Розвиток функцій уяви у дошкільників

Уява допомагає малюку компенсувати недостатні знан­ня, сприяє пізнанню світу, створенню його цілісної карти­ни, умовному вирішенню конфліктів тощо. У цьому поля­гає її гностично-інтелектуальна функція.

Гностично-інтелектуальна функція уяви - формування уявлень на основі попереднього досвіду під час отримання інформації про невідомі для суб'єкта предмети і явища.

Виникає вона, коли дошкільнику важко знайти у своє­му досвіді пояснення фактів дійсності, що споріднює її і мислення. Як стверджував JI. Виготський, «ці два процеси розвиваються взаємопов'язано». Мислення забезпечує ви­бірковість у перетворенні вражень, уява доповнює, кон­кретизує процеси мислительного розв'язування завдань, допомагає подолати стереотипи. Завдяки їй розв'язування інтелектуальних проблем стає творчим процесом.

За допомогою уяви задовольняється пізнавальна потре­ба малюка, нівелюється дистанція між тим, що дитина мо­же сприйняти, і недоступним її безпосередньому сприй­манню. Дитина уявляє місячний пейзаж, політ у ракеті, тропічні рослини, арктичних тварин. Отже, уява значно розширює межі пізнання, дає змогу дошкільнику «брати участь» у подіях, неможливих у повсякденному житті: у грі дитина рятує товаришів під час шторму, мужньо веде корабель через рифи, переборює бурю. Усе це збагачує її інтелектуальний, емоційний, моральний досвід, активізує пізнання природи, предметної і соціальної дійсності.

У своєму фантазуванні діти виокремлюють об'єктивні закономірності дійсності, оскільки створення нових обра­зів не абстрактний, а тісно пов'язаний з дійсністю процес. У реальному світі знаходиться джерело образів уяви.

Уява допомагає дошкільнику знайти нестандартне розв'язання пізнавальної проблеми (послуговуючись ре­альними властивостями об'єктів та запозичуючи образи з навколишньої дійсності). Тому найважливішою її харак­теристикою є реалістичність, розуміння того, що може бу­ти і чого бути не може. Як зауважив В. Сухомлинський, «населяючи навколишній світ фантастичними образами, створюючи ці образи, діти відкривають не тільки красу, але й істину».

Реалістичний підхід до казки виникає у дошкільному віці. 3-4-річні діти часто не відрізняють можливе від не­можливого, казкові і реальні образи у них переплітають­ся. Загострення критичного ставлення до образів уяви пов'язане з розширенням досвіду дітей, їх розумінням, що в казці не все можливо. Порушення в казці типових ознак предметів, логіки дій породжує негативне ставлен­ня дошкільника. Він відчуває межу, яку не повинна пере­ходити уява, розуміє логіку життєвих зв'язків і керуєть­ся нею.

Нові образи у словесній творчості дошкільника не менш реалістичні, ніж у грі. Дитина наділяє героїв діями і характерами відповідно до їхніх реальних особливостей, поведінки і способу життя.

5-7-річні діти створюють уявні світи, населяють їх пер­сонажами, які мають певні характеристики і діють у від­повідних ситуаціях. Наприклад, придумують собі друга - маленьку людину, яка бере участь у всіх їхніх іграх і разом з якою вони ніби переживають пригоди. Часто і молодші дошкільники розповідають про вигадані, не зовсім реаліс­тичні події у своєму житті, стверджуючи, що їм купили со­баку, подарували котика, відпустили самих у магазин та ін. Такі фантазії породжені особистісними проблемами дити­ни. їх наявність є серйозною причиною для дорослого заду­матися, які потреби їхньої дитини не задовольняються, про іцо вона мріє і до чого прагне, якими бачить свої взаємини з дорослими й однолітками. У створенні таких фантазій бе­ре участь афективно-захисна функція уяви.

Афективно-захисна функція уяви - створення уявної ситуації з метою умовного вирішення конфліктів, які неможливо вирішити на практиці.

Послуговуючись уявою, малюк розв'язує емоційні та особистісні проблеми, неусвідомлено звільняється від три­вожних спогадів, переборює почуття самотності, досягає психологічного комфорту. Уявна допомога іншим людям, тваринам свідчить про те, що дитина не відчуває себе зна­чущою у реальному бутті і прагне реалізувати у фантазії потребу у самоствердженні. Ігри дитини з вигаданими пер­сонажами є підставою для висновку про недостатнє задово­лення її потреби у спілкуванні. Створення в уяві сильних друзів, які захищають дитину, є наслідком почуття нев­певненості, переживання страхів. Часто опис видуманих подій зумовлений прагненням бути визнаним у групі одно­літків, якщо дитина не може домогтися цього визнання. У такий спосіб відбувається становлення механізму психоло­гічного захисту.

Наявність різних функцій, які виконує уява, свідчить про бажання дитини брати активну участь у суспільному житті, розвиток її мислення, фантазії, становлення як осо­бистості. Як правило, уява ілюструє бажання, потреби, страхи дитини тощо і є цінним матеріалом для психологіч­ного дослідження.