Поняття юридичної деонтології

Насамперед визначимо поняття практичної деонтології та з'ясує­мо, що таке деонтологія взагалі.

Деонтологія — це розділ етичної теорії, що розглядає проблеми обов'язку, моральних вимог і нормативів. Термін "деонтологія" упер­ше застосував І. Бентам для визначення вчення про мораль у цілому. Пізніше деонтологію почали відрізняти від етичної аксіології — те­орії добра і зла, моральних цінностей взагалі. Повинність (те, що по­винно бути здійснено), через яку мораль передає вимоги соціальних за­конів, зокрема потреби суспільства і людини, набирає різних форм в особистій поведінці, загальних нормах, узагальнених принципах пове­дінки, моральному та суспільному ідеалі. Ці форми та їх співвідно­шення і вивчає деонтологія.У вужчому значенні деонтологією називають професійну етику ме­диків, що передбачає підвищення ефективності лікування за допомо­гою заходів психотерапії, дотримання лікарського етикету та ін.Юридична деонтологія виникла на початку 90-х років XX ст. Нині вона перебуває на стадії становлення. Наведемо сучасне її визна­чення.Юридична деонтологія — це система загальних знань про юридич­ну науку та практику, про вимоги до особистих і професійних якостей юриста, про систему формування цих якостей.Основним змістом юридичної деонтології є знання про вимоги до професійних та особистих якостей юриста. Разом з тим юридична деон­тологія включає також загальні знання про юридичну науку і практи­ку, оскільки, по-перше, є навчальною дисципліною, з якої починається вивчення юриспруденції і повинна дати студентам загальні поняття про юридичну науку і практику; по-друге, без засвоєння знань з юридичної діяльності, її видів та змісту неможливо розглядати якості юриста, а та­кож вимоги до юристів різних спеціальностей.Крім того, юридична деонтологія включає знання про формування якостей юриста, тому що лише зауваження, якими повинні бути якості без опису системи їх формування немає практичної користі.Зазначимо, що існують й інші погляди на зміст юридичної деонто­логії, оскільки ця система знань є новою і перебуває ще на стадії формування.Отже, юридична деонтологія:дає загальне уявлення про юридичну науку і практику;формує знання про вимоги до професійних та особистих якостейюриста;розкриває систему формування професійних та особистих якос­тей юриста, зазначає види та форми навчання юридичної діяль­ності.

юридичної деонтології як науки та навчальної дисципліни: її предмет

Юридична деонтологія - це галузь юридичної науки і навчальна дисципліна, яка представляє собою узагальнену систему знань про кодекс професійної поведінки юриста. Будь-яка наука може розглядатися, по-перше, як дослідницька діяльність, по-друге, як результат цієї діяльності, тобто знання про предмет дослідження. Деонтологія - наука про пошук шляху формування ефективного результату спілкування юриста як з колегами, так і з тими, кому він надає свої послуги, кого він повинен обслуговувати в процесі реалізації свого правового статусу фахівця-професіонала. Деонтологія - це і результат узагальнень про систему знань про мистецтво спілкування та прийнятті правильного рішення в юридичній практиці. Деонтологія як наука походить від слів грецького походження "деон" - родовий відмінок слова "потрібне, належне" і "логос" - вчення, тобто вчення про належне. Скільки-небудь істотної відмінності у смисловому змісті термінів "юридичний" і "правової" немає, тому вони можуть вживатися як взаємозамінні. Різниця лише в тому, що термін "юридична" - суворий, офіційний, а "правової" несе більш глибоку етичну і моральне навантаження. Юридична деонтологія як галузь наукового знання має свій предмет, методи, мета і завдання дослідження. Понятійний апарат юридичної деонтології як навчальної дисципліни вже понятійного апарату юридичної деонтології як науки. Досягнення останньої служать основою для розвитку і вдосконалення першою. Аналіз юридичної літератури показує, що однозначного визначення поняття юридичної деонтології поки не існує. У тлумаченні цього поняття намітилися такі підходи: юридична деонтологія (у вузькому сенсі) - наука про застосування загальних норм моралі у специфічних умовах діяльності юристів-професіоналів; юридична деонтологія (у широкому сенсі) - наука, що аналізує не тільки моральні, але й психологічні, політичні, професійні, етичні, естетичні вимоги, які регламентують ставлення спеціаліста до об'єкта праці - клієнтові, а також до своїх колег, і забезпечують в цілому режим найбільшого оптимального і гарантованого поведінки осіб в змозі їх взаємозалежності. Зрозуміло, юридичну деонтологію не можна зводити до вузько професійним вимогам, і юристи-професіонали, як і особи інших професій, повинні керуватися загальним поняттям етики: бути уважними один до одного, чесними, правдивими, гуманними, чуйними, душевними і т.д. Проте ці якості у юристів-професіоналів мають свою специфіку і нюанси. Чуйність, гуманність набувають надзвичайно належний характер, є мірою моральної відповідальності. У діяльності людей інших професій чуйність, гуманність носять дещо інший характер, ніж у юриста. У юриста вони визначаються специфікою діяльності кожної з юридичних спеціальностей: адвоката, прокурора, судді, слідчого, нотаріуса, юрисконсульта та ін Особливість професії юриста полягає в тому, що він постійно стикається з необхідністю вирішувати (і деколи в лічені хвилини) складні проблеми, за якими стоять життя і честь клієнта. Прийняття юридичних рішень вимагає від професіонала-юриста великого напруження моральних сил, мобілізації досвіду і знань, глибокого розуміння ступеня відповідальності перед клієнтом, колективом, в якому він працює, нарешті, перед суспільством. Тільки зв'язавши вимоги, які пред'являються до юристів-професіоналів різних спеціальностей, відповідними сторонами їх типового прояви і надавши їм певну систематизацію, можна створити узагальнену систему знань про кодекс професійної поведінки юриста, про оптимальний зводі правил, якими повинен оволодіти і керуватися юрист. Цим і займається наука юридичної деонтології. Особливість юридичної деонтології полягає в тому, що вона характеризує юриспруденцію крізь призму юридичної професії і діяльності особистості юриста. Предмет юридичної деонтології - оптимальний звід правил, якими повинен оволодіти і керуватися юрист, система психічних, правових, політичних, етичних, естетичних норм-вимог, у сукупності визначають правовий режим професійного спілкування юриста з колегами та клієнтами (атмосферу взаємовідносин по лінії "юрист-громадянин "), його професійна поведінка. Предмет юридичної деонтології - це не сума предметів юриспруденції, психології, політології, етики, естетики, адеонтологія юриста як цілісність, в якій не можна механічно відокремити психологічне, політичне, етичне та естетичне від юридичного, а можливо лише виділення психологічної, політичної, етичної та естетичної підсистем культури особистості юриста, що перебувають у русі, розвитку, зв'язку та гармонії. Найважливішою формою існування, матеріалізації, об'єктивізації професійно-правової роботи є поведінка юриста, який керується міркуваннями юридичного характеру. Поведінка людини визначається не тільки знанням соціальних норм (норм моралі, норм-звичаїв, норм права, норм громадських організацій), але і його ставленням до тих соціальних цінностей (правовим, політичним, етичним, естетичним та ін), які захищаються цими нормами. Поведінка юриста проявляється в культурі професійного мислення, вмінні на науковій основі організувати свою працю, майстерності спілкування, здатності оцінювати й переоцінювати професійний досвід, аналізувати власні можливості, умінні приймати правильні рішення (володіти мудрістю прийняття правильного рішення!), Вмінні орієнтуватися в психологічних і моральних особливостях клієнта, створювати сприятливий для справи психологічний клімат у колективі, естетично оформляти документи і ін Специфіка професійної поведінки обумовлена ​​не тільки наявністю таких проблем, як Професійне мислення, престиж юридичної професії, професійна таємниця, витрати професії, юридичні експерименти, професійна атестація та ін, але й особливих психологічних, моральних взаємин за формулою: юрист - клієнт, юрист - колеги, юрист - родичі клієнта та ін Можна сказати, що робота юриста відповідальна й напружена, що в ній не може бути головного і другорядного, значущого і малоцінного - вся його діяльність, від першої зустрічі з клієнтом до результату розгляду юридичної справи - є єдиний процес повернення соціального (морального, юридичного, політичного та ін) статусу, відновлення можливості активно і творчо жити і працювати. Оступиться людина або скривджений в результаті нехтування його прав завжди потребує уваги, чуйності, турботи, чуйності. Часто знаходиться в пригніченому стані у зв'язку з порушенням його прав чи ненавмисному злочині клієнт бачить у юриста ту єдину силу, яка здатна впоратися з його бідами, єдину надію. Професійна поведінка передбачає вміння юриста: створити атмосферу досягнення найбільш сприятливого результату в спілкуванні з колегами та клієнтами, тобто усіма тими, хто потребує його професійно-правових послуги; своєчасно прийняти правильне рішення по даній справі; належним чином (відповідно до правил юридичної техніки) оформити прийняте рішення і домогтися його виконання. Складність положення юриста полягає в тому, що він не може гарантувати абсолютного успіху і в той же час повинен знайти юридичні можливості для відновлення справедливості, а у разі, коли результат юридичного рішення буде мати важкі наслідки для клієнта, повинен мати мужність сказати про це. Завжди, коли того вимагають обставини, юрист зобов'язаний викликати на допомогу своїх колег - старших і більш досвідчених товаришів, не проявляти безпідставною самовпевненості і самовпевненості, бо вона може фатальним чином позначитися на долі клієнта. Важливо, щоб у колективі склалася така обстановка, коли юрист міг бути впевнений, що його старший колега в потрібну хвилину прийде йому на допомогу радою, участю і зробить це доброзичливо, без докорів і приниження гідності того, хто до нього звернувся. Колективне початок, відчуття ліктя, готовність прийти на допомогу один одному - цінні якості співдружності юристів. Важливе значення набуває вдосконалення форм наступності в роботі юристів різних спеціальностей. Ефективність наступності буде забезпечуватися лише за умови, якщо в основі взаємовідносин фахівців (всіх ланок і рівнів) буде лежати не формальний, а справді творчий, зацікавлений, вільний від суб'єктивізму стиль, форми і методи, засновані на гнучкому тактиці, суть якої насамперед - у турботі про людину. Це, у свою чергу, диктує необхідність звернути серйозну увагу на впровадження в юридичних спільнотах деонтологічних принципів. Охоплення юридичної деонтологією широкого кола питань дозволяє виділити в її межах такі частини: загальну деонтологію, яка розглядає свій предмет у соціально-історичному плані; включає всі основні аспекти характеристики належного, обов'язкового в повсякденній поведінці юриста при виконанні ним своїх службових функцій, а саме: юриста як особистості (психологічна структура), як політичного діяча (ідейно-політична сутність), як фахівця (професійне зміст), як носія високих моральних принципів (моральна основа) і як володаря стійких естетичних смаків (естетичні елементи); нормативну деонтологію, що обгрунтовує практичні моральні рекомендації, норми-вимоги (нормативні приписи) до юриста будь-якої професії про правила поведінки, нормах спілкування, тактиці взаємодії в спілкуванні юриста як з колегами, так і з клієнтами, тобто з тими, кому він представляє свої професійні послуги; спеціальну деонтологію, яка висвітлює специфічні деонтологічні особливості конкретних юридичних спеціальностей (адвоката, прокурора, слідчого, нотаріуса та ін.) Загальна юридична деонтологія при цьому відіграє провідну роль, як в широкому, так і у вузькому її розумінні. Без нормативної деонтології не може відбутися ні загальна, ні спеціальна деонтологія. У цьому підручнику враховані всі три деонтології: загальна, нормативна, спеціальна, однак основний акцент зроблено на загальній деонтології, а також на нормативній в тій мірі, в якій вона пов'язана із загальною деонтологією. Юридична деонтологія розглядається в широкому її розумінні: значення деонтології не зводиться тільки до здійснення юридичними працівниками свого професійного обов'язку відповідно до профілю юриспруденції, а й порушується область взаємозв'язку юриспруденції з етикою, соціальною психологією та іншими науками (елементи яких включає в себе деонтологія). Такий підхід відповідає уявленню про місце юридичної деонтології в науково-практичних проблемах, що склалися за півтора десятиліття. Сама ж історія терміна сягає корінням у минуле століття.

Принципи юридичної деонтології
Юридична деонтологія ґрунтується на відповідних принципах — гуманності, справедливості, милосерді тощо. Вони збігаються з принципами професійної етики юриста. Однак юридична деонтологія має і власні принципи.
Основним із них є нормативність. Це означає, що кожна професійна дія юриста підпорядкована певним нормам. Але це не обов’язково правові норми, які регулюють всю життєдіяльність особи. Йдеться про загальноприйняті моральні норми, особливо власні норми юриста, які він виробив під впливом різних чинників.
Принцип самостійності полягає в тому, що теоретичні положення юридичної деонтології стосуються кожної особи зокрема. Юрист самостійно формує свою поведінку, яка спрямована на підвищення ефективності правоохоронної діяльності щодо громадян і суспільства в цілому. Також самостійно виробляє у собі почуття внутрішнього імперативу службового обов’язку за велінням серця та покликом сумління.
Стосовно принципу індивідуальності наголосимо, що деонтологічна норма для кожного юриста — це його особистісна норма. Її не може використати інший юрист. Якщо така спроба і буде, то, хоча б частково, настануть зміни у самій нормі, і вона вже не характеризуватиметься індивідуальністю. Для будь-якого іншого юриста, який потрапить в аналогічну ситуацію, деонтологічна норма буде вже іншою.
Принцип неповторності особливо важливий у юридичній діяльності. Практика підтверджує, що в житті різні люди навіть у подібних ситуаціях чинять по-різному. На перший погляд, дії двох юристів видаються ідентичними, але певні відмінності все ж існують. Недарма кажуть, що немає навіть подібних двох крапель води, не кажучи вже про норми поведінки чи рівень усвідомлення службового обов’язку.
Унікальним принципом юридичної деонтології є нестандартність. Його суть полягає в тому, що деонтологічні норми розраховані не на взірцеві, ідеальні, а на несподівані, нестандартні ситуації. Деонтологічні норми мають найбільшу цінність саме у нестандартних умовах, коли практично неможливо застосувати традиційний підхід, що доволі часто трапляється в юридичній практиці.
Принцип моментальності характеризує високий ступінь кмітливості юриста, його здатність швидко й безпомилково приймати обґрунтоване правильне рішення. Таке мистецтво вирішення юридичних справ формують деонтологічні норми.
Дуже близьким за змістом до принципу моментальності є принцип непередбачуваності. Адже у багатьох випадках дії юриста не запрограмовані. Виникають ситуації, до яких юрист не готовий. Тому деонтологічні норми розраховані на такі явища і скеровують юриста на відповідні правомірні дії.
Головне у професійній діяльності юриста — вчасно прийняти оптимальне рішення. Цьому сприяє такий принцип юридичної деонтології, як своєчасність. Не підготовлене (не обґрунтоване) рішення або невелике запізнення істотно впливають на кінцевий результат або на ефективність роботи. Своєчасність забезпечується розвиненою інтуїцією, внутрішнім переконанням і навіть певним професійним ризиком.
Юридична деонтологія характеризується також принципом практичності. Саме на практиці, а не під час теоретичних занять, юрист формує норми своєї поведінки. Теорія норм поведінки юриста може передбачати його дії, але не конкретизувати їх. Однак на практиці дії юриста, як правило, значною мірою деталізуються і ніколи не повторюються.
Важливим для юридичної деонтології є принцип конкретності. Йдеться про конкретне рішення юриста, конкретний внутрішній імператив службового обов’язку. Загальні рішення не характеризують особу юриста як професіонала, хоча вони можуть мати конфіденційний, тимчасовий характер. У підсумку юрист повинен прийняти рішення щодо себе чи своїх дій.
Звичайно, кожен принцип діє не окремо, а у взаємозв’язку, підсилюючи один одного. У деяких правових явищах “спрацьовують” практично всі принципи юридичної деонтології. У цьому полягає єдність принципів як необхідна умова дії деонтологічних норм.
У процесі розвитку українського суспільства та юридичної науки з’являться нові принципи, зокрема ті, які віддзеркалюватимуть національні риси, ідеї української державності. Виділятимуться, на наш погляд, такі принципи, як універсальність, демократичність, правова націологія.
Важливу роль відіграють джерела формування внутрішнього імперативу службового обов’язку юриста або так звані джерела деонтологічних норм. Такі норми випливають з існуючої теорії професійної етики, професійно-етичних кодексів, що є результатом використання природних, моральних та правових норм. Формуванню деонтологічних норм сприяють принципи та функції морально-психологічної служби, яка нині набуває поширення в юридичних установах.