Графічні позначення матеріалів та нанесення їх на креслення

Для умовного графічного зображення матеріалів у розрізах і перерізах ДСТ 2.306 - 68 "Позначення графічні матеріалів і правила їх нанесення на рисунках", передбачає застосування різноманітного штрихування.

Штрихування виконують суцільними тонкими лініями завтовшки від S/2 до S/3 під кутом 45° до лінії рамки рисунка або до його осі, чи до основного напису кресленика.

Якщо лінії штриховки збігаються з лініями контуру чи осьовими лініями, рекомендується подібні лінії проводити під кутом 30° або 60° (рис. 1.5). Лінії штриховки можна проводити з нахилом вліво чи вправо, але для всіх розрізів і перерізів,

Рис.1.5

що належать одній і тій самій деталі, штрихування треба, як правило, виконувати з нахилом в один бік.

Відстань між прямими лініями штриховки має бути однаковою для всіх розрізів і перерізів даної деталі, що виконуються в одному масштабі. Залежно від матеріалу, що зображується, площі штрихування і необхідності різноманітити штриховку суміжних площин, відстань між лініями штриховки вибирають у межах від 1 до 10 мм.

Вузькі і довгі площі перерізів, ширина яких на рисунку від 2 до 4 мм, рекомендується штрихувати від руки повністю лише на кінцях і по контуру отворів, а решту площі перерізу -невеликими ділянками в декількох місцях (рис. 1.6).

Рис.1.6

Для суміжних перерізів двох деталей слід виконувати зустрічну штриховку: на одній деталі вправо, на іншій - вліво. У подібних випадках, коли необхідно штрихувати "у клітинку", треба, щоб відстань між лініями штриховки двох деталей була різною. Для суміжних перерізів трьох і більше деталей треба, щоб лінії штриховки одного напряму були зсунуті в одному перерізі відносно іншого, або слід змінити відстань між лініями штриховки (рис. 1.7).

Рис.1.7

Штриховка деревини, фанери, бетону неармованого і армованого (крім прямих ліній), ґрунту виконується від руки.

Графічне зображення найрозповсюдженіших матеріалів на машинобудівних рисунках наведене в табл. 1.3.

Таблиця 1.3 Графічні позначення матеріалів у розрізах та перерізах

1.6. Нанесення розмірів. ГОСТ 2. 307-68

Термін, визначення та правила нанесення розмірів на кресленні викладені в СКД ДСТУ 3321-96 і в ДСТ 2.307-68 «Нанесення розмірів і граничних відхилень». Ці правила регламентують також записи й умовності що застосовуються при нанесенні розмірів.

Розміри на кресленнях показують числовими величинами (розмірними числами) і розмірними лініями. Розмірні числа повинні відповідати справжнім розмірам, незалежно від того, у якому масштабі і з якою точністю виконано креслення. Розміри бувають лінійні (довжина, ширина, величина радіуса, діаметра, хорди чи дуги) і кутові (розміри кутів). Кількість розмірів на кресленні має бути мінімальним, але достатнім для виготовлення виробу.

Лінійні розміри показують на кресленні, як правило, у міліметрах і тому одиницю вимірювання біля розмірного числа не ставлять. Якщо розміри подано у метрах чи сантиметрах, то біля відповідного розмірного числа треба ставити позначення одиниці вимірювання чи зазначити їх в технічних вимогах на полі кресленика.

Розмір, що стосується одного й того самого елемента на кресленні, зазначається лише один раз.

Не допускається проставляти розміри у вигляді замкнутого ланцюжка за винятком, коли один з розмірів замкнутого ланцюжка подано з метою довідкового (довідкові розміри позначаються знаком
«*»).

Лінії, що показують межі вимірювання, називаються розмірними. Розмірна лінія має закінчуватися стрілками. Величину стрілок треба вибирати залежно від товщини ліній видимого контуру і дотримувати по можливості однаковою для усіх розмірів, нанесених на рисунку. Форма стрілки і співвідношення її елементів показані на рис. 1.8. Для учбових креслень довжину стрілок рекомендують робити 5...7 мм.

Рис.1.8

Стрілки повинні торкатися вістрям до відповідних ліній контуру, осьових, центрових чи виносних ліній. Виносні лінії проводять для позначення меж вимірювання; вони найчастіше є продовженням ліній видимого контуру.

Коли на кресленні мало місця для стрілки, бо близько розміщені контурна чи виносна лінії, рекомендується переривати ці лінії (рис. 1.9).

Центрові лінії повинні виходити за контур зображення на 3...5 мм (рис. 1.9). Розмірні і виносні лінії виконують суцільними тонкими лініями завтовшки від S/2 до S/3. Якщо треба показати розмір прямолінійного відрізка, то розмірну лінію проводять паралельно цьому відрізку, а виносні лінії — перпендикулярно до розмірної.

Рис.1.9

На рис. 1.10 показано приклад нанесення розмірів по довжині і ширині деталі. Виносні і розмірні лінії не повинні перетинатися між собою, а тому рекомендується менші розміри наносити ближче до зображуваного предмета (рис. 1.10).

Рис.1.10

Коли треба показати розмір кута, розмірну лінію слід проводити у вигляді дуги з центром у вершині цього кута, а виносні лінії — радіальне. Показуючи довжину дуги кола, розмірну лінію проводять концентричне дузі, а виносні лінії — паралельно бісектрисі кута, і над розмірним числом ставлять знак «Ç».

Розмірні лінії можуть продовжуватися за стрілки, мати полички і лінії виносок (рис. 1.10,1.13).

На рис. 1.11 показано нанесення розмірів хорди (а) і дуги (б), а на рис. 1.12 — розміру кута.

а б а б

Рис.1.11 Рис.1.12

Виносні лінії повинні виходити за кінці стрілок розмірної лінії або засічки на 1...5 мм (рис. 1.13).

Мінімальна відстань між паралельними розмірними лініями повинна бути 7 мм, а між розмірною та лінією контуру - 10 мм і обирається у залежності від розмірів зображення і насиченості рисунку (рис. 1.13).

Допускається проводити розмірні лінії безпосередньо до лінії видимого контуру, осьових, центрових та інших ліній (рис. 1.14, 1.15).

Рис.1.13 Рис.1.14

Не допускається використовувати як розмірні лінії контуру, осьові, центрові і виносні.

Допускається розмірну лінію для діаметра кола проводити з обривом незалежно від того, буде коло показане повністю чи ні (рис. 1.15,а,б). При поєднанні вигляду з розрізом розмірні лінії, що належать внутрішнім окресленням предмета, проводять трохи за вісь (рис. 1.15,в).

Рис.1.15

Коли предмет зображають з розривом, розмірну лінію проводять суцільною (рис. 1.16). Якщо на кінцях розмірних ліній мало місця для зображення стрілок, рекомендується розмірні лінії подовжувати і стрілки наносити із зовнішнього боку вимірюваного елемента (рис. 1.17).

Рис.1.16 Рис.1.17

Якщо розмірні лінії розміщені ланцюжком і для стрілок немає місця, допускається замінювати їх точками або засічками, які наносять під кутом 45° до розмірних ліній (рис. 1.18).

Рис.1.18

У випадках, аналогічних до показаних на рис. 1.19, виносну лінію треба проводити від точки перетину подовжених ліній контура (рис. 1.19,а,б), або від центра дуги (рис. 1.19,б).

Рис.1.19

Розмірні числа слід проставляти над розмірною лінією паралельно їй і по можливості ближче до її середини. При нанесенні кількох розмірних ліній на невеликій відстані одна від другої, розмірні числа над ними рекомендується розміщувати у шаховому порядку (рис. 1.20).

Рис.1.20

Коли недостатньо місця між розмірними стрілками чи лініями контура, розмірні числа слід наносити так, як показано на рис. 1.21.

Рис.1.21

Залежно від нахилу розмірних ліній і розташування вимірюваних кутів, розмірні числа лінійних і кутових розмірів слід розміщувати так, як це показано на рис. 1.22 а і б. Коли розмірна лінія чи вимірюваний кут знаходяться у межах заштрихованої зони, що показана на рис. 1.22, рекомендується розмірні числа виносити на поличку.

Розмірні числа кутових розмірів, що знаходяться вище горизонтальної осьової лінії, розміщують над розмірними лініями з боку їх випуклості (рис. 1.22,б), числа розміщені нижче горизонтальної осьової лінії,—з боку угнутості розмірних ліній.

Для кутів малих розмірів розмірні числа розташовують на полицях ліній виносок у будь-якій зоні (рис. 1.23 б,в).

Розмірні числа і букви, які у перевернутому положенні можна прочитати якось інакше (числа 16, 66, 86 і т. п., букви а, р, d та інш.), рекомендується виносити на поличку або ставити після них крапку.

Рис.1.22

На рис. 1.23 показано приклади нанесення розмірних чисел кутових розмірів.

Розмірне число не повинно перетинати або поділяти будь-які лінії рисунка. Не допускається розривати лінію контуру для нанесення розмірного числа. Також не дозволяється розмірне число розміщувати у місцях перетину розмірних осьових або центрових ліній. Коли це потрібко, у місці нанесення розмірного числа осьові лінії чи лінії штриховки треба переривати (рис. 1.24).

Рис.1.23 Рис.1.24

Кутові розміри слід показувати у градусах, мінутах і секундах; при цьому градуси і мінути треба виражати тільки цілими числами.

Для позначення діаметра кола застосовують знак Æ - коло, що перетинається відрізком, який нахилений до розмірної лінії під кутом 75°. Діаметр кола умовного знака приблизно має дорівнювати 5/7 величини цифр. Знак Æ проставляють перед розмірним числом діаметра, в усіх без винятку випадках.

Приклади нанесення розмірів діаметра наведено на рис. 1.25.

Рис.1.25

Використання знака діаметра дає змогу скоротити кількість виглядів предмета, що являє собою тіло обертання. Так, на рис. 1.26 зображено половину вигляду і половину розрізу деталі, що повністю виявляють її форму і розміри.

Рис.1.26

Перед розмірним числом радіуса також в усіх без винятку випадках треба наносити велику букву R.

Правила нанесення розміру радіуса пояснено на прикладах рис. 1.27. Коли потрібно нанести розмір, що визначає положення центра дуги кола, цей центр треба зафіксувати перетином центрових або виносних ліній. Якщо центр дуги кола знаходиться на великій відстані, його можна наблизити до дуги, а радіус показати із зломом під кутом 20° (рис. 1.27,а). Коли центр дуги кола не фіксується на рисунку, розмірну лінію радіуса можна не доводити до центра (рис. 1.27,б). Розмірні лінії радіусів дуг концентричних кіл не можна розміщувати на одній прямій (рис. 1.27,в). Радіуси зовнішніх і внутрішніх округлень треба показувати так, як це зображено на рис. 1.27,г.

Рис.1.27

Розмірне число діаметра (радіуса) сфери також супроводжується знаком без напису «Сфера» (рис. 1.28). Слово «Сфера» наносять у тих випадках, коли на рисунку важко відрізнити сферу від інших поверхонь, наприклад: «Сфера Æ 40», «Сфера R 8». Рис.1.28

Розміри квадрата і квадратного отвору позначають значком ‰ перед розміром сторони квадрата (рис. 1.29). При цьому на зображенні грані суцільними тонкими лініями наносять діагоналі.

Рис.1.29

Для багатьох тіл обертання характерною величиною є конусність, яка визначається відношенням діаметра кола основи конуса до його висоти (для зрізаного конуса -відношення різниці діаметрів кіл основ до висоти зрізаного конуса). Відношення, що визначає конусність, виражається одиничним дробом (наприклад, 1: 5), у процентах (20%) або в градусах (11° 25' 16').

Перед розмірним числом, яке характеризує конусність, ставлять трикутний знак, вершина якого обернена у бік вершини конуса.

Нахил лінії відносно горизонтальної чи вертикальної прямих характеризується ухилом. Величина ухилу визначається тангенсом кута нахилу лінії, тобто відношенням протилежного катета до прилеглого. Ухил, так само як і конусність, виражається одиничним дробом, у процентах або градусах. Перед числом, яке характеризує ухил, наносять знак <, вершина кута якого обернена у бік ухилу (рис. 1.30).

Рис. 1.30

Розповсюдженим елементом машинобудівних деталей є так звана фаска — скошена частина гострого ребра або кромки. Фаска на циліндричних чи конічних стержнях являє собою зрізаний конус. Розміри фасок під кутом 45° наносять як показано на рис. 1.31,а. Перше число визначає розмір катета у трикутнику, утвореному фаскою. Розміри фасок під іншими кутами позначають за загальними правилами — кутовим і лінійним розмірами (рис. 1.32,б). Коли на рисунку деталі зображено кілька фасок однакового розміру, то розмір фасок наносять один раз і додають напис: 2 фаска, 4 фаски і т. д. (рис. 1.29).

Рис. 1.31

Коли лінійні розміри, що визначають відстань між рівномірно розміщеними однаковими елементами предмета (наприклад, отворами), наносять ланцюжком, то рекомендується показати розмір між сусідніми і розмір між крайніми елементами, який подати у вигляді добутку числа проміжків між елементами і розміру проміжка (рис. 1.32).

Рис. 1.32

Замість повторення розмірів однакових елементів (отворів, пазів) рекомендується наносити розмір одного елемента, зазначивши кількість таких елементів, наприклад, (рис. 1.33), і показати кутові розміри між центрами кіл.

Коли отвори розташовані по колу рівномірно, кутові розміри між центрами не показують, а зазначають кількість отворів (рис. 1.34). При цьому допускається зображати лише один отвір, з відповідним написом, а решту - фіксувати їх центрами.

Рис.1.33 Рис.1.34

Ряд суміжних лінійних або кутових розмірів можна наносити не ланцюжком, а від загальної бази; тобто від поверхні чи осі, від якої відлічують розміри деталі (рис. 1.35).

При великій кількості розмірів рекомендується проводити одну загальну розмірну лінію від бази, прийнятої за нульову відмітку, позначену точкою (рис. 1.36). Кожне наступне розмірне число показує відстань від нульової базової відмітки до вимірюваного елемента.

Рис.1.35 Рис.1.36

Спряження

Плавний перехід від однієї лінії до іншої називається спряженням..

Дуги кіл, за допомогою яких виконується спряження, називають дугами спряження. Щоб побудувати дугу спряження, треба на рисунку знайти її центр, радіус і точки спряження, в яких дуга спряження переходить у спряжені лінії. Маючи один із цих параметрів, решту можна визначити графічно.

Спряження пересічних прямих ліній за допомогою дуги. Щоб побудувати спряження двох взаємно перпендикулярних прямих a і b дугою кола заданого радіуса R (рис. 2.1), треба з точки перетину прямих, як із центра, провести дугу кола радіусом R до перетину з цими прямими у точках А і В. З цих точок перетину, як із центрів, тим самим радіусом провести дуги кіл до взаємного перетину у точці О. Із точки О радіусом R провести дуту спряження. Точки А і В будуть точками спряження.

Щоб побудувати спряження двох прямих а і b, що перетинаються під гострим кутом дугою заданого радіуса R (рис. 2.2), треба визначити геометричне місце центрів кіл, віддалених від прямих на відстані R. Для цього на відстані R проводять прямі, паралельні даним, до перетину у точці О. Дуга радіуса R, проведена з точки О, як із центра, і буде дугою спряження. Основи перпендикулярів, опущених з точки О на прямі а і b, будуть точками спряження.

Побудова спряження двох прямих а і b, що перетинаються під тупим кутом, дутою заданого радіуса R (рис. 2.3) аналогічна до попередньої.

Рис.2.1 Рис.2.2 Рис.2.3

На рис. 2.4. наведено технічні деталі, де мають місце розглянуті типи спряжень.

Рис.2.4.

Спряженнядвохзаданих кіл дугою заданого радіуса Rз.

При зовнішньому дотику (рис. 2.5) із центра 0₁ кола радіуса R₁проводять дугу допоміжного кола радіусом R₁ + R₃ і із центра 0₂ кола радіуса R₂ - дугу радіусом R₂ + R_3. Точка 0₃ перетину цих дуг є центром шуканої дуги кола радіуса R_3.. При з'єднанні центрів 0₃ і 0₁, а також 0₃ і 0₂, визначають точки дотику К₁ і К₂.

Рис.2.5. Рис.2.6.

При внутрішньому дотику (рис. 2.6) допоміжні дуги проводяться радіусами R₃ - R_2.

Випадки зовнішнього і внутрішнього дотику. Задані кола радіусами r₁ і r₂ з центрами 0₁ і 0₂ (рис. 2.7). Треба провести коло заданого радіуса R так, щоб воно мало з одним із заданих кіл внутрішній дотик, а з іншим - зовнішній.

Центр шуканої дуги знаходиться в точці перетину двох дуг, описаних із центра 0₁ радіусом R - r₁ і із центра 0₂ радіусом R + r₂; К і К₁ - точки дотику.

Рис.2.7

3.2 Поділ кола на рівні частини,
побудова правильних вписаних багатокутників

У загальному випадку, щоб поділити коло на однакові частини, визначають кут сектора за формулою α=360°/n, де n – кількість частин, на які ділять коло.

Поділ кола на чотири і вісім частин. Щоб побудувати квадрат, як вписаний в коло правильний чотирикутник, коло ділять взаємно перпендикулярними діаметрами на чотири рівних частини (рис.3.7.а).

Рис.3.7.

Рис.3.8.

На рис. 3.8. показано, як ділиться коло на чотири рівні частини двома косинцями з кутами 45°. У даному разі вписаний квадрат матиме вигляд, зображений на рис.3.7б.

Рис.3.9.

На основі цих способів поділу на чотири рівні частини коло можливо поділити на вісім рівних частин і вписати в нього правильний восьмикутник (рис.3.9).

Поділ кола на три і сім однакових частин. Щоб поділити коло на три однакові частини і вписати в нього правильний трикутник, з точки перетину центрової лінії з колом, наприклад з точки А (рис.3.10), як із центра, проводимо додаткову дугу радіусом, який дорівнює радіусу R даного кола. Одержуємо точки В і С. Точками В, С, D, коло поділено на три однакові частини.

Рис.3.10.

Рис.3.11.

Рис.3.12.

Щоб побудувати правильний вписаний семикутник, можна вважати, що сторона правильного семикутника дорівнює половині сторони правильного трикутника.

Для побудови спочатку графічно визначаємо довжину сторони правильного трикутника (рис.3.11), застосувавши описаний вище спосіб. Тоді BC-DC дорівнює стороні правильного вписаного семикутника. З будь – якої довільної точки на колі (наприклад, 1) послідовно засічками (R=DC) відкладаємо розмір сторони семикутника. З’єднавши одержані точки 1,2...,7, будуємо правильний вписаний семикутник.

Поділ кола на шість і дванадцять однакових частин. Щоб розділити коло на шість рівних частин, з двох протилежних точок перетину центрової лінії з колом А і В (рис.3.12) опишемо дві дуги радіусом, що дорівнює радіусу заданого кола.

Одержимо точки 2, 6, 3, 5. Разом з точками А і В вони ділять коло на шість рівних частин. З’єднавши прямими лініями точки 1...6, матимемо правильний вписаний шестикутник.

Побудову дванадцятикутника здійснюємо за допомогою циркуля аналогічно побудові шестикутника. Для цього з точок А, В, С, D,-кінців взаємно перпендикулярних діаметрів кола (рис.3.13), як із центрів проведемо дуги тим же радіусом, що й у кола. Одержані точки перетину дуг з колом і будуть вершинами правильного дванадцятикутника.

Рис.3.13.

Рис.3.14.

Поділ кола на п’ять однакових частин. Горизонтальний радіус кола поділимо точкою Е на дві рівні частини, після чого з точки Е, як із центра опишемо дугу радіусом ЕА до перетину з діаметром ВD в точці F. Відрізок АF дорівнює стороні правильного п’ятикутника. Відклавши AF, як хорду, вздовж кола, дістанемо точки 1...5, які є вершинами правильного п’ятикутника (рис.3.14).

Побудова овалу

Обрис деяких деталей мають форму овалів. Овал – це опукла фігура, обмежена попарно спряженими між собою дугами кіл, центри яких розміщені всередині самої фігури. Фланці, кришка, кулачки, а в будівельній справі – арки, склепіння, дверні та віконні прорізи мають форму овалів. У овала може бути одна або дві осі симетрії.

На рис.3.20 зображено підвіску, окремі частини контуру якої мають форму овала.

Рис.3.20.

Рис.3.21.

Побудова овала за двома заданими осями АВ і CD. Проведемо лінію, яка з’єднає кінці осей А і С (рис.3.21). З центра О радіусом ОА проведемо дугу до перетину з малою віссю й одержимо точку А₁. З точки С, як із центра, радіусом А₁С (різниця між півосями) проведемо дугу до перетину з прямою АС у точці А₂. Поділимо відрізок АА₂ навпіл і через його середину встановимо перпендикуляр до перетину з великою і малою півосями у точках О₁ і О₃, які будуть відповідно центрам дуг EF і FH. Центри О₂ і О₄ лежать симетрично на лініях великої і малої осей відносно центра овала.