Сотеріологічний вимір економіки тісно пов'язаний з есхатологічним

Християнське вчення про Страшний суд стверджує ідею кінцевості земного світу, історичного прогресу. З цієї точки зору необхідним стає уточнення телеологічних аспектів участі християн у господарських процесах, визначення мети і значення господарського процесу в співвідношенні з Божою волею про світ і людину і в перспективі Страшного суду. Якщо виходити з цих позицій, то значимими обставинами є не стільки сама економіка та її ефективність, скільки результат її впливу на світ, тобто сенс його перетворення та підсумки цього перетворення у співвідношенні з тією частиною Вічності, початком якої послужить Страшний суд. [92, С.12].

Моральний вимір економіки полягає в оцінці економічних відносин і процесів з позицій християнської моральності.

Виходячи з того, що економіка має не тільки тимчасове, матеріальне, земне, а й есхатологічне, моральне, сотеріологічне вимірювання, в оцінці її ефективності зовсім не достатньо враховувати лише традиційні соціально-економічні параметри, необхідні духовно-моральні критерії оцінки ефективності господарювання: есхатологічні, моральні, сотеріологічні.

5.2 Християнська економічна думка – загальноекономічні погляди «богословських отців»

Витоки християнської економічної думки, безумовно, мають своєю моральною основою вчення Нового Завіту. Однак вчення Нового Завіту, на відміну від Старого, практично не дає відповідей на конкретні запитання господарського життя, оскільки є загальним духовно-моральним мірилом і ідеалом поведінки людини. Тому для того, щоб безпосередньо ознайомитися із закономірностями і принципами християнського господарювання, нам необхідно буде звернутися до праць християнських богословів.

За основу ми візьмемо твори двох представників «золотого» періоду святоотцівської словесності, які можна вважати основою всіх наступних поглядів на цей предмет: Климента Олександрійського і Немезія Емесського (IV ст).

Домінанта економічного богослов'я св. Отців, за зауваженням В.В. Симонова, полягає в тому, що необхідно внести елемент розумності в принципово позарозумний господарський процес, що природно розвивається, зробити його не просто керованим, але привнести певний елемент телеологічності, організувати в рамках якоїсь доцільності [92, С.127-128].

Звідси випливають закономірності, які повинні визначати господарську діяльність християнина [92, С.128-132]:

1) єдиним вимірником економічної активності є Сам Бог, – оскільки «только Бог может быть мерой всех вещей» [цит. за 92]. Бог – вимірювач блага. Виходячи з цього, і сам господарський процес, і його результат повинні бути богосообразними (такими, що відповідають задуму, волі Бога про світ і людину);

2) Бог – джерело всякогоблага, в т.ч. економічного (наприклад ресурси, здібності, можливості); тільки Йому належить абсолютне право володіння всіма благами;

3) вся людська влада в цьому світі, в т.ч. влада здійснювати господарські дії, зовні перетворювати світ – влада делегована; кінцевим джерелом її є Бог;

4) господарська діяльність є примусовою необхідністю для більшості людей. Однак християни повинні вести її таким чином, «чтобы экономические задачи не поглощали их полностью, но были бы подчинены истинной цели человеческого бытия – обожению и Богообщению», тобто «проявлять заботу надлежит не только о домашнем хозяйстве, но и о воспитании своей души» [цит. за 92];

5) господарське життя з точки зору визначення мети повинно бути сотеріологічно орієнтованим: справді відповідає Божественному домобудівництву спасіння той, хто у всіх аспектах своєї життєдіяльності, в т.ч. в економічному «свое спасение видит в благе ближних» [цит. за 92];

6) у господарському житті людини має бути присутня соразмірність, тобто господарська активність людини повинна здійснюватися в ту міру, в яку їй дозволяють обставини: людина покликана ««сообразно своим силам говорить или делать угодное Богу» [цит. за 92], в зв'язку з цим необхідно «умение использовать имеющееся» [цит. за 92], вміння не бажати «ничего из отсутствующего» і бути цілком задоволеним «тем, что наличествует» [цит. за 92]. У кінцевому рахунку, уміння зіставляти суб'єктивні бажання з об'єктивними потребами людського буття, виділяючи при цьому природне і справжнє і відмовляючись від протиприродного, є основним принципом організації господарської діяльності християнської громади. Члени громади впевнені при цьому, що «Провидению свойственно сообщать каждому по мере надобности» (Спаситель наделяет дарами каждого в меру его способностей), вследствие чего «результат избранных [нами] действий, сообразно с [нашей] пользой, иногда наступает, иногда — нет» [цит по 92, С.131];

7) природне самообмеження, що випливає з принципу економічної відповідності, а також базова телеологічна посилка християнської господарської діяльності орієнтують її – в максимумі (а істинний християнин не може не бути максималістом, тому що максимальні любов Божа до людства і та Жертва, яка була принесена за його спасіння) – на кінцевість ще в цьому світі, не чекаючи переходу до століття майбутнього: помірність диктує, що результати господарської діяльності повинні сприйматися «не как нечто важное для жизни, а только лишь как необходимое всем для поддержания тела» [цит. за 92], а тому – якщо християнин не хоче бути рабом тілесного духу, але прагне навчитися керувати ним – він повинен подбати «о том, как освободить свою душу от власти тела» [цит. за 92], від влади обтяжуючих його благ матеріального світу і пов'язаних з ним пристрастей, принісши тим самим «жертву, приятную Богу» [цит. за 92], давши своїй душі можливість освітлення світлом істинного благочестя і виходу на стадію досконалого очищення – в ту міру, в яку це можливо людині, – через «полное послушание Богу и отказ от всех земных вещей» [цит. за 92].

Таким чином, істинний християнин «всем сотворенным пользуется в той мере и для тех целей, на которые указывает Логос... и не дает сотворенным вещам «порабощать себя, всегда оставаясь их господином» [цит. за 92], «уважая мироустройство» [цит. за 92] і «восприняв в Слове Божьем меру сущности вещей, позволяющую различать их достоинство» [цит. за 92]. Він «не испытывает любви ни к чему из того, что находится на земле. Не желая оставаться на земле и остерегаясь привязанности ко всем благам этого мира, он дорожит лишь теми благами, на которые можно надеяться или, лучше сказать, которые он уже знает как блага истинные», і тому «терпеливо переносит труды испытаний и скорби» [цит. за 92]. Цей приклад господарювання закликає: «Будем так управлять нашим имуществом, как это угодно Богу [78], что означает, практически, следующее: надлежит миром пользоваться, но не злоупотреблять им» [78];

8) сотеріологічним аспектом економічної діяльності визначаться і критерій ефективності, який святоотцівська думка застосовує до господарського процесу: «дела оцениваются не только по достигнутому результату; мотив в каждом случае также принимается во внимание» [цит. за 92]. Крім того, і мотивація, і сама справа, і її результат повинні бути догматично бездоганні, тільки тоді вони можуть бути і богоугодні.

Розвиваючи (у зовсім іншому контексті) ці положення, митр. Антоній (Блум) спеціально вказує: «Критерий не в удаче и неудаче.... Вопрос ставится о переоценке наших суждений; суть в том, что мы не можем судить об успехе или поражении по человеческим критериям.... Мы должны быть готовы к тому, что то, что кажется мудрым, окажется безумным, и наоборот: то, что, по-видимому, успех, на деле — самое большое несчастье… Мы должны научиться расценивать вещи по новым масштабам» [Антоній, митрополит Сурожський. Праці. С. 432-433 цит. за 92, C.132]. А Климент Олександрійський як би мимохідь зауважує: «Желающий угодить людям не может угодить Богу, ибо толпа всегда предпочитает не то, что должно, но только то, что ей нравится» [цит. за 92].

Пізніше ми більш детально розглянемо християнські принципи ставлення до праці, власності, багатства і бідності. А зараз, керуючись перерахованими закономірностями, сформулюємо принципи християнської етики.