Короткий термінологічний словник

Абстракція (лат. abstractio - відведення) - мислене відокремлен­ня ознак і властивостей від предметів і явищ, яким вони належать.

Аналіз продуктів діяльності дитини - метод отримання інформа­ції про внутрішній світ дитини, її психологічний стан на основі до­слідження результатів її діяльності і творчості (малюнків, творів, апліка­цій тощо).

Афект (лат. affectus - пристрасть, хвилювання) - короткочасне бурхливе нервове збудження, яке супроводжують різкі рухові прояви, зміни у діяльності внутрішніх органів, втрата вольового контролю за власними діями і бурхливим вираженням емоцій.

Афективність - бурхливе реагування на ситуацію, швидкий пере­хід від одного емоційного стану до іншого, емоційна імпульсивність, що виявляється у неприродних інтонаціях, міміці, жестах, позах, мовних зворотах тощо.

Афективно-захисна функція уяви - створення уявної ситуації з метою умовного вирішення конфліктів, які неможливо вирішити на практиці.

Безумовні рефлекси - спадкова форма реагування на впливи зовнішнього світу або на зміни внутрішнього середовища організму.

Бесіда - метод отримання інформації за допомогою словесного спілкування дослідника з дитиною з метою виявлення фактів, що харак­теризують її особистісні прояви (інтереси, знання, ставлення та ін.).

Біологічні фактори - сукупність природних чинників, які вплива­ють на індивідуальний розвиток людини як біологічного організму, зумовлюючи її спадкові особливості.

Будівельні ігри - різновид творчих ігор, у яких діти відображають навколишній предметний світ, самостійно зводячи будови й обігруючи їх.

Виховання - залучення дитини до системи вироблених людством цінностей, створення умов для її духовного зростання, формування цін­нісного ставлення до дійсності, створення фонду «хочу».

Вищі почуття - емоційні процеси, які виражають цілісне ставлен­ня до світу, людей, відображають моральну позицію особистості.

Відтворювальна (репродуктивна) уява - процес створення лю­диною образів об'єктів на основі опису, схем, креслень, нотних записів тощо.

Відчуття - відображення властивостей предметів і явищ об'єктив­ного світу під час їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Вікові кризи - періоди різких, стрибкоподібних змін, пов'язаних з відмиранням, зникненням попередніх і появою нових психологічних якостей, рис, які змінюють дитину; нормативні процеси особистісного розвитку.

Воля - властивість психіки, регуляція і організація людиною своєї поведінки, діяльності (внутрішніх і зовнішніх дій), спрямована на подо­лання труднощів при досягненні мети.

Гальмівні рухи і дії - рухи і дії, які стримують розвиток, відсторо­нюють дитину від навколишнього світу.

Гностично-інтелектуальна функція уяви - формування уявлень на основі попереднього досвіду під час отримання інформації про неві­домі для суб'єкта предмети і явища.

Госпіталізм - глибока психічна і фізична відсталість, яка виникає в перші роки життя дитини внаслідок дефіциту виховання.

Гра - вид діяльності, який полягає у відтворенні дітьми дій дорослих і відносин між ними, спрямований на пізнання навколишньої діяльності.

Дидактична гра - система впливів, спрямована на формування у дитини потреби у знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Дитяча психологія (грец. psyche - душа і logos - слово, вчення) - галузь психологічної науки, яка вивчає факти і закономірності психічно­го розвитку дитини на різних вікових етапах, а також закономірності переходу від одного вікового етапу до іншого.

Дія - структурний елемент діяльності, процес, мотив якого не збі­гається з його предметом (з тим, на що вона спрямована), втілений у діяльності, у яку ця дія включена.

Діяльність - активність суб'єкта, спрямована на взаємодію з нав­колишнім середовищем з метою задоволення власних потреб.

Довільна пам'ять - процес запам'ятовування і відтворення мате­ріалу, що передбачає свідому постановку мети та вимагає вольових зусиль.

Довільна поведінка - поведінка, організована за власними пра­вилами і зразками, узгодженими з нормами, прийнятими в суспільстві.

Довільна увага - вид уваги, який виникає внаслідок свідомо поставленої мети і вимагає певних вольових зусиль.

Довільна уява - цілеспрямоване, усвідомлене відтворення і пере­творення отриманих раніше вражень.

Егоцентричне (лат. ego - я і centrum - центр) мовлення - звер­нене до себе мовлення дитини, яке виникає під час її діяльності.

Емоції (лат. emovere - хвилювати, збуджувати) - психічні стани і процеси, виражені у формі безпосереднього переживання ставлення людини до світу, до того, що вона почуває і робить.

Емоційне спілкування - спілкування за допомогою виразних рухів, які відповідають певному емоційному стану: пози, міміка, інтона­ція голосу, доторкання, погладжування, притискання до грудей, від­штовхування тощо.

Задатки - генетично закріплені анатомо-фізіологічні особливості мозку і нервової системи.

Здібності - індивідуально-психологічні якості особистості, що пе­редбачають і забезпечують успішність виконання нею діяльності.

Знаряддєві дії - дії, в яких один предмет (знаряддя) використову­ється для впливу на інші предмети.

Зона найближчого розвитку - різниця між тим, що дитина може виконати сама, і тим, що виконує за допомогою інших.

Ігри за правилами - це ігри, які протікають за заздалегідь ство­реними правилами, дотримання яких обов'язкове для їх учасників.

Індивідуально-психологічні відмінності - особливості психічних процесів, станів і властивостей, які розрізняють людей між собою.

Інтеріоризація (лат. interior - внутрішній) - процес переходу зов­нішніх реальних дій з предметами у внутрішні.

Коливання уваги - періодичне відволікання, послаблення уваги до певного об'єкта або виду діяльності.

Комплекс (лат. compiexus - поєднання, зв'язок) пожвавлення - система позитивних емоційно-рухових реакцій дитини у відповідь на появу в полі зору людини, що нахиляється, розмовляє, усміхається.

Контекстне мовлення - зв'язне мовлення, зміст якого зрозумі­лий співрозмовнику на основі мовних засобів і не вимагає знання кон­кретної ситуації.

Конфлікт - зіткнення осіб, їхніх ідей, інтересів, потреб, оцінок, прагнень, рівня домагань.

Конформність (лат. conformis - подібний) - тенденція людини змінювати свою поведінку під впливом інших людей, пристосовувати її до їхніх вимог.

Криза новонародженості - відносно короткий період у житті дитини (1-2 місяці), який характеризується психологічними змінами, що виражені у позбавленні дитини основних засобів спілкування з дорослими, безпорадності, переході від пренатального до постнатального розвитку тощо.

Криза першого року життя - криза, спричинена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим, яка проявляється у плаксивості, похмурості, інколи у порушенні сну.

Криза трьох років - зумовлена становленням самосвідомості ди­тини криза соціальних відносин, яка проявляється у негативізмі, впер­тості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі тощо.

Логічна пам'ять - пам'ять, яка ґрунтується на розумінні, осми­сленні матеріалу.

Методи вивчення дитячої психології - способи виявлення фак­тів, що характеризують психічний розвиток дитини.

Мимовільна пам'ять - запам'ятовування і відтворення матеріалу, яке здійснюється без контролю з боку свідомості і без докладання зусиль.

Мимовільна увага - вид уваги, який виникає незалежно від сві­домого наміру людини і полягає в невимушеному її зосередженні на певному реальному або ідеальному об'єкті.

Мимовільна уява - цілеспрямоване відтворення і перетворення отриманих раніше вражень.

Мислення - процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властиво­стях, зв'язках і відношеннях.

Мовлення - процес спілкування, опосередкований мовою.

Моральний еталон - зразок високоморальної особистості, наді­леної доброчесністю, благородством тощо.

Моральний розвиток - рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованість моральних почуттів і моральної поведінки.

Моральні норми - суспільно вироблені правила поведінки, якими керуються люди у своєму житті і вчинках.

Мотив (франц. motif, лат. motus - рух) - усвідомлена причина дій і вчинків людини.

Мотивація - система мотивів, яка визначає конкретні форми поведінки, діяльності людини.

Навчання - засвоєння дитиною знань, оволодіння уміннями і на­вичками, спроможність використовувати їх у житті, формування культу­ри пізнання, створення фонду «можу».

Наочно-дійове мислення - мислення, яке здійснюється за допо­могою зовнішніх орієнтувальних дій.

Наочно-образне мислення - мислення, яке здійснюється на основі уявлень, без використання практичних дій.

Наочно-схематичне мислення - вид мислення, що забезпечує відображення предметів об'єктивної дійсності, незалежно від дій, ба­жань і намірів дитини.

Научуваність - індивідуальні показники швидкості та якості засвоєння людиною знань, умінь і навичок у процесі навчання.

Неуважність - невміння зосередитися на предметі чи виді діяльно­сті, нездатність проникнути у суть речей чи внутрішній світ іншої людини.

Обдаровані діти - діти, які відрізняються високим рівнем розвит­ку загальних та спеціальних здібностей, мають визначні досягнення або внутрішні задатки для них у певному (кількох) виді діяльності.

Обдарованість - якісно своєрідне поєднання здібностей, яке обумовлює діапазон інтелектуальних можливостей людини, своєрід­ність її діяльності і розвивається протягом усього її життя.

Обсяг уваги - кількість об'єктів, які людина здатна сприймати одночасно за конкретний проміжок часу.

Особистість - людина, яка досягла певного рівня психічного розвитку, у якої склалися власні погляди на оточення, певний рівень саморозуміння, набули структури психічні процеси і властивості.

Пам'ять - запам'ятовування, збереження і наступне відтворення людиною свого досвіду.

Педагогічне спілкування - система взаємодії педагога з дітьми з метою здійснення на них виховного впливу, формування педагогічно доцільних взаємин, створення сприятливого для їхнього психічного розвитку мікроклімату.

Переключення уваги - переміщення уваги з одного об'єкта або виду діяльності на інший.

Періоди психічного розвитку - відрізки життєвого шляху індиві­да, яким притаманні специфічні потреби, інтереси, способи дії, ставлен­ня до навколишньої дійсності.

Перцептивні (лат. perceptio - сприймання) дії - структурні одини­ці процесу сприймання у людини, які забезпечують свідоме перетво­рення сенсорної інформації, що забезпечує побудову образу, адекват­ного предметному світу.

Післядовільна увага - вид уваги, яка виникає після того, як свідо­ме зосередження на певному об'єкті переходить у невимушене.

Поняття - знання про загальні, суттєві і закріплені у словах озна­ки предметів і явищ об'єктивної дійсності.

Почуття - форма відображення дійсності, у якій виявляється ста­влення людини до предметів і явищ, які вона пізнає і змінює відповід­но до своїх потреб.

Пояснювальне мовлення - мовлення, яке вимагає певної послі­довності викладу, встановлення причинно-наслідкових зв'язків у ситуа­ції, яку повинен зрозуміти співрозмовник.

Провідна діяльність - діяльність, яка на певному віковому етапі обумовлює основні, найважливіші зміни у психіці дитини.

Прогресивні рухи і дії - рухи і дії, які сприяють розвитку дитини, отриманню нових вражень від навколишнього світу.

Проступок - вчинок, що порушує норми, правила поведінки, за­гальноприйнятий порядок; провина.

Психічний розвиток - становлення дитини як суб'єкта життєдіяль­ності, соціальної істоти, спроможної бережливо ставитися до природи, людей, що її оточують, до себе, предметного світу, витворів мистецтва.

Психологічна готовність дитини до школи - здатність дитини виконувати навчальні завдання і шкільні обов'язки, зумовлена рівнем її загального розумового розвитку.

Психологічний експеримент (лат. experimentum - спроба, дослід) - спеціально організована форма дослідження психічного розвитку дитини.

Психологічний факт - одержаний у процесі спостереження, експерименту дослідження результат.

Рефлекси (лат. reflexus - відображення) новонародженого - рефлекси, якими володіє новонароджена дитина і більшість з яких зни­кає на 2-4-му місяці її життя.

Рефлексія - здатність людини аналізувати власні дії, вчинки, мо­тиви і співвідносити їх із загальнолюдськими цінностями, діями, вчин­ками, мотивами інших людей.

Розвивальне навчання - навчання, спрямоване на досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей дитини (сприймання, мислення, уяви, пам'яті тощо).

Розподіл уваги - здатність людини уважно виконувати одночасно кілька видів діяльності.

Рушійні сили психічного розвитку - суперечності, які виникають у процесі психічного розвитку і породжують нові потреби, інтереси, спо­нукають до оволодіння новими видами діяльності.

Самооцінка - компонент самосвідомості, який виявляється в тому, як індивід оцінює свої досягнення і невдачі, якості і можливості.

Самосвідомість - відносно стійка, більш або менш усвідомлена система уявлень про себе.

Сензитивні (пізньолат. sensitivus - чутливий) періоди розвитку - найсприятливіші для розвитку певних психічних функцій (сприймання, мовлення, пам'яті та ін.) періоди, що визначають психічний розвиток дитини і мають вирішальне значення для її навчання і виховання.

Сензитивність вікова - оптимальне поєднання умов для розвитку психічних процесів і властивостей, притаманних певному віковому періоду.

Сенсорні (лат. sensorium - орган чуттів) еталони - вироблені людством уявлення про основні властивості і відношення предметів і явищ навколишньої дійсності.

Ситуативне мовлення - мовлення, зміст якого зрозумілий спів­розмовнику тільки за умови врахування ним ситуації, про яку розпові­дає дитина.

Ситуативно-ділове спілкування - спілкування дитини з дорослим у процесі спільних дій з предметами, метою якого є сама ця спільна дія.

Словесно-логічне мислення - мислення, що втілюється у понят­тях, логічних конструкціях із застосуванням мовних засобів.

Соціальні фактори - сукупність чинників, вироблених суспільним розвитком людства, які детермінують поведінку людини як суспільної істоти.

Соціометричний (лат. societas - спільність, суспільство і грец. metred - вимірюю) метод - дослідження становища кожної дитини у колективі однолітків з метою визначення взаємних схильностей, сим­патій тощо.

Співвідносні дії - дії, мета яких полягає у приведенні двох або декількох предметів, їх частин у певні просторові відношення.

Спостереження - планомірне, цілеспрямоване сприймання пси­хічних явищ відповідно до заздалегідь розробленої програми.

Сприймання - цілісне відображення предметів, ситуацій, явищ об'єктивного світу у процесі їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Сприймання простору - відображення відстані, розміру, форми рельєфу оточуючих об'єктів, що діють на аналізатори.

Сприймання часу - відображення у мозку об'єктивної тривалості, швидкості, послідовності явищ дійсності.

Стадіальність розвитку - різночасовість, розбіжність у часі темпу і ритму розвитку психічних процесів і властивостей у різні вікові періо­ди; складність організації.

Статева самоідентичність (середньолат. identicus - той самий) - усвідомлення своєї належності до статі.

Статеве виховання - засвоєння знань про взаємини статей, фор­мування культури статевої поведінки.

Стійкість уваги - тривале утримування уваги на об'єкті або виді діяльності.

Страх - негативний емоційний стан, який виникає у ситуаціях уяв­ної або реальної загрози біологічному або соціальному існуванню лю­дини, спрямований на джерело цієї ситуації.

Сюжетно-рольова гра - відтворення дітьми дій дорослих і сто­сунків між ними.

Творча уява - процес створення нових, оригінальних образів та ідей.

Темперамент (лат. temperamentum - співвідношення частин) - стійке поєднання індивідуальних особливостей індивіда, пов'язаних із динамічними аспектами психічної діяльності: інтенсивністю, швидкістю, темпом, ритмом тощо.

Тести (англ. test - спроба, перевірка) - система завдань, за допо­могою якої визначають рівень розвитку певної психологічної якості (властивості) особистості.

Тестування - метод психологічної науки, який використовує стан­дартизовані питання і завдання (тести) з певною шкалою значень.

Увага - спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певних об'єктах.

Уява - процес створення людиною уявлень, які в дійсності нею не сприймалися.

Уявлення - наочні образи раніше сприйнятих предметів і явищ об'єктивної дійсності.

Фонематичний (грец. phonema - звук, голос) слух - здатність сприймати на слух звуки мовлення, диференціювати й узагальнювати їх у словах як смислорозрізнювальні одиниці.

Фрустрація (лат. frustratio - обман, розлад) - психічний стан людини, зумовлений нездоланними труднощами на шляху до мети або задоволення власних потреб і бажань.

Характер (грец. charakter - ознака, прикмета) - індивідуальне поєднання істотних властивостей особистості, що виявляються в її пове­дінці і діяльності, уставленні до суспільства, праці, колективу, до себе.

Я-концепція - узагальнене уявлення індивіда про себе, система установок стосовно власної особистості, що ґрунтуються на усвідомлен­ні і оцінюванні своїх фізичних, характерологічних інтелектуальних та інших властивостей.