Мікроклімат робочої зони. Нормування та контроль параметрів мікроклімату.

Мікроклімат виробничих приміщень — це умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих

з оточенням. Як фактор виробничого середовища, мікроклімат впливає на теплообмін організму людини з цим середовищем і, таким чином, визначає тепловий стан організму людини в процесі праці.

Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються

такими показниками:

- температура повітря (°С),

- відносна вологість повітря (%),

- швидкість руху повітря (м/с),

- інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінювання (Вт/м²) від поверхонь обладнання та активних зон технологічних процесів(сушільні печі, котли, процеси обжарювання, рухомі механізми тощо).

Виробничий мікроклімат, як правило, відрізняється значною мінливістю, нерівномірністю по горизонталі та вертикалі, різноманітністю сполучень температури, вологості, рухомості повітря, інтенсивності випромінювання залежно від особливостей технології виробництва, кліматичних особливостей місцевості, конструкцій споруд, організації повітрообміну із зовнішнім середовищем.

Спільний вплив показників мікроклімату на організм людини може бути як позитивним, так і негативним. Їх несприятливе сполучення, як правило, приводить до порушення терморегуляції організму. Терморегуляція - це здатність людського організму підтримувати сталу температуру тіла людини при зміні параметрів мікроклімату і ступеня фізичного напруження організму. Організм людини постійно перебуває в процесі теплової взаємодії з навколишнім середовищем. Нормальне теплове самопочуття має місце, коли тепловиділення (Qтв) організму людини повністю сприймаються навколишнім середовищем (Qтн), тобто коли має місце тепловий баланс (Qтв)=(Qтн). У цьому випадку температура здорової людини в пахвовій западині залишається постійною на рівні 36,5-36,9°С. У нормальних умовах у здорової людини температура в пахвовій западині дорівнює 36,5-36,9°С.

Основними видами теплообміну організму людини з навколишнім її середовищем є:

– конвекція, яка залежить від температури повітря, його вологості та рухливості.

– випаровування вологи з поверхні тіла, що залежить від відносної вологості та рухливості повітря;

– випромінювання, яке залежить від результуючого променевого

теплового потоку що випромінюється тілом людини у виробниче середовище і оточуючими джерелами теплового випромінювань в напрямку тіла людини;

– кондукція, яка залежить від температури поверхонь, що оточують людину в умовах виробництва.

Коли температура повітря нижча за температуру шкіри людини, втрати тепла організмом відбуваються, переважно, за рахунок конвекції та випромінювання. Якщо температура поверхні тіла дорівнює температурі навколишнього повітря або вища за неї, то тепловтрати тіла відбуваються лише за рахунок випаровування вологи. Шляхом випромінювання відводиться тепло від тіла людини, якщо температура шкіри людини вища за температуру поверхонь обладнання і стін приміщення, де працює людина, і навпаки – нагріває тіло людини, якщо температура цих поверхонь вища за температуру шкіри людини.

Висока температура у виробничому приміщенні послаблює організм, викликає млявість, а низька — сковує рухи, що при обслуговуванні технологічних процесів та апаратів спричиняє підвищену небезпеку травмування. За високої температури та вологості може статися перегрів тіла(гіпертермія), прискорення серцебиття, зниження артеріального тиску й навіть тепловий удар. Останній може бути викликаний також інфрачервоним випромінюванням. За низької температури може статися переохолодження організму(гіпотермія), що спричинить простудні захворювання, радикуліт, невралгію тощо. Шкідливий вплив низьких температур посилюється підвищеною рухливістю повітря.

Санітарно-гігієнічне нормування умов мікроклімату здійснюється за ДСН 3.3.6.042-99 «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень».

Згідно цього документу:

1. Виробниче приміщення - замкнутий простір в спеціально призначених будинках та спорудах, в яких постійно (по змінах) або періодично (протягом частини робочого дня) здійснюється трудова діяльність людей.

2. Робоча зона - простір, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

3. Робоче місце - місце постійного або тимчасового перебування працюючого в процесі трудової діяльності.

4. Постійне робоче місце - місце, на якому працюючий знаходиться понад 50% робочого часу або більше 2-х годин безперервно. Якщо при цьому робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, то вся ця зона вважається постійним робочим місцем.

5. Непостійне робоче місце - місце, на якому працюючий знаходиться менше 50% робочого часу або менше 2-х годин безперервно.

Мікроклімат виробничих приміщень нормується в залежності:

- від теплових характеристик виробничого приміщення;

- категорії робіт по важкості;

- періоду року.

За загальними енерговитратами організму людини на виконання робіт відповідно ДСН 3.3.6.042 -99 виділяють три категорії робіт (табл.2.1)

Таблиця 2.1

Категорії робіт за ступенем важкості

При санітарно-гігієнічному нормуванні умов виділяють два періоди року: теплий (середньодобова температура зовнішнього середовища вище +10^оС) і холодний (середньодобова температура зовнішнього середовища дорівнює +10^оС і нижче).

Для робочої зони закритих виробничих приміщень встановлюють оптимальні та допустимі показники мікроклімату.

Оптимальні мікрокліматичні умови – поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та системному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.

Оптимальні умови мікроклімату встановлюються для постійних робочих місць. Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та горизонталі протягом робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для цієї категорії робіт.

Допустимі мікрокліматичні умови — поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Допустимі параметри мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальні величини мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обґрунтованою недоцільністю.

Величини показників допустимих мікрокліматичних умов встановлюються для постійних і непостійних робочих місць.

У виробничих приміщеннях, в яких не можна встановити допустимі величини мікроклімату через технологічні вимоги до виробничого процесу, технічну недосяжність або економічно обґрунтовану недоцільність передбачаються заходи щодо захисту від можливого перегрівання та охолодження.

Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляція від засклених огороджень не повинна перевищувати 35,0 Вт/м² - при опроміненні 50% та більше поверхні тіла, 70 Вт/м² - при величині опромінюваної поверхні від 25 до 50%, та 100 Вт/м² - при опроміненні не більше 25% поверхні тіла працюючого.

Згідно з ДСН 3.3.6.042-99 оптимальні та допустимі величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень наведені в табл. 2.2.

Таблиця 2.2.

Оптимальні та допустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень (за ДСН 3.3.6.042-99)