2015-10-14
7621. Слово «Філософія» в буквальному перекладі з грецької мови означає:
а) любов до істини;
б) любов заради любові;
в) любов до смерті;
г) любов до мудрості;
д) любов до страждання
2. Світогляд – це
а) найзагальніше усвідомлення людиною навколишнього світу, свого місця в ньому, свого ставлення і відношення до цього світу й до себе, своїх претензій і намірів щодо світу та шляхів реалізації цих намірів (життєвих програм);
б) система поглядів на світ;
в) сукупність знань людини про себе в існуючому світі;
г) своєрідна інтегративна цілісність знання й цінностей, розуму, чуття, інтелекту й дії, критичного сумніву і свідомої переконаності;
д) сукупність знання, ідеалів, принципів, цінностей, досвіду, емоцій, самосвідомості, волі, при допомозі яких визначається позиція людини в світі та характер іі відношення до світу і себе
3. Інтегративний характер світогляду передбачає його структуру, наявність в ньому рівнів:
а) світовідчуття;
б) світосприйняття;
в) світорозуміння;
|
|
|
г) світоспоглядання;
д) світо заперечення
4.Світогляд як систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини, виконує насамперед функцію
а) інтеграції пізнавальної, ціннісної, спонукально-діяльної установок людської життєдіяльності;
б) компенсації недоліку знань людини в окремо взятій сфері інформацією з інших сфер діяльності;
в) нейтралізації страху перед невизначеністю світу і оточення людини;
г) ізоляції людини від розмаїття існуючої дійсності, в зв’язку з усвідомленням нею своєї унікальності, несхожості з існуючим;
д) інтерпретації, пояснення людині всього, що відбувається в ній самій і в її оточенні
5. За способом свого існування світогляд поділяється на
а) груповий;
б) індивідуальний;
в) дитячий;
г) особистісно зрілий;
д) молодіжний
6. За ступенем та чіткістю самосвідомості світогляд поділяється на
а) життєво-практичний;
б) теоретичний;
в) буденний;
г) корпоративний;
д) науковий
7. Будь-який світогляд, незалежно від того, як він структурується чи класифікується, об’єднує наявність
а) переконання;
б) цінностей;
в(ідеалів;
г) принципів;
д) емоцій
8. У формування життєвої позиції людини приймають участь:
а) переконання;
б) переконання і уявлення;
в) переконання, уявлення і ідеї;
г) переконання, уявлення, ідеї і почуття;
д) переконання, уявлення, ідеї, почуття, опосередковані досвідом особистості
9. Найважливішими категоріями світогляду виступають поняття
а) «світ» і «людина»;
б) «світ» і «Бог»;
в) «природа» і «людина»;
г) «Бог» і «людина»;
|
|
|
д) «людина» і «суспільство»
10. Світогляд за самою своєю суттю є універсальним і практичним, оскільки орієнтує людину на
а) вирішення найважливіших проблем людського існування;
б)вираження основ поведінки людини та сенс її життя;
в) постійну працю, яка виснажує людину;
г) занурення в себе;
д) поступове відречення від світу
11. Історичним формами (типами) світогляду є
а) фантастика;
б) міфологія;
в) релігія;
г) наука
д) аніме
12.. Слово «Міфологія» в буквальному перекладі з грецької означає:
а) «слово», «сказання»;
б) наперед дане знання;
в) казка, придумане людиною щось;
г) відновлення зв’язку людини з Богом;
д) любов до краси
13. Міфологія – це
а) первісна світоглядна форма, яка покликана забезпечити далеко не легкі вимоги існування людини на перших щаблях історичного буття;
б) сукупність космогонічних і космологічних, теогонічних, антропогонічних і антропологічних, етичних міфів;
в) збірник казок, прислів’їв, приказок народу;
г) категорія уяви людини;
д) форма філософської спекуляції, яка не є істинним способом пізнання
14. Історично першою формою самосвідомості, котра відокремлюється від практики є
а) міф;
б) релігія;
в) наука;
г) філософія;
д) мистецтво
15. Для міфологічного світогляду характерно
а) антропоморфізм;
б) анімізм;
в) тотемізм;
г) фетишизм;
д) циклічність часу і традиційність;
є) синкретизм
16. Синкретизм – це
а) характерна риса міфологічного світогляду;
б) неподільність людини й природи;
в) філософська і культурологічна категорія, яка характеризує особливий тип поєднання різнорідних елементів, факторів в цілісність, коли безліч елементів не втрачає своєї своєрідності в єдності, а єдність не дозволяє елементам перейти в стан хаосу;
г) нерозчленованысть людини;
д) пусте поняття
17. Антропоморфізм – це
а) ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх;
б) своєрідний перенос структурних частин організму людини на явища та предмети оточуючого людину світу;
в) олюднення сил природи;
г) ототожнення Бога з людиною;
д) ототожнення людини з тваринами
18. Тотемізм – це є
а) усвідомлення роду як колективної особи, переконаність у наявності спільного предка;
б) визнання існування спільного природного предка у людини і природи;
в) віра в існування потойбічного світу;
г) заперечення існування природного предка людини;
д) визнання людського предка у природи
19.Анімізм– це
а) одухотворення усього живого;
б) наділення всього існуючого людською здібністю емоційно реагувати;
в) визнання існування Душі Всесвіту;
г) віра в безсмертя душі людини;
д) наділення душею рослин
20. Тип світогляду і образ дій, які визначаються поклонінням Вищому Початку, прагненням об’єднатися з ним, служити його ідеалам, називається
а) релігія;
б) культ;
в) навіювання;
г) магія;
д) манія
21. Головною ознакою релігії є
а) віра;
б) існування Бога;
в) вимога правильно виконувати людиною ритуал і приносити жертви;
г) догматизм;
д) існування потойбічного світу
22.Особливостями релігійного світогляду є
а) чітке розділення суб’єкту і об’єкту;
б) відділення ідеї від матерії і навіть протиставлення ідеї матерії;
в) роздвоєння світу на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний;
г) розуміння земного світу як наслідку надприродного;
д) виникнення ноуменального світу, який недоступний органам чуття і розуму
є) практичність, оскільки віра без справ мертва
23. Головне завдання релігійного світогляду – це
а) обґрунтування зв’язку індивіда з родом;
б) досягнення єдності з Богом як втілення святості та абсолютною цінністю;
в) розвиток світорозуміння людини;
г) виклик своєрідного ентузіазму, тобто життєвої енергії, яка надає людині сили для життя і діяльності;
|
|
|
д) підготовка людини до сприйняття теологічного знання
24. Слово «рефлексія» в буквальному перекладі з латині означає
а) віддзеркалення, звернення назад;
б) реакція на певну дію, суб’єкт, об’єкт;
в) спосіб дії людини;
г) абстрагування від чогось;
д) зажуреність в себе
25. Вперше здійснив спробу прояснити зміст поняття «філософія»
а) Піфагор (580-572 – 500-490 рр. до н.е.);
б) Геродот (484 – 425 рр. до н.е.);
в) Платон (428-427 – 347 рр. до н.е.);
г) Сократ (470 – 399 рр. до н.е.);
д) Аристотель (384 – 322 рр. до н.е.)
26. В різноманітті інтерпретацій визначень змісту поняття «філософія» виділяють групи поняття філософії:
а) античну (Геродот, Піфагор, Геракліт, Платон, Аристотель);
б) традиційну (Ф. Бекон, Р. Декарт);
в) сучасну (І. Надольний, А. Буслінський, В. Ярошовець, І. Бичко та ін..);
г) національну (І. Огородник, О. Кульчицький, Б. Цимбалистий, М. Шлемкевич та ін..);
д) універсальну (М. Конрад, В. Татаркевич та ін.)
27. Серед концепцій визначення предмету філософії особливе місце займають
а) концепція розпочкування предмету філософії;
б) концепція самовизначення предмету філософії;
в) майєвтична концепція;
г) формаційна концепція;
д) синтетична концепція
28. Предметом філософії є
а) світ;
б) буття;
в) людина;
г) природа;
д) світ і людина
29. Особливість предмету філософії в тому, що вона вивчає
а) виключно природу;
б) тільки суспільство;
в) вивчає світ і людину разом;
г) Бога;
д) культуру людства
30. І. Кант сформулював основні питання буття людини, тим самим визначив предмет філософії, а саме:
а) що таке світ?
б) що я можу знати?
в) що я повинен робити?
г) на що я можу сподіватися;
д) що таке людина?
31. Філософія – це
а) система поглядів людини на світ в цілому і на відношення людини до цього світу (І. Надольний);
б) одне з найважливіших надбань людської культури;
в) епоха, осягнена розумом (Г.В.Ф. Гегель);
г) наука про першопричини та першооснови буття (Аристотель);
д) одна з форм суспільної свідомості, що розвинулася десь близько 2,5 тисячоліть до н.е. на базі первісної міфології, успадкувавши значною мірою в процесі розкладу останньої її світоглядні функції (І. Бичко);
|
|
|
є) наука про універсальні закони і принципи буття і пізнання, про відношення людини до світу, наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення
32. Філософія відрізняється від міфу
а) акцентом на рефлексію;
б) універсальним характером;
в) зорієнтованістю на людину;
г) прагненням до пізнання Бога;
д) емоційністю
33. Філософія відрізняється від релігії
а) критичним ставленням до світу і людини в ньому;
б) антидогматичним характером пізнання;
в) обожненням сил природи;
г) атеїзмом;
д) оптимізмом
34. Філософія відрізняється від міфології та релігії
а) своїм раціонально-теоретичним підходом до світу;
б) художньо-образним світосприйняттям;
в) вірою в сили Людини;
г) сакральним відношенням до авторитетних текстів;
д) радикальним фідеїзмом
35. Правильна послідовність періодів розвитку європейської філософії
а) античність, середньовічна філософія, Ренесанс, філософія Нового часу, сучасна філософія;
б) середньовічна філософія, Ренесанс, сучасна філософія;
в) антична філософія, середньовічна, філософія епохи Відродження (Ренесансу), філософія Нового часу, філософія Просвітництва, сучасна філософія;
г) антична філософія, середньовічна, Ренесанс, філософія Нового часу, філософія просвітництва, Німецька класична філософія, сучасна філософія;
д) філософія Нового часу, сучасна філософія, античність, філософія Просвітництва
36. Психофізичний аспект головного питання філософії є питання про співвідношення
а) буття та мислення;
б) матерії і свідомості;
в) сутності і явища;
г) душі і тіла;
д) серця і розуму
37. Предмет і об’єкт філософії – це
а) людина і її місце в світі;
б) природа та її закони;
в) суспільно-історичні закони і принципи;
г) світ як цілісність, універсум;
д) Бог і ноуменальний світ
38. Філософія і світогляд співвідносяться таким чином:
а) філософія – частина світогляду;
б) світогляд – частина філософії;
в) філософія є світогляд;
г) філософія – теоретична основа світогляду;
д) філософія не є світогляд
39. Функції філософії поділяються на групи:
а) світоглядну;
б) методологічну;
в) теоретичну;
г) практичну;
д) світоглядну і методологічну
40. Основні світоглядні функції філософії:
а) гуманістична;
б) соціально-аксіологічна;
в) гуманістична, соціально-аксіологічна, культурно-виховна, пояснювально-інформаційна;
г) інтерпретаторська, критична;
д) конструктвино-аксіологічна, логіко-гносеологічна
41. Основні методологічні функції філософії:
а) евристична;
б) координуюча;
в) евристична, координуюча, інтегруюча, логіко-гносеологічна;
г) компенсаторна;
д) евристична, регулююча, інтегруюча
42. Натурфілософія – це
а) особливе філософське вчення про природу;
б) фізика;
в) філософія природи, споглядальне тлумачення природи, яку розглядають у її цілісності;
г) світоглядна позиція Дж. Бруно;
д) синонім екології
43. Метафізика – це
а) назва трактату Аристотеля;
б) умоглядна, спекулятивна філософія, яка не спираючись на узагальнення конкретних наук, в рамках свого предмета задає, окреслює предмети конкретних наук;
в) філософська позиції софістів;
г) синонім філософії;
д) пусте поняття
44. Метод в буквальному перекладі з грецької мови означає
а) шлях;
б) засіб;
в) знаряддя праці;
г) спосіб дії;
д) функція
45. Спосіб побудови та обґрунтування систем філософських та наукових знань, сукупність (послідовність) прийомів, засобів, операцій, механізмів, за допомогою яких організується і оптимізується пізнавальна діяльність людини, називається
а) метод;
б) методологія;
в) пізнання;
г) практична діяльність;
д) суспільно-корисна праця
46. Найбільш відомими методами філософського пізнання є
а) метафізика і діалектика;
б) діалектика і софістика;
в) майєвтика і діалектика;
г) герменевтика і філоменологія;
д) феноменологія і діалектика
47. З позицій метафізики і в природі, і в суспільстві, і в духовній сфері об’єкти, процеси, явища існують
а) взаємнопов’язано;
б) відокремлено;
в) відокремлено, без взаємного органічного зв’язку, вони не розвивається;
г) в взаємній залежності;
д) довільно
48. Метод філософії, який визнає універсальний зв’язок усіх явищ природного, соціального і духовного вимірів дійсності та розвиток її, називається
а) майєвтичний;
б) герменевтичний;
в) феноменологічний;
г) діалектичний;
д) філософський
49. Питання про співвідношення матерії і свідомості, світу і людини, природи і духу Ф. Енгельс назвав
а) другорядним питанням філософії;
б) основним питанням філософії;
в) одним із багатьох питань філософії;
г) методологічним питанням;
д) науковим питанням
50. Відповідаючи на питання: що первинно, матерія або свідомість (Бог)? – філософи поділяються на
а) матеріалістів і ідеалістів;
б) дуалістів і позитивістів;
в) атеїстів і віруючих;
г) оптимістів і песимістів;
д) гностиків і апологетів
51. Відповідь на питання: чи можна пізнати світ? – поділяє філософів на
а) скептиків і оптимістів;
б) агностиків і гносеологічних оптимістів;
в) матеріалістів і дуалістів;
г) оптимістів і циніків;
д) добрих і поганих
52. В середині філософської системи знань виділяються розділи:
а) філософська онтологія;
б) гносеологія;
в) онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія, антропологія;
г) фізика, логіка, етика;
д) теоретичний, практичний, творчий (Аристотель);
є) теологічний, природничий, антропологічний (Ф. Бекон)
53. Онтологія – це вчення про
а) буття;
б) про сутність Буття, форми, фундаментальні принципи та категорії;
в) про природу;
г) про все існуюче на Землі;
д) про існування людини
54. Методологія – це вчення про
а) метод;
б) науку;
в) про світ;
г) про пізнання світу;
д) про людину
55. Аксіологія – це
а) вчення про мораль;
б) вчення про мистецтво керувати державою;
в) вчення про цінності;
г) про вибір людини
56. Розділи філософії, які вивчають загальні закони, принципи і правила мислення, називаються:
а) логіка і гносеологія;
б) аксіологія і логіка;
в) онтологія і праксеологія;
г) філософська антропологія і гносеологія;
д) наука і етика
57. Прикладні аспекти філософського знання:
а) онтологія;
б) філософія науки;
в) гносеологія;
г) філософія медицини;
д) філософія релігії
58. Особливість філософських проблем полягає в тому, що вони є
а) світоглядні;
б) екзистенціальні;
в) вічні;
г) аксіологічні;
д) надуманні
59. Перша сакрально-релігійна міфологія та протофілософія виникла на території цивілізацій:
а) арійської;
б) слов’янської
в) єгипетської;
г) китайської;
д) вавівлонської
60. Центрами виникнення сакрально-релігійної міфології та філософії є географічні регіони:
а) Центральна Азія і півострів Індостан;
б) Євразія;
в) Північна Африка;
г) Західна Азія;
д) Центральна і Південно-Східна Азія
62. Цивілізація, на території якої вперше виникла релігійно-міфологічна протофілософія:
а) індійська
б) арійська;
в) харіпська (харапська);
г) китайська;
д) римська.
63. Філософські вчення вперше оформилися на території цивілізації:
а) індійської (п-ів Індостан);
б) слов’янська (Євразія);
в) китайська (Центральна і Південно-Сзідна Азія);
г) давньоримська (Євразія);
д) давньогрецька (Середземномор’є)
64. Перші оформлені філософські вчення виникають на території давніх цивілізацій в:
а) до I тис. до н.е.;
б) в I тис. до н.е.;
в) в VI cт. до н.е.
г) в VII ст. до н.е.;
д) не виникали взагалі
65.. Центри локалізації філософської думки виникають в історичний період розвитку людства:
а) первіснообщинний;
б) рабовласницький;
в) феодальний;
г) капіталістичний;
д) сучасний
66.. Харктерними рисами давньоіндійської філософії є:
а) автохтонність;
б) традиціоналізм (традиційність);
в) релігійність;
г) спірітуалістичність (спірітцалізм);
д) поєднання раціоналізму і містицизму;
є) єдність цілі для всіх існуючих філософських шкіл;
ж) поєднання світоутвердження і світозаперечення;
з) прийняття ідеї про трансміграцію;
і) відношення до філософії як до способу життя;
к) високий суспільний статус філософії і вплив філософських ідей на розвиток культури; л) консервативність;
м) етичний характер;
67.. Поняття, яке близьке по змісту до давньогрецького поняття «філософія», використовується в давньоіндійській філософії для позначення філософських шкіл (або направлень)
а) сутра;
б) даршан;
в) школа;
г) пурва-міманса;
д) академыя.
68.. Періоди в розвитку індійської філософії:
а) ведичний (до VI –V ст. до н.е.);
б) класичний (VI ст. до н.е. – перша половина I тис.);
в) посткласичний (перша половина I тис. - XVIII ст);
г) палеолітичний (від появи людини до 10 тис. до н.е.);
д) неоіндуїзм (XIX – сьогоднішній час)
69. Джерела індійської філософії:
а) Веды;
б) Біблія;
в) Пурани;
г) Брахмани;
д) Ітихаси;
є) Аран’яки;
ж) етичні поемы;
і) Упанішади.
70. Традиційно усі філософські школи (даршани) Давньої Індії діляться на:
а) ортодоксальні;
б) астіка;
в) настіка;
г) неортодоксальні;
д) санкх’я;
71. Для всієї давньоіндійської філософії характерно світосприйняття:
а) анімістичне;
б) антропоморфне;
в) сакральне;
г) магічне;
д) наукове
72. Найбільш цінний спосіб передачі філософської мудрості серед даршан є
а) письмовий;
б) мовчання;
в) медитація;
г) усний на мові Священного знання – санскриті;
д) усний на будь-якій мові
73. В процесі навчання на Сході учнем сприймається від вчителя
а) теорія;
б) практичні знання;
в) техніка самовдосконалення;
г) методика філософського діалогу і дискусії;
д) весь образ життя вчителя, що є продовження його вчення
74. Серцевина вчення або кананізований короткий початковий текст називається в давньоіндійській філософії:
а) сутра;
б) есенція;
в) канон;
г) догма.
д) ядро
75. До астіки належать даршани:
а) санкх’ья;
б) йога;
в) веданта;
г) н’яя;
д) вайшешика;
е) міманса;
ж) джайнізм;
з) буддизм;
и) чарвака;
к) адживіка.
76. Ортодоксальний напрямок давньоіндійської філософії представлений кількістю шкіл:
а) 2;
б) 3;
в) 6;
г) 8;
д) 10
77. Неортодоксальна група давньоіндійських шкіл представлена даршанами:
а) санкх’я;
б)буддизм;
в) джайнізм;
г) чарвака-локаята;
д) міманса
78. Назвіть основні поняття Давньо індійської філософії
| 1. | Незнання, неуцтво, помилка відносно найважливіших духовних істин | |
| 2. | Вищий суб’єктивний духовний початок буття, вищий духовний початок людини | |
| 3. | Вища об’єктивна реальність, безособовий абсолютний початок буття | |
| 4. | Властивість матеріальної природи (саттва, раджас, тамас) | |
| 5. | Душа, іскра життя, уселенський життєвий початок, монада | |
| 6. | Моральний закон, обов’язок, духовне вчення | |
| 7. | Закон причин і наслідків, діяння, доля | |
| 8. | Область, місце, сфера, світ | |
| 9. | Ілюзія, міраж, космічна сила, що створює об'єктивний світ | |
| 10. | Звільнення від сансари та земної карми | |
| 11. | Вищий духовний стан свідомості, який пов’язаний з досягненням сфери духовного | |
| 12. | Матеріальна природа, матеріальна субстанція | |
| 13. | Духовна природа, духовна субстанція, Абсолютний дух | |
| 14. | Колообіг постійних перевтілень душі, обертання душі в колі матеріальних і духовних світів |
79. Пригадайте назву філософських шкіл давньоіндійської філософії, ураховуючи їхній основний зміст, представників, ідеї та сутри:
| 1. | Школа, назва якої буквально означає «перерахування», «розгляд»; засновником якої був – Капіла в VII ст. до н.е., школа існувала до середини I тис. н.е.; Сутра школи - Бхагавадгита;основні ідеї: все різноманіття Всесвіту – результат взаємодії двох першооснов – Пракріті і Пуруши; Пракріті – пратворець, джерело безконечних якостей, продуктивних сил світу; Пуруша – людина; чоловік; бездіяльний, безякісний дух; зближується з Атманом; завдання пізнання: зрозуміти те, як влаштований, збудований світ; досягти незалежності Пуруши від Практірі; самодостатність духу; ототожнювати себе з Пурушей; роз'єднати Пурушу з Пракріті в собі і тим самим досягти звільнення, тобто мокши. | |
| 2. | Школа, назва якої буквально означає «зв’язок, зусилля»; засновник школи – Патанджалі; період існування школи (даршан): ст.II в до н.е. – II ст. н.е.; Сутра – Йога-сутра; переводить в практичне русло намічені санкх’єю шляхи і методи звільнення; Пурушу від Пракріті йогин розділяє за допомогою активних зусиль і зосередженості, йде до Вищого Пуруші, що володіє сакральною надцінністю; Вищий Пуруша називається Ішварой, Господом, Владикою; в школі розроблений 8-річний метод, який вимагає суворого дотримання релігійних розпоряджень і етичних вимог; особливо ахімси, тобто не спричиняти шкоди живим істотам; контролю над організмом за допомогою фізичних і дихальних вправ; концентрації відчуттів, уваги, споглядання. | . |
| 3. | Школа, назва якої буквально означає «правило, логіка»; засновник – Готама; період існування школи: II ст. до н.е.- II ст.н.е.; Сутра вчення – Н’яя-сутра; основні ідеї: до звільнення слід йти, долаючи прихильності людського Я до об’єктів, звертаючись до Атману в собі; Атман – це орган чистої думки; найважливіша дорога до звільнення – це пізнання; класифікували види достовірного і недостовірного знання; розробили різні форми логічного виводу. | . |
| 4. | Школа, назва якої буквально означає «відмінність»; засновник – Канада; період існування школи: I ст до н.е. – I ст.н.е.; Сутра – Вайшешика-сутра; основні ідеї: у основі метафізики лежать ідеї теїзму, атомізму, реалізму; вважали, що категорії (найбільш загальні поняття) подібно до речей, володіють реальним існуванням; Абсолютне божественне Я – Ішвара творить з атомів світи, підтримує їх і руйнує за допомогою особливої ціннісно-каузальної сили – Адрішти (невидиме); Адрішти діє за законом карми; знання – виявлення системи світу; у системі світу розрізняють 7 видів реальності, кожна з яких має безліч форм; так субстанція – носій якостей і дій, має 9 форм: п’ять елементов- стихій (ефір, земля, вода, вогонь, повітря) і 4 елементи: простір, час, душа-атман, ум-манас; ум-манас – орган координації даних свідомості. | |
| 5. | Школа була заснована в VI ст. до н.е. в Індії;засновник – Сиддхартха Гаутама (623 -544) – Будда; Сутра – Тіпітака (3 корзини) 80-і рр. I ст. до н.е. знайдена на о. Цейлон, мова, на якій викладені основні ідеї і положення світоглядної системи – палі; основні гілки: Хінаяна (мала колісниця) – вузька дорога порятунку – ядро свіотглядної системи; звільнення – справа особистого вдосконалення людини, що присвятила цьому життя; спочатку ця світоглядна система розглядалася як етичне учення, альтернатива брахманізму; представники цієї школи вважали, що дотримуватися ритуалів Вед марно; ухилялися від обговорення метафізичних проблем; відкрилися 4-и благородних істини: життя повне страждань; прихильність до життя – корінь страждань; можна присікти корінь страждань; є дорога припинення кореня страждань; пропонується 8-річний шлях порятунку – серединний, відкидаючий аскетизм і плотські насолоди; кінцева мета – нірвана (загасання, охолодження, розплутування павутини); Нірвана – зречення від жадання життя, незворушність, самодостатність; філософсько-релігійне учення пов’язане з Махаяной (велика колісниця) широка дорога порятунку; обожнювання Будди; розвиток його культу і шанування досконалих людей (боддхісатті); утворення чернечих общин (сангх); можливості порятунку широко відкриті мирянам; Бодхісаттва – людина, що співчуває іншим людям і показує дорогу звільнення іншим; все існує за законом причинності – закону залежного виникнення; ненависть не можна припинити ненавистю, добром треба відповідати на все; безумовний благий стан – Нірвана, вона вища за добро і зло; буття Бога, душі, особи не абсолюно; не має субстанціональної основи; дійсне Буття – надбуття, яке невимовно в конкретних характеристиках і ототожнюється з нірваною і Великою Порожнчою – Шун’’єю; немає принципової відмінності між об’єктом і суб’єктом, духом і матерією; стан страждання – позбавлення від страждання – об’єктивні стани різних рівнів; страждання – це хвилювання, пульсація, спалах-загасання енергетичних психофізичних елементів буття (дхарм); особа, душа. | |
| 6. | Назва школи буквально означає «перше дослідження»; засновник школи Джайміні; період виникнення школи – IV –III ст. до н.е.; Сутра – Мімансамутра; школа виникла в цілях збереження Вед і ведійського ритуалу; Веди розуміються як фундаментальна священна, досконала, така, що несе дхарму (закон, духовне вчення) реальність; ця реальність має початкову словесну природу, що лише частково виявляється в звуках мови людини; наслідком виконання ритуалу є звільнення; звільнення – позбавлення від страждань і насолода плодами ритуалів; підтримувала общинно-кастовий устрій і культуру брахманізму та індуїзму. | . |
| 7. | Назва школи означає «завершення Вед»; засновником школи і автором «Ведентасутри» вважається Бадараяна; період виникнення школи – IV-III ст. до н.е.; вчення школи є філософською розробкою ідей «Упанішад» і «Бхагавадгіти» про Брахмана як Божественну першооснову, про Атман – дух і про звільнення як наслідок відданості (бхакті) Божеству і пізнання тотожності своєї суті Атману і Брахманові; у класичній Веданті існує три головні напрями: шанкара (788-820), рамануджа (XI-XII cт.); мадхва (XIV ст); згідно Шанкарі, різноманіття світу ілюзорно і в той же час об’єктивно; абсолютно реальний лише Брахман, все інше створене його творчою силою – Майєю; Атман людини по суті тотожний Брахманові; звільнення і блаженство досягаються шляхом такого пізнання, в якому зливаються Абсолют, той, що пізнає, той,кого пізнають, і саме пізнання; Шанкара вважає можливим звільнення від карми за життя – джіванмукті; Рамануджа розробляє не строго моністичний варіант адвайта-веданти, вважаючи, що Всесвіт і душі володіють відносною реальністю, а Атман людини – частина божественного Духу; Мадхва будує систему дуалістичної веданти, стверджуючи, що світ, індивідуальні душі – не створення Майї, не ілюзія, а особлива, відмінна від Брахмана, реальність. | . |
| 8. | Індійська релігія і філософське вчення, подібне з буддійським; засновник – Вардхама (VI ст. до н.е.), якого називають Махавір (Великий герой) і Джіна (Переможець); основні направлення (2): дігамбари (тобто «одягнені сторонами світу», тобто голі) і шветмбари (тобто «одягнені в біле»). В онтології цієї школи дуалізм пов’язаний з плюралізмом. З 9-ти категорій 2-і є найважливіші – джіва (живе) і аджіва (неживе). Джіва – вічна, жива, духовна сутність – субстанція безлічі окремих душ-джів, які знаходяться на різних рівнях розвитку і здібних до пізнання (потенційно), діяльності. Аджіва – сутність решти (матеріальних) субстанцій. До них відносять речовину, яка складається з атомів, простір, час та ін. Зміни в світі відбувається за законом карми. В недосконалому стані джіва пов’язана з аджівою, страджає від цієї залежності, знаходиться під владою сансари. Досконалий стан – нірвана, мокша. Ті джіви, які звільнилися піднімаються на вершину Всесвіту. | |
| 9. | Назва школи походить від «світська», рос «мирская», від «лока» світ; засновник школи – легендарний мудрець Бріхаспаті (біля V ст. до н.е.); твори цієї школи не зберіглися, її ідеї дійшли в критичному викладі представників інших даршан. Представники цієї школи визнають істинно існуючим тільки те, що доступно чуттєвому сприйняттю, воно є визнається єдиним надійним джерелом пізнання. Стверджується, що кожне явище є здійснення закладеної в ньому першопочатково власної, індивідуальної природи (свабхави). Все існуюче (в т.ч. і свідомість) – це результат взаємодії матеріальних першоелементів. Відкидається вчення про Атман, карму-сансару, звільнення; стверджується, що індивідуальне існування повністю закінчується із смертю; сенс життя – в задоволення, особливо – чуттєвому. Вульгарний матеріалізм і сенсуалізм цієї школи в певній мірі доповнюється гедонізмом. |
80. Брахмани – це
а) релігійно-філософські тексти, часу Ригведи, біля 1500 р. до н.е.;
б) сеекта;
в) каста жреців в Даній Індії;
г) літературний пам’ятник ведійської культури;
д) давньослов’янській пам’ятник
81. «Будда» в релігійно-філософському вченні буддизма означає:
а) просвітленний;
б) вождь;
в) гуру;
г) ім’я людини;
д) прізвище індійського принца
82. Школа класичної індійської філософії яка має більше практичний, ніж теоретичний характер:
а) йога;
б) вайшешика;
в) санкх’я;
г) веданта;
д) чарвака-локаята
83. Поняття, яке в якості вихідного в свою філософію водить буддизм, в зв’язку з чим філософія буддизму вважається песимістичною:
а) страждання;
б) біль;
в) доля;
г) смерть;
д) хвороба
84. Дуалістична філософська школа Давньої Індії, яка визнає одночасно два початки сущого – Пурушу і Пракріті:
а) йога;
б) н’яя;
в) міманса;
г) санкх’я;
д) вайшешика.
85. «Трипітака» в буквальному перекладі з санскриту означає:
а) три корзини (кошика);
б) три ящика;
в) три збірника;
г) саліхіти;
д) три частини
86. Періоди розвитку китайської філософії:
а) новітній період (з 1919 по сьогодення);
б) середньовічний (посткласичний) (III ст. до н.е. – XIX ст. н.е.);
в) період давньої китайської філософії (VI – III ст. до н.е.);
г) новий період китайської філософії (середина XIX ст. н.е. – 1919 р.);
д) неолітичний період (III-IV тис. до н.е.)
87. Джерела китайської філософії:
а) «Книга пісень»;
б) «Книга історії»;
в) «Книга змін» (І цзін);
г) «Книга обрядів»;
д) літописи;
е) коментарі до «Книге змін»;
ж) історичні літописи
88. Привести у відповідність авторів з хніми творами:
| 1. Конффуцій | А. «Мен-Цзи» (IV – III ст. до н.е.) |
| 2. Мен Цзи | Б. «Лунь Юй» (Бесіди та вислови) |
| 3. Лао Цзи | В. «Чжуан-Цзи» (IV – III ст. до н.е.)) |
| 4. Чжуан Цзи | Г. «Дао Де Цзин» (Книга шляху та доброчинності) |
89. Основні філософські школи Давнього Китаю:
а) натурфілософська;
б) школа еклектиків;
в) школа дипломатів;
г) конфуціанство;
д) даосизм;
е) школа аграрників;
ж) школа логиків;
з) легізм, або школа закону;
90. Привести у відповідність назви ключових понять давньої китайської філософії з їхнім змістом:
| 1. | Все загальний космічний закон, природній хід речей, Абсолют, початок і кінець всіх речей, символ вищої космічної гармонії | |
| 2. | Трансформоване Дао, яке проявилося і доступне для сприйняття; матеріальна субстанція; доброчинність і здібність знаходити міру (стосується насамперед людини) | |
| 3. | Гуманність, милосердя, людяність | |
| 4. | Почуття обов’язку, справедливість, моральні принципи досконалої людини | |
| 5. | Темний жіночій початок, рух, смерть | |
| 6. | Чоловічий вольовий початок, розум, життя | |
| 7. | Книга змін | |
| 8. | Ритуал, церимонія, етикет, норми поведінки | |
| 9. | Мудрість, знання, розум, інтелект | |
| 10. | Етичний принцип конфуціанства (рос. «сыновья почтительность») і повага старшого брата | |
| 11. | Небо, Вища божествена сила | |
| 12. | П’ять першоелементів світобудови (земля, вода, дерево, вогонь, метал) | |
| 13. | Недіяння, відповідність природним законам і непорушення їх своєю волею | |
| 14. | Життєва енергія, духовна сила, ефір | |
| 15. | Досконала, благородна людина, конфуцііанський ідеал людини |
91. Філософське вчення, засновником якого був Лао-Цзи:
а) раціоналізм;
б) даосизм;
в) дуалізм;
г) аскетизм;
д) емпіризм
92. Принцип «у вей» означає:
а) внутрішне звільнення від будь-якої егоїстичної діяльності;
б) людина дозволяє Дао керувати собою;
в) відмова від порушення власної природи і природи всього сущого;
г) непримушення, невтручання;
д) бездіяльність
93. Дао має образ
а) води;
б) порожнечі;
в) флейти;
г) тиші;
д) водограю
94. Енергії, які лежать в основі живої і неживої природи, складають їхню єдність, зумовлюють їхню боротьбу, взаємопроникливість, взаємодоповнення:
а) сексуальная енергія (Інь);
б) чоловіча енергія (Ян);
в) енргія води;
г) енергія землі;
д) енергія вогню
95. Духовним центром людини в китайській філософії є
а) разум;
б) серце;
в) кишковик;
г) голова;
д) статеві органи
96. Серед головних умов досягнення довголіття в Китаї відсутнє
а) вегетеріанство;
б) заняття спортом;
в) заняття медитацією;
г) голодування;
д) аскетизм
97. Філософсько-етичне вчення, яке було проголошене державною релігією Китаю
а) моїзм;
б) легізм;
в) конфуціанство;
г) номіналізм;
д) даосизм
98. Принципи, які різко протирічать принципам конфуціанства:
а) формування незалежного стилю життя;
б) формування незалежного стилю мислення;
в) гуманність;
г) справедливість;
д) благорозумність;
є) раціональність
99. Прикладом для керівництва суспільством виступають відносини поміж
а) батьком і сином;
б) матір’ю і дочкою;
в) чоловіком і дружиною;
г) літньою людиною і молодою людиною;
д) дітьми
100.Філософська щкола Давнього Китаю, яка стверджувала, що людина за своєю природою зла
а) моїзм;
б) легізм (Сюнь-Цзи);
в) конфуціанство;
г) даосизм;
д) натурфілософи
101.Ознаки досконалої, блалгородної людини за конфуціанством:
а) жень;
б) і;
в) сінь;
г) чжі;
д) лі;
е) де;
ж) у вей.
102.Поняття «істинне знання» в китайській філософії означає:
а) знання китайської історії;
б) знання китайської літератури;
в) знання цивільного права;
г) знання методик медитації;
д) знання китайської філософії давнього періоду її розвитку
103.Найстарший представник китайської філософії
а) Кун-Цзи (латинизоване Конфуцій) (551-479 рр. до н.е.);
б) Лао- Цзи (літня дитина) (579-499 рр. до н.е.);
в) Мен-Цзи (468-376 рр. до н.е.);
г) Чжуан-Цзи (3369-286 рр. до н. е.).
104.Поняття «антична філософія» об’єднує філософію
а) давніх греків і даніх римлян;
б) давніх слов’ян і візантійців;
в) аріїв та друїдів;
г) індусів і іудеїв;
д) арабів і азіатів.
105.Становлення античної філософії в Стародавній Греції відбулося в
а) VI-V ст. до н.е.;
б) IV-VIII ст. н.е.;
в) IX-XV ст. н.е.;
г) V-I ст. н.е.;
д) I-II тис. н.е.
106.Розвитку філософії в Давній Греції (Елладі) сприяло:
а) зміцнення позицій промислово-торговельної частини населення (порівняно з ристократично-землевласницькою);
б) зв’язок з виробництвом, розвиток якого зумовлений застосуванням заліза;
в) розвиток товарно-грошових відносин;
г) зростання культури (розвиток знання про природу, суспільство, людину);
д) соціальне протистояння і перехід від авторитарних аристокоратичних форм державного управління до тиранічних;
є) перехід від тиранічних до демократичних форм державного управління;
ж) металітет греків;
з) становлення полісу.
107.Риси, які визначають сутність античної філософії (тобто її своєрідність):
а) вихідний принцип еллінського мислення – це принцип, за яким буття в кінці-кінців є єдність, не дивлячись на множинність існуючих речей;
б) космоцентричність, тобто розуміння космосу як гармонічного взаємозв’язку існуючих речей;
в) суб’єкт ніколи не ставиться вище об’єкта;
г) розвиток індивідуальної свідомості (подолання міфології як форми родової свідомості);
д) домінування скерованості від Всесвіту до людини;
є) людина є микрокосм, всі космічні сили та стихії проходять скрізь неї і в ній втілюються;
ж) основний метод філософського пізнання – інтетектуальне споглядання цілого як цілого;
з) аніматизм-фетишизм-анімізм (гілозоїм);
і) циклічність часу;
к) поєднання фаталізму і героїзму.
108.Відповідно до зміну об’єкту і задач античної філософії виділяють 5 періодів античної філософії:
а) натурфілософський (космологічний) (VI ст. до н.е. – середина V ст. н.е.);
б) антропологічний (друга половинаV ст. до н.е. – кінець V ст. н.е.);
в) класичний (VII-V ст. до н.е.);
г) систематичний (V – IV ст. до н.е.);
д) етичний (III ст. до н.е. – I ст. н.е.;
є) релігійний (I – VI ст. н.е.).
109.Світоглядна позиція, ключовим понятяннм якої виступає категорії «матерії», називається ________________________________________________________________.
110.Матеріалізм – філософське вчення, яке визнає первинність:
а) буття;
б) природи;
в) ідеї;
г) душі;
д) духу.
111.На пострадянському просторі і досі поширена формула, яку на початку ХХ століття дав В. І. Ленін в єдиній своїй філософсько-публіцистичній праці «Матеріалізм і емпіріокритицизм» (1908):
а) матерія – філософська категорія для позначення об’єективно існуючого світу, який копіюється, фотографується і відображається нашими органами чуття;
б) матерія – це лат.materia - деревина як будівельний матеріал, речовина;
в) матерія – це весь навколишній світ;
г) матерія – це найбільш розповсюджена чуттєво-конкретна речовина, що вважається першоосновою всього існуючих у світі (субстанційний підхід);
д) матерія – це корінь, джерело руху світу.
112. Античний матеріалізм на початковому етапі розвитку називається «стихійним» в зв’язку з тим, що
а) матерія як субстанція ототожнювалася філософами з тією чи іншою стихією (вода, повітря, вогонь, земля і т.п.);
б) філософи відрізнялися наївністю при роз’язанні важливих питань щодо світі і людини в ньому;
в) в Давній Греції був низкий рівень розвитку знань про природу, сусільство і людину;
г) переважна більшість давньогрецьких філософів були не знайомі з філософією учених-дослідників природи у фундаментальних проблемах філософії;
д) пояснити особливість давньогрецьького матеріалізму.
113.Першим філософом Заходу називають
а) Фалеса (625-547 рр. до н.е.);
б) Пифагора (близько 584-500 рр. до н.е.);
в) Сократа (469-399 рр. до н.е.);
г) Протагора (481-411 рр. до н.е.);
д) Платона (427-347 рр. до н.е.).
114.Вперше про Фалеса як філософа згадує
а) Платон (427-347 рр. до н.е.);
б) Аристотель (384-322 рр. до.н.е.);
в) Парменід (близько 540-470 рр. до н.е.);
г) Геракліт (540-480 рр. до н.е.);
д) Демокріт (близько 460-370 рр. до н.е.).
115.Одним із перших, хто зайнявшись філософією, вважав началом усіх речей конкретно-чуттєве, безпосередньо дане, був
а) Геракліт;
б) Піфагор;
в) Фалес;
г) Анаксімен;
д) Анаксімандр.
116.Натурфілософський період античної філософії представлений філософами:
а) Фалес, Анакссимандр, Анаксимен;
б) Геракліт, Ксенафант і Парменід;
в) Піфагор, Емпедокл;
г) Демокріт і Левкіпп, Анаксагор;
д) Сократ, платон, Арістотель.
117.Іонійські філософи війшли в історію під назвою
а) досократики;
в) перші науковці;
в) фізики, або фісіологи;
г) натурфілософи;
д) перші мудреці.
118.Іонійські філософи сприймали як живе, саморухоме ціле
а) світ, природу,космос;
б) світ, людину, космос;
в) природу, людину, Бога;
г) світ, людину;
д) суспільство, людину, природу.
119.Основна опозиція натурфілософського періооду античної філософії – це протистояння
а) хаосу і космосу;
б) батьків і дітей;
в) учителів і учнів;
г) учення Геракліта Ефеського і філософів елейської школи Парменіда і Зенона;
д) вчення софістів і філософії Сократа.
120.Головне питання першого періоду античної філософії:
а) звідки все?
б) з чого все складається?
в) що первинне: світ чи людина?
г) що робити?
д) як стати щасливим?
121.Першоосновою всього вважав вогонь
а) Геракліт;
б) Фалес;
в) Сократ;
г) Анаксимен;
д) Платон.
122.Філософ, який прийшов до думки про універсальність змін у світі, про бороотьбу протилежностей як джерело всього сущого, про сховану гармонію світу як внутрішню тотожність протилежностей
а) Фалес;
б) Геракліт;
в) Анаксимандр;
г) Анаксагор;
д) Емпедокл.
123.Логос – розумна, діалектична необхідність, яка керує світом, вважав
а) Анаксимен;
б) Епікур;
в) Марк Аврелій;
г) Гегель;
д) Геракліт.
124.Логос- це внутрішня структура вогню, його міра, хто його пізніє, той навчиться розкривати в множинності єдине, вважав
а) Сократ;
б) Аристотель;
в) Плотін;
г) Геракліт;
д) Демокріт.
125.Чуттєво-конкретне буття, за Гераклітом, – це
а) гра вогю з самим собою;
б) ілюзія;
в) вічна сутність;
г) тіні і пил;
д) копії ідей.
126.Геракліт вважав, що пізнати Логос можна тільки
а) розумом;
б) органами чуття;
в) нічим не можна пізнати;
г) за допомогою Божої Благодаті;
д) спогляданням.
127.Засновник елейської школи:
а) Парменід (540-470 рр. до н.е.);
б) Зенон (480-430 рр. до н.е.);
в) Емпедокл (490-430 рр. до н.е.);
г) Аристипп (народ. Біля 435 р до н.е -?);
д) Антисфен (444-368 рр. до н.е.).
128.Парменід вчив, що існує тільки
а) буття;
б) людина;
в) Бог;
г) природа;
д) порожнеча (Шун’я).
129.Філософ, який вперше ввів поняття «буття»:
а) Зенон;
б) Гіппій більший;
в) Платон;
г) Аристотель;
д) Парменід.
130.Парменід вважав, що буття є
а) нерухоме, вічне;
б) нерухоме, вічне, досконале, єдине;
в) тотожнє людині;
г) мінливе, множинне;
д) вічне.
131.За Парменідом, віщий критерій буття
а) здатність розуму утворювати поняття,
б) здатність людини мислити буття;
в) здатність розуму утворювати поняття і мислити буття;
г) перевіряємість;
д) впливати на органи чуття людини.
132.Першою філософською спробою сформулювати метафізичне розуміння природи було вчення
а) Геракліта;
б) Емпедокла;
в) Піфагора;
г) Парменіда;
д) Августина.
133.«Буття і думка про буття тотожні», - вчив _____________________________________.
134.Філософ, який проголошував основними характеристиками буття нерухомість, незмінність, відсутність генезису -
а) Зенон;
б) Анаксимен;
в) Фалес;
г) Геракліт;
д) Сократ.
135.Учень Парменіда, автор апорій «Дихотомія», «Ахіл», «Стріла, що летить» -
а) Зенон;
б) Ксенофант;
в) Платон;
г) Піфагор;
д) Левкіпп.
136.Аргументи, які дозволяють викрити внутрішні протиріччя в аргументації противника, називаються __________________________________________________________________.
137.Першооснова світу за Фалесом – це ___________________________________________.
138.Першооснова світу за Анасимандром – це ______________________________________.
139.Першооснова світу за Анаксименом – це _______________________________________.
140.Мілетська школа давала відповідь про основу сущого в дусі
а) матеріалізму;
б) ідеалізму;
в) суб’єктивного ідеалізму;
г) об’єктивного ідеалізму;
д) емпіризму.
141.Філософські школи Давньої Греції, які одні із перших намагалися вирішити питання про ідеальну форму існуючого –
а) мілетська;
б) ефеська;
в) елейська;
г) піфагорійська;
д) гедоністична.
142.Філософи космологічного періоду (перший період античної філософії), які прагнули відповісти на питання про причину руху:
а) Емпедокл, Анаксагор,Демокріт;
б) Лао-цзи, Ге Хун;
в) Сократ, Платон, Аристотель;
г) Ф, Енгельс, К. Маркс;
д) Піфагор, Емпедокл, Фалес.
143.Представляє життя природи як циклічний процес, в якому періодично перемагають Любов чи Ворожнеча:
а) Емпедокла;
б) Анаксагор;
в) Сократ;
г) Конфуцій;
д) Чжу Сі.
144.________________ вводить поняття «гомеомерії»для позначення фундаментальних частинок світобудови, які приводить і упорядковує в рух – Нус (або Розум).
145.Філософи, які зробили спробу створити систему, яка пояснить світ і вирішить основні проблеми філософії досократовського періоду –
а) матеріалісти;
б) атомісти;
в) гностики;
г) ідеалісти;
д) елеати.
146.Поняття, що п перекладі з грецької, означає «те, що не ділиться»
а) атом;
б) гомеомерія;
в) ідея;
г) монада;
д) кварка.
147.В якості першопочатку всього сущого атомісти вводять поняття:
а) атом;
б) дхарма;
в) атом і пустота;
г) буття і небуття;
д) ідея і матерія.
148.Демокріт вважав, що все має свою необхідну __________________________________.
149.Філософська рефлексія античності зміщується на проблему людини завдяки діяльності філософів
а) софісти і Сократ;
б) кінікі і кіренаїки;
в) академіки і неоплатоніки;
г) перипатетики і академіки;
д) ідеалісти і матеріалісти.
150.Автор вислову: «Людина є міра всіх речей, існуючих, що вони існують, і неіснуючих, що вони не існують» -
а) Протагор;
б) Горгій;
в) Гіппій;
г) Продік;
д) Сократ.
151.Поняття, яке означає відностність і умовність людського пізнання, ________________.
152.Все в світі, навіть істина і знання, відносні і умовні, вважає
а) релятивізм;
б) ревеляціонізм;
в) гілозоїзм;
г) майєвтика;
д) діалектика.
153.Філософ, який розглядав людське самопізнання як джерело будь-якого істинного знання і філософії -
а) Протагор;
б) Сократ;
в) Платон;
г) Аристотель;
д) М. Шелер.
154.Діалектика Сократа включає в себе:
а) діалог, іронія, майєвтика;
б) диспут, аргументація;
в) індукція і визначення;
г) мовчання і недіяння;
д) любов і дружба.
155.Філософ, який говорив, що «Знає те, що нічого не знає» -
а) Горгій;
б) Сократ;
в) Епікур;
г) протагор;
д) Евклід.
156.Групи філософів, що більш менш цілісні в своїх установках і посилалися на Сократа як на свого вчителя
а) Сократичні школи;
б) софісти;
в) перипатетики;
г) академіки;
д) кініки.
157.Сократичні школи представляють
а) кініки (засновник Антисфен (444-368 рр. до н.е.);
б) кіренаїки (засновник Аристіпп (435 -?);
в) мегарики (засновник Евклід);
г) академіки (послідовники Платона);
д) перипатетики (послідовники вчення Аристотеля).
158.Принцип задоволення, який лежав в основі практичної філософії кіренаїків, дав назву концепціїї ____________________________________________________________________.
159.Справжнє благо людини - його внутрішня свобода, утримання від насолод і нечутливість до страждання – вважали
а) кініки;
б) мегарики;
в) софісти;
г) кіренаїки;
д) атомісти.
160.Філософська школа IV ст. до н.е. – IV ст.н.е., головними представниками якої були Епікур і Тіт Лукрецій Кар:
а) перипатетики;
б) неоплатоніки;
в) атомісти;
г) епікуреїзм;
д) гедонізм.
161.Автор вислову: «Не бійся смерті, поки ти є її не існує, коли вона прийде, тебе вже не буде»:
а) Епікур;
б) Піфія;
в) Сократ;
г) Геракліт;
д) Емпедокл.
162.Епікур вважав, що ознаками-умовами щастя є
а) апонія, атараксія, дружба;
б) гроші, посада, машина;
в) книги, вчене звання, науковий ступінь;
г) батьки, діти, родина;
д) однодумці, дружина(чоловік), діти.
163.Філософ, який радив «жити непомітно, задовольнятися малим», - це _______________.
164.Стоїки вчили, що душу космосу, як живої істоти, складає вогневий ефір, рушійна сила речовини, яка розлита по всім органам і зв’язує світ в єдине ціле, тобто
а) пневма;
б) ці;
в) Логос;
г) дао;
д) вітальна сила.
165.Життя людини зумовлене необхідними законами цілого, або ______________________.
166.Жити треба заради і в ім’я цілого, наполягали
а) софісти;
б) стоїки;
в) кініки;
г) гностики;
д) неоплатоніки.
167.Відмінна риса людини, згідно із стоїками, полягає в умінні осмислювати існуюче за допомогою слова, розглядається як щось безтілесне, нематеріальний сенс кожної речі, і називається
а) лектон;
б) атом;
в) душа;
г) дух;
д) розум.
168.Філософське направлення епохи еллінізму (кін. IV ст. до н.е. – III ст. н.е.), відомими представниками якого були Піррон (365-275 рр. до н.е.), Карнеад (214-129 рр. до н.е.), Секст Емпірик (друга половина II ст. н.е.):
а)евдемонізм;
б) скептицизм;
в) цинізм;
г) матеріалізм;
д) ідеалізм.
169.Незворушність по відношенню до всього зовнішнього, утримується від думок скептики називали ____________________________________________________________.
170.Останній самобутній філософський напрямок античності, який систематизував платонівські ідеї, доповнивши їх ідеями стоїцизму, арістотелізма, неопіфагорізма, засновником якого був Плотін (205-270 рр. до н.е.)
а) неопіфагорізм;
б) неоплатонізм;
в) гедонізім;
г) неософістика;
д) стоїцизм.
171.Абсолютний першопочаток буття, який не є буття, який не є думка, який не є життя, за неоплатоніками – це ___________________________________________________________.
172.Неоплатонізм стверджував, що зло – це є ______________________________________.
173.Ідейно-світоглядним змістом середньовічної філософської парадигми(картини свту) є
а) духовно-ідеальне тлумачення реальності;
б) матеріалистичне тлумачення всього існуючого;
в) натурфілософське бачення світу і людини;
г) душевно-матерільне тлумачення дійсності;
д) синкретичне бачення світу і людини.
174.Найдосконалішим втіленням духовності мислиться
а) людина;
б) Бог;
в) світ;
г) матерія;
д) душа.
175.На рівень «найголовнішого» знання, здатного дати вичерпні відповіді на всі таємниці та загадки буття, підноситься
а) богослов’я (теологія);
б) фіика;
в) логіка;
г) філософія;
д) екзегетика.
176.Вищим критерієм реальності в епоху Середньовіччя визнається
а) духовність;
б) розум;
в) здоровий глузд;
г) радість;
д) чуттєвість.
177.В середньовіччі світ – це
а) «справжній», тобто божественний, духовний, небесний, благий;
б) несправжній, тобто тварний, плотський, земний, гріховний;
в) «справжній» (божественний, духовний, небесний, благий) і несправжній (тварний, плотський, земний, гріховний);
г) світ речей;
д) все існуюче (буття).
178.Єдино «позитивною» позицією в осягненні Бога може бути лише спроба його осягнення не в тому, що він є, а в тому, що він не є, - стверджує
а) Климент Александрійський;
б) Філон Александрійський;
в) Григорій Богослов;
г) Григорій Нисський;
д) Августин.
179.Спасіння людини – це
а) подолання первородної греховності людини;
б) врятування її від смерті;
в) збереження її тіла в цілісності;
г) створення комфортних умов життя на Землі;
д) досягнення людиної Рая.
180.Для спасіння людства Бог, не полишаючи ні на хвилину свого божественного єства, сам
а) стає людиною;
б) втручається у справи земного людства;
в) живе, страждає людським життям і вмирає мученицькою смертю на хресті;
г) повертає людині втрачене внаслідок гріхопадіння;
д) проходить через власну смерть.
181.Спасіння в християнстві можливе
а) через власні дії людини;
б) через віру людини;
в) через посередника, який «чудесним» способом поєднує в собі непримииренні протилежності небесного і земного;
г) через сповідб;
д) через покаяння.
182.Спасіння людини
а) дарується;
б) здобувається людськими стражданнями, життям і смертю;
в) купується;
г) заслуговується;
д) призначається.
183.Середньовічна філософія починається періодом
а) апологетики;
б) схоластики;
в) патристики;
г) піздньої патристики;
д) маніхейства.
184.Завершується середнь
