Психологічні основи статевого виховання дошкільників

Основним джерелом інформації дитини про себе є ото­чуючі люди, які також допомагають їй усвідомити стате­ву належність. Наприкінці раннього дитинства відбува­ється ідентифікація дитиною себе зі статтю. Однак вона ще не знає, яким змістом наповнені слова «хлопчик» і «дівчинка».

Дорослі свідомо або несвідомо допомагають дитині опа­нувати її статеву роль відповідно до загальноприйнятих стереотипів, прищеплюючи зразки статево-рольової пове­дінки хлопчика чи дівчинки. Хлопчикам дозволяють більше проявів агресивності, заохочують активність, іні­ціативність, витримку («Не плач. Ти не дівчинка. Ти - чоловік!»); від дівчаток чекають ніжності, чуйності й емо­ційності («Не бийся, не лазь по огорожі і деревах. Ти - дівчинка!»). Орієнтація дитини на статеву роль відбуваєть­ся здебільшого в сім'ї.

Стереотипи чоловічої і жіночої поведінки дитина засво­ює через безпосереднє спостереження за поведінкою чоло­віків і жінок, а також через твори мистецтва. До 3-х років малюк зауважує зовнішні відмінності чоловіків і жінок у манері поведінки, в одязі. Часто індивідуальні особливості поведінки чи зовнішності людини він сприймає як ознаки певної статі. Після 3-х років діти розуміють, що стать не змінюється з часом, зі зміною одягу, зачіски, роду занять тощо. Дитина наслідує не лише форми поведінки дорослих своєї статі, а й шкідливі звички, які іноді починає вносити у сюжети ігор.

У дошкільному віці зароджуються і розвиваються від­мінності у спрямованості спілкування хлопчиків і дівча­ток, доброзичливість до дітей своєї статі: хлопчик частіше обирає хлопчиків, а дівчатка - дівчаток. Розвивається ус­відомлення себе як хлопчика або як дівчинки. Граючись, діти часто групуються за ознакою статі. В іграх проявля­ється емоційність дитини, відпрацьовуються варіанти чо­ловічої і жіночої ролі форм поведінки. У рольовій грі хлоп­чик, наслідуючи чоловіків, обирає роль шофера, космо­навта, моряка; дівчинка - лікаря, вихователя, перукаря. Дівчатка швидше і легше пристосовуються до нової ситуа­ції, ніж хлопчики.

Інтереси хлопчиків зосереджені на техніці, іграх-змаганнях, у яких можна реалізувати своє прагнення до пере­моги, лідерства. Вони визнають лідерами сильних, сміли­вих та ініціативних однолітків. Водночас дівчатка нада­ють перевагу міжособистісним стосункам з веселими, поступливими ровесницями з м'якою вдачею.

Статева належність дітей також проявляється у виборі іграшок, який відображає розрізнення дитиною специфіки чоловічої і жіночої діяльності: уже на 4-му році життя хлоп­чики вибирають для ігор машини, кубики, інструменти; дів­чатка - ляльки, посуд. У хлопчиків спостерігається біль­ший розвиток технічних навичок, у дівчаток - побутових.

До кінця дошкільного віку діти усвідомлюють незво­ротність статевої належності і починають відповідно будувати свою поведінку. У них виникають своєрідні індивіду­алізовані ставлення до деяких ровесників іншої статі. На­приклад, хлопчик може відчувати радість, хвилювання, побачивши дівчинку. Дорослі повинні уважно ставитись до почуттів дитини, недозволяючи собі іронії або поблаж­ливої зарозумілості. Водночас не слід і заохочувати дитячу закоханість, краще переключити увагу дитини на інші сфери, які можуть зацікавити її. Пізнавальний інтерес до повсякденного життя людей і міжособистісних стосунків чоловіків і жінок відображається у дитячих розмовах про любов, одруження і народження дітей.

Усвідомлення статевої належності виникає в дитини у зв'язку з її загальними пізнавальними інтересами, коли вона починає цікавитися будовою власного тіла та інших людей. Воно включається у структуру образу Я. Дитина, чуючи від дорослих:»ти - хлопчик» або «ти - дівчинка», переосмислює ці найменування у зв'язку зі своїми стате­вими особливостями. Її безпосередньо цікавить власне ті­ло, статеві органи, вона ніяковіє при оголенні перед інши­ми людьми. У результаті виховного впливу у неї з'являєть­ся почуття ніяковості, сором'язливості.

Здебільшого сучасні діти рано розрізняють ознаки тіла хлопчика і дівчинки, засвоюють ставлення дорослих до оголеного тіла. Батьки, які ніяковіють під час перевдяган­ня у присутності дитини, передають їй своє почуття ніяко­вості, і навпаки - природна поведінка формує спокійне сприйняття оголеного тіла. Деяких дітей збуджує вид ого­лених батьків, вони проявляють спрямований інтерес до нього. Інтерес до статевих органів також може виявлятися у малюнках, де діти зображують їх.

Однак багато дітей дошкільного віку не знають про фі­зичні відмінності людей, не бачать їх, не сприймають від­мінностей статі, дивлячись на оголену натуру, навіть коли їм пропонують уважно роздивитися її, щоб правильно зоб­разити. Деякі діти, вперше побачивши оголених ляльок, відразу звертають увагу на відмінності в їхньому фізично­му вигляді. Одні з них спокійно сприймають це, інші, со­ромлячись, опускають очі. Чим старші діти, тим сильніше вони переживають почуття сорому внаслідок споглядання оголених ляльок (відвертаються, закривають очі руками, не хочуть малювати запропоновану їм натуру).

Процес статевої самоідентифікації дитини представни­ки наукових шкіл пояснюють по-різному. У тлумаченні ці­єї проблеми домінують такі теорії:

а) теорія ідентифікації. Її представники основними вважають психологічні механізми цього процесу, під­креслюють роль емоцій і наслідування, стверджуючи, що дитина несвідомо імітує поведінку представників своєї статі;

б) теорія статевої типізації. Ця теорія ґрунтується на концепції соціального научіння, пояснює статеву іденти­фікацію дією підкріплення: батьки та інші люди заохочу­ють маскулінну поведінку у хлопчиків; дівчатка отриму­ють позитивне підкріплення фемінної поведінки. Спочат­ку дитина вчиться розрізняти диференційовані за статтю зразки поведінки, потім узагальнює цей досвід, перено­сить на нові ситуації, набуваючи вміння виконувати пра­вила поведінки відповідно до своєї статі;

в) теорія самокатегоризації. Вона зосереджена на піз­навальних (когнітивних) аспектах цього процесу: дитина спочатку засвоює статеву ідентичність, визначаючи себе як хлопчика або дівчинку, а потім намагається поводити­ся відповідно до статевої належності.

На етапі раннього дитинства відбувається первинна ідентифікація, починає вибудовуватися статева самоідентичність.

Статева самоідентичність (середньолат. identicus - той самий) - усвідомлення своєї належності до статі.

Культура статевої поведінки є результатом впливу сте­реотипів у сім'ї і найближчому оточенні дитини. За гра­мотного впливу дорослих у дитини формуватиметься адек­ватне ставлення до статевих відмінностей і ролей, стосун­ків між чоловіком і жінкою тощо. Дитина може ставити батькам і вихователям запитання про відмінності статей, походження дітей тощо.

Така природна допитливість повинна задовольнятися дорослими, які серйозно поставляться до запитань дітей, дотримуватимуться такту, враховуватимуть вік і психоло­гічні особливості кожної дитини. Також ці питання діти обговорюють між собою.

Вихователь повинен знати позицію батьків щодо пи­тань статевого виховання дітей і працювати насамперед з ними з метою подолання певних упереджень щодо цього.

Статеве виховання - засвоєння знань про взаємини статей, формування культури статевої поведінки.

Роль дорослого у формуванні психологічних основ статевого виховання дошкільників надзвичайно важли­ва. Оскільки від правильності побудови виховного проце­су залежить статева самоідентифікація, засвоєння ролей чоловіка чи жінки, адекватне ставлення до статевих від­мінностей. Провідне значення при цьому має сім'я і най­ближче оточення дитини, які виробляють стереотипи її поведінки.