «ядром» групової структури, предметно-цільовою єдністю.

Згідно з цією моделлю згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність — це характеристика системи внутрішньогрупових зв'язків, яка показує міру збігу оцінок, установок і позиція групи щодо об'єктів (осіб, ідей), найбільш значущих для групи загалом. Причому ціннісно-орієнтаційна єдність групи як показник її згуртованості зовсім не передбачає нівелювання особистості в групі, збігу оцінок і позицій членів групи у всіх відношеннях. Йдеться насамперед про зближення оцінок у підходах до цілей і завдань спільної діяльності.