Декларація Трьох Держав. 1 грудня 1943 р

Ми, Президент Сполучених Штатів, Прем'єр-Міністр Великобританії і Прем'єр Радянського Союзу, зустрічалися протягом останніх чотирьох днів у столиці нашого союзника — Ірану і сформулювали та підтвердили нашу спільну політику. Ми висловлюємо нашу рішучість в тому, що наші країни працюватимуть спільно як під час війни, так і в наступний мирний час.
Що стосується війни, представники наших військових штабів брали участь у наших переговорах за «круглим столом», і ми погодили наші плани знищення німецьких збройних сил. Ми прийшли до повної згоди щодо масштабу і строків операцій, які будуть здійснені зі сходу, заходу і півдня. Взаєморозуміння, досягнуте нами тут, гарантує нам перемогу. Що стосується мирного часу, то ми впевнені, що існуюча між нами згода забезпечить тривкий мир. Ми повністю визнаємо високу відповідальність, що лежить на нас і на всіх Об'єднаних націях, за здійснення такого миру, який дістане схвалення переважної маси народів земної кулі і який усуне бідування і страхіття війни на багато поколінь.

Спільно з нашими дипломатичними радниками ми розглянули проблеми майбутнього. Ми прагнемо до співробітництва і активної участі всіх країн, великих і малих, народи яких серцем і розумом присвятили себе, подібно нашим народам, завданню усунення тиранії, рабства, гноблення і нетерпимості. Ми вітатимемо їх вступ у світову сім'ю демократичних країн, коли вони побажають це зробити. Ніяка сила в світі не зможе перешкодити нам знищувати німецькі армії на суші, їх підводні човни на морі і руйнувати їх воєнні заводи з повітря.

Наш наступ буде нещадним і наростаючим. Закінчивши наші дружні наради, ми упевнено чекаємо того дня, коли всі народи світу житимуть вільно, не зазнаючи тиранії і відповідно до своїх різних прагнень і своєї совісті. Ми прибули сюди з надією і рішучістю. Ми виїжджаємо звідси справжніми друзями по духу і меті. Підписано в Тегерані
1 грудня 1943 р.

Рузвельт Сталін Черчілль

Советско-английские отношения во время Великой Отечественной войны 1941-1945. 1983, Т. 1, с. 508-509

Мало джерел!!! Слід додати по війні, діяльності Руху опору, наслідках, ну, і повоєнні роки. Щоб студенти хоч чимось послугувалися при підготовці до відповіді…

Література [1;5;7;8;9;10;12; 16; 37; 47; 54; 77; 85;122; 125; 140; 144; 145; 147; 152; 153; 154; 171; 172; 178; 179; 180; 181; 197; 219; 221; 226;227; 228]

Питання для самостійної роботи:

1. Наростання кризових явищ у суспільно-економічному житті України із середини 1960-х років. Спроби реформування економіки.

2. Дисидентський рух в Україні: ідейні та організаційні засади діяльності його учасників.

3. УРСР у другій половині 1980-х – курс на «перебудову»: причини, суть і наслідки.

Методичні вказівки до семінару:

Аналізуючи перше питання щодо наростання кризи в радянському суспільстві слід звернути увагу, що під опікою партії була діяльність Рад, профспілок, комсомолу та інших громадських організацій, що знижувало їх роль і значення. Головним методом партійної діяльності залишався адміністративний тиск.

Суспільні потреби вимагали виходу на новий рівень розвитку економіки, не дотримуючись ідеологічних догм, і змінити екстенсивну економіку. Але реформи не дали бажаного ефекту через непослідовність, половинчатість, незавершеність. Спроби реформ гальмувалися консервацією суспільних структур, прагненням до збереження або відродження системи ідеологічних орієнтацій та політичних настанов. Радянська економіка виявилася неспроможною до використання новітніх досягнень науково-технічної революції.

Неоднозначна ситуація склалася і в аграрному секторі економіки України. Тут інтенсивно відбувалися пошуки збільшення виробництва, втілювалися масштабні програми механізації та меліорації сільського господарства. У розв‘язанні проблем розвитку села, як і вцілому, переважали волюнтаристські, суб‘єктивістські підходи.

Криза в економіці поширилась і на соціальну сферу, яка фінансувалася за «залишковим принципом». Водночас Україна несла тягар забезпечення потреб військово-промислового комплексу. Існування в умовах біполярного світу важким тягарем лягало на вітчизняну економіку. Військові замовлення виконували 750 українських підприємств.

Розглядаючи друге питання про дисидентський рух слід звернути увагу, що після смерті Й. Сталіна і «потепління» внутріполітичного клімату, розпочався новий етап національно-визвольної боротьби в Україні. Варто визначити основні передумови посилення цієї боротьби. Хрущовська «відлига» сприяла зародженню руху та появі борців за порятунок нації, її духовності, культури та мови.

Основними течіями опозиційного руху в Україні в 1960-х – 1980-х рр. були: самостійницька, яку представляв національно-визвольний рух підпільних груп; національно-культурницьку, репрезентована рухом шістдесятників; правозахисна та рух за свободу совісті (релігійна опозиція).

Зверніть увагу, що дисиденти засуджували тоталітарні методи управління народним господарством, централізоване планування, обмеження прав громадських організацій. У сфері міжнародних відносин українська опозиція рішуче засуджувала як шовінізм, так і національну обмеженість, виступаючи за самовизначення всіх народів. Арсенал форм опору був широкий і різноманітний. Серед них: створення підпільних груп та організацій, поширення листівок, самвидаву, виступи на симпозіумах та конференціях, на судових процесах над дисидентами, мітинги протесту. Боротьба з існуючим режимом тривала і в ув‘язненні. Режим придушував інакодумців, використовуючи арешти та засудження до тривалого ув‘язнення в таборах і засланнях, ізолювання в психіатричних лікарнях.

У другій половині 1970-х років нові імпульси було дано процесові русифікації, проти якої рішуче виступали дисиденти. Вони засудили викривлене тлумачення інтернаціоналізму, надуманість та абсолютизування категорій «радянський народ», «злиття націй». Здійснюваний лише мирними, конституційними засобами, цей рух засвідчив невмирущість ідеї незалежності.

У третьому питанні проперебудовчий курс М. Горбачова в Україні спочатку потрібно звернути увагу на його причини та суть. Радянська влада, знемагаючи від гонки озброєнь, від афганської авантюри, від підтримки міжнародного комунізму, не могла належним чином займатися переоснащенням підприємств, модернізувати їх. Знизився життєвий рівень наслення, за рівнем споживання на душу населення і в галузі охорони здоров‘я країна дедалі більше відставала від провідних країн світу. На середину 1980-х років ставало все більш очевидним те, що усунути кризові явища, розблокувати механізм гальмування можна тільки радикальними широкомасштабним діями, які охоплюють усі сфери життя суспільства. Усвідомлення керівництвом країни на чолі з М. Горбачовим необхідності структурних змін спричинило проголошення курсу на перебудову радянської системи.

Офіційна концепція перебудови у загальних рисах передбачала побудову гуманного, демократичного соціалізму, який мав поєднати ринок з централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік із збереженням єдиної держави.

Насамкінець студенти повинні чітко усвідомити, які наслідки для українського суспільства мала лібералізація економічного і суспільно-політичного життя, яким чином ці процеси вплинули на хід історії. Зверніть увагу на ставлення керівництва УРСР до процесів перебудови і демократизації суспільства.