Ставлення християнства до економіки і господарського життя, господарської активності людини, критерії ефективності господарської діяльності

Процеси докорінної зміни господарського укладу в Україні супроводжуються порушенням правових і моральних норм, яке не має кордонів за масштабами і зухвалістю.

На захист аморальних процесів „первинного накопичення капіталу” висувається теза про те, що вони властиві будь-якій ринковій економіці в період її становлення і що в міру зміцнення ринкових структур та інститутів, створення відповідної правової бази ці явища зникнуть. Варто лише подолати спад виробництва, знизити інфляцію, зміцнити фінансову систему, виплатити зарплату бюджетникам, ліквідувати неплатежі, прийнятиподатковий кодекс і т.д. Однак досвід показує, що матеріальні та правові важелі і стимули в будь-якому співтоваристві безсилі у вирішенні соціально-економічних проблем у відриві від їх моральної сторони.

Багатовіковий досвід господарювання, що склався в різних типах цивілізацій, в різних країнах світу, показав що господарська діяльність крім суто економічних законів, особистого й суспільного інтересу, вигоди повинна регулюватися правом і моральними законами. Без дотримання їх будь-яка господарська діяльність у довгостроковій перспективі приречена на провал.

Економічні успіхи багатьох країн Заходу, а так само підйом промислового виробництва в ряді азіатських країн не може бути пояснений впливом тільки матеріальних, географічних чи політичних передумов. Величезну роль тут відіграли і продовжують відігравати релігійні традиції та установки.

Історія господарського розвитку різних країн показує, що економічна криза здатна викликати не лише сплеск аморальності, а й пробудити сили суспільства, протидіючі цьому явищу. І майже завжди авторитетним лідером таких здорових сил суспільства була церква, оскільки віруючі люди в силу своїх релігійних переконань повинні дотримуватися принципів високої моральності.

Яке ставлення християнства (або іншої релігії, в якій виховувалася, соціалізувалася людина) до економіки і господарського життя, господарської активності людини? Хто є джерелом всіх благ і мірилом всіх вчинків, результатів діяльності? Які критерії визначають ефективність господарської діяльності? Як повинна людина ставитися до успіху і невдачі, благ, в т. ч. до багатства, і бідності, свого становища в суспільстві? Якими критеріями повинна керуватися людина – суб'єкт господарювання, економічних відносин (керівник, підлеглий, державний діяч) – при побудові господарського життя, прийнятті оптимальних рішень, в т.ч. управлінських. За якими принципами необхідно вибудовувати свої відносини з навколишнім світом (підлеглі, інші суб'єкти господарювання, споживачі, навколишня природа) у процесі господарювання. Ці та багато інших питань у тій чи іншій мірі були і будуть виникати у людей, залучених у господарську сферу, поки існує економіка.

Країни Західної Європи, Київська Русь, дореволюційна Російська держава з Україною у складі протягом багатьох століть вибудовували свою державність і господарське життя, науку і культуру, базуючись на фундаменті християнства. Тому для нас дуже важливо отримати відповіді на поставлені питання згідно з християнським вченням. Знання християнських принципів господарювання важливо і з точки зору морального оздоровлення нашої економіки сьогодні.

Для християнського вчення економіка, господарська діяльність поняття тимчасові, земні. Економіка – явище не початкове і кінцеве. Необхідність господарської діяльності в її теперішньому вигляді виникає в результаті гріхопадіння людини, тепер людина змушена добувати хліб насущний тяжкою працею в поті чола, піклуватися про збереження і ефективне використання плодів праці і наявних ресурсів, тобто про власність, має регулювати взаємовідносини, що виникають у процесі праці, обміну, розподілу.

«Человек, как разумное существо, создан как властитель твари и существует ради себя самого, а нужда в пище и одежде, ограничивающая и подчиняющая внешним обстоятельствам человеческую свободу, происходит из посттварных, приобретенных вследствие грехопадения особенностей человека» - пише відомий богослов ІV ст. Немезій Емесський [цит. за 92, С.126].

Таким чином, господарська діяльність людини, праця – неодмінні складові її земного життя. Один з основоположних принципів християнської господарської етики – необхідність праці всіх працездатних членів сім'ї, а отже, і всіх членів суспільства згідно з правилом "Если кто не хочет трудиться, то и не ешь" (2 Фес. 3.10), вперше сформульований у Новому Заповіті.

Творче осмислення особливостей господарювання (економіки), які вперше були осмислені християнськими богословами, дозволяє виділити наступні риси господарювання.

По-перше, господарювання, як сфера земної діяльності людини і як цілеспрямована, творча діяльність особистості і суспільства, підлягає дії тих же законів і обмежувачів, які існують і для інших проявів людського життя, у тому числі вона не тільки тимчасова, але і залежна від безлічі обставин об'єктивного і суб'єктивного характеру, духовно-моральних і матеріальних чинників.

По-друге, як будь-яка сфера діяльності людини, її розвиток в першу чергу визначається чинниками духовно-морального змісту, духовно-моральним законом, а вже потім матеріальними чинниками.

По-третє, за напрямом свого розвитку економіка есхатологічна тобто кінцева і сама по собі господарська діяльність, точніше її характер (моральний або аморальний) може якимось чином впливати на хід суспільного розвитку і «час історії».

По-четверте, економіка позарозумна за своєю першопричиною і як наслідок - мало передбачувана.

Її непередбачуваність і стихійність, позарозумність пов'язані з особливостями пошкодженої гріхопадінням природи людини. Пояснимо цю тезу. Справа в тому, що кінцеві економічні потреби позарозумні за своєю природою. По-перше, вони матеріальні і в першу чергу пов'язані із задоволенням потреб тіла («Силы питания, рождения и движения крови…не подчиняются разуму…потому что не по нашему определению или выбору, но по природе совершает свои функции» - пише Немезій Емесський [цит. за 92, С.90, 92]. По-друге, людство постійно має тенденцію фіксуватися на сьогоденні і матеріальному, не замислюючись над майбутніми і, тим більш, трансцендентальними наслідками своєї поточної матеріально-господарської активності. З позицій християнської антропології після гріхопадіння людина має прагнення в першу чергу до задоволення саме тілесних потреб, здоровий глузд, розум часто не в змозі зупинити людину в гонитві за тілесними благами і задоволеннями – звідси зайва розмаїтість одягу, їжі, інших матеріальних благ і шалене прагнення до них будь-якими засобами, аж до знищення навколишнього середовища та інших людей.

Тому головне завдання людства в економічну епоху його існування – підпорядкувати господарську діяльність, позарозумну у своїй першопричині, дії суб'єктивного обмежувача – розуму, що визначає напрям діяльності людської волі і безпосередньо впливає на свободу вибору. При цьому розум людини, її воля повинні бути спрямовані до виконання заповідей, поєднуватися з волею Божою. Погоджуючи і направляючи свою волю у відповідності з Божественною у всіх своїх вчинках, в тому числі в господарській сфері, і сподіваючись на Божественне милосердя, людина знаходить спасіння.

Як же відноситься християнство до господарської активності?

Хоча християнство і не має на меті створення ефективного з економічної точки зору господарства, за зауваженням С.М. Булгакова «новейшее европейское народное хозяйство» було породжене саме їм. Саме християнство допомогло людині звільнитися «от языческой плененности природе и ее чарам», «осознать себя «господином природы и ее центром», «ощутить самого себя, свою духовность и силу» і через це змінити на краще світ [15, С.309].

Життєва сила Християнства полягає в антиномічності вчення Спасителя. Поруч з тезою неприйняття "світу, що лежить у злі" є антитеза – перетворення світу в процесі співтворчості, його зміни відповідно до Божественного задуму.

З одного боку християнство кличе до звільнення від світу, «що лежить у злі», від любові до нього, від будь-якої господарської турботи: «Воззрите на птиц небесных, яко не сеют, не жнут, не собирают в житницы, и Господь питает их» (Мф. 6:26). «Имущие должны иметь, как неимущие, и покупающие, как не приобретающие, и пользующиеся миром сим, как не пользующиеся, ибо проходит образ мира сего» (I Кор. 7: 30-31).

Але з іншого боку християнство визнає природний світ як благо, цінність, «приемлет мир как творение Божие, возглавляемое человеком, с любовью к нему, но и с независимостью от него, какая свойственна существу, сознавшему свою духовность» [15, С.310]. С.М. Булгаков у зв'язку з цим пропонує протиставити християнське ставлення до світу з буддійським світоглядом. Світовідреченість буддизму з його песимістичним ставленням до світу як місця страждання і як до ілюзії веде і до паралічу господарської волі. Тільки християнство «научает любить мир высшею любовью, как создание Божие, которое сам Бог так возлюбил, что не только сотворил его Премудростию Своею, но не пощадил и Сына Своего для спасения мира» [15, С.311]. Людині належить право і обов'язок праці у світі, як для власного існування («не трудящийся да не яст» II Фесс. 3:10, «трудящемуся земледельцу первому должно вкусить от плодов» II Тим. 2:6) [8], як для надання допомоги ближньому (згідно запитуванням на Страшному Суді, Мт. 25) [8], так і для здійснення спільної справи людської на землі, на виконання заповіді Божої при створенні людини: «обладайте ею (землею) и владычествуйте» (Быт. I, 28) [8].

Християнство, на відміну від багатьох інших релігій і філософських вчень, визнає матеріальний світ благом. Адже його створив милосердний Бог, Який любить усе Своє творіння, включаючи людину. Заради любові до цього світу і людині, заради спасіння світу Ісус Христос став людиною в плоті, прийняв хресні муки. Християни вірять у воскресіння мертвих, прообразом чого було воскресіння Христа. Християнське відношення до матерії протистоїть тим релігіям і філософіям, які бачать в матерії і тілесності тільки зло, прагнучи до чисто духовного інобуття (як платонізм і гностицизм) або до подолання земного життя як страждання (буддизм).

Визнання матеріального світу благом відкриває простір земному активізму і праці, господарській енергії і вдосконаленню економічного життя, в той час як заперечення матеріальності веде до паралічу волі, зводячи господарство, працю, розвиток цивілізації до порожньої і навіть шкідливої для душі суєти [15, С.311-312].