| Людське суспільство є завжди аристократичне самою своєю істотою аж до такої міри, що воно є суспільством згідно зі своїм аристократизмом і перестає ним бути в міру того, як утрачує аристократизм.
|
Соціальна функція добірної меншини – виробляти і репрезентувати масі взірцеві норми та способи життя. Підпорядкування цим нормам – це і є сутність суспільного об’єднання людей. Їх об’єднує сила привабливості найдосконаліших індивідів, що становлять ідеали, архетипи, моделі.
Добірний чоловік –
не той, хто вважає себе вищим за інших, а людина, що вимагає від себе більше, ніж інші, бере на себе все нові труднощі та обов’язки.Не маса, а добірна людина живе у властивій неволі. Ця неволя полягає в тому, що добірна людина присвячує своє життя служінню вищим інтересам. Належність до добірної верстви визначається вимогами, обов’язками, а не правами – це життя, обернене в дисципліну. Права та привілеї шляхетної людини не є пасивною власністю, а вказують на висоту, якої сягнули зусилля цієї особи. Шляхетність – це синонім напруженого життя, яке постійно прагне перевершити себе, життя аскетичного, бо його сутнісна ознака – самозречення в ім’я вищої мети.
Питання 2 / д.
У творчості Д. Донцова виразно виявляється вплив ідей Ф. Ніцше, О. Шпенґлера, Х. Ортеґи-і-Ґасета. Їх філософію Д. Донцов використовує, щоб знайти відповіді на конкретні та злободенні питання:
“Із яких причин і через що спустошена земля наша?” “Хто, куди і як має провадити” українське суспільство?
| Основа аналізу суспільного життя у творчості Д. Донцова – розгляд його як втілення волі до влади, “пасії володарства”. На відміну від Ф. Ніцше, у понятті “жадоби панування” Д. Донцов акцентує не ті моменти, які ставлять особистість “по той бік людської спільноти”, а “твердий постулят сильної досередкової дисциплінуючої сили в суспільстві, постулят сильної всередині влади, яка б не давала розпастися збитий докупи національний організм”. Ця влада покликана “дбати про утримання насамперед спільноти”. “Першорядне значення моменту влади у суспільстві” є провідною ідеєю пам’яток української старовини – літописів Київської Русі, “Слова” митрополита Іларіона, козацьких Хронік, гетьманських та полковницьких універсалів, церковної літератури князівської та козацької доби, “Історії Русів”. Донцов виділяє основні характеристики ідеї влади в українській ментальності від Київської Русі до початку ХІХ ст. Це має бути, по-перше, сильна влада, здатна “надати суспільному організмові якнайбільше сили”, потяг до величі і слави народу. По-друге, вона має бути “сильна назовні” – тобто грізна для зовнішніх ворогів, а також “сильна всередині” – тобто стверджувати дисципліну й сувору караючу місію всередині спільноти. І, нарешті, вона має стверджувати “свою” владу, незалежність народу, щастя “окремої своєї вітчизни”.
|
Фундаментальний принцип аналізу української історії в Д. Донцов:
2015-10-22
404
