ІІІ. Управління інвестиційним портфелем

З метою уникнення ризику вкладення коштів у один фінансовий актив інвестори формують портфель, що являє собою комбінацію цінних паперів з різними характеристиками (очікуваним поверненням (очікуваною нормою прибутку) та рівнем ризику).

З огляду на те, що високу дохідність, як правило, забезпечують високо ризикові фінансові активи і навпаки, інвестор не повинен вкладати свої грошові засоби у цінні папери одного виду, оскільки у такому разі він приречений або на низьку прибутковість, або на високий рівень ризику. А тому необхідна диверсифікація вкладень, під якою розуміють стратегію зниження ступеня ризику шляхом розподілу інвестицій чи інших ресурсів між декількома напрямами діяльності. Диверсифікація по відношенню до фінансових активів передбачає формування портфеля цінних паперів декількох видів.

Сучасна теорія портфеля, започаткована у 50-х роках ХХ ст. П.Марковіцем, передбачає врахування у процесі аналізу як окремих активів, так і їх портфелів, двох чинників: сподіваної норми прибутку (ставки очікуваних повернень) та рівня ризику і пропонує принципи побудови ефективного портфеля, тобто такого, який максимізує очікувану дохідність при прийнятному для інвестора рівні ризику, та мінімізує рівень ризику при прийнятному рівні очікуваної дохідності.

Процес управління інвестиційним портфелем може бути поділений на чотири стадії:

1. Аналіз ринку цінних паперів. Ця стадія передбачає проведення розрахунку рівня дохідності та рівня ризику для фінансових активів, що пропонуються на ринку і, як очікується, будуть включені до портфеля цінних паперів.

Процес вибору портфеля з оптимальною структурою має базуватися на вирішенні двох проблем. Перша – це визначення множини ефективних портфелів (таких, що за фіксованого рівня ризику мають найбільшу сподівану норму прибутку, а за фіксованої норми прибутку – мінімальний ступінь ризику). Друга проблема – це вибір серед ефективних портфелів такого, який враховував би об’єктивні вимоги інвестора та його суб’єктивні особливості (наприклад, ставлення до ризику).

2. Аналіз портфелів цінних паперів. На цій стадії проводиться визначення множини ефективних (непокращуваних) портфелів (таких, що за фіксованого рівня ризику мають найбільшу сподівану норму прибутку, а за фіксованої норми прибутку – мінімальний ступінь ризику).

Побудова множини ефективних портфелів полягає у тому, що фіксується значення одного кількісного показника (критерію) портфеля, а за незафіксованим показником відшукується оптимальне значення.

Приклад:

Кількісні показники деяких варіантів інвестицій

Варіанти інвестицій Ставка очікуваних повернень (норма прибутку) Er Рівень ризик, σ Домінування
A 0,06 0,03 Не домінована
B 0,08 0,05 Домінуюча над G
C 0,07   Домінуюча над G
D 0,11 0,08 Домінуюча над E
E 0,1 0,08 Домінована по D і F
F 0,1 0,07 Домінуюча над E
G 0,07 0,05 Домінована по B і C

Як видно з таблиці, інвестиції Е доміновані інвестиціями D і F. Це тому, що інвестиції Е мають нижчі очікувані повернення ніж інвестиції D при тому самому рівні ризику, і нижчий ризик, ніж інвестиції F при тому самому рівні очікуваних повернень. Аналогічно інвестиції G доміновані інвестиціями В і С.

Отже, інвестор, який не любить ризикувати, повинен надати перевагу інвестиціям F над інвестиціями Е та інвестиціям С над інвестиціями G. Ризиковий інвестор аналогічно надасть перевагу інвестиціям D над інвестиціями Е та інвестиціям В над інвестиціями G.

Процес визначення ефективного портфеля можна представити графічно. Якщо кожному варіанту інвестицій поставити у відповідність точку, координатами якої є його числові характеристики (очікувана прибутковість та рівень ризику), то математичною моделлю допустимих портфелів буде множина точок (на площині, в просторі), а моделлю сукупності ефективних портфелів – частина границі цієї множини.

Очікувана прибутко-вість, Er
ІІІ

ІІ

 
 


І

Область, обмежену лініями І-ІІ-ІІІ, називають допустимою множиною портфелів. Точки, розміщені на вертикальних відрізках, що належать допустимій області, характеризують множину портфелів, щ мають однаковий рівень ризику, проте різний рівень очікуваного доходу. Точки, що належать кривій ІІ-ІІІ, відображають множину ефективних портфелів, які характеризують різним рівнем ризику і максимальним для цього рівня ризику доходом. Лінію ІІ-ІІІ називають також лінією граничної ефективності портфелів.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow
Сейчас читают про: