Вплив дорослих на розвиток особистості дошкільника

Умови розвитку дошкільника суттєво відрізняються від умов попереднього вікового етапу. Значно підвищуються вимоги дорослих до його поведінки. Центральною вимогою є дотримання обов'язкових для всіх правил поведінки, норм суспільної моралі. Нові можливості пізнання світу сприя­ють засвоєнню форм взаємин, які існують між дорослими. Дитина включається у спільну діяльність з однолітками, вчиться узгоджувати з ними свої дії, рахуватися з їхніми ін­тересами і думками. Весь час змінюється й ускладнюється її діяльність, що висуває нові вимоги до сприймання, мислен­ня, пам'яті, вміння організовувати свою поведінку. Усе це поступово формує особистість дитини, а кожне особистісне надбання змінює, розширює можливості для виховання. Умови розвитку і сам розвиток особистості взаємопов'язані.

Розвиток особистості дитини охоплює такі якісні зміни:

1) розуміння дитиною навколишнього світу, усвідом­лення свого місця в ньому, що породжує нові мотиви пове­дінки, під впливом яких вона здійснює свої вчинки;

2) розвиток почуттів і волі, що забезпечують дієвість мотивів, стійкість поведінки, її незалежність від зовніш­ніх обставин.

Основний вплив дорослих на розвиток особистості ди­тини полягає в організації засвоєння нею моральних норм, що регулюють поведінку людей у суспільстві. Найсильніше на дитину впливає поведінка близьких їй людей. Вона наслідує їх, переймає їхні манери, запозичує в них спосіб оцінювання людей, подій, речей. Однак цей вплив не обме­жується близькими людьми. Дитина дошкільного віку знайомиться з життям дорослих людей, спостерігаючи за тим, як вони працюють, слухаючи розповіді, казки, перег­лядаючи фільми тощо. Для неї зразковою є поведінка лю­дей, яких поважають, про кого схвально говорять, автори­тетних однолітків, персонажів казок, мультфільмів та ін. Вирішальними в освоєнні зразків поведінки є оцінки, які дають дорослим, дітям, персонажам казок, фільмів, розпо­відей люди, думка яких для дитини найавторитетніша.

Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистос­ті дитини, навчають дитину правил поведінки, які органі­зовують її у повсякденних справах, налаштовують на пози­тивні вчинки. Пред'являючи вимоги, оцінюючи вчинки, вони вимагають від дітей виконання правил. Поступово ма­люки починають самостійно оцінювати свої вчинки на ос­нові власних уявлень про те, якої поведінки чекають від них дорослі і ровесники.

У молодшому дошкільному віці діти засвоюють прави­ла, що стосуються культурно-гігієнічних навичок, дотри­мання режиму, поводження з іграшками. Підкоряючись вимогам дорослих, вони й самі намагаються оволодіти ци­ми правилами. Нерідко в дошкільному закладі діти зверта­ються до вихователя з приводу порушення правил поведін­ки їхніми однолітками. Ці заяви найчастіше є своєрідним проханням підтвердити правило і його обов'язковість для всіх. Іноді вони є спробою відкрити нове, невідоме правило. У такій ситуації діти запитують, чи можна так робити.

У середньому й особливо старшому дошкільному віці надто важливим є засвоєння правил взаємин з іншими дітьми, оскільки ускладнення діяльності дітей породжує необхідність врахування прав, інтересів товаришів. Дітям нелегко опановувати такі правила, вони часто застосову­ють їх формально, не розуміючи суті й особливостей кон­кретного випадку. Оволодіння ними відбувається на осно­ві досвіду.

Найближчим соціальним оточенням дитини є, як пра­вило, сім'я. Тривалий час вона найвідчутніше впливає на формування особистості підростаючої людини. Особлива значущість сімейного мікросередовища пояснюється від­носною самостійністю дитини, залежністю життя і благо­получчя від піклування і допомоги дорослих людей, що її виховують. Такі впливи, як схвалення і несхвалення бать­ків, є регулятором і стимулом психічного розвитку дити­ни. Від їх характеру залежить формування деяких власти­востей дитини та її поведінки.

Виховання з використанням суворих, але суперечли­вих вимог і заборон, як стверджують психіатри, зумовлює у дітей неврози, нав'язливі стани і психостенію. Негатив­но впливають на їхню самооцінку і досягнення, породжу­ють невпевненість у власних силах намагання дорослих ізолювати дитину від однолітків, позбавлення її елемен­тарної самостійності, докучливі повчання і моралізування (з метою привчання до доброго, позитивного), образи, при­ниження, висміювання і фізичні покарання за помилки і невдачі, навіювання дитині її слабкості і неповноцінності.

У кожній сім'ї між дитиною і батьками, попри певні спільні ознаки, складаються особливі індивідуальні сто­сунки. Залежно від використання батьками методів впли­ву їх стосунки з дітьми кваліфікують як демократичні й авторитарні.

За демократичної форми сімейного впливу дорослі на­магаються на рівних контактувати з дитиною, довіряють їй, поважають думку, роз'яснюють прийняті у сім'ї прави­ла, змістовно відповідають на дитячі питання тощо.

Використання багатьох обмежень відносно дітей перед­бачає авторитарна форма сімейного впливу. Батьки-диктатори дбають про непохитність власного авторитету, не­ухильне підкорення дітей їх волі, до мінімуму зводять спілкування з метою пояснення правил поведінки тощо.

Діти з демократичних сімей частіше виявляють схиль­ність і прагнення до творчості, ініціативність, лідерські якості, нонконформізм (неприйняття пристосовництва), адекватну емоційність у соціальних взаєминах.

Психологічний клімат у сім'ї, який відображається на характері спілкування з дітьми, рівні інтересу до них, їх­ніх проблем, піклуванні та увазі до них, є суттєвим чин­ником формування морального обличчя дитини. Чим мен­ше ласки, піклування і тепла одержує дитина, тим повіль­ніше формується як особистість, тим більше схильна до пасивності й апатичності, тим вища ймовірність форму­вання у неї слабкого характеру. Дружні стосунки, тепла сімейна атмосфера, в якій росте дитина, сприяють форму­ванню почуття особистої захищеності, впевненості в собі, оптимізму.

На формування особистості дошкільника впливає і склад сім'ї. Дитина, у вихованні якої, крім батьків, беруть участь бабусі і дідусі, більше здатна до співчуття, добро­зичливіша, однак менш самостійна і наполеглива, їй бра­кує організаторських здібностей.

Вплив родичів на розвиток дитини залежить від того, як вона ставиться до них, оцінює їх. Прихильність дитини до рідних виражається у бажанні бути поруч (особливо, ко­ли дитина хворіє або переживає страхи, налякана), грати­ся з ними, зробити їм приємний подарунок, у співпережи­ванні радощам і смуткам батьків. Ці почуття діти реалізо­вують і у малюнках, висловлюваннях.

Особлива роль у сімейному мікросередовищі дитини належить матері, оскільки їй віддають перевагу діти всіх вікових груп. Важливе значення мають також стосунки з батьком, братом, сестрою, дідусем і бабусею, нерідко - з далекими родичами.