Генезис форм господарства

Тема 5. Форми організації суспільного виробництва. Сутність і еволюція грошей

1. Генезис форм господарства

1. Товар і його властивості

2. Теорії вартості та їх різновиди

3. Закон вартості,йогосутність та функції

4. Походження та суть грошей, функції грошей

5. Грошовий обіг і його закон

6. Грошова система

7. Валютні курси. Конвертованість валют

8. Інфляція, її суть, причини, види і соціально-економічні наслідки

Генезис форм господарства

Форма суспільного виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності.

Протягом тривалого часу існування людської цивілізації використовуються дві основні форми організації суспільного виробництва – натуральна і товарна. Історично першою формою суспільного виробництва було натуральне господарство, що виникло в період існування первіснообщинного устрою.

Натуральне господарство – такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для власного та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Основні риси натурального виробництва:

замкнутість економічної діяльност і ,універсальний характер ручної праці, низький рівень спеціалізації та продук­тивності праці, консервативність, прямий економічний зв'язок між виробництвом і споживанням через розподіл, обминаючи обмін, базуєтьсяна ручній праці, примітивних засобах виробництва та найпростішій організації праці, визначна роль природних ресурсів;використання примітивної техніки та технології виробництва, панівна форма суспільного виробництва в усіх докапіталістичних формаціях.

Товарне виробництво – така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для власного споживання, а для обміну, для продажу на ринку. Товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах таких економічних законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших.

Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є с успільного поділу праці, за якого відбувається спеціалізація на виготовленні певних продуктів або на певних видах діяльності.

Безпосередньою причиною виникненнятоварного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Економічна відособленість товаровиробників – це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Економічною основою відокремленості господарюючих суб’єктів стає спочатку приватна власність на засоби виробництва, яка пов’язана з економічною і юридичною свободою виробника, а потім і інші форми власності (колективна, акціонерна, змішана та інші).

Товарне виробництво виникає також через наявність суперечності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов’язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто ґрунтуючись на певному досвіді. Відсутність такого визнання означає відсутність товарного виробництва і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою частку без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника.

Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне виробництво характеризується постійним рухом уперед. Виділяють дві стадії розвитку товарного виробництва:

1) бартерне господарство – у бартерному господарстві будь-який товар можна безпосередньо обміняти на буд-який інший товар без використання грошей: Т – Т.

2) грошове господарство. Грошове господарство характеризується появою нового специфічного товару – грошей, які можна обміняти на будь-який інший товар, а останній – на гроші: Г – Т – Г'. Така форма прискорює і спрощує обмін. Грошовий обмін характерний для розвинутого товарного виробництва, в якому він виступає основною формою.

Основними ознаками товарного виробництва є:

Суспільний поділ праці,спеціалізація виробництва, е кономічна відособленість виробників, відкрита система організаційно-економічних відносин,непрямі опосередковані зв’язки між виробництвом і споживанням, с вобода вибору ресурсів і цілей виробництва, приватна власність на засоби виробництва і готовий продукт, виробництво для обміну з розрахунку на вигоду, здійснення економічної конкуренції виробників.

Товарному виробництву притаманні ряд супереч­ностей, а саме, суперечність між індивідуальною і суспільною працею та супе­реч­ність між суспільним характером виробництва і приватною формою привлас­ненням. Перша суперечність породила просте товарне виробництво, друга – товарне виробництво вільного ринку, які докорінним чином відрізняються між собою, одночасно маючи спільні риси.

У процесі еволюції розрізняють два типи товарного виробництва: просте і розвинуте.

Просте товарне вироб­ництво – це дрібне виробництво індивідуальних самостійних селян, ремісників, кустарів, що працюють на ринок. Просте товарне виробництво мало місце в рабовласницькому і феодальному сус­пільстві, проте воно не являлось панівним, відігравало підпорядковану роль.

Розвинуте або підприємницьке товарне виробництво – це вищий і ефективний ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії. Це така форма товарного виробництва, коли товаром стають не тільки засоби виробництва і продукти праці, а й робоча сила.

Сучасною формою товарного виробництва, що притаманна високорозви­неним країнам, є товарне виробництво регульованого ринку, яке набуває соці­ально орієнтованого характеру. Серед характерних рис цієї форми – розвинений суспільний поділ праці, поступове формування сукупної суспільної робочої сили, різноманітність форм власності (змішана економіка), державне регулювання економіки при збереженні і розвитку конкуренції, соціальний захист товаро­виробників і всього населення, відсутність глибоких економічних криз.

2. Товар і його властивості

Товар – це продукт праці, який виготовляється для обміну. Товар створений, щоб задовольнити певну потребу людей і здатний обмінюватися на інший товар у певних пропорціях чи за визначену ціну. З огляду на процес задоволення потреб та механізм купівлі-продажу, товари суттєво відрізняються від послуг.

Послуга також можуть бути товаром. Їх особливість полягає у тому, що вони є нематеріальними, їх неможливо зважити чи виміряти. Товари і послуги можуть взаємозамінювати один одного (субститути) і взаємодоповнювати один одного (комплементи). Товари-субститути – товари і послуги, що здатні задовольняти одну і ту саму потребу людини (наприклад, печиво та вафлі, кава і чай тощо). Товари взаємодоповнюючі – це товари й послуги, які здатні задовольняти певну потребу людини тільки в комплексі (наприклад, автомобіль і бензин, фотоапарат і фотоплівка).

Товар має дві властивості: споживчу вартість та вартість (цінність). Деякі економісти виділяють ще одну властивість товару – відносну рідкісність, вважа­ючи, що якби всі блага, які виробляються, не були б щодо наших потреб відносно рідкісними, тоді не було б товарів і грошей. Всі блага були б безкоштовними як повітря.

Споживча вартість – це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини. Категорія споживчої вартості дає змогу виявити зв'язок між властивостями товару і потребами людини. Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживчої вартості. Є два види споживчої вартості: а) споживча вартість виробника – виникає в тому випадку, коли благо створюється для споживанням самим виробником продукту; б) суспільна споживча вартість – виникає в тому випадку, коли блага створюютьсядля когось іншого.

Послуги також відносяться до споживчої вартості, але вони характеризуються унікальністю, яка полягає у наступному: 1) споживча вартість послуги не має речової форми; 2) споживча вартість послуги – це корисний ефект діяльності живої праці; 3) оскільки послуги не мають речової форми, то їх не можна накопичувати, тобто вони не включаються до національного виробництва.

Вартість товару – це уречевлена в товарі суспільна праця виробника, це внутрішня властивість товару.

Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття – мінової вартості. Мінова вартість – це кількісне співвідношення (пропорція), в якій один товар обмінюється на інший.

Однак у сучасній неокласичній економічній теорії існують деякі інші підходи до характеристики товару та його властивостей. Зокрема введені в науковий обіг такі поняття, як " корисність", "цінність" та "рідкість" товару.

Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються. Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару.

Двоїста природа товару зумовлена двоїстим характером праці, що його створює. Двоїстий характер праці почали досліджувати ще в класичній школі, вони вказували на нього, проте не змогли пояснити. Вперше теорію двоїстої праці була доведена Марксом. Він стверджував, що праця, яка створює товар є конкретною працею. В цій якості створює споживчу вартість.

Конкретна праця – праця, завдяки якій виробник виконує певні конкретні виробничі операції, використовує певні засоби праці і предмети праці, результатом її є створення певної споживчої вартості.

Абстрактна праця – це праця товаровиробника, що характеризується витратами людської робочої сили: м'язів, розуму, нервів.

Розрізняють складну і просту працю.

Проста праця – це праця, яка не потребує спеціальної освіти.

Складна праця – це кваліфікована праця, яка вимагає попередньої спеціальної підготовки.

Двоїста природа вартості розкривається в суперечності між індивідуальною та суспільною вартістю (внаслідок різниці індивідуальних та суспільно-необхідних затрат).

Індивідуальний робочий час – це час, витрачений на виробництво товару окремим виробником, а вартість, створена ним, – індивідуальною вартістю.

Величина вартості товарів має визначитись не індивідуальними, а суспільно-необхідними витратами праці, суспільно-необхідним робочим часом.

Суспільно-необхідний робочий час – це час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживчої вартості за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і при середньому в цьому суспіль­стві рівні продуктивності та інтенсивності праці. Отже, вартість товару змінюється в залежності від розвитку праці.

Продуктивність праці – це кількість продукції, виробленої за одиницю часу. Із зростанням продуктивності праці зменшується її кількість в одиниці продукції. Продуктивність праці залежить від наступних факторів: масштабів розвитку техніки, науки та впровадження досягнень у виробництво; форм та методів організації праці; рівня освіти та кваліфікації працівників; природних умов. Одним із найважливіших показників, які характеризують працю, її інтенсивність.

Інтенсивність – цевитрати робочої сили в одиницю часу. Інтенсивність – це витрати праці за одиницю часу. Інтенсивна праця створює більшу вартість продукції за одиницю часу. Звідси, величина вартості перебуває в оберненій залежності від продуктивності праці, і в прямій залежності від інтенсивності праці.