Особливості суспільно-політичного життя

На відміну від більшості європейських країн, де післявоєнна ситуація характеризувалася поворотом у настроях широких мас уліво, в США мав місце наступ правих і консервативних сил. Це, зокрема, виявилося в спробах переглянути соціальні закони, прийняті в 30-ті роки, у період «нового курсу» Ф. Рузвельта. Так, в 1947 р. був прийнятий антиробітничий за своєю сутністю закон Тафта—Хартлі, основна мета якого полягала в тому, щоб обмежити й контролювати діяльність профспілок.

Яскравим проявом правоконсервативного повороту став маккартизм — широкомасштабна антикомуністична й антирадянська кампанія, розв’язана в країні ультраправими колами на чолі з сенатором Дж. Маккарті. Ця кампанія (самі американці її назвали «полюванням на відьом») тривала в період 19501954 рр.

Характерною рисою внутрішнього становища США стало наростання суспільно-політичних рухів різних напрямів. У 50-ті роки в новий етап вступає рух за цивільні права негритянського населення. Його визнаним лідером став Мартін Лютер Кінг, молодий баптистський пастор з Алабами. Під гаслом «боротьба без насильства» він організовував акції протесту проти переслідувань і дискримінацій за расовими ознаками. У 1964 р. діяльність М. Л. Кінга на захист цивільних прав була відзначена Нобелівською премією миру. У середині 60-х років у негритянському русі виділилися угруповання, які виступили з гаслами насильницької боротьби за свої права. Виникла організація «Чорні пантери», що проголосила своїм девізом «збройну расову війну з метою повалення капіталістичної системи». Убивство М. Л. Кінга (4 квітня 1968 р.) мало величезний суспільний резонанс і викликало спалах масового негритянського руху.

У 60-ті роки стрімко зростає молодіжний рух, у першу чергу студентський. Молодь була схильна заперечувати цінності «суспільства споживання». Символом молодіжної контркультури стали джинси й рок-н-рол. Виникли різні студентські організації. Серед них найбільш помітну роль відіграло об’єднання «Студенти за демократичне суспільство» (1962 р.), що ідейно

сформувало рух «нових лівих». «Нові ліві» закликали до заміни існуючої в США суспільно-політичної системи новою, заснованою на принципах рівності й соціальної справедливості. Вони вимагали припинення війни у В’єтнамі, ліквідації расової дискримінації, поваги прав національних, конфесійних та інших меншин, удосконалення системи освіти тощо. Але на відміну від традиційних лівих, які, керуючись ідеями марксизму, розглядали робітничий клас як головну рушійну силу перетворень, «нові ліві» вбачали таку силу в інтелігенції й студентстві.

У 70-ті роки масові рухи поступово припиняються. Переважна частина їхніх вимог була виконана: американські війська пішли з В’єтнаму, загальна військова повинність була скасована, расизм був визнаний поза законом, а в 1972 р. набула чинності 26-а поправка до конституції, що надавала молоді право голосу з 18 років. Спад масових рухів у країні визначила й економічна ситуація, що змінилася, — 70-ті роки стали для США «кризовим десятиліттям».

Після Другої світової війни у Сполучених Штатах продовжувала успішно функціонувати історично сформована двопартійна система. При владі поперемінно були дві провідні партії країни — Демократична й Республіканська. Головне розходження між ними полягає в підходах до ролі держави в регулюванні соціальних й економічних проблем американського суспільства. Республіканці виступають за обмеження державного втручання на користь вільного підприємництва, проти високого рівня оподатковування корпорацій, відкидаючи «зловживання» економічним і соціальним плануванням. Їм притаманна свого роду «алергія» на «невиправдані», з їхнього погляду, державні витрати на соціальні програми — освіту, допомогу безробітнім і незаможним, безкоштовну медичну допомогу старим, бідним і т. д. Демократи, навпаки, є прихильниками більш активного регулювання державною владою економічних і соціальних відносин. Вони виступають за ефективне використання державного бюджету з метою розширення соціальних програм, причому першочергову увагу партія приділяє заходам щодо досягнення повної зайнятості населення. У цілому демократична партія вважається більш ліберальною, а республіканська — більш консервативною, хоча в кожній з них є своє ліберальне й консервативне крило.