Інвестиції в засоби виробництва (реальні інвестиції)

План лекції:

1. Сутність реальних інвестицій, їх порівняння з капіталовкладеннями

2. Класифікація реальних інвестицій. Особливості виробничих та невиробничих інвестицій

3. Прямі й непрямі інвестиції

4. Основні й супутні інвестиції.

Ключові слова:

Реальні інвестиції, виробничі інвестиції, невиробничі інвестиції, прямі та непрямі інвестиції, валові, реноваційні, чисті інвестиції.

Характер об'єктів капітальних вкладень характеризує реальні інвестиції, що здійснюються у сфери виробництва, транспорту, комунального господар­ства тощо.

За матеріально-технічним змістом реальні інвестиції являють собою частину видатків інвестора, пов'язана з: виконанням будівельно-монтажних робіт; придбанням обладнання та його монтажем; пусконалагоджувальними роботами.

У сучасній системі об'єктів інвестування особливої уваги заслуговує створення реальних об'єктів, що викликано перш за все тими перевагами, які забезпечує реальне інвестування, а по-друге, викликано недосконалістю розвитку фондового ринку України.

Реальні інвестиції - це довготермінові вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні засоби, будівлі, споруди, об­ладнання, приріст товарно-матеріальних запасів), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, права користування природними ресурсами, "ноу-хау", техніч­на, науково - практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація). Це вкладення державного чи приватного капіталів в будь-яку галузь економіки чи у підприємство, в результаті чого створюється новий капітал або проходить процес приросту наявного капіталу.

Характер об'єктів капітальних вкладень характеризує реальні інвестиції, що здійснюються у сфери виробництва, транспорту, комунального господар­ства тощо.

За впливом на зростання продуктивності та розвиток технологій можна виділити реальні інвестиції, метою яких є: збільшення обсягів виробництва; оновлення технологій; покращення якості продукції; зниження витрат на ви­робництво продукції тощо.

За чинними на підприємствах системами планування та обліку до скла­ду капітальних вкладень включають:

1) вартість будівельно-монтажних ро­біт;

2) вартість усіх видів виробничого устаткування, а також зарахованих до основних засобів інструментів та інвентарю;

3) інші капітальні роботи й ви­грати. До останніх належать: вартість земельних ділянок; роботи із глибоко­го розвідувального буріння на нафту, газ і термальну воду; проектні роботи; науково-дослідні роботи; вартість придбаних патентів і ліцензій; витрати на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємств, що будуються, вартість нетитульних тимчасових споруд, необхідних за будівництва виробничих об'єктів тощо.

Отже, за складом та характером витрат у реальних інвестиціях можна ви­ділити їхню технологічну структуру, а саме:

- будівельні роботи;

- монтажні роботи;

- машини та обладнання;

- проектні роботи.

Реальні інвестиції є найефективнішим інструментом забезпечення висо­ких темпів розвитку і диверсифікації діяльності підприємств та організацій згідно з обраною ними економічною стратегією.

Класифікація реальних інвестицій відбиває лише найбільш суттєві їх ознаки, разом з тим, її можна поглибити залежно від підприємницьких чи дослідницьких цілей.

В економічній літературі прийнято розрізняти «чисті реальні інвести­ції», які направляються на збільшення основного капіталу та утворення нових основних та частини оборотних фондів як виробничого, так і не ви­робничого призначення, та «валові реальні інвестиції», які відрізняють­ся від «чистих» на величину одноразових витрат, які забезпечують просте відтворення. Крім того, реальні інвестиції в формі капітальних вкладень включають в себе такі елементи «валових» інвестицій, як витрати на на­копичення та реновацію основних засобів і накопичення оборотних фондів у частині приросту незавершеного будівництва. Отже, поняття «валових інвестицій» по складу ширше капітальних вкладень, які не включають у себе витрати на утворення невстановленого обладнання та капітальний ре­монт діючих основних засобів.

Реальні інвестиції можуть виступати також у вигляді нетто - інвестицій, або початкових інвестицій, які здійснюються на основі проекту або при купівлі підприємства (фірми) та реінвестицій (знову вивільнені інвести­ційні ресурси, які використовуються на придбання нових засобів вироб­ництва). Нетто-інвестиції разом із реінвестиціями утворюють брутто-інвестиції.

Реальні інвестиції поділяються також на:

- інвестиції у «зовнішні умови», тобто в найбільш вигідні вкладання вільних коштів у сторонні виробничі та інші структури;

- інвестиції у власну діяльність, тобто найбільш ви­гідне вкладання капіталу в підвищення конкурентоспроможності власного підприємства як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел фінансування.

Оскільки останній тип визначається як зовнішніми так і вну­трішніми факторами, то інвестиційна діяльність підприємства повинна бути направлена з однієї сторони, на посилення позитивного впливу зовнішніх умов на діяльність підприємств, з іншої сторони - на вдосконалення вироб­ничого потенціалу власного підприємства. Інвестиції у «зовнішні умови» здійснюються, як правило, у вигляді участі на паях підприємства в спільних проектах. Інвестиції внутрішнього характеру мають за мету розвиток стра­тегічного потенціалу за рахунок приросту тих чи інших ресурсів (технічних, технологічних, інтелектуальних тощо) та утворення необхідних товарно-ма­теріальних запасів.

Реальні інвестиції - це вкладення в основний капітал та на приріст мате­ріально-виробничих запасів. До них відносять інвестиції:

1) в основні активи на:

• придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі витрати на їх доставку, монтаж та введення в експлуатацію;

• модернізацію діючого обладнання;

• будівництво та реконструкцію будівель та споруд тощо.

2) в нематеріальні активи, які пов'язані, перш за все, із придбанням нової технології (патенту, ліцензії) та торгової марки.

3) в оборотні кошти, які передбачають забезпечення:

• нових та додаткових запасів основних та допоміжних матеріалів;

• нових та додаткових запасів готової продукції;

• збільшення рахунків дебіторів.

Загальна сума усіх вище згаданих реальних інвестицій представляє со­бою сукупні реальні інвестиції, об'єктами яких виступають:

- об'єкти виробничого призначення;

- об'єкти невиробничого призначення;

- будови;

- черги будівництва;

- пускові комплекси;

- об'єкти будівництва;

- нове будівництво;

- розширення діючих підприємств;

- технічне переозброєння діючих підприємств.

Таким чином, відповідно до особливостей здійснення реальних інвес­тицій, понятійні межі інвестиційного процесу окреслюються лише інвести­ціями, які направляються у речові елементи основного капіталу.

Залежно від характеру об'єктів, що споруджуються, розрізняють інвес­тиції у сфері виробництва, промисловості, транспорту, комунального гос­подарства. Всі промислові інвестиції належать до категорій так званих, ви­робничих інвестицій, незалежно від рівня правомочності прийняття рішен­ня про їх реалізацію. Виробничі інвестиції спрямовуються на розширення, удосконалення виробництва, поліпшення умов праці робітників та безпосе­редньо реалізуються на підприємствах.

Поняття виробничої інвестиції у міжнародній практиці застосовується в дуже широкому значенні. Капіталовкладення промислових підприємств кваліфікуються як виробничі й тоді, коли вони спрямовуються на основні виробничі процеси, пов'язані безпосередньо з випуском продукції (наприк­лад, удосконалення переміщення матеріалів, розширення складів, розвиток інформаційної системи, механізації та автоматизації виробництва тощо).

На цьому слід наголосити ще й тому, що цільове спрямування вкладень промислових виробничих інвестицій більшою або меншою мірою взаємо­пов'язані з розвитком різних, обслуговуючих виробництв. Проте у процесі будівництва часто (через нестачу коштів) розвиток допоміжних та обслуго­вуючих виробництв відкладається на більш пізній строк. Узгодженість тех­нічного рівня та ритмічність роботи, що забезпечує доцільну взаємодію про­цесів виробництва підприємства, є умовою для планомірного виробництва та підвищення продуктивності праці.

Транспортні інвестиції, так само як і виробничі, можуть бути згруповані за першочерговістю цілей: такі, що збільшують обсяг перевезень; такі, що служать прискоренню перевезень; такі, що знижують видатки на перевезення; такі, що удосконалюють методи та засоби перевезень; такі, що поліпшують умови праці транспортників. У розробці цього роду інвестицій, природно, можна очікувати від проектувальників, інвесторів, щоб вони поруч з першо­рядними цілями розвитку забезпечували поліпшення й інших характеристик.

Комунальними інвестиціями називаються такі, які, призначені для будів­ництва споруд соціального, культурного призначення, системи охорони здо­ров'я та освіти, житлових будинків. Ефективність виробничих інвестицій за­лежить від ступеню узгодженості їх з комунальними інвестиціями.

Під матеріально-технічним змістом інвестицій розуміється частина ви­датків, пов'язаних з монтажем технологічного обладнання, пусконалагоджу­вальними роботами, придбанням машин та механізмів, а також з підготовкою та будівництвом споруд у межах інвестицій. На основі цього можна говорити також про будівельні, машинні, приладні та інші інвестиції. Поняття буді­вельних інвестицій не обмежується тільки наземним або підземним будівни­цтвом, воно містить у собі, окрім переліченої діяльності, також і витрати на підготовчі, санітарно-технічні роботи, прокладку мереж. Інвестиції на меха­нізацію охоплюють витрати на будівельні, транспортні, вантажопідйомні та інші машини та механізми, обладнання та прилади.

За ознакою взаємозв'язків реальні інвестиції доцільно поділяти на основні, супутні та сумісні.

Основна реальна інвестиція робить можливим безпосередньо досягнути поставленої мети, а результат реалізації у цьому разі забезпечує підприєм­ству отримання прибутку у вигляді власних основних засобів, які воно екс­плуатує під власним керівництвом.

Основні інвестиції звичайно реалізують у межах території підприємства, поруч з виробничими спорудами. До них входить також будівництво допо­міжних, адміністративних будівель, інженерних мереж тощо.

Призначення супутніх інвестицій полягає в сприянні реалізації основ­них інвестицій або виконанні допоміжної ролі. Вони звичайно реалізуються за межами території підприємств та слугують розвиткові іншого підприєм­ства, яке активізує знову створені основні засоби та експлуатує споруди.

Потреба у супутніх інвестиціях може виникнути при реалізації виробни­чих, транспортних та комунальних програм. Виробнича супутня інвестиція стає необхідною, якщо підприємства партнери за існуючої своєї структури не можуть забезпечити відповідного рівня матеріальних об'єктивних умов експлуатації споруд, створених у результаті реалізації основної інвестиції. Невиробничими супутніми можуть бути інвестиції інфраструктурного ха­рактеру (транспортні та комунальні), у яких виникає потреба для вирішення все зростаючих виробничих завдань підприємства (наприклад, забезпечення додатковою електроенергією, додатковими потужностями каналізації та ін.) та які стають необхідними для забезпечення нормальних умов життєдіяль­ності працівників та населення (будівництво житла, соціальних, культурних, просвітницьких установ, розвиток системи шкіл та дитячих установ і т. ін.).

Сумісні інвестиції реалізуються двома або кількома інвесторами в інте­ресах досягнення своїх ідей. Вони спільно покривають капітальні видатки, а також експлуатаційні витрати на основі угод, що враховують розподіл фі­нансового забезпечення їх реалізації, регулюють розподіл прав, обов'язків та інші юридичні питання та визначають умови спільного користування створе­ними реальними об'єктами.

Основу інвестиційної діяльності будь-якого підприємства в сучасних умо­вах складає реальне інвестування. На більшості підприємств та організацій таке інвестування є єдиним напрямом інвестиційної діяльності та головною формою реалізації стратегії економічного розвитку. Основна мета такого роз­витку забезпечується здійсненням високоефективних реальних інвестицій шляхом реалізації сукупності скоординованих у часі інвестиційних проектів.

Реальне інвестування знаходиться у тісному взаємозв'язку з операційною діяльністю організації. Це пов'язано з тим, що завдання збільшення обсягу виробництва та реалізації продукції, розширення її асортименту та якості, зниження поточних операційних витрат вирішуються зазвичай, саме в ре­зультаті реального інвестування. У свою чергу від реалізованих підприєм­ством реальних інвестиційних проектів значною мірою залежать параметри майбутнього операційного процесу, потенціал зростання обсягів його опера­ційної діяльності.

Реалізовані реальні інвестиції забезпечують підприємству отримання ста­більного чистого грошового потоку, що формується за рахунок амортизаційних відрахувань від основних засобів та нематеріальних активів навіть в ті періоди, коли експлуатація об'єктів інвестиційного проекту не приносить прибутку.

Разом з тим, для реальних інвестицій характерним є існування високого рівня ризику морального старіння. Цей ризик супроводжує інвестиційну діяль­ність як на стадії реалізації реальних інвестиційних проектів, так і на стадії їх експлуатації. При цьому стрімкий технологічний процес сформував тенденції до збільшення рівня цього ризику в процесі реального інвестування.

Реальні інвестиції є найефективнішим інструментом забезпечення висо­ких темпів розвитку і диверсифікації діяльності підприємств та організацій згідно з обраною ними економічною стратегією.

В економічній літературі прийнято розрізняти «чисті реальні інвести­ції», які направляються на збільшення основного капіталу та утворення нових основних та частини оборотних фондів як виробничого, так і не ви­робничого призначення, та «валові реальні інвестиції», які відрізняють­ся від «чистих» на величину одноразових витрат, які забезпечують просте відтворення. Крім того, реальні інвестиції в формі капітальних вкладень включають в себе такі елементи «валових» інвестицій, як витрати на на­копичення та реновацію основних засобів і накопичення оборотних фондів у частині приросту незавершеного будівництва. Отже, поняття «валових інвестицій» по складу ширше капітальних вкладень, які не включають у себе витрати на утворення невстановленого обладнання та капітальний ре­монт діючих основних засобів.

Таким чином, відповідно до особливостей здійснення реальних інвес­тицій, понятійні межі інвестиційного процесу окреслюються лише інвести­ціями, які направляються у речові елементи основного капіталу. Серед ре­альних інвестицій найбільшу частку займають інвестиції, що реалізуються шляхом різних форм капіталовкладень (форм відтворення капіталу). Харак­терні ознаки основних форм відтворення реальних інвестицій представлені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Характерні ознаки форм відтворення реальних інвестицій

Ознаки	Нове будів­ництво	Розши­рення виробн.	Ре­конст­рукція	Техніч­не переоз-бро­єння
Повне відновлення (введення) пасивної частини основних виробничих засобів (засобів праці)	+	-	-	-
Відновлення пасивної частини основних ви­робничих засобів (засобів праці), включаючи збільшення площ основного виробництва		+	+	+
Відновлення пасивної частини основних ви­робничих засобів (засобів праці) без і збільшення площ основного виробництва				+
Введення (відновлення) активної частини основних виробничих засобів (знарядь праці)	+	+	+	+
Часткове відновлення па-сивної частини основ­них виробничих засобів (засобів праці) без збільшення площ основного виробництва (по­силення конструкцій, зміна розпланування, за­міна пере-криття й інші роботи)			+

Запитання для самоконтролю:

1. Які основні форми відтворення реальних інвестицій?

2. Чим відрізняються між собою основне та супутнє інвестування?

3. У чому полягає сутність інноваційної форми інвестицій? Які стратегічні та тактичні завдання діяльності підприємства пов'язані та забезпечують­ся реалізацією такими інвестиціями?

4. Які основні особливості оцінки ефективності здійснення реальних інвес­тицій та інвестицій в інноваційній сфері?

5. Яка структура засобів промислового призначення інвестиційної сфери?

6. Як впливає амортизаційна політика на обсяги інвестиції в основний та оборотний капітал підприємства?

7. Які є основні методи нарахування амортизації? Чи впливає вибір певного методу на активізацію інвестиційної діяльності підприємства? Чому?

8. Що характеризує структура капітальних вкладень?

9. Як пов'язані між собою інтелектуальні та реальні інвестиції?

10. Які основні форми реалізації інтелектуальних інвестицій найуживаніші сьогодні в Україні? У високорозвинених країнах? Чому?

Література: [2], [3], [4], [7], [8], [9], [16], [17], [18], [24].

Фінансові інвестиції

План лекції:

1. Сутність та особливості здійснення фінансового інвестування

2. Класифікація фінансових інвестицій

3. Цінні папери як інструменти фінансового інвестування

4. Акції, їх види, ознаки класифікації

5. Основні показники інвестиційних якостей акцій, їх розрахунок

6. Облігації, сертифікати, депозити тощо, їх особливості, інвестиційні якості

7. Поняття і розрахунок дивідендів.

Ключові слова:

Фінансові інвестиції, акції, облігації, цінні папери, сертифікати, інвестиційна привабливість, інвестиційні якості, доходність акцій, вартість акацій, дивіденди.

У період розвитку ринків цінних паперів підвищується роль останніх у функціонуванні інвестиційного механізму. Проте, ефективність ринку цін­них паперів залежить від того, наскільки ефективно працюють фінансовий, інвестиційний та інші ринки, від роботи емітентів, економічної стабільності та багатьох інших факторів.

У економіці ринкового типу є щонайменше три основні джерела фінан­сування соціально-економічного розвитку держави: державний бюджет, банківські кредити та інвестиції. Останні реалізуються через застосування інструментів ринку цінних паперів шляхом емісії цінних паперів з відповід­ними властивостями (фінансові інвестиції), або через безпосереднє фінансу­вання проектів (прямі реальні інвестиції).

Використання інструментів ринку цінних паперів має перевагу над ре­альним насамперед, у зв'язку з їх більшою ліквідністю. З іншого боку, різні за номіналом цінні папери дозволяють залучати різні за величиною інвести­ційні ресурси, розширюючи коло можливих учасників населенням з їх осо­бистими заощадженнями, що у свою чергу сприяє зменшенню залежності від зовнішніх джерел фінансування.

Оскільки інвестиції слід розглядати як категорію, що містить предмет вкладень (що вкладати), об'єкт вкладень (куди вкладати) і мету здійснення інвестування, то фінансові інвестиції - це вкладення капіталу (коштів чи інших активів) у фондові і грошові фінансові інструменти, статутні капітали юридичних осіб з метою отримання прибутку (доходу) і/або зростання вар­тості капіталу у майбутньому, серед яких превалюють цінні папери суб'єктів господарської діяльності, інакше кажучи, це, здебільшого, вкладення у цінні папери.

Економічне значення фінансових інвестицій полягає в наданні змоги інвес­тору реалізувати свою стратегію на фінансовому ринку. Вирішення цього за­вдання здійснюється через використання певних видів фінансових інструментів у складі інвестиційного портфеля, бо вони є інструментами саме фінансового інвестування, оскільки передбачають одержання доходів (у вигляді процентів, дивідендів, курсової різниці або частини прибутку підприємства).

Інвестування вільних коштів у цінні папери передбачає різні цілі. Основні з них - одержання у перспективі прибутку від інвестицій; перетворення віль­них заощаджень у високоліквідні цінні папери, встановлення офіційних від­носин чи контролю над підприємством-емітентом.

Поділ інвестицій на довгострокові та поточні не має чітко визначених за­конодавчих критеріїв. Однак, придбані цінні папери залежно від мети інвес­тування, терміну перебування на підприємстві та ліквідності поділяють на довгострокові та поточні фінансові інвестиції (мал. 4.1). Таке розмежування інвестицій на сьогодні суттєве, тому що вони по-різному відображаються в обліку і звітності.

Рис. 4.1 - Види фінансових інвестицій підприємства

Чіткого визначення критеріїв такого розподілу інвестицій у національних П(С)БО немає, тому під час вибору методів первісної та подальшої їх оцінки в обліку та звітності керуються пунктами 17 та 33 П(С)БО 2, в яких зазна­чається, що у балансі за рядком "Довгострокові фінансові інвестиції" відо­бражаються фінансові інвестиції на період понад один рік, а також всі інвес­тиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент, а за рядком "Поточні інвестиції" відображають фінансові інвестиції терміном, що не пе­ревищує одного року, які можуть бути вільно реалізованими в будь-який мо­мент (окрім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).

Довгострокові інвестиції поділяються на:

- інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення;

- інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства;

- інвестиції у спільну діяльність зі створенням юридичної особи контроль­ними учасниками;

- інші фінансові інвестиції.

Поточні фінансові інвестиції, в свою чергу, поділяються на еквіваленти грошових коштів та інші поточні фінансові інвестиції.

Визначення еквівалентів грошових коштів передбачено П(С)БО 2, проте воно не дає чіткої відповіді, які ж саме інвестиції слід відносити до еквіва­лентів. У такому разі слід послатися на п. 7 МСБО "Звіт про рух грошових коштів", у якому зазначається, що інвестиції можуть бути класифіковані як еквіваленти, якщо вони:

- вільно конвертуються у відому суму грошових коштів;

- характеризуються незначним ризиком зміни вартості;

- мають короткий строк погашення, наприклад протягом трьох місяців. Як правило, еквіваленти грошових коштів утримуються для погашення короткострокових зобов'язань, а не для інвестиційних цілей. Інші поточні фінансові інвестиції - це:

- інвестиції, терміном менше одного року (крім еквівалентів грошових кош­тів);

- інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства, які придбані і утриму­ються для продажу протягом 12 місяців;

- інвестиції у спільну діяльність, які придбані і утримуються з метою їх по­дальшого продажу протягом 12 місяців.

Основою фінансових інструментів є цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Цінні папери бувають іменними чи на пред'явника, з вільним чи обмеже­ним колом обігу, у паперовій чи іншій матеріалізованій або не матеріалізованій формі (у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів). Переважна кількість цінних паперів випускається у не матеріалізованій формі.

На сьогодні у світі спостерігається значна кількість цінних паперів, які мають різне призначення, дохідність, ризики, можливості вільного обігу то­що. Найбільш розповсюдженими є:

• цінні папери, конвертовувані в готівку - чеки, прості векселі тощо;

• товарні цінні папери - накладні, коносаменти, складські сертифікати тощо;

• дохідні цінні папери - акції, облігації, депозитні сертифікати тощо;

• деривативні цінні папери - фінансові ф'ючерси, опціони;

• бенефіціарні цінні папери - інвестиційні трасти, позикові трасти;

• інші цінні папери.

Здебільшого саме дохідні цінні папери є такими, що допускаються до обі­гу та вільно обертаються на ринку цінних паперів.

Всі цінні папери можуть випускатися як іменні або на пред'явника. Іменні цінні папери не підлягають передачі, або передаються шляхом передаваль­ного запису, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи (індосамент). Цінні папери, випущені на пред 'явника обертаються вільно.

Форма випуску цінних паперів визначається за рішенням емітента про випуск цінних паперів, затверджується Державною комісією з цінних папе­рів та фондового ринку при реєстрації емісії та є підставою для прийняття їх на обслуговування Національною депозитарною системою. Відповідно до Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості елек­тронного обігу цінних папері в Україні" від 10.12.97 р. основними формами цінних паперів можуть бути:

- бездокументарна форма цінних паперів - здійснений зберігачем обліко­вий запис, який підтверджує права власності на цінний папір. У разі емісії цінних паперів у даній формі емітент оформлює і передає на зберігання в обраний депозитарій глобальний сертифікат - документ, оформлений на весь випуск цінних паперів у бездокументарній формі, який підтверджує право на здійснення операцій з цінними паперами цього випуску в Наці­ональній депозитарній системі;

- документарна форма цінних паперів - паперова форма цінного паперу, що містить реквізити відповідного виду цінного паперу певної емісії, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими паперами. Випуск у цій формі здійснюється емітентом шляхом виготов­лення сертифікатів, які випускаються з урахуванням вимог, визначених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Інвестування вільних коштів у цінні папери передбачає різні цілі. Основні з них - одержання у перспективі прибутку від інвестицій; перетворення віль­них заощаджень у високоліквідні цінні папери, встановлення офіційних від­носин чи контролю над підприємством-емітентом.

Поділ інвестицій на довгострокові та поточні не має чітко визначених за­конодавчих критеріїв. Однак, придбані цінні папери залежно від мети інвес­тування, терміну перебування на підприємстві та ліквідності поділяють на довгострокові та поточні фінансові інвестиції (рис. 4.1). Таке розмежування інвестицій на сьогодні суттєве, тому що вони по-різному відображаються в обліку і звітності.

Довгострокові інвестиції поділяються на:

- інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення;

- інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства;

- інвестиції у спільну діяльність зі створенням юридичної особи контроль­ними учасниками;

- інші фінансові інвестиції.

Поточні фінансові інвестиції, в свою чергу, поділяються на еквіваленти грошових коштів та інші поточні фінансові інвестиції.

Основою фінансових інструментів є цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Цінні папери бувають іменними чи на пред'явника, з вільним чи обмеже­ним колом обігу, у паперовій чи іншій матеріалізованій або нематеріалізованій формі (у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів). Переважна кількість цінних паперів випускається у нематеріалізованій формі.

На сьогодні у світі спостерігається значна кількість цінних паперів, які мають різне призначення, дохідність, ризики, можливості вільного обігу то­що. Найбільш розповсюдженими є:

• цінні папери, конвертовувані в готівку - чеки, прості векселі тощо;

• товарні цінні папери - накладні, коносаменти, складські сертифікати тощо;

• дохідні цінні папери - акції, облігації, депозитні сертифікати тощо;

• деривативні цінні папери - фінансові ф'ючерси, опціони;

• бенефіціарні цінні папери - інвестиційні трасти, позикові трасти;

• інші цінні папери.

Здебільшого саме дохідні цінні папери є такими, що допускаються до обі­гу та вільно обертаються на ринку цінних паперів.

Всі цінні папери можуть випускатися як іменні так і на пред'явника. Іменні цінні папери не підлягають передачі, або передаються шляхом передаваль­ного запису, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи (індосамент). Цінні папери, випущені на пред'явника обертаються вільно.

Основні види цінних паперів, які є в Україні, це:

- акції;

- облігації звичайних і місцевих внутрішніх державних позик;

- облігації підприємств;

- казначейські зобов'язання держави;

- депозитні сертифікати;

- векселі;

- інвестиційні сертифікати;

- приватизаційні папери.

Обіг фінансових ресурсів на ринку цінних паперів повинен забезпечува­тися різними видами цінних паперів, які ще називають інструментами такого ринку. Вони у загальному випадку поділяються на такі три основні групи:

1. Пайові цінні папери - інструменти, що надають право власності, тобто цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язань повернути інвесто­вані в його діяльність кошти, але які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управління справами емітента та одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та/або частини майна при ліквідації емітента.

2. Боргові цінні папери - інструменти, що не надають права власності, тоб­то за якими емітент несе зобов'язання повернути інвестовані в його ді­яльність кошти у визначений термін, але не надають їх власникам право на участь в управління справами емітента.

3. Похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний із пайовими, бор­говими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи пра­вами щодо них. Тобто, це стандартні документи, що засвідчують право та/або зобов'язання придбати або продати базовий актив на визначених умовах у майбутньому. Цю групу формують деривативи, а саме: форвард­ні (ф'ючерсні) контракти, опціони, варанти.

Разом з тим, не всі з визначених інструментів ринку цінних паперів мо­жуть розглядатися як такі, що є об'єктом інвестицій. Насамперед, це пов'яза­но з тим, що не всі вони задовольняють одночасно всім ознакам інвестицій, зокрема, приносять вигоди у майбутньому при одночасному забезпеченні процесу розширеного відтворення. Зокрема, похідні цінні папери, як правило, емітуються з метою хеджування ризиків, пов'язаних з утриманням певних активів, а тому спроможні приносити прибутки від операцій з ними, але метою їх емісії не є забезпечення розвитку.

Акція - вважається що походження слова йде від лат. «асtіо» - роз­порядження, дозвіл, презентація або фр. «асtіоn» - цінний папір - це пайовий цінний папір, що дає право держателю на участь в капіталі АТ.

Акції - це титули власності, тобто вони засвідчують власність на пев­ну частку активів акціонерного товариства. Акція як категорія вартості не прив'язана до конкретної споживчої вартості активів товариства, тому лікві­дувати актив у наступальному вигляді власник акції не може.

Більш широко визначається поняття в Законі України "Про цінні папери та фондовий ринок", згідно з яким акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Крім того основним правом ак­ціонера є першочергове право на купівлю (підписку на акції) акцій нової емісії.

Емітент самостійно приймає рішення про розмір його статутного капіта­лу, та про те, на скільки рівних часток він буде поділений. При цьому емітент повинен враховувати встановлені законодавством обмеження, що стосуються мінімальних розмірів статутного фонду, якщо вони існують. Власник акції є власником майна, грошових засобів, цінних паперів, а також майнових та немайнових прав, що належать емітенту на правах власності. Конкретно-па­йова участь акціонера означає не тільки те, що йому належить певна частка статутного фонду емітента, а й те, що йому належить пропорційна цій долі частка вище перерахованої власності емітента, що була ним накопичена у процесі господарської діяльності.

Випускаючи акції, емітент має на меті:

1) забезпечення новому підприємству стартового капіталу, що необхідний для початку його діяльності;

2) залучення додаткових грошових коштів під час функціонування підпри­ємства;

3) обмін старих акцій при злитті з іншим підприємством.

Можна одержати доходи від операцій з акціями за рахунок таких джерел:

1) дивідендні виплати;

2) підвищення ринкової вартості цінних паперів;

3) збільшення кількості акцій у результаті їх дроблення (спліт).

Акції переважно класифікуються за такими ознаками: за особливостями реєстрації та обігу (іменні, на пред'явника), за характером зобов'язань емі­тента (прості, привілейовані), за регіональною належністю емітента (акції національних та іноземних емітентів), а залежно від функцій, які вони вико­нують, можуть бути й інші їх види.

Кожен з видів акцій має свої особливості, які дають загальний орієнтир інвестору щодо вибору їх з урахуванням інвестиційної стратегії та відношен­ня до ризику. Але головним завданням є оцінка інвестиційних властивостей конкретних акцій, яка являє собою комплексний аналіз емітента та визначен­ня кількісних й якісних параметрів самої акції.

Найбільш поширені ознаки класифікації та відповідні види ак­цій зазначені на мал. 4.2.

Рис. 4.2 - Ознаки класифікації та види ак­цій

При прийнятті рішення щодо того, ку­пувати чи не купувати акції будь-якого емітента, інвестори спочатку їх оці­нюють. Результати оцінки беруться до уваги також при визначенні доціль­ності продажу акцій, що є в наявності. В практиці розвинутих іноземних ринків використовуються різноманітні якісні та кількісні показники оцінки акцій. Деякі з них представляють собою досить складні математичні форму­ли, інші є більш простими коефіцієнтами. Однак було б невірно стверджува­ти, що застосування більш складних кількісних показників уже само по собі гарантує досягнення успіху на ринку цінних паперів. Основною ж метою ви­користання будь-яких показників є допомога у прийнятті рішень щодо оцін­ки тих чи інших акцій.

Комплексна оцінка інвестиційних властивостей конкретних акцій, здій­снюється за такими основними параметрами:

• оцінка галузі, в якій здійснює свою діяльність емітент;

• оцінка основних показників фінансово-господарського стану емітента;

• оцінка характеру обігу акцій на фондовому ринку;

• оцінка умов емісії акцій.

Нижче приводиться розрахунок деяких показників.

а) Рівень віддачі акціонерного капіталу. Цей показник характеризує рівень чистого прибутку за використовуваним акціонерним капіталом і розраховується за формулою

,

де — рівень віддачі акціонерного капіталу в %;

ЧП — сума чистого прибутку компанії в періоді;

АК — середня вартість акціонерного капіталу в періоді.

б) Коефіцієнт дивідендних виплат. Він показує, яка вага чистого прибутку акціонерної компанії була виплачена у вигляді диві­дендів, тобто характеризує її дивідендну політику. Розрахунок цього показнику здійснюється за формулою

,

де Кд — коефіцієнт дивідендних виплат в %;

Д — сума дивідендів, що виплачуються акціонерним товариством в періоді;

ЧП — сума чистого прибутку товариства в періоді.

в) Рівень дивідендної віддачі акції. Цей показник характеризує співвідношення суми дивіденду і ціни акції. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою

,

де — рівень дивідендної віддачі акції, у %;

ДВ — сума дивіденду, що сплачується за акцією у визначеному

періоді;

ЦА — ціна котирування акції на початок періоду.

г ) Коефіцієнт співвідношення ціни і доходності:

де - ціна акції на початок періоду

Д – сукупний доход, що отриманий по акції за період.

д) Коефіцієнт ліквідності акції на фондовій біржі:

,

де - загальний обсяг продажу акцій на даних торгах

- загальний обсяг пропозиції акцій на даних торгах.

Оцінка ефективності фінансового інструменту інвестування зводиться к оцінці його реаль­ної вартості, що забезпечує отримання очікуваного інвестиційного прибутку по ньому. Принципова модель оцінки вартості фінансового інструменту інвестування має наступний вигляд:

,

де: - реальна вартість фінансового інструменту інвестування;

- очікуваний зворотний грошовий потік за період використання фінансового інструменту;

- очікувана норма прибутку по фінансовому інструмен­ту, у вигляді десятинної дробі;

n - число періодів формування зворотних потоків.

Моделі оцінки вартості облігацій побудовані на наступних вихідних показниках: а) номінал облігацій; б) сума відсотку, що сплачується за облігацією; в) очікувана норма валового інвести­ційного прибутку (норма доходності) за облігацією: г) кількість періодів до строку погашення облігацій.

Базисна модель оцінки вартості облігацій має наступний вигляд:

,

де: - реальна вартість облігацій з періодичною виплатою відсотків;

- сума відсотку, що виплачується у кожному періоді (множення її номіналу на ставку відсотку);

- номінал облігації, що має бути погашеним на при кінці строку її обігу;

- очікувана норма прибутку по акції (у вигляді десятинної дробі).

Запитання для самоконтролю:

1. Фінансові інвестиції та специфіка їх здійснення

2. Які з ознак класифікації спільні для всіх видів цінних паперів?

3. Чим відрізняється ринок цінних паперів від фондового ринку?

4. Які основні ознаки класифікації привілейованих акцій?

5. Чим характеризуються інвестиційні властивості цінних паперів?

6. Щодо яких видів цінних паперів не розглядаються інвестиційні властивості? Чому?

7. Назвіть основні ознаки класифікації акцій. Які види акцій найбільш по­ширені? Чому?

8. Порівняйте прості та привілейовані акції.

10. Які основні види цінних паперів виділяються у світовій та вітчизняній практиці? Які існують види облігацій?

11. Які функції виконують державні облігації в економіці країни?

12. У чому особливості місцевих (регіональних) облігацій?

13. 3 якою метою різні структури здійснюють випуск облігацій?

14. Права та обов'язки, які виникають між власниками облігацій та емітентами.

15. Які фактори визначають інвестиційні властивості державних цінних па­перів? Яка мета випуску державних цінних паперів?

16. Що таке «ощадний сертифікат» та які існують їх види? Які особливості застосування ощадних сертифікатів під час їх випуску на ринок цінних паперів України?

17. Дайте характеристику приватизаційних паперів.

18. Особливості правового регулювання ринку приватизаційних паперів в Україні.

19. Які фактори впливають на доходність інвестиційних операцій з цінними паперами?

Література: [1], [2], [3], [4], [18,] [19,] [24], [27], [29], [32].