Психіатрична допомога

Психіатрія - медична клінічна дисципліна, змістом якої є вивчення порушень психічної діяльності, їx етіології, патогенезу, клінічних проявів, особливостей перебігу та наслідків психічних хвороб, їx епідеміології; розробка методів ранньої діагностики, лікування і профілактики.

Наркологія є розділом психіатрії, яка вивчає етіологію, пато­генез, клініку, перебіг, лікування та профілактику психічних і поведінкових розладів, які спричинені вживанням психоактивних речовин /алкоголю, наркотичних і токсичних речовин/.

Психоз /психічна хвороба/ - захворювання всього організму з переважанням порушення функцій головного мозку, яке проявляється розладами свідомості, яке приводить до втрати здатності хворого пра­вильно відображати реальну дійсність і цілеспрямовано на неї впливати.

Невроз - ситуаційно - психогенне захворювання, яке виникає внаслідок функціонального розладу вищої нервової діяльності за рахунок перенапруження сили, рівноваги та рухомості процесів збудження і гальмування, сигнальних систем і проявляється порушенням нервово-психічних функцій при збереженні свідомості і критики.

Основними розділами психіатрії є: загальна психіатрія, психіатрія дитячого і підліткового віку, геронтологічна, судова і соціальна психіатрія. Свого часу з психіатрії виросли такі напрями, як сексопатологія, дефектологія, наркологія, психотерапія. Психіатрія як наука тісно пов'язана з соціальною, політичною і ідеологічною системою суспільства. Це нерідко призводило до використовування психіатрії в цілях репресії і дискримінації осіб з умовно-аномальним для даного часу і суспільства поведінкою.

Загальна поширеність психічних розладів сягає 20%, це означає, що кожна 5-а людина протягом свого життя потребує допомоги психіатра або психотерапевта.

Умовно всі психічні розлади можуть бути поділені за наступними принципами:

Принцип співвідношення спадкових чинників і чинників середовища:

а) ендогенн і, тобто обумовлені переважно спадковими чинниками. До них, зокрема, відносяться деякі форми розумової відсталості, хвороба Альцгеймера;

б) екзогенні, обумовлені переважно чинниками середовища, наприклад, психічні розлади в результаті зловживання психоактивними речовинами, черепно-мозкових травм, ендокринних захворювань, пухлини головного мозку і т. д.;

в) мультифакторні — в етіології і патогенезі яких має значення співвідношення ендогенних і екзогенних чинників, наприклад, шизофренія, афектні розлади, деякі невротичні розлади.

Інша форма розподілу психічних розладів — типологічна. Вона базується на класифікації розладів за ступенем глибини, зв'язку із стресом, ступені впливу психічного розладу на поведінку і соціальне функціонування.

Виділяються:

а) Межові розлади, до яких відносяться переважно неврози і розлади особистості, пов'язані із стресом. Більшість з цих розладів грубо не порушує соціальне функціонування і самосвідомість, їх симптоми не виражені;

б) Психотичні розлади. До них відносяться три «великі психози» — шизофренія, епілепсія і афективні розлади. Ці захворювання частіше грубо впливають на функцію самосвідомості, істотно порушують соціальне функціонування, їх симптоми яскраві і виражені;

в) деменції і стани розумової відсталості. До них відносяться психічні розлади, що характеризуються недорозвиненням або втратою навиків соціального функціонування. Вони не пов'язані із стресом, але обумовлені або грубими ушкодженнями мозку або генетичними аномаліями.

На відміну від соматичних і інфекційних захворювань при психічних захворюваннях часто етіологія недостатньо уточнена, відомі лише окремі ланки патогенезу, а лікування залежить від індивідуальних і психологічних особливостей особистості.