Змістовний модуль I. Вступний

8 9 10 11 12 13 14

ПРАКТИКУМ

З ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Одеса 2012

Рекомендовано до друку Навчально-методичною радою

Одеського державного університету внутрішніх справ

Протокол № від 2012р.

Рекомендовано рішенням кафедри трудового,

земельного та екологічного права

Одеського державного університету внутрішніх справ

Протокол № від 2012р.

Авторський колектив:

Т.Г. Маркіна – кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри трудового, земельного та екологічного права ОДУВС;

О.С. Герман – викладач кафедри трудового, земельного та екологічного права ОДУВС

Рецензенти:

В.Д. Чернадчук – завідуючий кафедрою цивільно-правових дисциплін та банківського права Української академії банківської справи Національного Банку України, доктор юрид. наук, професор

Практикум з трудового права України: [практикум] / Т.Г.Маркіна, О.С. Герман. – Одеса: ОДУВС, 2012. – 125 с.

Маркіна Т.Г., Герман О.С., 2012

ЗМІСТ

Перелік скорочень…………………………………………………………….……... 4

Вступ………………………………………………………………………….………. 5

Навчально-тематичний план навчальної дисципліни «Трудове право»………… 11

Змістовний модуль І. Вступний ……………………………………………........ 13

Тема 1. Трудове право України як галузь права. Джерела трудового права…… 13

Тема 2. Правовідносини у сфері трудового права ……………………………….. 15

Тема 3. Суб’єкти трудового права ………………………………………………… 16

Тема 4. Колективні договори та угоди з соціально-економічних питань……….. 18

Тема 5. Правове регулювання зайнятості та працевлаштування населення……..19

Змістовний модуль ІІ. Особлива частина «Трудовий договір (1)»…………....21

Тема 6. Укладення трудового договору……………………………………………. 21

Тема 7. Зміна умов трудового договору…………………………………………… 23

Тема 8. Припинення трудового договору………………………………………….. 25

Тема 9. Робочий час…………………......................................................................... 27

Тема 10. Час відпочинку…………………………………………………………….. 28

Тема 11. Оплата праці…………………………………….......................................... 29

Тема 12. Трудова дисципліна……………………………………………………….. 32

Змістовний модуль ІІІ. Особлива частина. Особливості праці окремих категорій працівників………………………………………………………………33

Тема 13. Праця молоді………………………………………………………………. 33

Тема 14. Праця жінок………………………………………………………………... 35

Тема 15 Матеріальна відповідальність сторін трудових правовідносин………… 37

Тема 16. Правове регулювання охорони праці ……………………………………. 39

Тема 17. Трудові спори……………………………………………………………… 41

Тема 18. Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями…………………………………………………………... 43

Самостійна робота…………………………………………………………………… 45

Тематика рефератів, курсових, дипломних (магістерських) робіт……………….. 62

Питання для підготовки до іспиту з трудового права……………………………... 68

Тестові завдання …………………………………………………………………….. 72

Додаток 1. Перелік нормативних актів, матеріалів судової практики та рекомендованої літератури до кожної теми……………………………………….. 90

Додаток 2. Корисні посилання в мережі Інтернет……………………………….. 124

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

КЗпП України – Кодекс Законів про Працю України

ВВР України – Відомості Верховної Ради України

КТС – Комісія по трудових спорах

МОП – Міжнародна організація праці

НСПП – Національна служба посередництва і примирення

ВСУ – Верховний Суд України

ПВС України – Пленум Верховного Суду України

ВСТУП

Принцип забезпечення права кожного на захист його прав і свобод втілюється в нормах трудового законодавства, спрямованих, насамперед, на захист працівника як більш економічно і соціально слабкішої сторони трудового договору.

Тому забезпечення ринкових реформ, створення необхідних умов для функціонування суб’єктів господарської діяльності та стану трудових правовідносин на сучасному етапі є дуже важливим для України. Оскільки значний час працівники знаходяться в трудових відносинах на конкретних підприємствах, установах, організаціях – велике значення має їх соціальний стан, державний захист прав та соціальних гарантій, встановлених чинним законодавством України.

Сучасний етап у розвитку трудового права характеризується бурхливим розвитком законодавства, покликаного адаптувати норми та інститути до умов ринкової економіки, виключити положення, несумісні із сучасним станом економіки, і розробити нові.

В силу комплексу об’єктивних і суб’єктивних причин держава проводить ліберальну соціальну політику, прагнучи не втручатись у відносини працівників і роботодавців. Але без встановлення правопорядку у сфері трудових відносин неможливий подальший розвиток економіки країни, підвищення добробуту населення. Саме тому найважливішим завданням держави є доведення правових стандартів регулювання трудових відносин в Україні до рівня „соціальної держави”, проголошеної Конституцією України і характерною для благополучних у соціальному відношенні європейських держав. При цьому держава повинна забезпечити працівникам правову і фактичну можливість ефективної боротьби за свої права та економічні інтереси, діючи при цьому в рамках законності, створити адекватні правові форми (процедури та інститути) і гарантії їх ефективного використання.

Зміни в соціально-економічному і правовому житті нашого суспільства – різноманіття форм власності, ринкові відносини, впровадження нових методів господарювання, свобода підприємницької діяльності, теоретичні і практичні проблеми формування ринку праці, неминуче приводять до зміни трудового законодавства, що потребує перегляду теоретичних концепцій інститутів трудового права. При цьому виникла велика низка проблем, які слід вирішувати засобами трудового права. Але й відбуваються певні позитивні зрушення, в тому числі підвищення рівня правової грамотності населення і початок формування в Україні зрілого громадського суспільства.

З урахуванням такого становища можна стверджувати, що першочерговими завданнями в розвитку трудового права є: 1) забезпечення реального захисту трудових прав працівників, встановлення правопорядку у сфері трудових відносин; 2) надання працівникам гарантій ефективної боротьби за свої права. При цьому захист трудових прав працівників можна визначити як юридичну дію, спрямовану на поновлення порушеного трудового права, усунення перешкод на шляху його реалізації, відшкодування або компенсацію шкоди, завданої порушенням цього права, а також на попередження порушень трудових прав.

Особливістю правового регулювання трудових відносин є те, що вони регламентуються розгалуженою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів, у тому числі за участю трудових колективів та профспілок. Найбільш соціально важлива частина трудових відносин, яка охоплюється конституційним поняттям „засади регулювання праці і зайнятості ” (п. 6 ст. 92 Конституції України), визнається лише законом, решта – законами, постановами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, актами центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, генеральними, галузевими, регіональними та іншими угодами, які укладаються на дво-, тристоронній основі між представниками працівників та роботодавців і компетентним державним органом, а також актами (договорами), прийнятими на підприємстві, в установі, організації роботодавцем самостійно, разом чи за погодженням з трудовим колективом або профспілковим комітетом.

Права, обов'язки і гарантії працівників закріплено у Кодексі законів про працю України, в якому, зокрема, встановлено правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення. Однією з правових гарантій від незаконного звільнення є встановлені законом обмеження щодо розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Так, відповідно до статті 43 Кодексу законів про працю України звільнення працівника з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу.Винятки з цього правила наведені у статті 43-1 Кодексу законів про працю України. Зокрема, звільнення працівника без згоди профспілкового органу допускається, якщо він не є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі, організації, або коли професійної спілки взагалі немає.Згідно із зазначеними положеннями Кодексу законів про працю України згода на звільнення з роботи працівника дається лише професійною спілкою, що діє на підприємстві, в установі, організації і утворена відповідно до Конституції та законів України. Конституція України не містить обмежень щодо утворення професійних спілок громадянами, які працюють на одному підприємстві, в установі, організації.Відповідно до статті 12 Кодексу законів про працю України та статей 3, 4 Закону України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 року в укладанні колективного договору, угоди беруть участь одна або кілька професійних спілок підприємства, установи, організації. Якщо на підприємстві, в установі, організації є кілька професійних спілок, то вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладання колективного договору, угоди. Таким чином, всі професійні спілки, що діють на підприємстві, в установі, організації, мають право брати участь в укладанні колективного договору, угоди.Із змісту частини третьої статті 36 Конституції України випливає, що всі професійні спілки, які утворені і діють згідно з їх статутами на підприємствах, в установах, організаціях, мають гарантовані Конституцією України рівні права для захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів, в тому числі й для надання згоди на розірвання трудового договору з працівником – членом професійної спілки відповідно до Кодексу законів про працю України.Це означає, що згоду на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу надає лише професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації, членом якої є працівник і стосовно якого вирішується питання про звільнення, незалежно від того, чи брала ця профспілка участь в укладанні колективного договору, угоди. Слід зазначити, що в українському законодавстві відсутнє визначення понять „спосіб захисту трудових прав” і „форма захисту трудових прав”. У наукових публікаціях поняття „спосіб захисту трудових прав” визначається шляхом перерахування суб’єктів захисту, що не зовсім правильно. Способи, на нашу думку, розрізняються не суб’єктами, що їх застосовують, а самим змістом дій, які безпосередньо спрямовані на досягнення конкретного результату. У зв’язку з цим до способів захисту трудових прав можна віднести: 1) встановлення чи відновлення трудових правовідносин; 2) зміна трудових правовідносин; 3) припинення трудових правовідносин; 4) грошове стягнення на користь працівника; 5) визнання права або факту; 6) виконання зобов’язання; 7) визнання недійсним нормативно-правового акту; 8) припинення правопорушення; 9) попередження правопорушення тощо.

Що стосується форм захисту трудових прав, то їх можна визначити як усталені, що склалися історично, механізми захисту трудових прав в діяльності конкретних суб’єктів захисту, з характерними для них способами, засобами захисту і правилами процедури. До системи форм захисту трудових прав входять державні форми захисту, колективні форми захисту, самозахист трудових прав і міжнародні форми захисту. До існуючих в Україні форм захисту трудових прав та інтересів працівників належать: 1) захист трудових прав працівників в суді за позовами, що пред’являються до роботодавців; 2) захист трудових прав працівників в суді шляхом оскарження неправомірних дій (бездіяльності) державних органів і посадових осіб; 3) захист трудових прав працівників в суді шляхом оскарження нормативних правових актів; 4) захист трудових прав працівників у господарському суді через провадження у справі про неспроможність; 5) захист трудових прав працівників Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; 6) прокурорський нагляд за дотриманням трудових прав працівників; 7) адміністративний нагляд і контроль за дотриманням норм трудового права; 8) адміністративна відповідальність за порушення трудових прав працівників; 9) кримінальна відповідальність за порушення трудових прав працівників; 10) захист трудових прав та інтересів працівників профспілками; 11) захист трудових прав та інтересів працівників під час розгляду колективних трудових спорів; 12) захист трудових прав та інтересів працівників в КТС; 13) захист трудових прав працівників роботодавцем; 14) самозахист трудових прав працівників; 15) захист трудових прав працівників у міжнародних органах.

Формування ефективної конструкції трудових відносин у сучасних умовах передбачає необхідність вироблення найбільш оптимальних механізмів реалізації, гарантування та захисту трудових прав, зокрема, врегулювання можливих спорів, що виникають у відносинах між окремими працівниками та роботодавцем, які зазвичай називають індивідуальними.

Якщо уважно проаналізувати положення глави ХV Кодексу законів про працю України, то можна дійти висновку, що його норми запроваджують дві самостійні форми вирішення індивідуальних трудових спорів: досудову та судову. Відповідно до КЗпП України (ст. 221) трудові спори розглядаються: комісіями по трудових спорах; районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. При цьому, слід зауважити, що КЗпП запроваджує коло спорів, які можуть вирішуватись тільки у судовому порядку (ст. 232). Тобто досудова форма вирішення індивідуальних трудових спорів домінує.

З прийняттям Конституції України (ст.ст. 3, 8, 55, 124) судова модель урегулювання трудових спорів набула якісно нового змісту, оскільки дозволила особі (працівнику), безпосередньо нехтуючи досудовою процедурою вирішення трудових спорів, звертатись до суду.

Відповідно до п. 2 і п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Разом з тим, існуючий порядок розгляду трудових спорів, пов’язаних з порушенням трудових прав, реалізацією принципів змагальності і рівноправності сторін не забезпечує. Громадяни, що шукають роботу, та, зокрема працівники, залежні від волевиявлення представників роботодавця. Тому вони не можуть на рівноправній основі змагатися з представниками роботодавця у цивільному процесі. Саме представники роботодавця формують процес бази доказів. Звідси, роботодавець має фактично необмежені можливості з підготовки та подання доказів, спрямованих на спростування вимог громадян і працівників.

Треба приділити увагу такому питанню, як служба в органах внутрішніх справ — різновиду державної служби, що протікає в спеціалізованому органі виконавчої влади і здійснюється спеціально уповноваженими суб'єктами з метою реалізації функцій держави в практичній юридичній діяльності. Співробітник органів внутрішніх справ відповідає за свою діяльність перед особою і суспільством. Він виступає у відносинах із населенням як професійний управлінський працівник, безпосередній представник державної влади, носій державно-владних повноважень. Необхідно зазначити, що службі в ОВС властива низка специфічних ознак. Така служба є не цивільною, а воєнізованою, що накладає відбиток на професійну працю співробітника ОВС. Воєнізований характер служби значною мірою визначає її спеціальний статус.

Специфіка цілей і завдання служби, правового статусу співробітника підрозділів органів внутрішніх справ, характер службово-трудової функції, правове регулювання праці державних службовців органів внутрішніх справ, їх повноваження і відповідальність визначені в законодавстві України. Правову основу служби в органах внутрішніх справ складають Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти, у тому числі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, акти органів місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, статути органів внутрішніх справ.

Працівники ОВС є особливою категорією зайнятого населення, що обумовлено двома основними факторами: специфікою виконуваних в процесі проходження державної служби в ОВС завдань та специфікою нормативно-правового її регулювання.

Практичні заняття – одна з основних форм навчання при вивченні курсу “Трудове право”. Їх мета полягає у засвоєнні головних теоретичних положень і відпрацюванні навичок практичного застосування норм трудового права для вирішення дискусійних питань, які виникають при розгляді трудових спорів.

Заняття з трудового права проходять у формі розв’язання задач, ділових ігор, укладання документів, які пов’язані із трудовою діяльністю.

При підготовці до занять курсанти, студенти та слухачі повинні опрацювати відповідні розділи підручника і рекомендовану літературу, ознайомитися з керівними роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України.

Список джерел до кожної теми досить широкий, що допоможе курсантам, студентам, та слухачам провести науковий пошук з питань, які їх цікавлять.

Вирішуючи практичні завдання, потрібно давати відповіді на поставлені питання повні і обґрунтовані, як нормативно, так і логічно. Потрібно уважно розібрати всі елементи задачі. Логічному і нормативному обґрунтуванню повинен відповідати кожний висновок, зроблений при відповіді на те або інше питання. Не можна робити висновків, що лише фіксують порушення закону. Треба обов’язково показати наслідки такого порушення і способи відновлення порушених прав.

При використанні судової практики необхідно пам’ятати, що самі по собі постанови Пленуму Верховного Суду України не містять норм права. Вони тільки дають їх офіційне тлумачення. Тому, посилаючись при розв’язанні задачі на постанову Пленуму, необхідно вказувати, про яку саме норму права йдеться.

Під час виконання завдань слід вивчити умови, дати юридичний аналіз викладених обставин, відповісти на всі теоретичні і практичні питання і викласти відповіді письмово з посиланням на певні норми права.

Практикум з трудового права України підготовлений з метою надання допомоги курсантам, студентам, та слухачам, які навчаються за спеціальністю “Правознавство” у вивченні трудового права, яке є однією з провідних галузей у правовій системі України.

Тематичний план навчальної дисципліни

«Трудове право України»

Назви змістових модулів і тем

Кількість годин

денна форма

Заочна форма

усього

у тому числі

усього

у тому числі

інд

с.р.