Література для самостійного опрацювання

1. Августин А. Сповідь. – К., 1996.

2. Александрова О. Філософія середніх віків та доби Відродження. – К., 2002.

3. Боргош Ю. Фома Аквинский. – М., 1975.

4. Гайденко В.П., Смирнов Г.А. Западноевропейская наука в средние века. - М.: Наука, 1989.

5. Гуревич А.Я. Средневековый мир. – М.,1990.

6. Долгов К.М. Диалектика и схоластика. – М., 1983.

7. Зеньковский В.В. Основы христианской философии. – М., 1997.

8. Історія філософії. – К., 2002.

9. Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії. - Львів, 2001.

10. Коплстон Ф. Історія середньовічної філософії. – К., 1997.

11. Курантов А.П., Стяжкин Н.И. Оккам. - М., 1978.

12. Майоров Г.Т. Формирование средневековой философии: Латинская патристика. – М., 1979.

13. Пролеєв С. Західноєвропейська філософія середньовіччя у конспективному викладі // Генеза. – 1996. - № 1 (4). – С. 58-80.

14. Ранние отцы церкви. – Брюссель, 1988.

15. Рассел Б. История западной философии: В 2 т. – Т. 1. – М., 1993.

16. Скворцов К. Философия Отцов и Учителей Церкви (период апологетов). – К., 2003.

17. Соколов В.В. Средневековая философия: Учеб. пособие. – М, 1979.

18. Столяров А.А. Номинализм Оккама / История философии. Запад-Россия-Восток. Книга первая. Философия древности и средневековья. - М., 1995. - С. 373-374.

19. Татаркевич В. Історія філософії. – Т. 1. – Львів, 1997.

20. Фома Аквинский. О началах природы // Время, истина, субстанция: от античной реальности к средневековой. – М., 1991.

21. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М., 1991.

22. Бычков В.В. 2000 лет христианской культуры. Sub specie aesthetika. – Т. 1. – Ранене християнство. Византия. – М.-Спб., 1999.

23. Бычков В.В. AESTHETICA PATRUM. Эстетика отцов церкви. – М., 1995.

Філософія Нового часу

Ф

Ілософія епохи відродження

«Віра потрібна для настанови грубих народів,

які повинні бути керовані, а докази – для тих,

хто споглядає істину, хто вміє управляти собою».

Дж. Бруно

Поняття «Відродження» виникло як найменування пошуків діячів цього періоду стосовно відродження цінностей та ідеалів античності. В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, в центрі його уваги була людина.

Відомим мислителем раннього Відродження є Микола Кузанський (Кребс). Основні твори: «Про незнання», «Про злагоду

Микола Кузанський 1401 - 1464 рр.

віри» та ін. Філософ в новому дусі трактував ідеї неоплатонізму. «Єдине», на його думку, охоплює все, воно не має нічого протилежного собі. Звідси парадоксальний, але логічний висновок: «єдине» - тотожне безконечному. Згідно з цим твердженням одиниця, єдине (мінімум) і безконечне (максимум) збігаються. Іншими словами, безконечність можна мислити як єдине, а єдине - як безкінечність. Розгор-

тання є початком розмежування максимуму і мінімуму, які в Абсолюті втратили свій сенс, але у скінченому світі його отримують. Так, єдність розгортається у кількість; спокій – у рух; вічність – у час; тотожність – у відмінність; рівність у нерівність, тощо. Людина, за Кузанським, - це мікрокосм, подібний до макрокосму, в якому здійснюється єдність божественного і природного.

Критика схоластичної псевдомудрості яскраво проглядається у творчості Еразма Роттердамського. Найвідоміший твір «Похвала

Еразм Роттердамський 1466 - 1536 рр.

глупоті». Характерне для гуманістів протистояння середньовічній схоластиці досягає у цій книзі кульмінації. Світовідчуття Еразма Роттердамського ґрунтується на двох тезах: 1) парадоксальна двоїстість усіх явищ буття та 2) згубність будь-якої одержимості, що межує з інтелектуальною засліпленістю. Сутність поглядів Еразма Роттердамського полягає

в свободі та ясності духу, миролюбстві, здоровому глузді, освіченості, опозицію яким становлять фанатизм, невігластво, насильство, лицемірство, ускладненість. Філософ був прихильником церковної реформи, прагнув звільнити християнство від псевдовченості та догматизму, виявити його істинне, приховане під зовнішньою обрядовістю значення.

Революційним щодо усвідомлення місця людини в світі, в системі «людина – природа – Бог» було геліоцентричне вчення Миколи Коперника. Його твори «Малий коментар», «Про обертання

Микола Коперник 1473 - 1543 рр.

небесних сфер». До нього головним вважалося відношення людини і Бога. Земля – центр Всесвіту, людина – вінець творіння. Отже, весь світ Бог створив для людини. І раптом усе це було піддано сумніву. Земля проголошувалася однією з планет, що обертається навколо Сонця. Сприйняти все це було непросто. Виходило, що не для людини призначений

весь цей нескінченний всесвіт і його не можна інтерпретувати в межах спілкування людини з Богом. То був відчутний удар по телеології. Адже концепція Коперніка спонукала осмислювати світ крізь призму причинності (чому), а не доцільності (для чого). Світ у ній набував рис об’єктивності, незалежності від волі та бажань людини.

Відомим представником епохи Відродження є Джордано Бруно.

Джордано Бруно 1548 - 1600 рр.

Його твори: «Про тіні ідей», «Про безкінечність, всесвіт і світи». Філософ стверджував, що космос і божество безкінечні, вони єдині. Природа – це «Бог в речах». Здатність мислити, відчувати притаманна всім речам природи. Матерія не просто матеріал, який отримує активність через набуту ззовні форму, вона сама по собі (завдяки божественній суті) активна.

Основною складовою буття виступає монада, як самодостатнє просте утворення, якому притаманна єдність матеріального й ідеального, об’єктивного й суб’єктивного. Космос – це мережа ієрархізованих монад, які є автономними і водночас зумовлюють одна одну. У ієрархії Бог знаходиться на найвищому щаблі, як «монада монад», проста і водночас внутрішньо поділена на протилежності. В ній наявні розрізнення і збіг руху й нерухомості, центру і периферії, матерії і форми, частини й цілого, отже, панує монадологічний принцип «все в усьому».