Особистісний аспект розвитку волі дошкільників

Воля є складною інтегративною системою, яка охоп­лює не лише свідомо поставлені цілі, а й емоційну пам'ять, уяву, моральні та інші почуття, поєднання яких дає змогу людині керувати своєю поведінкою. Її розвиток обумовле­ний розвитком усіх інших психічних процесів. Воля нале­жить до механізму виникнення психологічних новоутво­рень у межах перебудови окремих функцій (перехід мимо­вільної пам'яті, мимовільного сприймання у довільні), до функціональної системи (єдність різних психічних проце­сів). Із психологічного погляду вона є перетворенням мов­лення у виконання дії. Вольова дія також безпосередньо пов'язана з мисленням.

Прояви цілеспрямованості і наполегливості, як свідчать дослідження, залежать від рівня розвитку мислительної ді­яльності дітей. Чим успішніше дитина аналізує, порівнює, узагальнює, тим довше вона прагне до мети, втримує її у по­лі зору і здійснює зусилля. Зв'язок наполегливості і цілес­прямованості з пізнавальними процесами зумовлений де­термінованістю волі зовнішніми умовами. Для успішної діяльності, подолання перешкод необхідно пізнати зако­номірності об'єктивної дійсності.

Розвитку цілеспрямованості сприяють уміння сприй­мати поставлене завдання, аналізувати його, знаходити найдоцільніші способи розв'язання, обдумувати план дій, доводити розпочату справу до кінця, переборюючи труднощі.

Необхідною умовою виникнення волі є певний рівень розвитку самосвідомості.

Наприкінці раннього дитинства виникає потреба у са­мостійності, яка виражається вимогою: «я сам». Для її за­доволення дитина здатна на значні зусилля. Якщо виховні впливи дорослого не відповідають можливостям, не врахо­вують зміни в особистості дитини, виникає суперечність між новими можливостями й існуючим способом життя, яка виражається у негативізмі, невмотивованій протидії впливам дорослого. Такі прояви притаманні дітям, яких звільняють від вольових зусиль або яким пред'являють за­надто високі вимоги.

Завдяки самосвідомості в дитини відбувається форму­вання образу-мети, образу-моделі дії, у яких поєднуються потреби, мотиви, цілі, моральні й естетичні уявлення. Од­нією з функцій самосвідомості є співвіднесення імпульсив­них потягів з моральними принципами поведінки. За до­помогою волі особистість контролює, регулює свої дії і вчинки. Щодо цього К. Ушинський зауважував: «Чим сильніша самосвідомість, тим сильніше самовладання, яке з неї витікає».

Усвідомлення себе як суб'єкта діяльності породжує в дошкільника прагнення до самостійності, а також бажан­ня діяти відповідно до вимог дорослих, бути «як усі». До­рослі ставлять дитині вимоги, а вона, в свою чергу, щоб бу­ти визнаною, прагне виконувати їх. Це прагнення стає потребою дошкільника, яку він задовольняє завдяки своїй вольовій поведінці.

У дошкільному віці дитині для регуляції своєї поведін­ки потрібна зовнішня опора. Нею є виконання ролі у грі, під час якої правила адресуються дошкільнику не прямо, а через роль. Тому він легко дотримується правил у сюжет­но-рольовій грі, хоч може порушувати їх у житті. Усвідом­лення правил особистісної (не рольової) поведінки почина­ється у дитини з 4-х років, насамперед в іграх із правила­ми, коли вона починає розуміти, що недотримання правил унеможливлює результат, позбавляє гру сенсу. Тоді вона починає мислити про те, як слід себе поводити.

Розвиток довільності пов'язаний з усвідомленням ди­тиною окремих компонентів діяльності і себе у ній. 4-річ- на дитина розрізняє об'єкт діяльності і мету його перетво­рення; 5-річна - розуміє взаємообумовленість різних компонентів діяльності, виокремлює мету, об'єкти і спо­соби дії з ними, 6-річна - використовує узагальнений досвід діяльності.

Про сформованість довільних дій можна робити вис­новки насамперед з активності й ініціативності самої ди­тини, яка не лише виконує вказівки вихователя («Іди ми­ти руки», «Прибери іграшки», «Намалюй кішку»), а й самоініціативно діє («Підемо пограємося», «Давай водити хоровод»).

Довільна поведінка - поведінка, організована за власними пра­вилами і зразками, узгодженими з нормами, прийнятими в сус­пільстві.

Показником довільності є відносна незалежність дош­кільника від дорослого у постановці мети, плануванні й ор­ганізації своїх дій, усвідомленні себе не виконавцем, а дія­чем. Адже часто дитина, мотивуючи необхідність дотриму­ватися моральної норми вимогою дорослого, легко її порушує у самостійній діяльності, за відсутності зовнішньо­го контролю, що свідчить про несформованість внутрішнього механізму регуляції своїх дій. Довільність передбачає і вміння надати смислу своїм діям, врахувати набутий досвід. Діти, які уявляють радість мами від виготовленого ними по­дарунка, охочіше і легше доводять роботу до кінця.

У дошкільному віці на основі самооцінки, самоконтро­лю виникає саморегуляція власної діяльності. Передумо­ви контролю за своєю поведінкою формуються у переддошкільника, вони зумовлені прагненням до самостійності. Самоконтроль у дошкільників проявляється завдяки усві­домленню правил, результату і способу дії. Його розвиток забезпечують освоєння способів самоперевірки і потреби перевіряти, коригувати свою роботу.

Діти ще не вміють знаходити допущені ними помилки, їм важко усвідомлювати сам факт співвіднесення викону­ваних дій зі зразком. Навіть добре усвідомлюючи вимоги дорослого, вони не можуть співвідносити з ними свою ді­яльність. Найчастіше дошкільники вдаються до самопере­вірки за вимогою вихователя. Потребу в самоконтролі по­роджує необхідність долати труднощі, внаслідок чого у ди­тини виникає сумнів у правильності своїх дій.

Упродовж усього дошкільного віку дітей приваблюють не способи виконання діяльності, а її результат. 5-7-річні діти вважають самоконтроль особливою діяльністю, спря­мованою на поліпшення роботи, подолання її недоліків. Попри те, вони легше контролюють однолітків, ніж себе, без впливу дорослого можуть і не усвідомлювати потреби у самоконтролі.

Оптимально розвивається самоконтроль в умовах взає­моконтролю, коли діти почергово виконують функції «ви­конавця» і «контролера». Це підвищує вимогливість до своєї роботи, бажання виконати її краще, прагнення порів­нювати її з роботою інших, стимулює освоєння самоконтро­лю (співвіднесення виконуваної діяльності з правилом).