Психофізіологічні основи безпечності

Соціальні зміни, які пов’язані з бурхливим розвитком науки й техніки, технічного та технологічного переозброєння процесів праці, а також формування міського середовища призводять до безперервного збільшення кількості стресогенних факторів та росту нервово-психічного навантаження, що припадають на сучасну людину. В умовах урбанізації праця та побут сучасної людини насичені нервовими та емоційними компонентами великої сили, які, викликаючи нервово-психічне напруження і здатні призводити до стійкого виснаження пристосувально-захисних механізмів. У взаємовідносинах, що складаються між природним та соціальним оточенням у виробничо-побутовій сфері людина постійно стикається із факторами, які сприяють розвитку хронічної невротизації та психо-соціального стресу.

При цьому технічний прогрес та подальша урбанізація супроводжуються безперервним збільшенням кількості нових та незвичайних за характером дії стресогенних факторів, які впливають як на нервово-психічне так і на соматичне здоров’я. Систематичні спостереження свідчать, що в результаті наведених процесів у економічно розвинутих країнах все більше значення отримують не гострі захворювання (у тому числі інфекційні), а хронічні обмінні захворювання, дегенеративні розлади, а на зміну соматичним хворобам приходять нервово-психічні порушення, на зміну органним та системним захворюванням – порушення формування особистості. Все більш широке розповсюдження отримують порушення здоров’я, що пов’язані з розвитком гострого чи хронічного емоційного стресу.

Термін “ стрес ”, запропонований у 1936 р. Г.Сельє, для визначення стану організму, який виникає при дії на нього будь-яких надзвичайних та патологічних подразнювачів, що призводять до напруження неспецифічних адаптаційних механізмів.

В медицині, фізіології, психології виділяють позитивну (еустрес) і негативну (дистрес) форму стресу.

Вперше фізіологічний стрес описаний як загальний адаптаційний синдром.

Він проявляється у вигляді загального адаптаційного синдрому, який включає три стадії: тревоги (мобілізації), резистентності (опору) та виснаження (при виникненні останньої стадії синдром отримує патологічний характер – “ дистрес ”). Характер стресу, який або призводить до збереження здоров’я, або – до патологічних наслідків, визначається реактивністю організму, досконалістю його механізмів гомеостазу, які, у свою чергу, залежать від спадковості, перенесених раніше захворювань, зовнішніх факторів, віку, статі тощо.

Причини стресів або стресори поділяють на дві групи: фізичні та психічні (сигнальні). Відповідно розрізняють стреси фізіологічні та психоемоційні.

До фізіологічних стресів можна віднести реакції організму на шум, охолодження, нестачу кисню, втрату крові, травму, інтоксикацію, фізичне навантаження, позбавлення їжі.

До психоемоційних стресів відносять реакції на сигнал про небезпеку: неочікуваний дотик, нестійкість опори, швидке збільшення у розмірах нечіткового простору, самотність, перенаселення.

Причиною стресу можуть бути інформаційні перевантаження, нестача часу.

Виробничі стреси – це стреси на невизначеність трудового завдання, недовантаження, перевантаження, відповідальність за людей, несправедлива оцінка праці, важке начальство, погані умови праці.

Основні стресорні фактори (стресори), які діють короткочасно чи хронічно, призводять до розвитку нормальних, тривалих або патологічних адаптаційних синдромів.

Це, перш за все, природно-кліматичні та природно-біологічні, соціально-економічні та гігієнічні, соціально-психологічні та індивідуально-психологічні фактори.

1. Фактори, які діють безпосередньо на організм людини.

а) Природно-кліматичні стресори: екстремальні кліматичні умови, стрімкі коливання зовнішніх метеорологічних факторів, геомагнітні коливання, зміни фаз місяця тощо.

б) Природно-біологічні стресори: інфекції, інвазії, інтоксикації, механічні травми, зміни у внутрішніх органах та організмі у цілому.

2. Соціально-економічні та гігієнічні фактори.

а) Соціально-економічні стресори: несприятливі житлові умови, неповноцінне харчування, водопостачання та опалення, погіршення матеріального становища тощо.

б) Соціально-гігієнічні стресори: забруднення оточуючого середовища, загальні урбанізаційні фактори.

3. Соціально-психологічні та індивідуально-психологічні фактори.

а) Виробничі та професійні стресори: незадоволеність професією та виробничими завданнями, важкість завдань, дефіцит часу, проблематичні стосунки між колегами та начальством, незадоволені амбіції, перевантаження тощо.

б) Побутові стресори: конфліктні відносини між сусідами, ріднею, обмеження волі, ізоляція тощо.

в) Інтимно-особисті стресори: зрада, обман, розчарування, відчуття неповноцінності, одинокість, незадоволеність тощо.

З позицій системного підходу, із врахуванням вже встановлених психосоматичних та соматопсихічних взаємовідносин, можна зробити висновок, що будь-який стресор викликає фізіологічні або патологічні зміни соматичних та психічних функцій із переважанням тих чи інших.

У залежності від особливостей дії на організм конкретний стресор може представляти загрозу як для біологічної цілісності організму, так і для психічного статусу людини. Відповідно виділяються два класи стресових станів – фізіологічний стрес та психологічний стрес.

Фізіологічний стрес можуть викликати енергетичні та матеріальні фактори зовнішнього середовища (хімічні та фізичні чинники).

Психологічний стрес викликають стресори психічної природи, такі як дефіцит часу, інформаційні навантаження, підвищена відповідальність тощо. Такі фактори призводять до виникнення вираженого емоційного забарвлення станам психологічного стресу, яке проявляється у вигляді зростання відчуття хвилювання, переляку, збудження тощо. Стан, що виникає при цьому, може супроводжуватися зниженням показників результативності роботи, а також дезорганізацією всього процесу діяльності людини.

Вплив стресорних факторів першої та другої групи було розглянуто у попередніх розділах. У даному розділі буде розглянуто вплив на життєдіяльність людини соціально-психічних факторів сучасного суспільства.

Результатом негативної дії соціально- та індивідуально-психологічних факторів перш за все є розвиток психоемоційного напруження. В залежності від причин та умов, які сприяють розвитку психоемоційного напруження, можна виділити різні стресогенні ситуації:

1. Ситуації тривалого психічного напруження за яких вирішальне значення отримує фактор втоми адаптаційних систем організму. Такими особливостями характеризуються ситуації, за яких тривалий час зберігається розірваний темп життя, який потребує постійних перемикань, а також ситуації за яких людині необхідно постійно стримувати себе.

2. Ситуації підвищеної відповідальності за яких протягом тривалого часу не проявляються симптоми декомпенсації, однак поступово формуються емоційно негативно забарвлені ситуації неспокою, що свідчать про наближення “нервового зриву”.

3. Ситуації, що викликають відчуття досади та незадоволення собою з переважанням зниженого настрою, коли оточення людина сприймає як щось одноманітне та набридле.

4. Ситуації, за яких не забезпечується задоволення всій суми потреб особистості та відсутня повнота відчуття при зовнішньому добробуті.

Кожна з наведених ситуацій при тривалому зберіганні може викликати зміни нервово-психічного стану, призводячи до розвитку гострого чи хронічного емоційного стресу. Однак, схильність до стресу може відрізнятися, що залежить від відношення особи до стресогенної ситуації, від установок та мотивів, а також від значущості ситуації для конкретної людини. За характером зовнішніх проявів у клінічному аспекті виділяють дві основні форми емоційного напруження – гальмівну та імпульсивну.

Гальмівна форма – проявляється у вигляді загальмованості рухової адаптації, важкості сприйняття і запам’ятовування нової інформації, нездатністю виконувати прості розумові дії (порушуються навички писання, читання та рахування). Типовими для цієї форми основними емоціями є страх, переляк, неспокій.

Імпульсивна форма – супроводжується нецілеспрямованою та неупорядкованою поведінкою, для якої характерна метушливість, багатослівність, хаотична увага. Одночасно з цим розвивається неврівноваженість настрою (“то сміх, то сльози”), збудження, нервозність та агресивність. При дії дуже сильних стресорів психологічного характеру може розвиватися генералізована форма емоційної напруги, яка характеризується повною відсутністю зовнішньої активності. Рухи сповільнюються, відсутні свідомий контроль над ситуацією та її адекватне сприйняття. Характерним проявом такого психоемоційного напруження є розвиток гострого чи хронічного емоційного стресу, який відіграє роль етіологічного фактору ризику при розвитку нейропсихічних та психосоматичних захворювань.

Розглядаючи емоційний стрес, як фактор ризику захворювань, необхідно враховувати характер емоційної реакції, що виникає. Виділяють два види емоцій: позитивні та негативні, останні розділяють на стенічні та астенічні.

Стенічні емоції виникають і відбуваються при підвищеній енергетичній активності. До них відносять гнів, обурення. Вони характеризуються тим, що мобілізують ресурси організму, стимулюють діяльність м’язів, рецепторів центральної нервової та серцево-судинної систем.

Астенічні емоції – сильні негативні емоції, що супроводжуються падінням енергетичного та інтелектуального потенціалів організму, викликають пригнічення рухової активності та гальмування відповідних реакції. До них відносять сум, тугу, страх, жах. Емоції такого характеру здійснюють руйнівний вплив на організм – пригнічують психічну діяльність, м’язову активність.

За дії на організм надзвичайних екзо- чи ендогенних факторів виникає реакція у відповідь, яка представляє послідовний ряд станів, які відображають поступове психологічне напруження.

Перша ступінь – підсилення уваги, загальна мобілізація та підвищення активності. При цьому у людини виникає підйом духовних та фізичних сил, підвищена творча активність. На цій стадії підсилюється інтенсивність катаболічних процесів, посилюються функції серцево-судинної, дихальної систем, тонус та рівень активності кори головного мозку. Зрушення, що виникають у організмі, повістю адекватні ситуації, що виникла, і забезпечують оптимальну працездатність всіх органів та систем (адекватна мобілізація).

Друга ступінь – стенічні негативні емоції. Для неї характерні граничне підсилення функцій органів та систем, що відповідають за взаємодію організму із оточуючим середовищем. Ця ступінь психологічного напруження виникає, коли адекватної мобілізації на першому етапі недостатньо для досягнення мети. При цьому підвищується тонус, сила та працездатність м’язів. Поряд із цим спостерігається різке збудження центральної нервової системи, а також одночасне пригнічення органів та систем, які забезпечують анаболічні процеси. Підсилюється діяльність серця, підвищується артеріальний тиск, вентиляція легень, інтенсивність енергетичних процесів, вміст адреналіну та глюкози у крові. Одночасно при стенічних негативних емоціях різко пригнічуються функції організму, що не є у даний момент життєво необхідними. На цьому фоні виникає стан відчуття різкого збудження, напруження, емоцій роздратованості, гніву та ярості який має назву стан афекту. При цьому людина здатна виконати великий об’єм цілеспрямованої роботи, яку вона у звичайному стані виконати не може. Разом із тим сильні стенічні негативні емоції (гнів) часто звужують свідомість, знижуючи у людини можливість вибору оптимального шляху виходу із екстремальної ситуації, що може призводити до невірної оцінки своїх можливостей і ставить під загрозу власне здоров’я та життя.

Третя ступінь – астенічні негативні емоції. Із її розвитком знижується фізична та розумова працездатність, виникає виражена втома м’язів, гальмування роботи кори головного мозку. Розвивається спазм судин та підвищується артеріальний тиск, пригнічуються імунологічні реакції, гальмуються процеси регенерації та компенсації. На даній стадії напруження астенічні негативні емоції виникають як своєрідна захисна реакція у надзвичайних ситуаціях, відповідь на яку потребує функціональних та психологічних ресурсів, що набагато перевищують будь-які можливості організму. Виникають гальмівні психічні процеси: заціпеніння, нерухомість, пригніченість волі та зниження інтелекту. Іноді при гальмуванні розумових реакцій підвищується рухова активність, що призводить до виникнення паніки, або, навпаки, при повному гальмуванні рухової активності, людина здатна усвідомлювати існуючу небезпеку, однак не робити спроб її уникнути.

Клінічний прояв та наслідок астенічних негативних емоцій у людини залежить від величини інформаційних та енергетичних ресурсів, від резерву часу, який є у розпорядженні організму для виходу зі стресової ситуації. Ці параметри у багатьох випадках визначаються характером виховання людини та його попереднім життєвим досвідом. Чим менше цей досвід і, відповідно, менше навичок подолання труднощів та менше енергетичний потенціал організму, тим сильніше страх. І, навпаки, чим більший досвід має людина, тим більші інформаційні та енергетичні ресурси, тим більше ймовірність розвитку стенічної реакції, за якої відбувається мобілізація резервів організму.

Короткочасні астенічні негативні емоції не представляють суттєвої небезпеки для організму. Однак у складних життєвих ситуаціях, якщо витрачені зусилля недостатні і не забезпечили подолання надзвичайної ситуації, то такі емоції стають тривалими і здійснюють на організм несприятливу дію як у відношення нервово-психологічного статусу, так і ряду соматичних функцій.

Четверта ступінь напруження призводить до патологічних змін у організмі, які характеризуються невротичними та психосоматичними симптомами.

Зв’язок між емоційно-стресовими ситуаціями та виникненням психосоматичних захворювань знаходить пояснення у специфічному впливі соціально-психологічних факторів на головний мозок людини. Такі емоціогенні структури головного мозку, як таламус, гіпоталамус та кора великих півкуль безпосередньо приймають участь у регуляції функцій вегетативної нервової системи, ендокринних органів, серцево-судинної та дихальної системи, шлунково-кишкового тракту тощо. Причому цей зв’язок двосторонній, тобто активація чи гальмування певних емоціогенних структур центральної нервової системи прямо чи опосередковано впливає на функціональну активність систем життєзабезпечення організму.

У теперішній час накопичено багато даних (в тому числі і експериментальних), які свідчать про зміни у різних системах організму під впливом емоцій. Причому, не лише негативні емоції здатні погіршувати стан здоров’я людини. Так, наприклад, під час сильної раптової радості спостерігалися випадки безпричинної смерті, паралічу кінцівок, розладів психічної діяльності (метушливість, неспокій, самовдоволення тощо). При гострому сильному переляку спостерігалася смерть, параліч, жовтуха, втрата мови, приступи судорог, втрата свідомості, посивіння, напади бронхіальної астми, кривавий піт, аменорея, виникнення епілепсії. Причому відновлення приступів спостерігалося і через багато років при згадуванні певної ситуації.

Вплив стресу на імунітет. Різноманітні стресорні впливи здійснюють вплив на функцію імунокомпетентних органів, призводячи до суттєвих змін як гуморального, так і клітинного імунітету, що у свою чергу відіграє важливу роль у патогенезі ряду захворювань. Стрес має імунодепресуючий ефект. За даними досліджень імунодепресія пов’язана із збільшенням концентрації глюкокортикоїдних гормонів у крові, перерозподілі лімфоцитів та активізацією Т-супресорів. Відбувається мобілізація великої кількості лімфоцитів внаслідок їх вивільнення з селезінки та тимусу, що призводить до розвитку лімфопенії.

Все це призводить до загострення або виникнення інфекційних хвороб, збільшення ймовірності розвитку онкологічних захворювань, іноді, навіть, до виникнення аутоімунних синдромів.

Серцево-судинні захворювання. До цієї групи відносять нейроциркуляторну дистонію, вегето-судинну дистонію, психогенну кардіалгію, ішемічну хворобу, гіпертонічну хворобу тощо. Тривалий вплив емоційного напруження, а також короткочасна дія екстремальних психічних стресів може призводити до значних порушень у роботі серця та судин. Велике значення при цьому мають інші чинники, які впливають на загальний стан здоров’я: хронічні захворювання, стать, вік, професійні навантаження тощо.

Дослідження стану здоров’я групи студентів показало, що постійне помірне (протягом семестру) та інтенсивне короткочасне (підчас сесії) емоційне напруження до п’ятого курсу призводить до формування нейроциркуляторної дистонії гіпертонічного типу або артеріальної гіпертонії, симптоми яких особливо виражені у людей з підвищеною відповідальністю та підвищеною тривожністю. Взагалі, гіпертонічну хворобу багато дослідників розглядають виключно як психосоматичне захворювання, тобто захворювання, яке виникає в результаті гострого, тривалого або хронічного емоційно-стресового впливу. При цьому відмічається наявність успадкованої або набутої нестійкості судинорегулюючих механізмів центральної нервової і серцево-судинної систем та одночасна дія інших несприятливих факторів оточуючого середовища. У подальшому гіпертонічна хвороба зазвичай ускладнюється церебральним артеріосклерозом та атеросклерозом.

До безсумнівно психогенних захворювань відносять невроз серця який розвивається наступним чином. На першому етапі людина переживає тривале негативне психоемоційне навантаження (смерть близьких людей від серцево-судинних хвороб, фізичне чи розумове переобтяження, тривалі конфліктні ситуації тощо). На другому етапі людина фіксує свою увагу на серці, виникає постійне або періодичне “відчуття серця” (важкість, стискуючі болі, серцебиття, відчуття зупинки серця). Причому, найчастіше в цей момент патологічні ураження серця відсутні. На третьому етапі при своєчасному лікуванні седативними препаратами, транквілізаторами та раціональною психотерапією симптоми послаблюються та поступово зникають. Якщо лікування не проводити то невроз може призводити до розвитку ішемічної хвороби, стенокардії і, навіть, до раптової зупинки серця. Наприклад, описано багато випадків, коли люди гинули від відчуття безвихідності та відчаю після аварії корабля, врятувавшись на плотах, у розпорядженні яких були всі необхідні засоби збереження життєдіяльності. До цієї ж групи синдромів відносяться випадки смерті за вироком колдунів у австралійських аборигенів (смерть “вуду”).

Захворювання шлунково-кишкового тракту. До власно психогенних хвороб шлунково-кишкового тракту відносять аерофагію та періодичну блювоту. Так із давніх часів відомо, що при зміні емоціональних станів могуть відбуватися розлади апетиту (зниження або підвищення), пригнічення секреції шлункового соку, прискорення або пригнічення перистальтики кишечнику, запори, проноси тощо. У частини хворих спостерігається феномен заковтування повітря та відрижка повітрям, здуття шлунку та кишечнику (аерофагія). При цьому часто спостерігається підвищення апетиту, виникає відчуття постійного голоду (гіперфагія). У інших – відчуття антипатії до їжі, нудота, блювота при вигляді їжі або намаганні з’їсти певну або будь-яку страву. Найбільш небезпечною є психогенна блювота, яка може призвести до дистрофічних змін у внутрішніх органах та значного загального виснаження організму. Не менш небезпечним є психогенна анорексія, тобто повне відмовлення від їжі, що може призводити до різкого виснаження організму навіть до застосування реанімаційних заходів.

В останній час часто зустрічаються випадки звичного обмеження кількості їжі та періодичного голодування, що продиктовано модою на певну фігуру чи одежу, зумовлені слідуванням якомусь ідеалу, порадами різноманітних “цілителів”. Ці випадки більш характерні для дівчат та молодих жінок, і найчастіше тривале застосування таких методів призводить до виникнення складних хронічних захворювань шлунково-кишкової системи. У свою чергу захворювання шлунково-кишкового тракту звичайно супроводжуються погіршенням настрою, депресією, емоціональною нестійкістю, іпохондрією тощо.

Крім вище наведених порушень функціонального стану травної системи, емоціонально-стресові фактори приймають участь у етіології та патогенезі таких захворювань, як виразкова хвороба шлунку та дванадцятипалої кишки.

Порушення органів дихання. Найчастіше проявляються у вигляді нестачі повітря, що звичайно супроводжуються іншими симптомами, які характерні для невротичного стану. Часто виникають при неврозах істеричного типу. Негативні емоції такі як хвилювання або страх викликають відчуття нестачі повітря, задухи, стиснення у грудях тощо. Найбільш частим порушенням органів дихання є психогенна бронхіальна астма. Як відомо етіологія бронхіальної астми досить складна і не достатньо вивчена, однак одним з таких етіологічних факторів її виникнення прийнято вважати психічну травму. Бронхіальна астма – одне з найрозповсюджених захворювань у світі. Рівень захворюваності на неї перевищує захворюваність злоякісними пухлинами у 3-5 разів.

Психогенні захворювання шкіри проявляються у вигляді психогенного шкірної сверблячки. Найчастіше вона збігається з певним дерматологічним захворюванням або з очікуванням його виникнення. Крім того, до частково психогенних захворювань відносять частину випадків неврогенних дерматозів, екзем, псоріазу.

Психогенні кістково-м’язові порушення найчастіше пов’язані із виникненням або загостренням хвороб опорно-рухового апарату інфекційного, травматичного, інтоксикаційного або іншого генезу, у сукупності з особливостями особистості самого хворого, його реакції на хворобу. Емоціогенна фіксація відчуття болю у різних частинах тіла найчастіше спостерігається у людей тривожно-недовірливих, схильних до негативних емоцій, які до цього часу мали відмінне здоров’я і тепер очікують його погіршення.

Поряд із наведеними видами соматичних хвороб не можна не відмітити безсумнівну участь емоційного стресу та психічних травм у етіології деяких видів ендокринної патології, в особливості захворювань щитовидної залози, порушень функцій органів чуття (психогенний сурдомутизм, істерична шкірна гіперстезія або анестезія) і, навіть, у розвитку окремих онкологічних захворювань. Мабуть у цих випадках психічна травма відіграє роль переважно провокуючу роль, виявляючи існуючу схильність, слабкість відповідного органу чи системи.

Еустрес – стрес без явищ пошкодження або стрес з незначними порушеннями.

Дистрес – різко виражена адаптивна реакція, що швидко переходить у нездатність організму пристосовуватися через зниження адаптивних резервів та пригнічення механізмів антистресового захисту.