Предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх

Кримінально-процесуальне законодавство містить спеціальну норму, що визначає предмет доказування по справах про злочини неповнолітніх (ст. 485 КПК). Положення цієї статті деталізують деякі загальні положення ст. 91 КПК, яка містить обставини, які підлягають доказуванню по кримінальній справі про злочини неповнолітніх, але жодним чином не встановлюють і не замінюють їх, як і не створюють якийсь «особливий» предмет доказування.

Згідно зі ст. 485 КПК при провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочин неповнолітнього, крім обставин, що вказані в ст. 91 КПК, також необхідно встановити:

1) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров’я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічною хворобою, повинно бути також з’ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння;

3) умови життя та виховання неповнолітнього;

4) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.

Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувані необхідні документи і проведені інші слідчі та судові дії.

У необхідних випадках для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з'ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними, повинна бути проведена комплексна психолого-психіатрична експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення екснерта-психіатра.

1) Вік неповнолітнього повинен бути встановлений по документах про народження. Таким документом є свідоцтво про народження. Це має значення завжди, але особливо тоді, коли неповнолітній вчинив злочин в день свого народження, наприклад в 14 чи 16 років, а кримінальна відповідальність за цей злочин настає з 14 або з 16 років. В день народження неповнолітній не вважається таким, що досяг 14 або 16 років, тому і кримінальній відповідальності він не підлягає. Документи про вік неповнолітнього повинні бути приєднані до справи в оригіналі або в копії. При цьому слідчий повинен перевірити відповідність копії документа оригіналу. У разі невідповідності слідчий повинен із органу РАЦСу одержати актовий запис про народження.

Особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з наступної доби. При неможливості встановити точний вік неповнолітнього повинна бути призначена і проведена судово-медична експертиза по встановленню віку. Порядок призначення експертизи передбачено ст.ст. 242-245 КПК.

Таким самим чином може бути встановлений вік неповнолітнього, який не відповідає його паспортному віку, тобто коли фізичний і психічний розвиток з тих чи інших причин затримався і неповнолітній значно відстав від своїх ровесників.

При встановленні віку на підставі висновку судово-медичної експертизи слід мати на увазі, що експертиза не може дати точного віку. Днем народження вважається останній день того року (31 грудня), який названо експертами, а при визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років слід виходити з пропонованого експертами мінімального віку.

При відсутності документів про народження слідчий має можливість одержати виписку із Книги реєстрації актів громадянського стану, довідки форми № 1 паспортного відділення. Крім того, вік неповнолітнього можна встановити і по журналу обліку новонароджених медичної установи (пологового будинку чи пологового відділення лікарні), де народився неповнолітній. Такі журнали зберігаються в архіві лікувальних закладів протягом 25 років.

Встановлення віку неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого відповідно до вимог п. 4 ст. 242 КПК є обов'язковим, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості, - про вік його немає відповідних документів і їх неможливо одержати. Непризначення в цих випадках судово-медичної експертизи означає неповноту слідства і тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування як прокурором, так і судом.

2) Стан здоров'я та загальний розвиток неповнолітнього необхідно з'ясовувати з розумової відсталості неповнолітнього.

Якщо розумова відсталість неповнолітнього, не пов'язана з душевною (психічною) хворобою, це значне відставання від нормального рівня інтелектуального розвитку дитини раннього віку. Відомості про можливу розумову відсталість обвинуваченого або підозрюваного, про стан його здоров'я можуть бути одержані слідчим від батьків або осіб, які їх замінюють, вчителів, вихователів, ровесників та інших осіб, а також шляхом витребування необхідних документів, характеристик тощо.

Вирішення питання про наявність розумової відсталості пов'язане з використанням спеціальних наукових знань в галузі психології, педагогіки. Тому для одержання висновку про наявність розумової відсталості у неповнолітнього слід обов'язково призначати судово-психолого-психіатричну або судово-психолого-педагогічну експертизу. Така експертиза може бути і судово-психіатричиою, якщо ці експерти мають достатньо знань у галузі дитячої психології. На розгляд експертизи можна ставити такі запитання:

- чи є у неповнолітнього ознаки відставання в розумовому розвитку і від нормального для цього віку рівня інтелектуального розвитку, не пов'язані з психічним захворюванням, якщо є, то в чому вони виявляються;

- нормальному рівню розвитку якого віку відповідає фактично розвиток цього неповнолітнього;

- чи міг неповнолітній, враховуючи його психічний і розумовий розвиток, усвідомлювати свої дії і керувати ними.

При розслідуванні справи про злочини неповнолітніх обов'язково необхідно долучити до справи розгорнуту характеристику зі школи, з місця роботи, а також з місця проживання. Крім того, необхідно одержати з органів міліції у справах неповнолітніх і служби у справах неповнолітніх (судових вихователів) довідки про інформацію, яка може бути про цього неповнолітнього. Останні довідки можуть свідчить про те, чи знаходився неповнолітній на обліку, коли і за які правопорушення він був поставлений на облік; коли розглядався службою у справах неповнолітніх, чи в судовому порядку, чи притягувався він до адміністративної відповідальності тощо.

3) По кожній справі повинні бути з'ясовані умови життя і виховання неповнолітнього, тобто встановлені факти, що стосуються сімейно-побутових умов його зовнішнього оточення. Це допоможе слідчому з'ясувати безпосередні причини, які привели до скоєння неповнолітнім злочину або суспільно-небезпечної дії ст. 487 КПК.

Також необхідно встановити обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього. Наприклад, невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків по вихованню неповнолітнього; побутове середовище та інтереси неповнолітнього, його поведінку вдома, в школі, на підприємстві; наявність раніше вчинених правопорушень і характер заходів, які застосовувалися до нього. Якщо неповнолітній на момент вчинення злочину не вчився, не працював, повинні буди з'ясовані причини такого становища, скільки часу це продовжувалося і чому тощо ст. 487 КПК.

4) Наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність, є обставиною, яка також повинна бути встановлена. Як свідчить практика, значну частину злочинів неповнолітні вчиняють разом з дорослими і нерідко виконують їх завдання. З початку провадження по справах про злочини неповнолітніх слідчий повинен встановити, чи не вчинений злочин з участю дорослих, оскільки це має значення для покарання неповнолітнього, для виявлення і усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

У постанові Пленуму Верховного Суду № 2 від 27 лютого 2004 р. «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» в п. 4 зазначається: «під втягненням неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність треба розуміти певні
дії дорослої особи, вчинені з будь-яких мотивів і пов'язані з безпосереднім впливом на неповнолітнього з метою викликати у нього рішучість взяти участь в одному чи декількох злочинах або займатись іншою антигромадською діяльністю. Втягнення завжди передбачає наявність причинного зв'язку між діями дорослої особи і виникненням у неповнолітнього бажання вчинити протиправні дії; …зазначений наслідок може досягатися за допомогою всіх видів фізичного насильства (заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, катування тощо) і психічного впливу (погроза застосувати насильство, завдати матеріальних збитків, зганьбити в очах однолітків та товаришів, позбавити повсякденного спілкування, переконання, залякування, обман, шантаж, підкуп, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких почуттів; давання порад про місце й способи вчинення злочину або приховання його слідів; обіцянка приховати сліди злочину, забезпечити грошима, подарунками, розвагами тощо); злочин, відповідальність за який передбачена ст. 304 КК, вважається закінченим з моменту здійснення дорослою особою дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність, незалежно від того, чи вчинив неповнолітній злочин або інші антигромадські дії. За відсутності ознак втягнення дорослі особи, які вчинили злочини в групі з неповнолітніми, несуть відповідальність за співучасть у конкретних злочинах. Відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність настає в разі вчинення ним хоча б одного злочину».

Встановлення дорослих співучасників злочину нерідко утруднюється тим, що неповнолітні не завжди дають щирі показання з цього питання, а організатори і підмовники з числа дорослих намагаються приховати свою справжню роль. Необхідно всебічно проаналізувати спосіб вчинення злочину, коло знайомих, виявити серед них осіб, що вже засуджувалися, бо нерідко саме такі знайомі втягують підлітків у злочинну діяльність.