Витрати виробництва, їх оптимізація

Вартість виготовлених товарів та послуг визначається технологічним процесом і витратами на їх виробництво.

Витрати з економічної точки зору – це вартість усіх видів витрат основного і оборотного капіталу на виробництво та реалізацію продукції. Кількість ресурсів ніколи не буває достатньою для забезпечення всіх виробничих потреб. У практичній діяльності рішення про виробництво певної продукції викликає необхідністьвідмовитися від використання тих самих ресурсів для виробництва інших споживчих вартостей.

Таким чином, всі витрати виробництва є альтернативними. Це є головною перешкодою, з якою стикається підприємство в процесі реалізації своїх можливостей максимізації прибутку. Тому при визначенні стратегії необхідно точно знати, скільки коштує виробництво того або іншого товару за даних обставин, якими є витрати на його виробництво. Поняття витрат має кілька значень.

У короткостроковому періоді часу витрати умовно розподіляють на постійні та змінні. Останні змінюють свою кількісну ве­личину залежно від зміни обсягу виробництва.

Постійні витрати і змінні разом складають загальні витрати.

Середні загальні витрати залежать від середніх постійних і змінних витрат. Внаслідок інтеграції цих двох чинників формуються середні загальні витрати. Зі збільшенням обсягу виробництва вони спершу знижуються, а потім починають зростати.

Крім абсолютних величини витрат, в аналітичних цілях розрізняють середні постійні, змінні та загальні витрати. Їх розраховують шляхом ділення кожного виду витрат на кількість продукції. Також розраховують додаткові витрати – різниця між наступним і попереднім обсягами випуску продукції. Додаткові витрати, пов’язані зі збільшенням випуску продукції на одну одиницю, називають граничними витратами.

Концепція граничних витрат має для підприємства стратегічне значення, оскільки дає змогу визначити витрати, величину яких підприємство може безпосередньо контролювати і які є для підприємства оптимальними. Граничні витрати характеризують той обсяг виробництва, перевищення якого зумовлює подорожчаннявиробництва.

Якщо граничні витрати нижчі, ніж середні загальні витрати раніше виробленої продукції, то це означає зменшення середніх загальних витрат. І навпаки, перевищення граничних витрат над середніми загальними витратами попередніх обсягів випуску продукції відображає зростання загальних витрат виробництва.

У довгостроковому періоді всі ресурси, використання яких передбачено стратегією розвитку підприємства, є змінними. Динаміка довгострокових середніх загальних витрат визначається в основному масштабом виробництва. Тому в довгостроковому періоді менеджери можуть збільшувати або зменшувати обсяг виробництва шляхом кількісної зміни основних засобів та інших необоротних активів. Але на конкретну дату підприємство матиме їх певну величину. В межах цієї величини витрати виробництва змінюватимуться відповідно до методів, розглянутих у короткостроковому періоді.

4.. Оцінка обсягів виробництва, орієнтованих на стратегію оптимізації фінансового результату. Валовий фінансовий результат за інших рівних умов перебуває у певній залежності від обсягу виробництва. Прогнозний вибір обсягу виробництва, орієнтованого на максимальний прибуток, здійснюється шляхом ретельного аналізу взаємозалежності обсягів виробництва, доходів і витрат. Загальний дохід за кожним можливим обсягом випуску розраховується як добуток обсягу випуску та ціни реалізації. Граничний прибуток обчислюється як різниця між ціною реалізації продукції і сумою граничних При прогнозуванні обсягу виробництва деякі економісти орієн­туються на величину прибутку, яка припадає на одиницю продукції.При прогнозуванні доцільніше використовувати загальну суму прибутку.Оцінка прогнозного обсягу виробництва з позиції максимального прибутку на одиницю продукції не дає можливості визначити фактичний обсяг виробництва, який забезпечить підприємству максимальний прибуток.Витрати виробництва,класифікують на постійні і змінні. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коли підприємство не виробляє продукції. До таких витрат відносяться: орендна плата за обладнання, амортизація необоротних активів, адміністративні витрати та інші в залежності від специфіки виробництва та його організації. Таким чином, підприємство зазнає збитків, які дорівнюють його постійним витратам. Для ук­раїнських підприємств така ситуація є досить поширеною і може бути зумовлена різними чинниками: зміною ринкової ситуації, зниженням конкурентоспроможності продукції, диверсифікацією виробництва тощо. У таких випадках, щоб зменшити збитки, підприємство повинно виробляти продукцію зі збитками. В залеж­ності від попиту на продукцію, а також ціни можливої реалізації у таких випадках стратегія підприємства полягає у мінімізації витрат або припиненні випуску продукції, якщо виробнича діяльність не зменшує постійні витрати. Знання методів прогнозування обсягів виробництва за різних стратегій розвитку підприємства дає змогу використовувати їх у практичній діяльності, а менеджерам усіх рівнів своєчасно розробляти, аналізувати і приймати рішення, які сприяють прогресу бізнесу.

5. Методи визначення оптимального обсягу виробництва. Економісти розрізняють такі чотири моделі ринку: чисту конкуренцію, чисту монополію, монополістичну конкуренцію і олігархію. Корисно час від часу встановлювати різницю між характерними рисами конкурентного ринку з особливостями інших вищезгаданих моделей ринку. В економічній практиці для позначення трьох ринкових структур, що відхиляються від чисто конкурентної моделі ринку, використовується термін «недосконала конкуренція».При виробництві заданого обсягу продукції підприємство несе певні втрати, розмір яких залежить від можливості зміни кількості задіяних ресурсів. Кількісні значення багатьох ресурсів, що використовуються, — затрати на оплату праці, сировини, палива, енергії та інших — можуть бути легко і швидко змінені. Інші ресурси потребують більше часу для освоєння, наприклад, необоротні активи. Тому усі економічні ресурси з урахуванням фактору часу класифікуються на ресурси короткострокового і довго­строкового періодів. Короткостроковим називається період, протягом якого підприємство не має можливості змінити свої необоротні активи, але може використовувати їх впродовж тривалого часу. Виробничі потужності підприємства в межах короткострокового періоду залишаються незмінними, використовуючись більш-менш інтенсивно, проте обсяг виробництва може бути змінений шляхом використання більшої або меншої кількості живої праці, матеріальних оборотних ресурсів. Довгостроковий період — це період, впродовж якого змінюються виробничі потужності підприємства. В кожний з цих періодів застосовують відповідні методи визначення оптимального обсягу виробництва. У короткостроковому періоді підприємство може змінити обсяг виробництва шляхом поєднання ресурсів, які змінюються, з фіксованим капіталом. З розвитком технічного прогресу, впровадженням нових технологій відбуваються зміни не тільки в змінних витратах, а й незмінні витрати стають змінними, змінюється масштаб виробництва. Період, в якому всі витрати змінюються, включаючи постійний капітал, називають довгостроковим. Якщо в якомусь діапазоні випуску довгострокові середні витрати зменшуються зі зростанням виробництва, то підприємство одержує економію, зумовлену зростанням масштабів виробництва. Якщо середні витрати зростають, підпри­ємство несе втрати від зростання масштабів виробництва. Коли в якомусь діапазоні випуску довгострокові середні витрати зовсім не змінюються зі зміною обсягу виробництва, то підприємство має постійний ефект від зміни масштабів виробництва. Підприємство може змінювати свої виробничі потужності: встановити додаткове обладнання або зменшити його кількість. Припустимо, що підприємство спочатку мало мінімальні виробничі потужності, а згодом завдяки успішній діяльності розширилося. На перших етапах з розширенням виробничих потужностей середні загальні витрати знижуватимуться, але введення дедалі більших потужностей призведе до зростання цих витрат. Джерелами економії, зумовленої змінами масштабів виробництва, є певні фактори. В міру зростання масштабу виробництва змінюються виробничі технології і методи внутрішньої організації для того, щоб використати переваги великого виробництва. Такі зміни створюють ефект економії за рахунок масштабів випуску. Економії сприяють більш глибока кооперація праці та її розподіл. Зміни масштабів виробництва зумовлюють втрати, більшість з яких пов’язана з організаційними проблемами. В міру зростання підприємство стає більш залежним від ієрархічних методів координації діяльності його персоналу.

6. Виробнича функція, її значення в стратегічному аналізі обсягів виробництва. Виробнича функція, її значення в стратегічному аналізі обсягів виробництва. Товари, виконані роботи і надані послуги — це продукти процесу виробництва, основними елементами якого є робоча сила, основний капітал і матеріали у поєднанні з природними ресурсами. Технологія вир-ва ґрунтується на поєднанні вище названих чинників. Вона удосконалюється в міру використання сучасних машин, обладнання, кваліфікованішої праці, сировини і матеріалів, що дає змогу випускати більше продукції з даної кількості ресурсів. Співвідношення між факторами вир-ва й максимально можливим обсягом вир-ва описується виробничою функ­цією, яка будується для певної технології. Поліпшення технології вир-ва сприяє збільшенню максимально можливого обсягу продукції за різних комбінацій факторів, що формує вже нову виробничу функцію. Цю функцію для визначення максимального обсягу продукції можна проілюструвати за допомогою виробничої сітки (таблиці). Таблиця містить дані про співвідношення між затратами праці та капіталу, необхідними для вир-ва продукту «А» за даної технології. Вони ґрунтуються на залежності між змінними затратами і обсягом випуску продукції, які є характеристиками вироб­ничої функції Виробнича функція може бути представлена графічно, якщо на горизонталі вказати години праці за місяць, а на верти­калі — години роботи обладнання за місяць. Виробнича функція характеризує зміни структури затрат виробництва. Аналіз показує, що кожний обсяг виробництва має свою ви­робничу функцію, яка дає змогу, використовуючи дані вироб­ничої сітки, з багатьох варіантів структур затрат обрати най­більш ефективний, який відповідатиме обраній стратегії роз­витку підприємства. Виробнича сітка розробляється інженерно-технічним персоналом підприємства і з успіхом може бути використана для прогнозу­вання обсягу виробництва.