Розвиток почуттів у дошкільному віці

Почуття 3-4-річної дитини, хоч і яскраві, але дуже си­туативні і нестійкі. Так, любов дитини до матері спонукає малюка обнімати її, цілувати, вимовляти ніжні слова, але ще не може бути постійним джерелом вчинків, які б її ті­шили. Дитина ще не здатна до тривалого співчуття і піклу­вання про інших, навіть рідних людей.

Не тривалі почуття молодших і середніх дошкільників щодо однолітків. Здебільшого вони дружать почергово з багатьма дітьми залежно від обставин. Така дружба засно­вана не на стійкому ставленні до однолітка, а на тому, що дитина з ним грається або сидить поряд за столом.

З часом почуття дитини набувають більшої глибини і стійкості. Старші дошкільники можуть виявляти істинне піклування про близьких людей, намагаються відгородити їх від хвилювання, засмучення. Типовою для них стає пос­тійна дружба з однолітками, хоч часто трапляються і про­яви почергової дружби. Для виникнення дружби основне значення має не зовнішня ситуація, а взаємна симпатія ді­тей, позитивне ставлення до їхніх якостей («Він знає бага­то ігор», «З ним весело», «Вона добра»).

Розвиток почуттів у дошкільному дитинстві пов'яза­ний з розумовим розвитком дитини, пізнанням навколиш­нього світу, ознайомленням з наслідками своїх вчинків, усвідомленням, що добре і що погано.

Бездушність, навіть жорстокість маленьких дітей у ставленні до тварин (розчавлюють мух, топчуть жуків, розривають метеликів, хапають за горло кошенят) є нас­лідком бажання проникнути всередину речей і нерозумін­ня суті таких дій.

3-річні діти радіють похвалі дорослих, засмучуються докорам, переживають почуття гордості і сорому залежно від того, як їх оцінюють дорослі. Однак ці переживання стосуються не вчинків, а оцінок іншими людьми. Унаслі­док засвоєння норм і правил поведінки, формування само­оцінки дитина переживає виконання (невиконання) цих норм, відчуваючи залежно від обставин радість, гордість або смуток, сором.

Суттєво змінюються і зовнішні прояви почуттів дош­кільників, які поступово оволодівають умінням стримува­ти бурхливі, різкі їх вираження. 5-6-річна дитина може стримати сльози, вгамувати страх тощо, засвоює «мову» почуттів - прийняті у суспільстві форми вираження найтонших відтінків переживань за допомогою поглядів, усмішок, міміки, жестів, пози, рухів, інтонації голосу.

Найрізкіші прояви почуттів (плач, сміх, крик) пов'яза­ні з роботою вроджених механізмів мозку і тільки у немов­лячому віці мають мимовільний характер. З часом дитина вчиться управляти ними (стримувати, свідомо використо­вувати, інформуючи дорослих, однолітків про свої пере­живання, впливаючи на них). Витонченіші засоби вира­ження почуттів мають соціальне походження, дитина ово­лодіває ними шляхом наслідування.

Розвиток вищих почуттів у дошкільників

У дошкільний період у дитини інтенсивно розвивають­ся різноманітні вищі почуття: моральні, інтелектуальні, практичні і естетичні. У них відображено багатство емо­ційних ставлень людини до соціальної дійсності.

Вищі почуття - емоційні процеси, які виражають цілісне став­лення до світу, людей, відображають моральну позицію особис­тості.

Одним із найважливіших елементів системи вищих по­чуттів є гуманні почуття - переживання, у яких вира­жається ставлення до людей, визнання їх самоцінності, прав і свобод. їх джерелом є взаємини з близькими людь­ми, доброзичливість, увага, піклування, любов дорослих.

Особливі переживання властиві ставленню дітей до своїх батьків: маму і тата вважають найкращими у світі людьми. Вони роблять багато компліментів своїм батькам, хочуть у всьому бути на них схожими. Основним приводом для радості є спілкування з батьками у спільній діяльнос­ті. Діти гостро переживають розлади у сім'ї, сварки з одно­літками, несправедливість щодо них.

Оволодіння нормами поведінки також є джерелом роз­витку моральних почуттів - переживань, у яких вияв­ляється ставлення до суспільних подій та їх учасників, до себе. Переживання тепер породжуються тим, що думають про дитину дорослі й однолітки. Досвід таких переживань узагальнюється у формі моральних почуттів. Молодші дошкільники оцінюють вчинок лише з огляду на його без­посереднє значення для людей («Битися не можна, а то попадеш прямо в око»), старші вже узагальнюють оцінку («З товаришами битися не можна, тому що соромно обра­жати їх»).

Могутнім фактором розвитку гуманних почуттів є сю­жетно-рольова гра, у якій діти вчаться розуміти іншого, враховувати його становище, настрій, бажання, співпере­живати. Радість від загального успіху, задоволення від ви­конання своїх обов'язків, незадоволення від поганої робо­ти діти переживають у трудовій діяльності, спрямованій на досягнення корисного для всіх результату.

Ознайомлення з працею дорослих формує любов і пова­гу до неї, намагання старанно працювати.

На 3-му році життя зароджується моральне почуття обов'язку. Малюк підкоряється вимогам дорослого, не ус­відомлюючи їх смислу, не розуміючи значення для інших здійснених ним вчинків. Він лише фіксує і нагромаджує первинні моральні уявлення: «можна», «не можна», «по­гано», «добре», співвідносить їх зі своїми діями. Його емо­ційні реакції на позитивне і негативне у вчинках дорослих ще нестійкі.

Перші відносно складні прояви почуття обов'язку ви­никають у 4-5-річних дітей. На основі життєвого досвіду і первинних моральних уявлень у них зароджується мо­ральна свідомість, вони здатні розуміти смисл вимог і спів­віднести їх зі своїми вчинками і діями, а також з діями і вчинками інших.

Дитина переживає радість, задоволення при здійснен­ні нею гідних вчинків і смуток, незадоволення, коли вона або інші порушують загальноприйняті вимоги, роблять негідні вчинки. Почуття зумовлюються не лише оцінкою дорослих, а й оцінним ставленням дитини до своїх і чу­жих вчинків. Такі почуття вона переживає під час дій і вчинків людей, з якими вона безпосередньо спілкується, до яких відчуває прихильність, симпатію, співчуття, хоч вони ще неглибокі і нестійкі. У 5-7-річних дітей виникає почуття обов'язку щодо багатьох дорослих, однолітків, малюків.

Наприкінці дошкільного періоду дитина усвідомлює необхідність, обов'язковість правил поведінки і підпоряд­ковує їм свої вчинки. Підвищується її здатність до само­оцінки. Порушення правил, негідні вчинки викликають у неї ніяковість, почуття провини. У цьому віці почуття обов'язку ґрунтується не лише на прихильності, а поши­рюється і на людей, з якими дитина безпосередньо не взає­модіє. Її переживання достатньо глибокі і тривалі.

У дошкільному віці вищі моральні почуття поглиблю­ють почуття гордості і самоповаги - задовлення від усві­домлення досягнутих успіхів, першості у чому-небудь, по­ваги до себе. До 7-ми років ці почуття набувають характеру індивідуальних стійких проявів особистості дошкільника. В одних дітей почуття гордості, самоповаги розвинені силь­ніше, вони не допускають приниження з боку дорослих і однолітків, інші - постійно перебувають під чиїмось впли­вом, нездатні і не прагнуть дати відсіч кривднику. Почуття гордості і самоповаги є важливим емоційним компонентом самооцінки дитини, що мотивує її поведінку.

Іноді ці почуття переходять у егоїзм - прагнення збе­регти за собою право бути шанованим усіма, не маючи при цьому обов'язків щодо інших.

Товаришування і дружба починаються задовго до того, як діти усвідомлюють свої стосунки з товаришами відпо­відно до моральних норм. У 5-річних дітей переважає дружба по черзі з багатьма дітьми, яка залежить від обста­вин, або дружба відразу з кількома дітьми. Дружба з ба­гатьма дітьми зберігається до 7-ми років, хоч у старшому дитинстві найчастіше виникає парна дружба - дружба двох дітей. Дружба невеликими групами виникає здебіль­шого у грі на основі ігрових, інтелектуальних інтересів і нахилів. Парна дружба супроводжується глибокою симпа­тією. Якщо малюк дружить з ровесником тому, що той з ним грається (гратися і дружити для нього означає одне й теж), то старший дошкільник грається з тими, з ким дру­жить на основі симпатії і поваги. Отже, парна дружба 5- 7-річних дітей поєднується з товаришуванням.

Із становленням пізнавальної діяльності відбувається розвиток інтелектуальних почуттів - переживань, які виникають і розвиваються у розумовій діяльності, спря­мованій на теоретичне пізнання дійсності. Радість при пізнанні нового, здивування і сумнів не лише супрово­джують відкриття дитини, а й зумовлюють їх. Найяскра­вішими інтелектуальними почуттями є здивування і до­питливість, що відображають ставлення дитини до нових фактів дійсності, які вона пізнає. Почуття здивування, що виникає як природна реакція на новизну, завдяки під­тримці дорослого, дає імпульс для допитливості. Навко­лишній світ, природа приваблюють малюка таємничістю, загадковістю, спонукають до пізнання їх природи і суті. Здивування породжують питання, на які малюк намага­ється знайти відповіді.

Важливе місце у розвитку особистості дитини займа­ють естетичні почуття - переживання, спричинені сприйманням та взаємодією з естетичними цінностями (почуття прекрасного і потворного, почуття гармонії, по­чуття ритму, почуття комічного). їх розвиток пов'язаний зі становленням художньо-творчої діяльності дітей і ху­дожнього сприймання. У життєдіяльності дитини естетич­ні почуття взаємопов'язані з моральними: вона схвалює прекрасне і добре, засуджує потворне і зле у житті, мистец­тві, літературі.

Для 3-4-річного дошкільника красиве обов'язково має бути яскравим, блискучим, нарядним тощо. Старший дошкільник починає знаходити красу у ритмічності, гар­монії фарб і ліній, музичній мелодії, пластичності танцю. Сильні переживання викликає у нього краса природних явищ, пейзажів, святкових виступів. Чим краще дитина орієнтується у життєвих реаліях, тим різноманітнішими і складнішими є чинники, які породжують у неї почуття прекрасного.

Особливою категорією емоційних переживань, пов'я­заних з діяльністю дитини, є праксичні почуття - пере­живання, зумовлені пізнавальною діяльністю, її успіхами і невдачами, труднощами здійснення. Передумовою їх ви­никнення є виконання певних дій: успіхи породжують яск­раві позитивні переживання, які можуть не проявлятися бурхливо; невдачі - різкий прояв невдоволення. Пов'язані з діяльністю неприємні переживання можуть довго зберіга­тися у пам'яті дитини, внаслідок чого у неї з'являється невпевненість у своїх силах, страх перед новими завдання­ми. Іноді під впливом невдач виникає стійке негативне ставлення до діяльності, супроводжуване агресивними ре­акціями щодо важких дій, предметів, з якими дитині необ­хідно діяти.

Праксичні емоції впливають на тонус, темп, кількісні і якісні показники діяльності, є своєрідними резервуарами енергії. Чим інтенсивніші праксичні емоції, тим ефектив­ніша дія. Однак за великої складності дій підвищення си­ли емоцій лише погіршує показники діяльності. Дуже на­сичений темп дій може завершитись передчасно, задовго до одержання результату; надмірна інтенсивність праксичних почуттів замість позитивних наслідків породжує дезорганізаційний ефект.

До кінця дошкільного дитинства вищі почуття стають мотивами поведінки дитини. За допомогою них відбува­ється регуляція вчинків, дій, бажань відповідно до вста­новлених норм і вимог суспільства.