Характеристика процесуальних джерел доказів

Процесуальні джерела доказів - це форма закріплення та збереження фактичних даних.

Згідно з ч. 2 ст. 84, п. 3-5 гл. 4 КПК, процесуальними джерелами доказів є:

1) показання;

2) речові докази;

3) документи;

4) висновки експертів.

Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього провадження.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Суд не може обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Особа має давати показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто. З цього правила є виняток, передбачений ст. 97 КПК. Особа може давати показання з чужих слів, якими є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

Показання підозрюваного - це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений під час досудового розслідування відповідно до вимог ст. 224 КПК.

Показання підозрюваного є як джерелом доказів, так і засобом захисту його прав та законних інтересів. Підозрюваний вправі, а не зобов'язаний давати показання. Законом не передбачено його відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань.

Як різновиди показань підозрюваного розрізняють: 1) повне або часткове визнання вини; 2) повне чи часткове заперечення вини; 3) самообмова; 4) обмова; 5) алібі.

Повне або часткове визнання вини - це показання підозрюваного, в якому він визнає себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення та повідомляє слідчому, прокурору про обставини його вчинення.

Повне чи часткове заперечення вини - це показання підозрюваного, в яких він не визнає себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення та повідомляє слідчому, прокурору про обставини, що встановлюють його невинуватість, спростовують докази, на яких ґрунтується підозра.

Самообмовою є такі показання підозрюваного, в яких він зізнається у вчиненні кримінального правопорушення, якого не вчиняв. Законодавством передбачені правові наслідки за надання цих показань, якщо у подальшому підозрюваний буде реабілітований. У ч. 3 ст. 1176 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, не має права на відшкодування шкоди.

Обмова - це такі показання підозрюваного, в яких він викриває правдиво чи неправдиво інших осіб у вчиненні кримінального правопорушення.

Алібі - це твердження підозрюваного, що він не міг вчинити кримінальне правопорушення, оскільки в момент його вчинення перебував в іншому місці.

При оцінці показань підозрюваного потрібно враховувати його особисту заінтересованість у результатах досудового розслідування, що може впливати на їх достовірність.

Показання обвинуваченого - це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений під час судового провадження відповідно до вимог ст. 351 КПК.

Показання обвинуваченого є як джерелом доказів, так і засобом захисту його прав та законних інтересів. Обвинувачений вправі, а не зобов'язаний давати показання. Закон не передбачає його відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань.

Різновидами показань обвинуваченого, як і підозрюваного, є: 1) повне або часткове визнання вини; 2) повне або часткове заперечення вини; 3) самообмова; 4) обмова; 5) алібі.

Оцінюючи показання обвинуваченого слід мати на увазі, що він особисто заінтересований у результатах судового розгляду. Це може впливати на достовірність його показань.

Показання свідка - це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений під час досудового розслідування чи судового розгляду відповідно до вимог ст.ст. 224, 352 КПК.

Показання потерпілого - це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений під час досудового розслідування чи судового розгляду відповідно до вимог ст.ст. 224, 353 КПК.

Давати показання - право, а не обов'язок потерпілого. Коли він погодився давати показання, то повинен говорити тільки правду. За дачу завідомо неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність за ст. 384 КК, про що попереджається перед допитом. Якщо потерпілий не з'явився за викликом без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення (ч. 1 ст. 139 КПК). За злісне ухилення від явки до суду, органів досудового розслідування він може бути притягнутий до відповідальності за ч. 1 ст. 185-3 або ст. 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Оцінюючи показання потерпілого, потрібно враховувати, що він особисто заінтересований у результатах кримінального провадження, що може впливати на об'єктивність його показань.

Показання експерта - це відомості, повідомлені ним на допиті під час досудового розслідування чи судового розгляду відповідно до вимог ст.ст. 224, 356 КПК.

Експерт зобов'язаний давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду. Експерт підлягає допиту, коли виникає необхідність у роз'ясненні його висновку. Під час допиту експерту можуть бути поставлені запитання щодо наявності у нього спеціальних знань та кваліфікації з досліджуваних питань (освіти, стажу роботи, наукового ступеня тощо), дотичних до предмета його експертизи; використаних методик та теоретичних розробок; достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок; наукового обґрунтування та методів, за допомогою яких експерт дійшов висновку; застосовності та правильності застосування принципів та методів до фактів кримінального провадження; інші питання, що стосуються достовірності висновку. Речові докази - це матеріалі об'єкти, які:

- були знаряддям вчинення кримінального правопорушення;

- зберегли на собі його сліди;

- містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження,

- предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій;

- гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом (ст. 98 КПК).

Правила роботи з речовими доказами. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором повинні бути оглянуті, сфотографовані та докладно описані в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104 "Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України". Цією Постановою затверджено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, зниження, здійснення витрат, пов'язаних із їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Речові докази, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, мають бути належним чином упаковані та опечатані. Спосіб упаковки повинен забезпечувати неможливість підміни або зміни вмісту без порушення її цілісності та схоронність вилучених речових доказів від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей, завдяки яким вони мають доказове значення. На речові докази, які не можуть бути належним чином упаковані через громіздкість чи з інших причин, прикріплюється бирка у спосіб, що унеможливлює її зняття, зміну або пошкодження. Речові докази, крім тих, що повернуті власнику або передані йому на відповідальне зберігання, реалізовані, знищені, технологічно перероблені, зберігаються до передачі їх суду в органі, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, або інших місцях зберігання, визначених у вказаному Порядку. Якщо через громіздкість чи з інших причин речові докази не можуть бути передані суду, вони зберігаються в цьому органі або інших місцях.

Умовою зберігання речових доказів повинне бути забезпечення збереження їх істотних ознак та властивостей. Забороняється зберігання речових доказів в умовах, що можуть призвести до їх знищення чи псування. У разі потреби необхідне вжиття невідкладних заходів для приведення таких речових доказів до стану, що дає змогу забезпечити їх подальше зберігання.

Вилучені (отримані) стороною обвинувачення речові докази зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження в індивідуальному сейфі (металевій шафі) слідчого, який здійснює таке провадження.

Документи, які є речовими доказами, повинні зберігатися вкладеними між чистими аркушами паперу в конвертах. На таких документах забороняється робити будь-які помітки, написи і перегинати їх. У разі наявності великої кількості документів вони складаються в окремий пакет. На конверті (пакеті) зазначається перелік документів, що вкладені в нього.

Речові докази, які за своїми властивостями (габаритами, кількістю, вагою, об'ємом) не можуть зберігатися разом з матеріалами кримінального провадження, зберігаються у спеціальних приміщеннях органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що обладнані сейфами (металевими шафами), стелажами, оббитими металом дверима, ґратами на вікнах, охоронною та протипожежною сигналізацією, крім матеріальних носіїв секретної інформації, які передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу вказаного органу.

Відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження. Відповідальною за зберігання речових доказів в обладнаному приміщенні чи спеціальному сейфі є посадова особа органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що призначається наказом керівника такого органу або слідчого підрозділу.

Для обліку речових доказів у кожному такому органі відповідною особою ведеться книга обліку речових доказів. Взяття на облік проводиться не пізніше наступного дня після їх вилучення (отримання) шляхом внесення запису до цієї книги.

Щодо деяких речових доказів існують особливі правила зберігання:

1) зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, вилучених з незаконного обігу, які є речовими доказами, здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2008 р. № 422;

2) зберігання речових доказів у вигляді спирту, етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється у місцях зберігання, відомості про місцезнаходження яких внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання та з дотриманням вимог Порядку обліку, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340;

3) зберігання вилученої (отриманої) під час кримінального провадження вогнепальної і холодної зброї та боєприпасів здійснюється в господарчих підрозділах МВС, Головних управлінь МВС, управлінь МВС, СБУ, Головних управлінь та управлінь СБУ після їх перевірки та дослідження державною спеціалізованою установою, що здійснює судово-експертну діяльність.

У разі необхідності поміщення зразків боєприпасів, вогнепальної або холодної зброї до натурно-довідкових колекцій такі зразки за узгодженням з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні, можуть зберігатися у державній спеціалізованій установі, що здійснює судово-експертну діяльність.

У разі вилучення (отримання) зброї, бойових припасів, військового спорядження, що закріплені за військовими частинами, органами та підрозділами Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, інших державних органів, військовослужбовці та співробітники яких мають право на носіння табельної зброї та боєприпасів до неї, такі зброя, бойові припаси, військове спорядження підлягають здачі на зберігання за належністю, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

4) речові докази у вигляді вибухових речовин передаються для зберігання на склади (арсенали, бази) Збройних Сил України або відповідних державних підприємств, а отруйні речовини - на склади суб'єктів господарювання, які мають дозвіл на це, отриманий відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 1995 р. № 440, та належні спеціальні умови для зберігання, за узгодженням з їх командирами (начальниками) та керівниками;

5) зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках Державтоінспекції МВС для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів;

6) речові докази у вигляді готівки у національній валюті України або іноземній валюті передаються для зберігання уповноваженому банку, що обслуговує орган, у складі якого функціонує слідчий підрозділ. У разі коли готівка у національній валюті не містить слідів кримінального правопорушення, валютні кошти зараховуються на спеціально визначені для цієї мети депозитні рахунки цього банку;

7) речові докази в вигляді цінних паперів у документальній формі передаються для зберігання уповноваженому банку;

8) речові докази у вигляді дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення або напівдорогоцінного каміння або у вигляді речей, що їх містять, крім тих, що мають ознаки, які свідчать про їх історичну, музейну, наукову, художню або іншу культурну цінність, передаються для зберігання Державному сховищу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння або уповноваженому органу;

9) речові докази у вигляді предметів релігійного культу, крім тих, що мають ознаки, які свідчать про їх історичну, музейну, наукову, художню або іншу культурну цінність, можуть бути передані на зберігання релігійним організаціям;

10) речові докази у вигляді речей і документів, які мають культурну цінність, передаються для зберігання Мінкультури або Укрдержархіву відповідно до їх компетенції;

11) зберігання речових доказів у вигляді об'єктів біологічного походження, які потребують спеціальних умов зберігання, забезпечується державною спеціалізованою установою, що здійснює судово-експертну діяльність, за узгодженням з її керівництвом.

Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати з забезпечення спеціальних умов зберігання яких зіставні з їх вартістю, а також речові докази в вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню: 1) повертаються власнику або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; 2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; 3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан; 4) передаються для їх технологічної переробки або знижуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обліку предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров'я людей або довкілля.

У зазначених випадках речові докази фіксуються за допомогою фотографування або відеозапису і докладно описуються. У разі потреби може бути збережений зразок речового доказу, достатній для його експертного дослідження або інших цілей кримінального провадження.

Вирішення питання про речові докази. Питання про долю речових доказів, які були надані суду, вирішується судом при ухвалені судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

У разі закриття слідчим, прокурором кримінального провадження питання про речові докази вирішується у відповідній постанові слідчого, прокурора. Такі докази повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. При цьому: 1) гроші, цінності та інше майно, які належать обвинуваченому і були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, конфіскується; 2) гроші, цінності та інше майно, які призначалися для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування і/або матеріального забезпечення кримінальних правопорушень або винагороди за їх вчинення, конфіскуються;

3) майно, яке вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується; 4) майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а в разі необхідності - передається до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання; 5) гроші, цінності та інше майно, які були об'єктом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, повертаються законним володільцям, а в разі не встановлення їх - передаються в дохід держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; 6) гроші, цінності та інше майно, набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від яких передаються в дохід держави; 7) документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили.

Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (ч. 1 ст. 99 КПК).

Джерелом доказів у кримінальному провадженні є лише той документ, який відповідає вимогам допустимості. Допустимість його забезпечується наступними умовами: - він містить відомості про фактичні обставини, що мають значення для кримінального провадження; - наявність даних про те, яким чином документ потрапив до матеріалів провадження; - дотримані вимоги щодо реквізитів офіційних документів.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених ч. 1 ст. 99 КПК, можуть належати: 1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні); 2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; 3) складені в порядку, передбаченому КПК, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

Матеріали, в яких зафіксовані фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", за умови відповідності вимогам ст. 99 КПК, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

За характером виникнення документи поділяються на дві групи:

- офіційні (що надходять від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій і установ, службових осіб);

- особисті (що надходять від фізичних осіб).

За способом фіксації відомостей документи можуть бути:

- письмові документи (довідки, характеристики);

- графічні (схеми, графіки, креслення);

- фотодокументи (фотокартки); кінодокументи (кіноплівки);

- відеозапис (відеотеки);

- звукозапис (фонограми).

Протоколи слідчих (розшукових) дій - це письмові акти, в яких слідчий, прокурор фіксують хід і результати проведення таких дій.

Процесуальним джерелом доказів є протоколи всіх слідчих (розшукових) дій, крім протоколів допитів свідків, потерпілих, підозрюваних, одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, оскільки доказове значення мають їх показання.

Загальні вимоги до будь-якого протоколу процесуальної дії, а значить і до протоколу слідчої (розшукової) дії, визначені у ст. 104 КПК. Ці вимоги конкретизуються у деяких статтях цього Кодексу, які регламентують порядок складання протоколу певної слідчої (розшукової) дії. Як приклад, можна навести ст. 231 КПК, у якій встановлені вимоги до протоколу пред'явлення для впізнання.

Перед підписанням протоколу учасникам слідчої (розшукової) дії надається можливість ознайомитися із його текстом, при цьому їм роз'яснюється право робити зауваження і доповнення. Протокол підписують усі особи, які брали участь у її проведенні. Якщо хтось із них відмовляється його підписати, про це зазначається у протоколі.

Протоколи негласних слідчих (розшукових) дій - це письмові акти, в яких посадові особи уповноважених оперативних підрозділів фіксують хід і результати проведення таких дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 КПК складання протоколів є обов'язковим при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій. Протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування (ч. 1 ст. 256 КПК).

Журнал судового засідання - це письмовий акт, у якому секретар судового засідання поряд з іншими обставинами, передбаченими ст. 108 КПК, фіксує інформацію про порядок дослідження судом за участю сторін доказів. Отже, даний журнал є важливим джерелом доказів. Його відсутність в матеріалах провадження є безумовною підставою для скасування судового рішення (п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК).

У журналі судового засідання зазначаються відомості про проведення: допитів обвинуваченого, свідка, потерпілого, експерта (ст.ст. 351-353, ст. 356 КПК); пред'явлення для впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому особи або речі, огляду на місці (ст.ст. 355, 361 КПК); дослідження речових доказів, документів, звуко - і відеозаписів (ст.ст. 357-359 КПК).

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результати висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи (ч. 1 ст. 101 КПК).

У висновку експерта повинно бути зазначено: 1) коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза; 2) місце і час проведення експертизи; 3) хто був присутній при проведенні експертизи; 4) перелік питань, що були поставлені експертові; 5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом; 6) докладний опис проведений досліджень, у тому числі методи, застосовані при дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка; 7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання. У висновку експерта обов'язково повинно бути вказано, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Якщо при проведені експертизи будуть виявлені відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не ставилися питання, експерт має право зазначити про них у своєму висновку. Висновок підписується експертом (ст. 102 КПК).

Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права. Слідчий або прокурор зобов'язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо: 1) встановлення причин смерті; 2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень; 3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності; 4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості; 5) встановлення статевої зрілості потерпілої особи в кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених ст. 155 КК (ч. 1, 2 ст. 242 КПК).

Вирізняють такі види експертиз за процесуальною ознакою: одноособова - проводиться одним експертом, який дає висновок від свого імені та несе за нього особисту відповідальність (ч. 3 ст. 101 КПК); комісійна - проводиться у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів - фахівців у одній галузі знань, які мають право скласти один висновок або окремі висновки (ч. 8 ст. 101 КПК); комплексна - це комісійна експертиза, яку провадять фахівці з різних галузей знань; первинна - це експертиза, при проведенні якої об'єкт досліджується вперше; додаткова експертиза може бути призначена, якщо первинна експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, і її проведення доручається тому самому або іншому експертові; повторна експертиза може бути призначена, коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам провадження або інакше викликає сумніви в його правильності, і доручається іншому експертові або іншим експертам.

Про ці види експертиз йдеться у п.п. 10-12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 р. "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах", п. 1.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5, з останніми змінами від 26 грудня 2012 р.

Особливість оцінки висновку експерта полягає в тому, що він для слідчого, прокурора, слідчого судді, суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку (ч. 10 ст. 101 КПК).

Під час оцінки висновку експерта треба з'ясувати:

- чи було додержано вимог законодавства при призначенні та проведенні експертизи;

- чи не було обставин, які виключали участь експерта у кримінальному провадженні;

- компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;

- достатність поданих експертові об'єктів дослідження;

- повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;

- узгодженість дослідницької частини та підсумкового висновку експертизи; обґрунтованість висновку експерта та його узгодженість з іншими матеріалами кримінального провадження.

3. Асиметрия

Допустимість