ІІІ. Визначення результативності інвестування у акції

Основними факторами, що визначають доходи акціонерів, є напрям зміни курсової вартості акцій та величина отримуваних дивідендів. З огляду на це, Якби період володіння акціями складав один рік, то відносний дохід, який можна отримати від володіння акціями, склав би суму отриманих за рік дивідендів та зміни цін по відношенню до початкової ціни покупки. В цьому випадку рівень ефективності інвестування у акції (r) можна визначити за формулою:

,

де Р1, Р0 – ціни акції відповідно на початок та кінець періоду (року);

D – дивідендні виплати на протязі року.

Іншим методом визначення прибутковості вкладення коштів у акції є визначення такого рівня доходу (k), при якому сума дисконтованої величини дивідендів та дисконтованої продажної ціни акцій на кінець періоду буде рівною ціні акцій на початок періоду (для дисконтування при цьому використовуватиметься коефіцієнт k). Такий рівень доходу визначатиметься із співвідношення:

.

Для випадку багаторічного володіння акціями (n років) наведена формула запишеться у вигляді:

При цьому величини дивідендів на кінець відповідних років та курсова ціна акції на кінець розрахункового періоду є очікуваними величинами.

Чи є дивіденди основою для розрахунку доходу інвестора? Очевидно, що плановий період володіння акціями у різних типів інвесторів може сильно відрізнятися. Одні планують тримати їх декілька днів, інші – збираються робити це декілька років. Інвестори, котрі не планують тримати свої акції нескінченно довго, очевидно розраховують у майбутніх періодах вигідно продати дані акції по ціні. Вищій від тої, котру вони заплатили. Очевидно, що можна припустити, що в той час знайдуться інвестори, бажаючі купити дані акції.

В свою чергу дані інвестори будуть ґрунтувати свої судження на очікуваннях майбутніх дивідендів та майбутньої ціни продажу. Справедливість їх очікувань залежить від наступних майбутніх інвесторів.

Таким чином, по ланці інвесторів даний процес розвивається далі. Відмітимо. Що обсяг дивідендного доходу всієї низки інвесторів, котрі вкладають свої кошти в акції, дорівнює сумі розподіленого прибутку компанії, незалежно від того, чи є це готівкові дивіденди, ліквідаційні дивіденди, чи викупні виплати.

Таким чином, розподілені кошти компанії – це все, що акціонери в сукупності отримують на свої інвестиції та все, що виплачує компанія, Отже, основою для оцінки звичайних акцій повинні бути дивідендні виплати або в широкому розумінні слова – всі готівкові виплати компанії акціонерам.

Часто виникає питання, чому акції компаній, котрі не виплачують дивідендів, часто мають високу позитивну вартість? Відповідь на це запитання полягає в тому, що інвестори очікують підняти ціни, сподіваючись з вигодою перепродати отримані раніше акції, Такі інвестори замість дивідендного доходу звертають увагу лише на кінцеву вартість, в свою чергу, кінцева вартість буде залежати від очкувань в кінці періоду володіння акціями. Очікування полягають в тому, що фірма в кінці-кінців виплатить дивіденди і майбутні інвестори отримають дохід за своїми інвестиціями.

В проміжний період інвестори задовольняються очікуванням, що зможуть продати свої акції у майбутньому, оскільки буде існувати попит на них.

Компанія реінвестує власний прибуток і як сподівається кожен з них, збільшує майбутню прибутковість їх вкладень та майбутній розмір дивідендів.

Вище приведені формули свідчать про залежність ефективності операцій із акціями від дивідендної політики АТ, під якою розуміється послідовність рішень загальних зборів акціонерів, а точніше власника контрольного пакету акцій, стосовно частини прибутку, яку слід виділити на виплату дивідендів.

Разом з тим, американські дослідники Міллер та Модігліані у 1961 р. висловили думку про те, що в умовах конкурентної економіки дивідендна політика не впливає на ефективність інвестицій у акції. Таке твердження дістало назву ММ-парадокса. Позиція згаданих вчених викликала бурну дискусія, яка триває і дотепер. Для того, щоб розібратись в даному твердженні представимо ММ-парадокс у простій формі.

Сутність ММ-парадокса можна представити таким чином:

Нехай на початковий момент покупки акцій компанія мала капітал К0, який розділений на N акцій. Припускається, що ціна Р0 - це доля капіталу, що приходиться на одну акцію, тобто: . За квартал фірма заробила прибуток Y, який складає долю rn від початкового капіталу: . З даного прибутку була виділена частка g на виплату дивідендів, так, що на кожну акцію прийшлось: . При цьому припускається, що число акцій залишилось незмінним. В цьому випадку капітал К1, що залишився в розпорядженні акціонерної корпорації та здатний приносити прибуток, дорівнюватиме: . Нова ціна Р1 буде дорівнювати: . Підставляючи тепер вираз для ціни та дивідендів в формулу (1), побачимо, що очікуваний рівень ефективності інвестування у акції r не залежить від дивідендної політики, а визначається виключно продуктивністю фірми rn: . На основі цього, а також враховуючи, що інвестор у будь-який момент часу може продати акцію, зроблено висновок, що дивідендна політика не має значення в умовах ідеальної конкурентної економіки. Аргументом не на користь наведеної теорії американських науковців є те, що за ціну акції приймається доля капіталу, що приходиться на неї, однак ринкова ціна акції, навіть у випадку коли можна об’єктивно оцінити капітал, не буде відповідати такій оцінці.